“Якщо цю ракову пухлину не зачистити, вона вибухне новою війною”. Як ветеран АТО на Чернігівщині протистоїть Московському патріархату

 

розмовляла: Яна Хмелюк, журналіст
з Ніжина Чернігівської області
фото надані Станіславом Прощенком

Станіслав Прощенко – учасник бойових дій, приватний підприємець і громадський активіст. Він мав невеликий бізнес у Ніжині, у 2014-2015 роках воював на Донбасі у складі 41-го батальйону тероборони “Чернігів-2”, а після повернення з фронту став засновником кількох ГО, зокрема ніжинської спілки ветеранів АТО “Патріот”.

Прощенко – приклад того, як ветеран АТО може об’єднати колишніх побратимів, нинішніх соратників та однодумців і дієво впливати на місцеву політику, просувати державницькі інтереси в “застояній” глибинці, де залишаються сильні “совкові” та російські впливи.

Один із напрямків, яким активно переймається Прощенко – допомога сільським громадам Чернігівщини в переході з так званої “УПЦ” Московського патріархату до помісної Православної церкви України. І, слід визнати, це йому непогано вдається.

Нещодавно, 23 червня, у Ніжині сталася непересічна як для цього тихого містечка подія: хресна хода російської церкви та її прибічників наштовхнулася на спротив українських активістів, ветеранів АТО й родичів загиблих. Протистояння обернулося сутичками за участі поліції. Один батюшка з МП вдарив Прощенка по голові.

Ми говоримо зі Стасом і про цю подію, і загалом про вплив московської церкви в регіоні та дієві способи опору їй, і про участь ветеранів та особисто Прощенка в громадському житті регіону.

“Ми повісили Кирила і Путіна, а поліція заставила їх зняти”

Зі слів Стаса Прощенка, причиною зіткнення стало те, що Московський патріархат спланував свій хресний хід на честь уродженця Ніжина митрополита Іоанна Тобольського й захоплення Сибіру повз пам’ятник героям Небесної сотні та загиблим учасникам війни з Росією – хоча існувало кілька альтернативних маршрутів. Таке “не релігійне, а політичне рішення” прибічників російської церкви спровокувало акцію спротиву патріотичних містян.

– Ми написали у групу в вайбері: хто хоче – долучайтеся. Зібралися в основному учасники бойових дій і члени сімей загиблих. Ми стояли в шерензі на перехресті вулиць Гоголя і Яворського, просили поліцейських: “Відведіть ходу вправо або вліво – не йдіть через нас, через стелу наших полеглих хлопців”. Не реагують. Цих московських повів просимо: “Обійдіть!” – не реагують.

Станіслав Прощенко на акції в Ніжині 23 червня 2021

Вони ж не йшли до якоїсь там своєї святині – їм потрібно було саме там пройти, де ми їм на дорозі стоїмо. Вони напролом ішли тим шляхом, щоб зламати нас, щоб було по-їхньому, – розповідає Стас Прощенко. Ветеран також зазначає, що поліція фактично стала на бік МП:

– Ми привезли інсталяцію-“шибеницю”, повісили [патріарха РПЦ] Кирила і повісили Путіна, чучело таке. Путіну прив’язали до ніг дві коров’ячі ратиці. А поліція заставила їх зняти, хоча інсталяція стояла на приватній території біля магазину. Нам ту інсталяцію ламали і не дали поставити.

Я ніс шину, теж для нашої інсталяції. Він виривав її, забрав… У Чепурного (заступник начальника місцевої поліції – “Н”) фантомні болі, коли він побачив шину в мене в руках.

Поліціянтка накинулася на чоловіка, який прийшов із прапорами України і США. Вона хотіла вирвати прапор США і кинути долу. До неї підбігли інші поліцейські – кажуть, ти взагалі розумієш, що робиш?..

За словами Прощенка, якого цитує також “Релігійна правда“, хресний хід МП супроводжували “тітушки” – здебільшого немісцеві чоловіки міцної статури. Один із них копнув 60-річного українського активіста.

– Ми не рвалися в бій, ми не рвали їм сорочки – просто стояли. Коли вже підійшов весь той натовп, один московський піп почав виривати нас із рядів…

Пізніше цей самий священник підкрався до Прощенка ззаду, вдарив кулаком у голову і спробував втекти. Напад був зафіксований на відео.

Відео:

Патріотичні активісти тримали плакати “Русскій мір не пройде” – втім, російським церковникам таки вдалося пройти тим маршрутом, яким вони собі намітили.

Хтось скаже: дрібні місцеві “розборки”, не варто уваги. Втім, саме з таких регіональних пазлів складається картина впливу “русского мира” на Україну. Якщо не опиратися – він збереже і зміцнить свої плацдарми, а ті прислужаться для нових агресій, як було у 2014-му в Криму та на Донбасі.

– У них же (активних прибічників “УПЦ МП”) – повністю проросійські наративи. Навіть під час цієї церковної ходи в Ніжині вони проводили політичну агітацію! І це не проста людина – це релігійний діяч, батюшка заявляв на камеру: “Небесну сотню розстріляв сам Порошенко і його люди…” Вони кажуть: “Ваших хлопцев убивает Верховная Рада и те, которые там сидят, а не Путин. Путин не убивает!”

Вони ж і під час проповідей у церквах “наливають” таке проти України, що через верх іде. Це нас дуже бентежить, – заявляє Стас. – Крім того, в них там, практично в кожного є зброя неофіційна, вони нею хваляться. А що там ще в тих монастирях, ніхто не знає…

– І воно ж усе “приватизоване”! Ви цю історію чули? Я спеціально досліджував це питання і не знайшов у Чернігівській області жодного храму Московського патріархату, яка б не була “приватизована”. Наприклад, у нас тут Воздвиженська церква. Було рішення “передати у власність”. Почався цей процес при Тимошенко, закінчився при Януковичі й Азарову.

(Прощенко має на увазі масові рішення про передачу у власність місцевим релігійним громадам “УПЦ МП” їхніх церковних будівель. Зокрема, в листопаді 2013 року розпорядженням Чернігівської ОДА було передано у власність релігійній громаді Свято-Хресто-Воздвиженської парафії “УПЦ МП” пам’ятку архітектури місцевого значення – Хрестовоздвиженську церкву в Ніжині).

З цього все і почалося. Якось мене це зацікавило.

Припутні та інша “класика”

– І після цього ви почали їздити й говорити з релігійними громадами про перехід до ПЦУ?

– Я почав цим цікавитися. У нашому районі, в Бахмацькому, Борзнянському. Був на заборах села в Талалаївці, звідти мої батьки й діди. Підняв питання, і 70-80% присутніх підняли руки за перехід.

Встановлення вивіски ПЦУ на храмі Різдва Пресвятої Богородиці в селі Припутні Прилуцького району Чернігівської області

Такі настрої в населення є в більшості сіл по області, з ким я спілкувався. Майже всі готові перейти. Але юридично поки що немає можливості. Хоча ПЦУ й томос уже отримала… Але буває, що все село стає заручником 5-12 чоловік, які тримають документи на релігійну громаду і на користування церквою, і вони їх не віддають.

Наприклад, Парафіївка. Там із 230 чоловік 228 проголосувало за перехід. І ми два роки воювали, щоб перейти під ПЦУ і забрати ту церкву.

Читайте також:
“15 місяців боротьби”: парафія селища Парафіївка на Чернігівщині перейшла до ПЦУ

– Ви зі своєю організацією виступаєте як агітатор, організатор, силова підтримка?..

– У кожному селі є своя громада і свої активні люди. Я просто такий комунікатор. Є ще юрист у Ніжині, який займається цим. Якщо нам не вистачає, підключається Київ.

За чотири роки, поки ми цим займаємося, обросли багажем знайомих, друзів, різних організацій, партнерів, що неважливо, чи я приїду, чи наші хлопці – воно вже працює, є куди звернутися. Це як злагоджений механізм.

Хоча починалося з того, що ніхто знав, як і що робити. Але зараз ми практично всі суди виграємо.

Почали ми з Оленівки Борзнянського району. Там відбувся перехід [до ПЦУ], вони – Московський патріархат – подали до суду і програли все на світі. Далі Парафіївка, Припутні. Два суди, апеляція. В Києві антирейдерська комісія. І вони все програли, просто без варіантів!

Свято-Миколаївський храм ПЦУ в смт Парафіївка, Ічнянський район Чернігівської області. Фото: Сіверщина

Зараз знову почали по Парафіївці подавати позови, але це вже просто приватні особи в цивільному порядку. Вони (МП) просто завалюють суди макулатурою і “набивають” статистику позовів – на департамент культури, на державного реєстратора. Хоча й знають, що програють.

Вони виграли тільки один судовий процес (Господарський суд у Києві скасував рішення про передачу громаді ПЦУ Свято-Покровського храму в селі Ковпита, Чернігівський район, хоча розподіл голосів селян був 66:7 на користь вірян ПЦУ – “Н”)… Але ми там не були причетні до справи, пізно звернулися до нас по допомогу. Хоча все одно там релігійну громаду ПЦУ створили.

Я їм пояснював, що два-три тижні – і релігійна громада оформлена. От, наприклад, як у Білих Вежах. За три тижні релігійна громада була повністю створена і зареєстрована.

– Село Біловежі Перші – в Бахмацькому районі, не в Ніжинському. Ви й там допомагали переходу громади в ПЦУ?

– Ми були там. Бахмачани були перші, вони попросили нас, ми долучалися й допомагали.

Нове освячення храму Олександра Новгородського ПЦУ в селі Біловежі Перші. Вересень 2020. Фото: Новинарня

Оці райони — Прилуцький, Ічнянський, Ніжинський, Бахмацький, Борзнянський — ми один одного підтримуємо, їздимо. Це ж усе пов’язано. Один регіон, однакові проблеми й питання.

Читайте також:
Громада відстояла за ПЦУ історичний храм у селі Біловежі Перші на Чернігівщині. ФОТО

– В яких селах ви вже перевели релігійні громади з МП до ПЦУ?

– Оленівка, Бобрик, Припутні, Парафіївка, Білі Вежі…

– Талалаївка, так?

– Ні. Талалаївку не тормошили поки, бо ми не готові юридично підійти до нього, але це питання часу. Зате були на зборах у Вертіївці – люди там уже готові переходити.

– А Липів Ріг (ще одне село Ніжинського району)?

– Там ні, там поки не світить. Треба, щоб значна частина населення була готова на перехід.

А якщо люди не хочуть, ти їх не змусиш. Силою не вийде створити ПЦУ.

– Сила – не наш метод?

– Так, ми маємо діяти лише юридично.

Біля храму Олександра Новгородського ПЦУ в селі Біловежі Перші Бахмацького району Чернігівщини. Фото: Новинарня

Ось у Крутах в нас не вийшло. Ми там створюємо нову релігійну громаду, з отцем Сергієм (Чутченком).

А, наприклад, у Парафіївці і Припутнях — там “класика”. Вони (громада МП) зникли юридично, а ми (ПЦУ) з’явилися юридично. Ми створили громаду ПЦУ на їхній платформі, і вони вже відновитися й зареєструватися не можуть.

Читайте також:
Нова кров у Припутнях: “тітушки” Московського патріархату побили священика ПЦУ. ВІДЕО

Зараз, до речі, пішла тенденція — є по Україні небагато випадків, але є — вони (священики МП) реєструються ФОПами по наданню релігійних послуг. Оце прикол!

Бо в них юридичний тупик, і вони вже не знають, що робити, то їм довелося отаке придумувати.

– Скільки часу забирає юридичний механізм створення в селі громади ПЦУ?

– Це дієвий механізм, гарний, простий. Ну, процес трошки затягується на півтора-два роки. Десь швидше, десь повільніше. Потрібен час, бо вони суди завалюють. Але, тим не менше, приблизно два роки – і будь-яка релігійна громада ПЦУ від початку зборів доходить до моменту, коли її зареєстровано в Державному реєстрі.

Найдовше – це тоді, коли ми з ними (МП) починаємо тягатися, щоб їх узагалі знищити. Тобто щоб на їхньому фундаменті виросла громада ПЦУ, замість них. Це трошки довше, але це можливо.

У нас практично в кожному селі є підтримка. Навіть ті люди, які ходять до церкви раз на рік, кажуть: “Ми за [переведення громади в ПЦУ]!”.

А якщо ти буваєш у цій церкві тільки на Паску, ти все одно є прихожанином. Нема такого, що хтось із нас “більший прихожанин”, якщо був у церкві двадцять разів, один раз чи двісті. Ти є прихожанином цієї церкви, навіть якщо ти прийшов один раз, і крапка.

Стас Прощенко

– А ви юрист за освітою?

– Та, який юрист! (сміється)

– Просто вже стільки досвіду у вас у цій сфері!

– Я просто підприємець, та й все. Без юридичної освіти.

“Мене не влаштовує просто перемога над кац***ми. Потрібно ще вичистити з України їхню церкву”

– Скільки людей їздять на церковні збори, протистояння та інші такі події з вашої ГО “Патріот”?

– У нас голова ГО Валентин Шкарупа, він практично постійно їздить. Загалом до десяти чоловік завжди назбирується.

Бувало, що й на Київ разом їздили, на “Марш захисників” у День Незалежності. Буває, і з Києва до нас приїздять.

Ветерани з ніжинської ГО “Патріот” на Марші захисників у Києві

– Як ветерани АТО пояснюють свою участь у “церковних війнах”?

– Я після храмового свята Храму Всіх святих ходив на святкову трапезу, і там було обговорення. Я сказав, що раніше в мене було одне бажання – виграти війну. Зараз – виграти війну, і щоб Московія розпалася.

А якщо ми отут в Україні залишимо Московський патріархат, це буде ракова пухлина. Вона рано чи пізно вибухне й буде нас нищити.

Вона буде сидіти так, як зараз, кілька десятків років, але вона відіграється на наших дітях й онуках. Нас уже не буде, а діти будуть знову з кров’ю і з війною розгрібати оте все. Вони (МП) зміцніють, наберуться сили і приведуть знову до такого моменту.

Тому мене не влаштовує просто перемога над кацапами. Потрібно ще вичистити з України їхню церкву.

…Саме небезпечне – це захоплення Росією Лівобережної України. Іншого шансу в них немає, інакше їхня церква втратить тут повністю все. А якщо вони втратять церкву, то втратять і електорат. Бо це ж, крім церкви, ще й політика велика.

Їхні виборці в більшості голосують за того, за кого каже їхній піп. І  в церкві їм промивають мізки дуже довго.

Мене один знайомий батюшка з МП якось у 2004 році намагався переконати, що Янукович – це найкраще, що є у світі, а Ющенко – “мічений сатана”.

А вже у 2014-му монахи Святогірської лаври підтримували окупантів, і зброї було там просто жах! Московські попи все переховували — і бойовиків, і зброю…

Коли ми там стояли на блокпосту, в Лимані (сусіднє місто зі Слов’янськом, який навесні і на початку літа 2014 року був базою бойовиків Гіркіна – “Н”), ми говорили з місцевими на цю тему. Це там ні для кого не було секретом. Той самий Гіркін в інтерв’ю казав, що його охорона складалася з монахів Московського патріархату.

Це “рашизм”, гібрид фашизму і православ’я.

Читайте також:
Два священики УПЦ МП в Кадіївці благословили полк “козаків ЛНР” на війну з Україною. ФОТО

Тому ми маємо розбудовувати Українську церкву.

В Українській церкві зараз священиків не вистачає, бо церква не сильно розвивалася. А Московська церква потужно захоплювала всі території. І в них у кожному храмі два-три священики, вони масовано виступають. Можуть собі це дозволити, тому що мають фінансовий фундамент.

Приходять вибори, в селі проголосувало 70% за Януковича, наприклад, – йому (священнику МП) прилітає подаруночок якийсь там на пару тисяч доларів. Значить, московський піп спрацював правильно. І вони “зав’язуються”. Тоді як звичайна мафія виростає церковна мафія.

– На чийому боці поліція у ваших протистояннях?

– Поки менти ніжинські, ічнянські, прилуцькі – ми, буває, програємо. Бо та поліція з “тітушками”. А як тільки приїжджає батальйон “Чернігів”, все — поліція на нашому боці відразу (мається на увазі рота патрульної служби поліції особливого призначення “Чернігів” ГУ НП – “Н”). “Чернігів” навіть нічого не робить, просто стоїть, а вже до них повага! Бо батальйон “Чернігів” стоїть на державницьких позиціях. Їх бояться і “тітушня”, і наші менти.

Поліція на освяченні храму Олександра Новгородського ПЦУ в селі Біловежі Перші. Вересень 2020. Фото: Новинарня

Я особисто знаю там, може, десяток чоловік. Ми підтримуємо цей підрозділ як волонтери. От, у липні знову батальйон “Чернігів” виходить [на ротацію], то потрібно їх забезпечити харчами, м’ясом на місяць-два, щоб усе з їжі було.

Від Єнакієвого до Ніжина й назад

– Давайте згадаємо і про твою службу в 41 бтро (згодом – 41-й окремий мотопіхотний батальйон). Де ви були, крім того, що стояли під Красним Лиманом?

= Спочатку ми були під Сватовим (Луганська область). Потім — Красний Лиман, Дебальцеве, Оленівка. Це наша перша ротація.

Потім повернулися на місяць-півтора додому. І знову вийшли у Гранітне, під Гранітним — Старогнатівка. Там уже стояли весь наступний період, до 13 червня 2015 року.

Станіслав Прощенко з побратимом

В нас із їжею особливих проблем не було. У нас служив кухар був, який до АТО в київському ресторані працював. Потім підтягнувся Березан Микола, тесть Дениса Яковенка. Коли Дениса вбили, він пішов воювати, і дружина пішла воювати і до сих пір служить.

У 2014-му, звичайно, всі пішли на фронт у тапочках, не розуміючи, що воно таке… А там у червні літом — пекло, вдень на асфальті просто нічим дихати. Ми ж на блокпосту стояли. А вночі вода замерзала, ми мусили буржуйку топити, уяви!

Капеланом до нас приїздив отець Сергій (Чечин). Могли помолитися разом. Казав: “Так, ставайте, хто там віруючий чи не віруючий!” Привіз нам ікону, яка мироточила. Розповідав якісь новини з Ніжина, про щось жартував.

Отець Сергій Чечин – священик ПЦУ, протоієрей, настоятель ніжинського Собору Всіх Святих, капелан і волонтер, “Народний герой України”

Був випадок… Ми стояли в Оленівці, між Дебальцевим і Єнакієвим. Це був вересень місяць 2014 року. І оте “кільце” стягувалося. Я приїхав у відпустку. Тоді весь Ніжин збирав нам на тепловізор гроші. Ми за тиждень із дружиною два тепловізори знайшли. І ми їдемо назад з отцем Сергієм. Стали під Полтавою. А він на кожній заправці бігає до телебачення. А мені не признається. Потім, коли я вже повернувся додому у 2015-му, він мені розповів: “Я тебе везу і розумію, що можу тебе побачити останній раз. І в мене серце зажимається, щемить… Як на телевізор гляну, а те кільце зжимається”. Ми ж практично в самій дальній точці стояли, під Єнакієвим…

Так трапилося, що повернулися. Не всі, звичайно, але повернулися.

Читайте також:
Їхня боротьба. Три історії капеланів УПЦ КП по дорозі від Ніжина до Мар’їнки. ФОТО

Станіслав Прощенко (другий ліворуч) із побратимами в АТО

– Багато ви хлопців втратили?

– Я не знаю, чи це багато. Один для мене – вже багато.

У нас не було масованих обстрілів таких, що прямо там десятками. Але, здається, 14 чоловік із батальйону…

І після війни ще двоє померли від раку, двоє застрелилися. Люди не алкоголіки, нічого — просто воно доганяє.

– Я правильно розумію, що ці хлопці, які зараз у ГО “Патріот”, були тоді з тобою?

– В основному, так. Але не тільки.

Спершу ми створили ГО “Щит” – тільки з ветеранами 41-го батальйону. Далі організація переросла в ГО “Патріот”, коли ми зрозуміли, що треба розширюватися. У результаті зібралося багато хлопців, які боронили цілісність України в складі різних підрозділів. Тут і 1-ша танкова бригада, і 13-й батальйон, 58-ма, й інші. А ще в ГО “Патріот” також входять родини загиблих, волонтери.

– На Донбасі зараз буваєте, допомагаєте?

– Останній раз перед Новим роком — заїхали під Маріуполем і виїхали майже під Сватовим у Луганській області. З тим самим отцем Сергієм Чечиним. Його знають всюди там. Зупиняють машину: “А, це ти! Проїжджай!” Кілька сотень кілометрів по лінії фронту петляли по всіх бригадах. Він уже всі дороги з закритими очима знає.

Станіслав Прощенко з сином загиблого побратима Дениса Яковенка Кирилом

– Чим ще займається ваша ГО?

– Вона об’єднує широке коло людей, які причетні до війни з москалями. Цілі в нас українські, державницькі. Працюємо на ентузіазмі. Навіть деякі московські попи визнають: “Це хлопці не за гроші приїхали”. Співпрацюємо з ГО “Дозір “Крук” – це національне виховання дітей і молоді, вишколи, робота з дорослими також, просвітницькі лекції. Запрошуємо з Києва людей. Ніцой приїжджала. Зараз на 20-ті числа запросили з лекцією про інформаційну гігієну доцентку Києво-Могилянської академії.

От Віта Щокіна в Яни Зінкевич отримала сертифікат у школі “Госпітальєрів” – тепер вона проводить заняття з дітьми з домедичної допомоги. Це потрібно постійно тренувати.

У цьому році нарешті вирішили, щоб влада відповідала за прапори, які стоять на кладовищах біля могил загиблих на фронті. Поставили штатні флагштоки і раз чи два рази на рік замінили прапори. Для міста це копійки. Прапор хорошої якості, бо я сам собі купую, вішаю, то на рік мені вистачає.

Українські активісти Ніжина

– Де ти вішаєш?

– У себе на магазині.

– А, ну так. Я навіть нафотографувала твій магазин. Ішла повз і як побачила ці плакати – “Слава Україні! Героям слава!”, “Україна понад усе!” – аж розчулилася.

– У мене такі плакати вісіли ще два роки тому, і вночі їх порізали, позривали. Тобто когось воно біснує. Стоять камери стеження, але не можна було зрозуміти, хто прийшов о другій годині ночі шматувати ці плакати.

Банери біля автомагазину Станіслава Прощенка в Ніжині

А цього року мені отець Володимир Леонтьєв каже: “Станіславе, ви тільки правильно мене зрозумійте, а чому ви не вішаєте знову ті банери? Я якось їхав в автобусі, сидить дитинка і питає: “Мамо, а що це таке “Слава Україні! Героям слава!”?” – і мама розповідає йому на весь автобус. Це ж важливо!” Я кажу: “Отче, я зрозумів”. І ось знову їх замовив і вивісив.

– А просування державницької ідеології з боку влади ти бачиш?

– “Мова-віра-армія” – хай би як хто до цього відносився, але це реально важлива штука. Ну, плюс адекватний націоналізм, на якому варто будувати державу. Але поки що ми не будуємо.

Хоча… Певний стрибок за останні сім років зробили. У мене ж там і червоно-чорний прапор висить. Років вісім тому від нього шарахалися. А тепер уже всі нормально відносяться, як і до гасел “героям слава” – прогрес!

Хотілося б іти швидше, поки що йдемо повільно, але йдемо. І то радує, що хоча б так.

Станіслав Прощенко (в центрі) біля свого автомагазину

редактор тексту: Дмитро Лиховій

Читайте також:
Доброволець Галина Клемпоуз “Перлинка”:
Ми готові віддати життя за країну. Але чи потрібно це народу?


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".