автор: Стас Козлюк
з Луганської області
фото автора
Реконструкція, безплатне тестування на COVID-19 та бізнес на нічийній землі. “Новинарня” з’їздила у Станицю Луганську, щоб подивитися, як працює контрольний пункт в’їзду-виїзду поблизу Луганська.
Від минулого року це єдине місце на лінії розмежування, де можна офіційно щодня потрапити у вільну Україну з ОРДЛО і назад. І це єдина ділянка розведення військ, де розведення працює. Хоча не без нюансів.
Фото: Станіслав Козлюк, Новинарня
“Будь ласка, нічого не чіпайте. Зараз собачка попрацює і покажете, що там у вас всередині”, – говорить прикордонник жінці років 60-ти на вигляд. Та прибирає руки від замків. На стіл, куди вона щойно закинула свою дорожню сумку, застрибує німецька вівчарка. Близько хвилини обнюхує усі кишені й відділення сумки, після чого вертається до господаря.
“Добре, відкривайте, зараз усе перевіримо”, – говорить прикордонник.
Фото: Станіслав Козлюк, Новинарня
Пенсіонерка розкриває сумку й показує свій нехитрий скарб: кілька теплих кофт, блузки, білизна. Огляд займає ще кілька хвилин, після чого прикордонник дає дозвіл іти далі. Жінка забирає речі і рушає на перевірку документів.
“Підходьте!” – гучне запрошення прикордонника. Вільне місце майже одразу займає чоловік. Також пенсійного віку. Процедура повторюється.
Фото: Станіслав Козлюк, Новинарня
Ми у Станиці Луганській, невеликому селищі на Донбасі. Активні бойові дії тут припинилися 2017 року, приблизно в той самий час, коли відкрився контрольний пункт в’їзду-виїзду. Він суто пішохідний, без можливості проїжджати на авто.
За ці чотири роки КПВВ розрісся: замість наметів, які колись стояли просто неба, тепер великі модульні будівлі з кондиціонерами. Всередині, попід стінами, ряди пластикових крісел у кольорах українського прапора – сині й жовті.
Фото: Станіслав Козлюк, Новинарня
На годиннику 10-та ранку, вільних місць немає. Біля входу на КПВВ черга з кількох десятків людей; ще стільки ж – на вході до будівлі, у якій ми спостерігаємо за процесом; інші сидять попід стінами в очікуванні черги.
Фото: Станіслав Козлюк, Новинарня
“Кілька років тому, до пандемії, за день тут проходило 10-15 тисяч народу. Уявіть собі цю цифру. В останній рік людей стало менше. За добу в нас через пункт контролю проходить десь до трьох тисяч громадян. Як я чув, це сталося не в останню чергу через окупантів – вони сильно обмежили пропуск людей. Знаю, що вони дозволяють виїхати з окупованих територій лише раз на місяць. Тобто ти один раз перетнув КПВВ, повернувся і все – місяць маєш сидіти вдома. Нібито на самоізоляції. Ну й нині на Донбасі працює лише два КПВВ: наше кожного дня й Новотроїцьке – у понеділок і п’ятницю”, – розповідає один із прикордонників. Оскільки він не може давати офіційні коментарі, свого імені не називає.
Фото: Станіслав Козлюк, Новинарня
З українського боку, додає він, також є певні обмеження: без ізоляції вибратися з окупованих територій можуть або ті, хто має бодай одну дозу вакцини (окрім російського “Спутніка V”, адже його не визнає ВООЗ), або має запрошення на вакцинацію, має результати ПЛР-тесту тощо.
В інших випадках потрібно встановлювати на смартфон додаток “Вдома” й відбути 14-денний карантин.
“З цією ізоляцією таке творилося… ну от які смартфони у пенсіонерів з Луганська? В кращому разі мобільні кнопкові телефони. То з боку сепарів стояли “бізнесмени”, які людям пропонували за гроші смартфони в оренду. З уже встановленим додатком. Або продавали їх. І це нібито мало звільнити від самоізоляції в Україні. Звісно ж, що це не допомагало. Але люди гроші вже заплатили”, – розповідає Давид, місцевий.
Фото: Станіслав Козлюк, Новинарня
“Так, історії зі смартфонами різні були. І ми намагалися пояснювати людям, попереджали їх, що купувати телефони з додатками, брати їх в оренду не варто. Тому що це звичайне шахрайство. Але ж нас не слухали. Була історія, що одна жінка віддала свої золоті сережки, щоб перейти через КПВВ без ізоляції. Очікувано, їй це не допомогло”, – пояснює один із прикордонників.
На контроль саме підходить група пенсіонерок. Цікавляться, як встановити додаток “Вдома” і чи треба для цього окремий номер телефону. Прикордонники пояснюють, що все відносно просто – потрібно скачати офіційний додаток, зареєструватися в ньому і все. Пенсіонерки кивають і йдуть на “нічийну землю”. Розбиратися.
Фото: Станіслав Козлюк, Новинарня
Намагаюся вийти слідом за ними. Прикордонники кілька хвилин думають і таки дають дозвіл. “Але туди й назад. Нам заборонено виходити за межі КПВВ, тим паче зі зброєю. І якщо щось трапиться – допомогти не зможемо. Тому не затримуйся”.
Підходимо до модульного будиночка Червоного хреста. Всередині невеличкого приміщення темно – лише сіре осіннє світло пробивається крізь вікна. Навпроти входу сидить чоловік у червоній куртці. Ліворуч від нього, на шафі, лежить тонометр. Спілкуватися на камеру відмовляється, імені також не називає. Але кілька хвилин для розмови без диктофону таки знаходить.
Черга до модуля з безплатними тестами на “ковід” з українського боку КПВВ “Станиця Луганська”. Вересень 2021. Фото: Станіслав Козлюк, Новинарня
“Чи зверталися до нас із симптомами COVID-19? Щоб точно сказати, треба знати результати ПЛР-тесту конкретної людини, а таких даних у нас немає. Так, бувають люди з симптомами ГРВІ. Але чи це коронавірусна хвороба, чи ні – не знаю. Багато людей до нас зверталися влітку, коли стояла спека. У кого тиск стрибнув, у кого сонячний чи тепловий удар. А в нас у будиночках можна попити води, відпочити. Якщо треба – надамо першу допомогу”, – розповідає працівник МКЧХ.
“Зараз людей менше стало. А щодо COVID-19… якщо в людини підвищена температура – вона зазвичай про це не говорить, намагається приховати. Але ж прикордонники все одно роблять температуний скрінинг”, – говорить чоловік. Встає, вибачається, каже, що має відійти у справах.
Фото: Станіслав Козлюк, Новинарня
Виходимо разом назовні. Поруч стоїть його колега з Червоного Хреста – жінка середніх років, говорить по телефону. Побачивши журналістів, робить кілька кроків убік, ховає обличчя від камери. Так само не називає імені й не готова говорити під запис.
“Я вам зараз щось тут скажу не те… а мені ще ж тут працювати. Що вас цікавить? Наша робота? Зараз, – вона кілька хвилин гортає переписки у телефоні в різних чатах, врешті знаходить потрібний текст і починає його швидко читати: – Місія Червоного Хреста надає наступні послуги: вимірювання тиску, допомогу в перетині КПВВ для людей з інвалідністю у пересуванні за допомогою візочків (безкоштовно), у нас можна попити води, відпочити. В разі потреби можемо надати першу допомогу. Також у нас діє кімната матері та дитини, де жінки можуть погодувати дітей грудьми чи замінити їм підгузки”, – пояснює жінка.
Фото: Станіслав Козлюк, Новинарня
Цікавимося, як щодо “бізнесменів”, які роками перевозили людей одного до іншого пункту контролю на візках – за послугу треба було платити від 100 до 300 грн.
“Та як. Самі побачите”, – говорить працівниця.
Метрів за десять від нас саме стоїть один із таких саморобних візків. Поруч – п’ять чоловіків у цивільному. Ще один віддалік стоїть із групою пенсіонерок, допомагає розібратися з додатком для самоізоляції. Такі послуги з “консультацій”, як пояснюють місцеві, можуть коштувати від 100 грн.
Фото: Станіслав Козлюк, Новинарня
“Колись тут ходило два автобуси. Потім один. Ламалися час від часу. А тепер вже й не їздять. Не знаю, з чим це пов’язано. Може, фінансування зменшилося. А може, сенс зник, бо народу мало стало. Досі в нас курсують електрокари (невеличкий транспорт на 8-10 людей, схожий на машинку для гольфу – Авт.), з інтервалом у 5-10 хвилин. Якщо комусь важко пройти кілометр до “тої сторони” – можна під’їхати”, – відбувши повинність із роз’ясненням, представниця Червоного Хреста й швидко йде від нас.
Фото: Станіслав Козлюк, Новинарня
Фотографуємо саморобний візок. Чоловіки в цивільному, які стоять поруч, підозріло на нас дивляться. “Ти нащо візок фотографуєш? Мені його прибрати чи що? А, композиція у тебе склалася. Ну добре”, – дещо роздратовано говорить один з них.
Читайте також:
Завдяки розведенню в Станиці бойовики пішли з плацдарму на українському березі, – Сирський
Фото: Станіслав Козлюк, Новинарня
Ми перебуваємо не просто в Станиці, а на ділянці розведення сил і засобів №1. Розведення військ, не без спротиву і проблем, відбулося тут 26 червня 2019 року, вже при Зеленському. Станиця – єдина з ділянок розведення, де після офіційного відводу збройних сил з обох боків не фіксуються обстріли.
Але чи справді “з того боку” військові відійшли на кілометр?
Ми намагаємося подивитися на міст через Сіверський Донець, який відбудували восени 2019 року та відкривали з президентом Зеленським (“так що танк не проїде”). Втім щойно проходимо пару метрів до “тої сторони” – нас кличуть прикордонники.
“Куди?! Не можна!” – чути з-за сітчастого паркану. Доводиться вертатися назад.
“Окупанти ніби як мали розібрати укріплення зі свого боку. Але чи всі їх розібрали – ми точно не знаємо. ОБСЄ з нами безпосередньо інформацією не ділиться. Тож хіба можемо припускати. Скажімо, є на горі (КПВВ стоїть під невеликим пагорбом, який контролюють окупанти – Авт.) кілька будинків, які окупанти можуть використовувати як спостережний пункт.
Може, там навіть снайпери є.
Але, знову ж таки, це припущення”, – пояснюють прикордонники.
Читайте також:
Штаб ООС нарешті помітив на ділянці розведення в Станиці бойовиків під личиною “СЦКК”
На годиннику – полудень. Людей, які ідуть з тимчасово окупованих територій, меншає. Натомість дещо більше стає тих, хто прямує в сторону Луганська. Тягнуть на собі величезні торби з речами й продуктами. Дехто перевозить сумки на окремих вантажних візках.
Фото: Станіслав Козлюк, Новинарня
“На окуповані території люди везуть речі, хліб і м’ясо. Чула, що там якість продуктів гірша. Може, тому частина людей до нас і приїжджає”, – говорить прикордонниця Тетяна, яка супроводжує нас на КПВВ.
Повз саме проходить жінка з великими торбами. З однієї з сумок стирчить товста палка ковбаси.
Продукти – друга складова “трафіку” через КПВВ після пенсійних коштів, отриманих на підконтрольній території.
“Чи намагалися щось провезти нелегально? Та ніби й ні. Ані вибухівки, ані патронів, ані гранат, якщо ви про це. Був один курйозний випадок, коли чоловік намагався провезти наркотики. В собі…” – прикордонниця ніяковіє й замовкає.
Фото: Станіслав Козлюк, Новинарня
Над КПВВ лунає гуркіт – це відбійний молоток. У новому асфальті видовбують квадратні отвори під опори для залізних навісів, під якими люди могли б чекати своєї черги, щоб потрапити на територію КПВВ.
Один такий уже стоїть на вході з українського боку: понад 10 метрів завдовжки, з рядом пластикових сидінь. Робітники його саме завершують збирати й фарбують.
До звуків відбійного молотка додаються дриль і шуруповерт. З протилежного боку, зі сторони “нічийної землі” поки лише діри в асфальті.
Фото: Станіслав Козлюк, Новинарня
“Ми насправді ж за всі ці роботи з реконструкції не відповідаємо. Це парафія Міністерства реінтеграції. Знаю, що скоро в нас на вході має з’явитися величезний модуль, як у Щасті, де буде Центр адмінпослуг, певно, відділення банку, пошта. Але по датах не скажу точно”, – пояснює один із прикордонників.
“Тести! Тести! Робимо тести! Експрес-тест без черг!” – вигукують кілька людей на виході з КПВВ. Вони вбрані цивільне, поверх курток на них рекламні манішки з назвою медичного центру, який має робити тести.
Фото: Станіслав Козлюк, Новинарня
“Зробіть тест і будете вільною людиною! Без черги! 650 гривень. Проходимо в авто на парковці, 15 хвилин – і маєте результат. Якщо не хворі – не треба буде сидіти в самоізоляції”, – насідає один з чоловіків на пенсіонерку.
Він загороджує їй дорогу, ледь не хапає за руки. Проте жінка спритно вивертається й іде у чергу по безкоштовне тестування на COVID-19. Поліція, яка стоїть поруч, на це не зважає.
“Це також не зовсім наша зона відповідальності, бо ж прикордонники контролюють лише територію КПВВ. Але на виході у нас працює безкоштовна лабораторія, в якій, за бажання, можна зробити безкоштовний тест на коронавірусну хворобу. Людей багато, тому, звісно, є черги”, – пояснює наш гід від прикордонників Тетяна.
Фото: Станіслав Козлюк, Новинарня
Майже третя дня. Потік людей зовсім рідкий. З боку “нічийної землі” до пункту пропуску заходить пенсіонерка. Розгублена, вона не може зрозуміти, куди йти далі. В якийсь момент жінка вирішує йти у наш бік. Простягає вперед руку з українським паспортом, намагається віддати нам його на перевірку.
“Бабусю, ви куди пішли? Куди, питаю?” – звертається до неї прикордонник.
“Та, мені б в Україну потрапити”, – відповідає літня жінка.
“Це вам на інший вхід. Бачите, он кабінка? От з паспортом йдете туди, потім в оту велику будівлю на огляд речей”, – пояснює працівник ДПСУ. Він саме перевіряє документи в тих, хто, навпаки, прямує в бік ОРДЛО.
“Дякую!” – радісно відповідає бабуся й підтюпцем біжить на перевірку документів.
Повз нас, на “нічийну землю”, проходять люди з купою сумок на вантажних візках.
Фотогалерея (гортайте):
Час прощатися з прикордонниками. Наостанок уточнюємо, як у них з обстрілами.
“Та зараз тихо. Це по Щастю недавно стріляли. І Золоте-4, де в нас ще одне КПВВ, також прилітає. А в Станиці поки спокійно. Бережіть себе”, – говорить на прощання прикордонниця.
Машина везе нас геть від лінії розмежування. За вікном пропливають розбиті будинки – їх кілька років тому, ще на початку війни, зруйнувало обстрілами. Попри те, що в Станиці вирує життя й обстрілів тут давно не чули, знищені хати й не планують відбудовувати.
Фото: Станіслав Козлюк, Новинарня
На виїзді з селища нас зустрічає великий напис: “Вас вітає вільна Україна”.
Читайте також:
Швейцарія передала КПВВ “Станиця Луганська” 1,5 млн швидких тестів на COVID-19
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!