автор: Людмила Кліщук
з Херсонської області
фото автора
Херсонський степ. Плантації кавунів, вітряки, гаряче сухе повітря. Пересохлий Північно-Кримський канал. Поодинокі автомобілі, які прямують на тимчасово окуповану територію чи звідти. Дороговкази “Джанкой”, “Армянськ”, “Сімферополь” – Крим поруч. А обіч доріг – замасковані від сторонніх очей спостережні пости українських десантників, траншеї, бліндажі.
Як ЗСУ протистоять загрозі з мілітаризованого Криму? Якою є боєготовність десантників на херсонському напрямку, де на шляху до обласного центру – стратегічна Каховська ГЕС і канал? Хто ці люди зі зброєю та як вони сприймають службу в безпосередній близькості до Кримського півострова?
Через рік після першого відрядження на південний напрямок журналістка “Новинарні” знову побувала на Херсонщині, поблизу одного з кримських перешийків, та намагалася знайти відповіді на ці питання.
Цей наш репортаж про ДШВ під Кримом буде майже без “горизонтів” та прив’язки до місцевості – тобто без цілевказань для ворога. Також нас просили не показувати фото, зроблені в бік півострова, хоча з материка вже видно кримські будівлі. Але показати і розказати й так є про що.
– Доброго дня, в нас за годинку – плановий виїзд, поїдете з нами, – заявляє командир розвідувального підрозділу десантників, щойно я ступаю на територію, де вже кілька місяців дислокуються марунові берети.
Десантник ЗСУ готується до виконання бойового завдання. Фото: Новинарня
Отже, мене без попередження запросили приєднатися до відпрацювання бойового завдання – такі, кажуть, тут трапляються часто.
Це виглядає ефектно: розвідники і снайпери ДШВ у повному спорядженні та зі зброєю всідаються на нові БТРи і їдуть у напрямку на Крим.
Десантники на завданні проїджають повз вказівник на тимчасово окупований Джанкой. Фото: Новинарня
Запитую командира розвідпідрозділу, чому його підопічні озброєні до зубів у тиловій області.
Він пояснює, що на військових – стандартний набір спорядження, а кожна деталь “гардеробу” – це, найперше, про захист.
– Сонцезахисні окуляри – від сонця і пилу. Шоломи в усіх стандартні. Плитоноски і розгрузки – зрозуміло. Чому плитоноски, а не “темпівські” бронежилети? Бо в нашій спеціальності краще використовувати саме плитники, вони мобільніші й компактніші, а вага та захист – майже ті самі. Але від осколків не врятує, – коментує офіцер із позивним “Змій”.
Місцеві мешканці на авто часто сигналять колоні української військової техніки, а пастухи, які випасають худобу в полі – махають руками, наче давнім знайомим. До армійців на Херсонщині ставляться приязно.
Все це займає кілька годин. Згодом мені пояснять: у росіян на позиціях, по периметру, стоять потужні комплекси відеоспостереження із датчиками руху та системою розпізнавання облич. Дальність їхньої дії – 15 км. Наших десантників на БТРах, які під’їжджали критично близько до адмінмежі, ворог побачив у деталях і, прогнозовано, почав підготовку своїх екіпажів у відповідь.
Пересохлий Північно-Кримський канал з боку України. За однією з версій, Росія може піти в наступ із Криму, щоб забезпечити наповнення цього каналу дніпровською водою. Фото: Новинарні
– Це – демонстрація сили. Суверенітет держави має оплачуватися. Думаю, що краще заправити пару БТРів і відпрацювати бойове завдання на Херсонщині. З певною метою. Аніж потім платити за те, що в нас відіжмуть половину країни. Ну, ви розумієте, – каже Змій.
Пізніше військові підрахують приблизну суму,
в яку “влетіла” російська сторона
із дзеркальними маневрами після цих виходів українських десантників: орієнтовно три мільйони (в гривнях).
За пересуваннями на тому боці Україна теж спостерігає. ЗСУ тут також мають камери відеоспостереження, але з меншим радіусом дії – 10 км.
Читайте також:
ЗСУ потренувалися бити з “Ураганів” по другому ешелону противника в Криму. ВІДЕО
Командир підрозділу десантників 28-річний капітан на ім’я Руслан ситуацію на адмінмежі з Кримом називає “контрольованою” й наголошує, що завдання його підопічні виконують бойове та на відповідальному напрямку.
Це – його перше бойове завдання на посаді.
У Руслановому імпровізованому робочому кабінеті – монітор, на який виведена картинка з усіх камер спостереження, що їх встановила Україна вздовж адмінмежі. Фактично, в офіцера перед очима – російські позиції, і зміну обстановки він бачитиме одним із перших.
Монітор із видом на російські позиції. Фото: Новинарня
Офіцер отримує й аналізує чимало інформації від розвідки, агентури; українські БПЛА теж постійно моніторять ситуацію.
– Якщо щось нове побачили – вся ця інформація опиняється в нас: фото, дані, координати, прив’язки. Згідно з останніми розвідданими, у противника не змінилося нічого: ні кількість, ні зброя, – коментує Руслан.
Командир знає “бойові звички” противника й аналізує їх.
– Кожну середу чи четвер на Чонгарському напрямку в росіян тренування. Раз на тиждень вони на БТРах виїжджають на позиції, які накопані ще з 2014-2015 років. Сидять там пів години, згортаються і їдуть назад.
Тренування що з того боку, що з нашого відбуваються регулярно.
Стоїмо, спостерігаємо – вони за нами, а ми за ними.
Раз на тиждень чи на два тижні вони вилазять в наше поле зору.
В основному противник активний на Чонгарському напрямку, бо там – більш рівнинний рельєф, у них там краще обладнані позиції. Але на Чаплинському напрямку в них більше сконцентрованих сил, бо це – напрям на Херсон та Нову Каховку, зокрема Каховську ГЕС – стратегічний об’єкт, – розповідає офіцер.
Командир пригадує: коли його підрозділ заходив на цей напрямок, то якраз була “інформаційна істерика” у ЗМІ щодо стягування Росією озброєння на півострів. Переважали росіяни українські підрозділи на південному напрямку і кількісно.
Десантник ЗСУ під Кримом. Фото: Новинарня
– Що б не говорили про кількість противника, головне – його якість. Наш плюс у тому, що ми в обороні. Якщо противник надумає наступати – в нього не було б моменту для маневрів. Є дорога, по якій би він їхав прямо – немає варіанту руху ні вліво, ні вправо.
Їхні війська – на глибині 15 км від адміністративної межі. Їм потрібно 15-20 хвилин, щоб доїхати технікою до нашого КПВВ. Але для таких масштабних дій треба підготовчі етапи, і ці етапи будуть помічені нами стовідсотково. Бо вони не будуть наступати батальйоном чи бригадою, а кількома БТГр чи кількома бригадами. А щоб зосередити таку кількість особового складу і техніки, треба час. Тиждень мінімум. Ми це все побачимо. І цього часу для нас буде достатньо, щоб зосередити на цьому напрямку теж певну кількість сили і засобів.
Так, ми стоятимемо тут (під час імовірного наступу РФ з Криму – “Н”) перші і красиві – бо ми десантники. Але за нами стоятимуть ще інші хлопці, – посміхається Руслан.
Читайте також:
Інспектор Кліщук: журналістка “Новинарні” перевірила на собі життя в модульному містечку ЗСУ під Кримом
– А ви не боїтеся “чорної вдови”?
– Це що таке?
– Отруйний павучок, якщо вкусить – вам торба.
– Наскільки “торба”?
– Може бути кінець. Місцеві мешканці дуже скаржаться на них.
– А що робити, якщо таки вкусить?
– Вколоти протиотруту, але треба знати, яку.
Ми говоримо про це з десантниками на одній із позицій у посушливому степу. Біля бліндажа меланхолійно сушиться білизна, неподалік – турбіни вітроелектростанції.
У цьому полі справді багато павуків та комах. Тож потрібно бути готовим і до таких загроз.
Павук у степах Херсонщини. Фото: Новинарня
“Росіяни он там стоять”, – показує на близький горизонт командир взводного опорного пункту, молодший лейтенант Олександр.
Він за старшого на цій позиції. Інформацією про противника володіє.
Десантник на позиції під Кримом на тлі вітрогенератора. Фото: Новинарня
– У Філатівці (село неподалік Армянська Красноперекопського району в Криму – “Н”) в росіян стоїть базовий табір, там у них основне розташування підрозділу. По прямій від нас – до 50 км. Схема така: їхній батальйон, наприклад, заїжджає на ротацію у Філатівку і роззосереджує свої роти по різних напрямках, які стоять на спостережних постах, приблизно так само обладнаних, як і в нас. Наприклад, навпроти нас є одна їхня позиція, – розповідає офіцер.
21-річний Ілля прийшов у ЗСУ торік, він сертифікований оператор протитанкового ракетного комплексу. Вміє працювати як із “Фаготами”, так і з “Корсарами”.
Десантники обґрунтовують потребу в наявності таких фахівців на цьому напрямку його танконебезпечністю. Тож мають відповідне озброєння.
Ілля. Фото: Новинарня
– Я був у Криму в липні 2013-го, в Алушті. Гарне курортне місто, з хорошим пляжем. Там майже так само, як тут – клімат такий самий. Іноді, коли по радіо передають, що в Криму дощ – то в нас теж дощить… Хотів би повернутися на той самий курорт. Там було дуже добре… – пригадує юнак.
– А я ніколи в Криму не був. Не встиг. Скрізь хотів би там поїздити – чув, що в Криму красиво, – додає 32-річний старший сержант Олег.
Олег. Фото: Новинарня
– А я в Криму на будівництві був. І два роки строчки в ППО відслужив у Севастополі, Євпаторії. Після армії ще чотири роки жив у Джанкої. З 1994-го по 2000-й я жив на півострові. А з 2010-го по 2013-й працював. Коли Крим віджали – поїхав нафіг звідти, – приєднується до розмови молодший сержант Олексій.
Олексій. Фото: Новинарня
Ці військові кажуть, що читають новини про зосередження Росією великої кількості техніки й живої сили на півострові.
– Але у відповідь ми можемо лише готуватися. Займаємося бойовою підготовкою, тренуємося займати оборону, відпрацьовуємо маневрену оборону, виїжджаємо на стрільби, відпрацьовуємо водіння, укладку парашутів. Скоро будуть стрибки.
Читайте також:
Імовірність нападу Росії з Криму зростає, – КОС
Учасник бойових дій на Донбасі (“був”) тепер чергує під Кримом. Фото: Новинарня
– Буде наказ – все, що треба ми зробимо. Нічого наразі не загадуємо і не плануємо. Чекаємо, – відповідають солдати на цій позиції на моє запитання про можливий силовий варіант деокупації Кримського півострова.
34-річний молодший сержант Олександр – із Кременчука. Він командир відділення десантно-штурмової роти. Під час розмови стоїть “як в НАТО” – ноги на ширині плечей, руки на спиною. А ще за спиною в нього – ротація в ООС, а до окупації Криму Росією – служба в 1-му окремому феодосійському батальйоні морської піхоти у 2009-2010 роках.
– Тоді нам намагалися нав’язати дружбу з російськими військовими. Я у 2010 році брав участь у спільному параді з росіянами в Севастополі. Ми йшли однією коробкою – по п’ять колон наших і їхніх. Тоді нам вкладали в голову, що ми з росіянами – друзі. Проводилися різні спільні позаштатні заходи – наприклад, ми ходили в Лазарєвські казарми (пам’ятка архітектури на Корабельній стороні Севастополя кінця 1830-х років – “Н”) , тренувалися в Козачій бухті – там дислокувалася російська бригада, – сердито згадує військовий.
– Ви хотіли б зараз у Крим?
– Зараз – ні. Ми ж всі ознайомлені з тим, що Росія зосередила на півострові. Брати штурмом цю землю нереально. Там потужний укріпрайон, Росія відновила всі закинуті військові бази. Втопити людей в крові? Ні.
Всі ці крики про наступ – маніпуляції.
Треба або брати місто в облогу і тримати, поки вони там не виснажаться за браком ресурсів (але в нашій ситуації цього можна довго чекати). Або тоді… просто партизанська війна буде з великими втратами, враховуючи густоту цивільного населення. Хто на себе все це візьме?
Під час бою в місті сили наступальні та оборонні мають бути у співвідношенні 1 до 10. Десять – наступає, один – обороняється.
Олександр. Фото: Новинарня
– Вірите, що Росія буде атакувати на Південному напрямку? Всі вже говорять про це другий рік.
– Якби хотіла – вже атакувала б.
– То навіщо про це говорять взагалі?
– Це політика і шантаж. Ми розуміємо, що військові були завжди інструментом у руках політиків, а військова сфера – це велика сфера для впливу та маніпуляцій.
Олександр зазначає, що на Херсонщині зараз головне – “не зійти з розуму”, бо виконують бойове завдання тут вже тривалий час.
Єдине, що розряджає – це інтенсивна бойова підготовка і спорт.
“Спортзал” для ДШВ у чистому полі. Фото: Новинарня
Після деокупації Криму першим містом, яке відвідає Олександр, буде Севастополь із його набережною.
– Велике бажання повернутися, там дуже красиво. Але я ніколи не думав, що мені доведеться в ХХІ столітті на межі з Кримом окопи рити… Тому всі візити – лише в український Крим. Бо після окупації в мене з’явилася відраза до півострова.
– Ви не були в Криму ні разу?
– Ні.
– О-о-ооо, багато втратили, прекрасне місце, – розповідає мені старший лейтенант Іван із символічним прізвищем – Кримський.
Іван Кримський. Фото: Новинарня
Офіцер родом із Івано-Франківської області, він старший на позиції десантників, яка дислокується навпроти заводу “Кримський титан” олігарха Фірташа, що в Армянську. Зона відповідальності – 800 метрів.
Між цими позиціями ЗС і окупованим Кримом зараз пролягає кілька мінних полів шириною приблизно 50 метрів. Мінують протитанковими мінами ТМ-62, котрі спрацьовують лише під час руху бронетехніки.
Читайте також:
“Кримський титан” прокидається: в Армянську знову загострилася екологічна ситуація
На цих позиціях теж багато павуків і павутиння. Розповідаю страшилку про “чорну вдову”, яку мені переповіли на сусідній позиції, але Кримський сприймає її жартома: “Ой, один павук вкусив мого бійця – і сам здох”.
Бліндаж на цій позиції – добротний, під бетонним перекриттям.
– У разі нальоту артилерії або авіації противника бліндажі спроєктовані таким чином, щоб витримати один, два чи три попадання з великих калібрів і щоб особовий склад, який знаходиться в бліндажі, міг вижити. Щоб не засипало вхід, могли вчасно зреагувати та покинути приміщення. Зроблена опора на бетон – ребра жорсткості беруть удар на себе. Зверху – кілька шарів деревини та землі, – так військовий “рекламує” склепінчасте приміщення.
Головне завдання десантників, які стоять під “Титаном” – передбачити підступи та розгортання противника.
Фото: Новинарня
– На кожній позиції у нас стоїть камера – я бачу хорошу панораму, огляд до Перекопа та Армянська, аж до житлових будинків. Камери хороші, з нічним режимом, – хвалиться Іван Кримський.
Показово, що для тренувань на цьому напрямку військові використовують… завод “Титан”. Щоправда, лише в якості орієнтирів.
Недіюче КПВВ “Чаплинка”. На горизонті – Армянськ та завод “Кримський титан”. Фото: Новинарня
– От, наприклад, труба заводу – хороший орієнтир, бо вона вночі світиться. Вишка Перекопа, електростанція, труба заводу – це наші орієнтири, яким ми присвоюємо певні номери під час маневрів. Так пише книжка. Наприклад, я бачу групу противника. Якщо ми маємо накрити колону ворожої артилерії, то навіднику дається команда по номеру орієнтира. Він уже знає, що це – труба заводу, знаходить її, від нього бере зазначену відстань вправо чи вліво – і відпрацьовує, – пояснює військовий. А коли бачить мій запитильний погляд, додає: – Це все досвід зі сходу.
Окупований Крим – на горизонті. Фото: Новинарня
У 2011-2012 роках Іван Кримський служив у Криму в 36-й окремій бригаді берегової оборони в Перевальному.
Каже, що проміняв “ін’яз” на військо: пропонували вступати на бюджет на факультет іноземних мов у франківському виші, але хлопець пішов служити у 80-й аеромобільний полк у Львові на контракт. На Донбасі воював у складі 80-ї бригади. Був поранений.
– Перед ротацією підірвався на гранаті. Попали на засідку ворога, мій БТР підірвався, але засідку відбили. Треба було перевірити селище і зачистити його – щось пішло не так, і я натрапив на розтяжку. Це смішно і страшно. Зараз, коли я відучився в академії, не розумію, як ми могли бути наскільки тупорилими й робити те, що ми робили, – розповідає офіцер про свій досвід.
Іван Кримський. Фото: Новинарня
Кримський після служби в Криму, до війни, більше півострів не відвідував. Тепер жалкує, бо Крим – “це як узяти все найкраще з Одеси, помножити на 10 і додати гори”.
– Дуже прикро, що ми віддали Крим. Там же ще й багато складів із ракетами…
– А чому “віддали”?
– А хіба багато пострілів зробили за Крим?.. Ото ж бо, – Іван понурює голову.
Іван Кримський. Фото: Новинарня
Читайте також:
Росіяни мали наказ відступати у випадку опору ЗСУ в Криму в лютому 2014-го, – Назаров
26-річний “Змій”, згаданий на початку – лейтенант. Спочатку служив у розвідроті у званні старшого солдата, а у 2020 році здобув офіцерське звання в одеській Військовій академії. Його перше бойове завдання як командира – саме під Кримом.
Десантник “Змій”. Фото: Новинарня
Чи не страшнувато очолювати розвідпідрозділ, проти якого на окупованому півострові стоїть одна з найсильніших армій світу?
– Та ну, давайте серйозно, – каже Змій. – Я вважаю Росію “картонним левом”, який брязкає зброєю. І не більше.
Чому? По-перше, будь-яка армія світу скута політичною волею. Ці додіки на тому боці ніколи не натиснуть якусь кнопку, щоб їх не посадили потім за це. Це ж менталітет СРСР. По-друге, техніка має властивість ломатися. І дай боже, щоб вони своєю ж ракетою накрили на***й власну точку.
І так, нам є що їм протиставити. Наприклад, читав новини із Севастополя – для російських танків зробили спеціальні протектори-решітки, типу каркаси. Це має бути система проти “джавелінів”. Риторика така: “Росія – мирна країна, але через те, що в сусідніх країн є “джавеліни”, нам треба щось робити”, – сміється офіцер. – Мені цікаво, як командир екіпажу має вилазити через ту решітку після попадання?.. Але хай як, вони адаптуються, бачите?
Це гонка озброєнь, і це нормально. Це – значний стримуючий фактор.
У цивільному житті Змій має спеціальність геологорозвідника. Після завершення війни, каже, піде працювати в “Нафтогаз”, підніматиме економіку.
– Я хочу, щоб настав мир, щоб Україна економічно зростала, діти росли щасливі. І щоб ця злагода й економічний розвиток були жестом поваги до родин загиблих військових, до дітей, які ростуть без батька. Щоб не дарма все це. Бо занадто, бл***ть, багато держава віддала за свою незалежність, занадто! – емоційно говорить офіцер.
Змій та його пілеглі. Фото: Новинарня
В Криму мій співрозмовник був. До війни. Відпочивав у Сімеїзі в 2009 році.
– Природа хороша, архітектура прекрасна, гори, море, сосновий ліс… Крим прекрасний! Ми туди повернемося. Але не найближчим часом. Треба об’єктивно оцінювати ситуацію. Щоби [Україні] забрати таку територію безболісно, треба провести або скажену спецоперацію, або масштабний наступ. Але чи варто це робити, чорт забирай?.. – задумується Змій і додає: – Позиція моя така: маємо єдину ціль – перемога у війні.
ми маємо робити для перемоги все, що треба.
Навіть якщо доведеться переступати якісь межі.
Фоторепортаж із виправ ДШВ ЗСУ під Кримом (гортайте):
Читайте матеріали “Новинарні” з Південного напрямку за 2020 рік:
“Рожеві озера – колючі дроти”:
як десантники ЗСУ стережуть “нуль” на Кримському напрямку. ВЕЛИКИЙ РЕПОРТАЖ
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
