22-річний взводний “королівської” бригади Віталій Магур “Хакер”: У мене був друг. Його рештки привезли в пакеті

“Молоді офіцери армії, що воює”: “У мене був друг. Одного разу його рештки привезли в пакеті і сказали: віддай дружині й дочці”. Чому 22-річний фахівець із кібербезпеки пішов на війну та командує взводом

автор: Анастасія Федченко
з Донецької області
фото авторки

Він брав участь у кібератаках на російські сайти, бо вивчав кібербезпеку. Міг поїхати за кордон й отримувати зарплату в кілька тисяч євро. Але він закінчив військову кафедру і прийшов у 24-ту окрему механізовану бригаду ЗСУ імені короля Данила як командир взводу. Тепер 22-річний офіцер розповідає підлеглим про основи кібербезпеки у вільний від служби й війни час. Тож має позивний “Хакер”.

Таких, як Віталій Магур – хто прийшов в армію з “гражданки” після військової кафедри, – іноді називають “піджаками”. Але він не ображається. Каже, підписав контракт зі Збрйоними силами, бо інакше не зміг би.

Ми зустрілися з молодшим лейтенантом Магуром у районі Мар’їнки на Донеччині, де виконує бойові завдання 24 омбр.

Про айтішника на війні, перший і наступні обстріли, як не стати параноїком, оберігаючи приватні дані в мережі та про потрібність журналів обліку Віталій  розповів “Новинарні” в інтерв’ю проєкту “Молоді офіцери армії, що воює”.

“Показували нам БМП-1, а тут БМП-2, і в тебе вже втрата свідомості”

Віталій Магур із міста Борислав, що на Львівщині.

Військову кафедру закінчив в Ужгородському національному університеті.

Магур (знизу) під час навчання з університетськими друзями

“Я ще під час Майдану дуже переживав за Україну і за наше майбутнє. Не хочеться виїжджати кудись на заробітки, тому, коли вступав до універу, насамперед думав, чим можу принести користь державі. Тож обрав дефіцитну спеціальність – кібербезпека. В Україні на той час майже не було таких фахівців. І зараз спеціальність «фахівець організації інформаційної безпеки в інформаційно-комунікаційних системах» можна здобути тільки в Ужгороді, Львові та Києві. А під час мого навчання в УжНУ якраз відкрили військову кафедру. Батько завжди був проти військової служби, а тут запропонував мені вступити на кафедру”, – розповідає Віталій.

Він і зовні не дуже скидається на “класичного” військового – кругловидий, повненький.

На військовій кафедрі, каже, бракувало практичних занять. А війна вже тривала.

“У нас не було такої матеріальної бази, щоб нам наочно продемонструвати, наприклад, бойові машини піхоти. Нам показували методичку. І тільки раз вивели подивитися на «живу» БМП, коли 128-ма бригада повернулася на ротацію. Тож коли я приїхав сюди, я мало що тямив і вмів. Скажімо, на кафедрі показували БМП-1, а тут БМП-2 – і в тебе вже втрата свідомості. Що робити? Що це таке?” – Магур відтворює в голосі ту паніку, яку він пережив, коли побачив незнайоме озброєння.

Студент Магур під час навчання на військовій кафедрі

Щодо роботи з документами та особовим складом, то тут, каже, на кафедрі дали достатньо знань.

“У нас викладали люди, які пройшли і активну фазу війни, і окопну фазу теж добре вивчили.

Тож розповідали чимало реальних аспектів. Не все таке знають випускники військових вишів, крім тих, які самі вже пройшли війну”, – хвалиться молодщий лейтенант.

Віталій Магур на військовій кафедрі. Фотогалерея:

Віталій Магур _студент Віталій Магур _студент _7 Віталій Магур _студент _5 Віталій Магур _студент _3 Віталій Магур _студент _2 Віталій Магур _24 Віталій Магур _1
<
>

“Так, у нас не було потужного навчання, але викладачі-командири абсолютно всі бачили війну, вони були на передовій, вони не сиділи в штабах. Багато з них отримали поранення, травми, втрачали побратимів. Вони розповідали, як не лізти під вогонь, не давати дебільних команд. Говорили, що якщо надійде наказ іти в атаку, треба знищити всі вогневі позиції, мінні загородження, самому піти вперед, а потім вести за собою людей”.

Фото з особистого архіву Віталія Магура

Читайте також:
Починається призов офіцерів запасу після військової кафедри

По дорозі на фронт валив ворогів у мережі

Коли почалася російська агресія, Магуру було 18. Він рвався на фронт, але й освіту хотів здобути теж. Торік закінчив бакалаврат, у магістратуру не пішов.

Фото з особистого архіву Віталія Магура

“Не втримався й поїхав на фронт, – посміхається Віталій. – Документи подав одразу, але оскільки в нас паперова армія і бюрократія, йшли вони вісім місяців”.

Час хлопець не гаяв: вивчав англійську, покращував практичні кібернавички, зокрема… валив ворожі ресурси в мережі.

“Дуже багато чого робив ще у 2015-му, але не про все можна говорити, – усміхається Хакер. – Ну і час від часу в інші роки здійснював атаки різного характеру на всілякі просепарські ресурси. Хотів би подякувати «Інформнапалму» і «Кіберальянсу», які дуже багато зробили на цьому напрямку. Багато розвінчували фейків у соцмережах, знаходили і скаржилися на фейкові сторінки”.

“Та хлопче, чому ти можеш нас навчити?!”

На початку травня цього року Віталій нарешті дочекався готових документів і прийшов у “королівську” бригаду.

“У Дрогобичі – сусідньому з моїм містом – є артилерійська бригада. Але я з артилерією не дуже дружу. Та й 24-та – найкраща”, – говорить Магур.

22-річний офіцер не раз чув від тих, хто воює вже віддавна, що не може їх нічому навчити.

“Це так має бути: приходиш, сам вчишся, розвиваєшся. У нас були розмови з бійцями щодо того: «Та хлопче, послухай, що ти мені можеш сказати?» Але потім люди зрозуміли, що я можу адекватно оцінити ситуацію, можу з людьми поговорити, десять разів все обдумаю, перечекаю, а вже потім прийму рішення”, – ділиться Віталій. І додає, що нерви в нього міцні.

Загалом у розмові Хакер справляє враження дуже поміркованої людини, і, як видно, ця риса характеру дає свої плоди.

“Із людьми порозумівся, – розповідає Магур. – Непорозумінь наразі немає, а якщо якісь є, це такі тимчасові непорозуміння – десь щось не сказав, не пояснив”.

Хакер потрапив під обстріл, щойно прибув на позиції в Донецьку область.

“РПГ тоді працювали, СПГ, АГСи, стрілкотня пів ночі була.

 Я казав хлопцям: «Ще зараз міномети мають працювати, бо люди мене вже зустрічають». Мінометів так і не включилися. Але привітання від сепарів було нормальне.

Чесно? Взагалі не було страшно. Чому, не знаю. Один раз ішов на позицію, метрів за двадцять почали падати АГСи чергами. Страху не було. Я більше боюсь, що може прийти якийсь незрозумілий наказ і хлопці можуть постраждати, або ти не будеш просто знати, що робити з тим наказом, людям в очі не подивишся і цей наказ не зможеш віддати. За таке є страх”, – говорить командир взводу.

Оцінка від командира

  • Йому ще бракує досвіду,
    констатує командир роти Магура Сергій Ожаревський.

“Віталій Магур прийняв взвод тільки в липні, він старається, знайомиться з особовим складом, скажу так: притирається. Якщо і надалі старатиметься, набереться досвіду, є надія, що стане авторитетом для бійців”, – говорить Ожаревський.

 

Читайте також:
Нова кров ЗСУ.
Як 22-річний лейтенант Столяр змінює взвод, яким командує півроку

Про шифрування, вірус “Петя” і прослуховування “тапіка”

У період тимчасового й дуже умовного затишшя Віталій розповідає “королівським” піхотинцям, як дотримуватися кібербезпеки.

“Треба людям постійно тлумачити одне й те саме, щодня повторювати. Наприклад, вірус “Петя”. Якби більшість фірм мали резервні копії на зовнішньому накопичувачі, дотримувалися елементарних вимог безпеки – таких проблем було б. Люди могли б просто обнулити свою базу даних, форматнути комп’ютер, залишити копію  втрати були б надзвичайно малі, а зупинка – на декілька годин максимум”, – розповідає Магур, згадуючи колапс 2017 року через вірус Petya.A, ймовірно запущений із силових структур Росії.

Також молодший лейтенант Магур навчає, що велика біда – клік-бейт, який у США охрестили “електронною чумою”. Це коли користувач натискає на вікна, що спливають, на гучні заголовки типу “Світ здригнувся, коли дізнався правду”, на рекламу еротичних ігор, збільшення статевих органів, переходить за посиланнями в електронних листах, де сповіщають про лотерейний виграш.

Навички з “електронної гігієни”, стверджує Хакер, є обов’язковими і для військових на Донбасі.

“Велика проблема, особливо на початку війни – геолокація. Люди хотіли підтвердити причетність до бойових дій. Також є потреба користуватися лише захищеними каналами для спілкування. Наприклад, месенджер від фейсбуку так само легко читається, як звичайні смс-повідомлення. Дуже слабкий захист в інстаграму. Про «ВКонтакті» навіть його засновник Павло Дуров говорив, що ФСБ там усе читає. «Телеграм» здається безпечним, але і його читають. Це тільки була така показова «війна» в намаганні його заблокувати [владою Росії]. Ну, всі, напевно, знають, як Роскомагляд при спробі заблокувати «Телеграм» заблокував сам себе», – сміється офіцер-айтішник.

Одним із найбільш безпечних Хакер називає месенджер WhatsApp, втім, за його словами, найкраще – створювати вручну спеціальні канали для передачі надзвичайно важливої інформації.

“За кордоном практикують створювати одноразовий канал шифрування з достатньо потужним паролем, як в американців AES256. Ключ захисту на 256 символів гарантує вам досить потужний захист будь-якого повідомлення. Плюс використання симетричного шифрування, використання блочного шифру зверху. Ну, шифрування, шифрування і розум, в першу чергу, щоб не відправити комусь не тому повідомлення”, – Віталій і на фронті готовий годинами говорити про захист даних.

Жартую, що краще від “тапіка” – польового телефонного апарату ТА-57 зразка 1957 року – ще нічого не вигадали.

Але Хакер не погоджується.

“Нас вчили, як кабелі дуже легко прослуховуються. Приносили маленький пристрій до 1 см. Ти його підключаєш, йому вистачає одного вольта. Він слухає і передає все без проблем. Бували випадки, коли в одному з відділень СБУ у дроті знайшли теж пристрій довжиною 6 мм, який прослуховувала одна сусідня країна, але не РФ. І багато місяців кабель був у плінтусі. Звичайний кабель, який ставили під час капітального ремонту”, – розповідає Магур.

І “заспокоює”: досягти цілковитої безпеки даних у сучасному світі майже неможливо:

“Ну хіба ти станеш параноїком і контролюватимеш геть усе”, – посміхається Віталій.

У ЗСУ поки немає посад, які стосувалися б кібербезпеки, хоча в сучасних реаліях це необхідно, переконаний Магур.

“Пентагон, ЄС і НАТО хотіли відкрити у нас кібервійська, американці навіть обіцяли провести навчання за свій рахунок, але щось уже два роки затягується це рішення. Також хотіли у Львові відкрити відділення, яке б займалося забезпечення тим всім ЗСУ. Ну, не знаю, на даний момент очікуємо”, – каже Хакер, маючи види попрацювати в підрозділах кібербезпеки Збройних сил.

Потрібні папери й рефома харчування ЗСУ

Натомість у ЗСУ дуже багато “офлайну”, паперів. Хоча Магур і не вважає це проблемою. Каже, з одного боку, армія дуже забюрократизована, з іншого – логіка в цьому є.

“На перший погляд, деякі речі здаються маразмом. Але коли починаєш розбиратися, навіщо воно потрібно, розумієш, що більшість тих журналів все-таки потрібні. Наприклад, не проводиш записи видачі і витрат боєприпасів, і бац – пропало кілька гранат. І як ми знаємо, бувають випадки, коли поштою ці гранати відправлялися додому, потім на них підривалися діти, цивільні, і ти вже розумієш: якби не вів цей облік, людям би мізки не клепав – ти міг би потім на своїй совісті тримати покалічену дитину. Тож багато яка документація дійсно потрібна”, – говорить командир взводу.

Віталій Магур бачить два варіанти розвитку армії: оптимістичний, коли військо розвиватиметься, створюватимуться професійні кадри, матиме нове озброєння, і песимістичний. За його словами, є тривожні дзвіночки, що сповіщають про можливість саме другого варіанту.

“Блокування закупівлі нової форми – це погано. Так, форма не ідеальна, але може витримати якісь осколки. Можливо, вона менш комфортна, ніж закордонна, але точно найкраща за всі роки Незалежності. Також оця тяганина з харчовою реформою. Це, певно, найбільше досягнення української армії за весь час її існування. Я застав харчування ще до переходу на каталог, коли перловка зранку, в обід і ввечері, той шматочок риби, так званий чай із неможливим смаком. Але тут я застав реформу харчування. Це дві великі різниці, і повертатися назад у людей немає ніякого бажання. І оті зараз судова тяганина з її скасуванням. Запропонуйте кращий варіант, а тоді тягайтеся! Якщо ви не можете запропонувати щось краще – нафіг ви лізете?” – обурюється Магур.

Читайте також:
Армійські food-блогери. Що воїни ЗСУ постять про нову систему харчування

Решту ЗСУ переведуть на нове харчування дорученням міністра, – генерал Марченко

Японські студії на передовій

Коли є вільний час і доступ до нормального інтернету (а з цим на передовій проблеми, зітхає Магур), він вивчає реверсний інжиніринг. Людською мовою це зворотна розробка – дослідження програми з метою розуміння принципів її роботи. У випадку Хакера – вивчення будови вірусу і його дії. Магурів диплом був присвячений комп’ютерним вірусам. Каже, в багатьох справді можна простежити російський слід.

“Є різниця написання між індусами, британцями, американцями, росіянами. Хоча б граматичні аспекти. Ніби програмний код однаковий, але досить легко за текстами коду можна вирахувати, що то саме росіяни”, – говорить Віталій.

“Загалом кібербезпека – це такий профіль, де на тиждень відстав – і все, ти втратив рік, можна сказати”, – зазначає він.

Навіть на передовій він удосконалює навички в ІТ-сфері, а також вивчає мови.

Російську вважає іноземною. Окрім неї, знає англійську, польську, арабську. Зараз студіює японську. Цього року знову планує поїхати на JLPT – своєрідний міжнародний екзамен із японської мови, оцінка на якому підтверджується у всьому світі.

У майбутньому, коли Україна переможе або коли в Магура закінчиться п’ятирічний офіцерський контракт (офіцер сподівається, що перемога настане раніше), він хотів би довчитися в магістратурі в Токіо чи Кіото.
За кордоном фахівець його рівня може заробляти більше 5 тисяч євро на місяць.

“Зараз у мене зарплата 13 тисяч гривень плюм 17 тисяч «атошних» – разом трохи більше тисячі євро. Коли вийдемо з передової, залишиться 13, – посміхається Віталій у відповідь на запитання про заробіток в ЗСУ. – Але я люблю свою країну і вважаю, що можу принести їй користь своїм перебуванням тут”.

“Нинішня агресія Москви – щоб не дати Україні відокремитися від “русского міра”

Хакера дуже хвилює те, що “населення втомилося від війни”.

“У новинах менше стали говорити. Та і люди реально починають забувати. Ну, війна, ну, поїхав туди, хто на заробітки, хто просто «пострєлять», «ми туди вас не посилали».

І нехай би лише бабушки, яким Сталін-Родіна-Союз, але ж і деякі молоді заявляють: «При Янику було краще… Не було би тієї війни, якби не ви». А я впевнений – вони не усвідомлюють, що війна була неминуча.

Я дуже любив у школі історію, брав участь у всеукраїнських конкурсах, читав книжки, архіви, спогади очевидців. Росія завжди прагнула завоювати Україну. І так званий «русскій мір», коли ніби одна віра, одна мова, один народ, виник іще до Богдана Хмельницького. І голодомори, які нібито в нас випадково сталися, були після врожайних років – їх навмисно організовувала російська влада, щоб приборкати українців. І нинішня агресія Москви – щоб не дати Україні відокремитися від цього ж «русского міра». Як люди цього не розуміють?” – розмірковує Віталій.

“Найбільший мій жах – це очі дитини загиблого друга на його похоронах, ті крики”

Бориславець Магур пішов на війну ще й з особистих міркувань. Його родич був на фронті, у Пісках. Віталій втратив на цій війні не одного друга.

“Знаєте, один найтяжчий момент… У мене був один друг, на півтора року старший. Ми з ним гуляли, вечорами ходили-бродили. Його забрали по мобілізації на фронт. У друга були маленька донечка, дружина. І одного разу привезли просто пакет із рештками. Ракета з ПТРК знесла голову і вибухнула поруч із ним, зібрали, що могли. Сказали мені: «Вибачай, ми не можемо зайти в хату, це ти мусиш щось їм пояснити». Що я міг сказати? «Ну, сорі, війна». Потім на похоронах цей жах…” – голос Магура тремтить, хлопець витирає сльози в очах.

“Найбільший мій жах – це очі тієї дитини на похоронах, ті крики. Неможливо таке забути. Коли мені хтось розказує: «Ми ж можемо поговорити, можемо помиритися» – я б зводив на ці похорони, якби була можливість. Я кожній людині сказав би: «А тепер подивись в очі дитині, яка втратила на війні батька, і скажи ті самі слова, повтори це!» Я думаю, у всіх би аргументи закінчилися. Тому для мене вибір особливо не стояв. Краще виконати свій обов’язок і спати з чистим сумлінням, ніж потім мучитися все життя”, – стверджує Магур.

Віталій – єдина дитина в родині. Батьки відмовляли його підписувати контракт, а він не казав, що на передовій. Розповідав, ніби на навчаннях. “Спалили” журналісти.

“Зняли сюжет. Мама з батьком у той час були в Ізраїлі. Тато випадково гортав стрічку новин і побачив стоп-кадр із моїм обличчям. Вони думали, що я на навчаннях, а в сюжеті щось про передову, снайперів, і я з автоматом. Мама всю дорогу плакала”, – розповідає молодий офіцер.

За словами Віталія, він жодного разу не пошкодував про своє рішення. І коли вперше побачив Донбас, остаточно утвердився в думці, що за нього варто воювати.

“Це дивовижні пейзажі, степи. Як людина, яка майже все життя провела в горах, а літо – на морі, я вражений такими краєвидами, тим, що тут багато різних тварин, тим, що навіть не відходячи з позицій, ти бачиш цю красу.

За це варто боротися, за ці пейзажі, за те, щоб тут був спокій і мир, щоб поля були засіяні пшеницею і соняшниками”.

А ще Віталій переконаний: йому надзвичайно пощастило з побратимами.

“Це люди, на яких можна спертися, люди, яким дадуть наказ – і над Донецьком замайорить український прапор. А якщо забути дати їм наказ «стоп», то ми будемо святкувати наступну Незалежність уже з українськими прапорами і на Кремлі”, – посміхається 22-річний командир взводу Віталій Магур “Хакер”.

Над текстом працювали: Анастасія Федченко і Дмитро Лиховій

Матеріал створено в рамках проєкту “Новинарні” і Мінінформполітики “Популяризація Збройних сил України”

Читайте в цій серії:
“Коли наступаєш, є злість і радість”:
ротний 24 омбр Ожаревський отримав орден за Шуми у 21 рік

Юний комроти “Айдару” Вадим Ковальчук: Коли просуваєшся навіть на метр уперед – це кайф

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

   

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: