“Інвентаризація своїх”. Що вторгував і досяг “Ветеранський намет” на “Книжковому Арсеналі”

 

автор: Олена Максименко
фото автора, “Новинарня

Понад 4200 проданих книжок; 87 найменувань від понад 60 авторів, 721 тис. грн. виторгу – такий вигляд у цифрах мала робота “Ветеранського намету” на “Книжковому Арсеналі”. На фестивалі 2019 року в Києві окрема виставка-продаж воєнної літератури авторства ветеранів АТО/ООС була організована вперше.

Справжню сутність цієї події в чисельному еквіваленті не виміряти. Бо це нескінченні обійми, зустрічі, знайомства, розвіртуалення; десятки літрів кави (а поруч був кавовий кіоск “Ветерано”), блоки викурених цигарок, і звісно ж, безліч підписів книжок. Саме книжки, написані ветеранами, волонтерами та переселенцями, були головними героями протягом п’яти днів на цій дислокації.

Згадуємо, як це було. Узагальнюємо й аналізуємо результати.

Слідом за Котляревським

Мартін Брест (ліворуч)

“Я хочу історію розповісти. Історію одного майора, – почав свою промову під час презентації “Ветеранського намету” Мартін Брест (справжнє ім’я – Олег Болдирєв), учасник АТО, демобілізований військовослужбовець 72 омбр, надалі – співробітник патрульної поліції Києва, письменник, блогер та один із ініціаторів “ВН”. – Його звали, скажімо, Іван Петрович, він пішов в армію і звільнився в чині капітана… Однак можна вивести хлопця з армії, але армію з хлопця вивести неможна. Йому не сиділося на “гражданці”, тому він звернувся до командування сухопутних військ і захотів зробити батальйон територіальної оборони, або навіть полк. Пробив тему, йому дозволили і навіть призначили командиром, і дали чин майора, з яким він і дожив до кінця своїх днів. Іван Петрович запам’ятався багатьом, хоча навряд ви зараз його назвете.

Його прізвище – Котляревський, а книга, яку він написав, називається “Енеїда”. Це один із найперших воєнних авторів в Україні.

Я не хочу сказати, що його приклад мене надихнув, тому що я дізнався про нього тиждень тому, якщо чесно. Але так вийшло, що в нас традиція ветеранської літератури сягає глибоко, ледь не часів Запорізької Січі. Ці “наволочі” постійно щось пишуть!.. Вони ідуть воюють, а потім повертаються і видають свої книжки”.

Головна книжкова подія країни, на ній – тисячі людей, представники уряду, генерали, зірки, а поруч – звичайні вояки і звичайний військовий намет, у якому нескінченна юрба народу разом із тими ж політиками й зірками. У Росії таке в принципі неможливо, на відміну від України, яка воює і пише.

“І мене це гріє! Тому що в нас там люди, вони курять, матюкаються, але вони прекрасні, найкращі люди на землі. А кілька тисяч кілометрів, десь у Росії, максимум, що ти можеш – ніколи ніде нікому не казати, де ти воював, і тихенько десь спитися в Костромі”, – каже Брест, який після ДМБ написав уже дві книги.

Зайшли з воєнною літературою в “чужі” соціальні прошарки

Серед присутніх у наметі видавництв свої книжки представили “Діпа”, “Фоліо”, “Білка”, “Видавництво Сергія Пантюка” та інші, також різного калібру самвидав.

Юрій Руденко (праворуч)

“Було бажання представити ветеранську літературу якомога краще і ширше, – розповідає ветеран, письменник, автор серіалу “Історія війни” Юрій Руденко, що також є автором двох книжок та одним з ініціаторів організації намету. – І завдяки співпраці з Міністерством ветеранів були досягнуті певні домовленості з керівництвом “Книжкового Арсеналу”, нам дозволили встановити окремо військовий намет, перетворити його на таку “малу архітектурну форму” і представити в ньому всі ветеранські книжки, які ми тільки зможемо зібрати. І був кинутий через соцмережі клич: «Ветеран, волонтер або переселенець, який написав книжку про українсько-російську війну, має право, щоб його книжка була представлена і продавалася в цьому наметі»“.

Намет 101-ї бригади охорони ГШ дав змогу створити атмосферу справді “прифронтову”. І справа навіть не в маскувальних сітках на наметі, ящиках від набоїв та іншій атрибутиці. Справа в книжках та людях, що приходили в цей намет.

Серед гостей були як причетні до війни – волонтери, теперішні й колишні військовослужбовці, воєнні кореспонденти, переселенці – так і ті, хто був мало дотичний до цих питань, однак зацікавився воєнною літературою.

Приходив екс-президент Петро Порошенко із дружиною Мариною.

Петро Порошенко у “Ветеранському наметі”. Фото з ФБ

Серед його 40 книжкових придбань – “Мистецтво війни” Джессіки Гейгі, “Позивний Кассандра: літо-2015” і “Позивний Бандерас”, “Авдіївка. Шлях до перемоги”, “Чемоданні історії”, “Все буде Україна!” Степової та ін.

Був легендарний “Сумрак”, генерал-майор Ігор Гордійчук, начальник ліцею ім. Богуна і герой боїв за Савур-Могилу.

Гостина Героя України Ігоря Гордійчука. Фото: ФБ Андрій Кириченко

А ось новий президент Володимир Зеленський, який заходив на “Арсенал”, “Волонтерський намет” проігнорував. “І це на краще!” – переконані тут.

Вакарчук, до речі, приходив двічі. Вдруге – після іронічного допису Бреста на “Фейсбуці”.

“Були наші «дівчата» – ми їх так називаємо – Ірина Геращенко, Марія Іонова, Іванна Климпуш-Цинцадзе, була Уляна Супрун, забігав Мустафа Найєм, заходив Святослав Вакарчук. Також був віце-прем’єр Геннадій Зубко, купив неймовірну кількість книжок, ледве їх витяг звідси”, – перераховує Мартін Брест.

Читайте також:
Зеленський на “Книжковому Арсеналі”: був лише в дитячій зоні, книг не згадав

Продавали книжки і керували роботою у “ВН” знову таки волонтери і ветерани.

“Всі, хто в наметі задіяний – це волонтери, жодної копійки тут ніхто не заробить, – зауважив Юрій Руденко. – Тут є представники видавництва, автори – вони спілкуються з людьми, підписують книжки, і, власне, покупці різні”.

Найважливішою задачею “Волонтерський намет” бачив можливість показати воєнну і волонтерську літературу, літературу переселенців людям, які з цими проблемами безпосередньо не стикалися.

І це вдалося. “Вчора було чи не найбільше людей, і відсотків 70 із них – це люди, що не мають із цим нічого спільного. Тобто ми вперше зайшли у, грубо кажучи, чужі соціальні прошарки”, – розповідає завсідник намету Мартін Брест.

Терапевтичний момент і свідчення проти Росії

Інтерв’ю дає Олександр Терещенко (праворуч)

Серед присутніх авторів – Олександр Терещенко, автор книги “Життя після 16:30”, боєць 79-ї десантно-штурмової бригади ЗСУ. Він брав участь у обороні Донецького аеропорту і втратив обидві руки. Попри насичене спілкування, чоловік зовсім не виглядає втомленим, жартує, посміхається, каже, що тут круто. Терещенко охоче фотографується з побратимами та читачами, підписує книжки – повільно, виводячи літеру за літерою ручкою у вигляді кулі, зафіксованої у протезі. Підписавши, дякує за терпіння.

Юрій Руденко відзначає особливу цінність подібної літератури з точки зору документальності: “Прочитав я десь половину з асортименту – мені це по роботі треба, оскільки я є дослідником історії війни, і, відповідно, будь-який мемуар для мене дуже важливий. Чим більше людей знатимуть про ветеранську літературу, чим більше людей купуватимуть такі книжки – тим популярнішим стане таке заняття, як «ветеран-письменник». Тим більше людей викладатимуть свої спогади на папері чи електронному носії. Це, в свою чергу, дозволить детальніше відтворити історію минулих подій – тому що є досить багато як «білих плям», так і звитяжних моментів, які не висвітлені в ЗМІ”.

Терещенко, Брест і Руденко на презентації

“Кожне свідоцтво – будь-яке, навіть у віршах, або у прозі, або в хроніці – воно важливе як відтворення російсько-української війни «як воно було», без міфології. І друге – коли людина викладає на папері чи в комп’ютері якісь свої думки, автоматично їх систематизує –

певною мірою це може стати психологічним розвантаженням. Створюється терапевничний момент для такої людини”,

– наголошує Руденко, автор книг “Психи двох морей” та “Свет и кирпич”.

У своїй промові під час відкриття “Намету” він наголосив також на тому, що викладені у книжках спогади ветеранів можуть стати й черговим доказом участі російської армії у війні на Донбасі.

Олена Задорожна

Ще одна завсідниця “Намету” – Олена Задорожна, упорядниця та одна з авторок поетичної збірки “Рядки з передової”. У книзі, виданій за грантової підтримки КМДА, зібрані поезії бійців і волонтерів (серед них – АТОвець Роман Семисал із 24 омбр,  актор, який зіграв у фільмі “Кіборги”). Задорожна припустила, що така дислокація воєнних літераторів – “певною мірою заявка на те, щоб потрощити маркетингові стратегії”. Адже тут протягом усіх днів фестивалю було людно, інколи навіть неможливо підступитися до яток.

“Сам факт, інтерес до воєнної поезії свідчить про те, що тема актуальна. І заявляти про те, що такі тексти вже втомили, не дуже коректно”, – каже журналістка, поетеса, громадська діячка Задорожна.

“Підходять, купують відомі і звичайні люди. Часто від них можна чути: «так, ми також були волонтерами», «так, ми плели сітки», «ми передавали щось на фронт», «ми знаємо тих, знаємо цих…» Тобто це ще й така велика мережа, вихід якихось віртуальних зв’язків у реальність. Тому це не лише літературна історія – це ще й «інвентаризація своїх»”, – переконана Олена.

Два світи, намет і “Арсенал”

Слід нагадати, що появі “Ветеранського намету” передував конфлікт, коли деяким “ветеранським” видавництвам відмовляли в участі у “Книжковому Арсеналі”. Далі слідували взаємні звинувачення: з боку визнаних письменників і критиків – у графоманстві на адресу авторів-ветеранів, у зневазі й погорді щодо до військових – з іншого боку.

Конфлікт вдалося владнати за посередництвом Міністерства ветеранів. І навіть видавництво “Залізний тато” АТОвця-донеччанина Олексія Бешулі отримало можливість розмістити власний стелаж у “КА”, навіть додатково до “Намету”.

“У створенні «Ветеранського намету» я вперше побачив, як у цій країні сама держава, сам уряд пішов назустріч воякам, – говорить Мартін Брест. – Причому ніде не звучали слова типу «пільги», «повинні» і таке інше. Ми сказали: «Давайте ми зробимо!» – нам сказали: «Звісно, давайте!». І ми зробили це”.

Вийшло так, що “Ветеранський намет” став певною мірою “річчю в собі” на “Книжковому Арсеналі”. “Щоранку до нас приходив Олег Пономар попити кави, – ділиться Брест. – Ніякі інші автори, котрих ми не знали до цього раніше, не прийшли до нас. Це логічно. А ми не ходимо туди, – киває ветеран на приміщення “Арсеналу” з основною виставкою. – У нас тут зовсім вийшло окреме місце. Тут всі свої. Тут багато дуже люди розмовляють, п’ють каву, теревенять, сидять годинами, проводять тут час. У нас немає обміну людьми або ще чимось з основним “Арсеналом”. От причина, чому ми хотіли бути на вулиці».

Хоча, за спостереженнями “Новинарні“, “сторонні” письменники таки приходили, гортали й купували ветеранські книжки – лише за 20 хвилин, які я стежила, до “Намету” заходили Андрій Любка й Анна Малігон. Можливо, ветерани й волонтери не впізнають їх в обличчя, або ж не ідентифікують у натовпі.

А деякі автори-ветерани були залучені і в “Наметі”, і всередині “Арсеналу”. Так, наприклад, Артем Чех, автор книжки “Точка нуль”, презентував свій новий роман “Район Д” у приміщенні “КА”. А Влад Сорд, чиї твори були представлені у “Ветеранському наметі”, всередині “Арсеналу” презентував ціле видавництво “Дім химер”, співзасновником якого він є. Однак все таки певна відмежованість між цими двома світами відчувалася.

Читайте також:
Мобілізований Артем Чех: Армія закатала мій патріотизм у бетон

Про що книжки з намету

Війна у представленій літературі показана з різних ракурсів. Це і документальна проза, і формат щоденника, і художні оповідання.

Окремий погляд – це історії переселенців. “Представлена література Олени Степової – це жінка, яка втекла з окупованого Свердловська, багато написала, – розповідає Мартін Брест. – Майже всі переселенці характерні тим, що в них не наша воєнна рефлексія, а чітке розуміння того, що таке «рускій мір» і що він робить із країною.

Люди, які найкраще за всіх розуміють не війну, а конфлікт – це переселенці. Краще за них не розуміє ніхто.

Тому що в нас усіх, у вояк, завжди було куди повернутися. Хтось на нас десь чекав. А в переселенців більше немає дому взагалі. Як вони можуть адаптуватися до цього існування – це дуже потужно, насправді”.

Книжки Сергія Сергійовича “Сайгона” і Бреста носять документальний характер, тоді як Юрій Руденко поміщає війну в художнє обрамлення.

“Я написав дві книжки, які відтворюють події від кінця Майдану до кінця Дебальцевської битви. Інформація подається у форматі пригодницького роману про кохання. Є люди, яким подобається такий формат, і воно їм «зайде». Кому не подобається – не куплять…” – посміхається Руденко. Він переконаний, що асортимент у наметі достатньо широкий, аби вдовольнити як шанувальників “артхаусу”, так і тих, кому передусім цікавий фактаж.

Юрій Руденко та Ірина Білоцерковська

“Чемоданні історії” від видавництва “Білка” представляють смачну прозову збірну солянку від блогерів, волонтерів і вояк. Ірина Білоцерковська, засновниця “Білки”, ділиться враженнями від роботи в “Наметі”: “Я дуже це люблю! Спілкуюся з читачами зазвичай в мережі, але тут живе спілкування ніщо не замінить, я в захваті від цього. І що цікаво: багато людей приходить до нас саме в намет і кажуть: “Я ніколи не читав про цю війну”. І дуже цікаво спілкуватися з цими людьми, рекомендувати їм щось, таке, що я знаю точно, змінить їхню свідомість”.

“Білці” всього півроку, і тут не відмовляють людям, які воювали. Їм намагаються будь-що допомогти зробити саме таку книжку, як її бачить автор. “Наші книжки відрізняються від більшості, тому що вони такі дизайнерські, ми дуже багато зусиль докладаємо, щоб книжки були цікаві, яскраві, – говорить Ірина. – Наприклад, у книжку «Доця» були додані фото Дмитра Муравського, відомого військового фотографа. «Грязь. Khaki» Сайгона, тираж якої, до речі, закінчився, будемо додруковувати, – фотографії там були відрисовані художником і стали ілюстраціями”.

Попри високу якість і запитаність багатьох ветеранських книжок, їх досі неможливо знайти у більшості масових книгарень. Лишається ринок “Петрівка” або ж замовлення через інтернет.

“Великі книгарні мають свої обмеження для видавців і для авторів, які роблять свої книжки самвидавом, – говорить Білоцерковська. – Тому я можу порекомендувати «Петрівку» – там є стенд від сайту «Військова книга»; «Блокпост» на Троєщині, там є багато книжок, більшість із них з автографами, це дуже класно купувати, і деякі є, наприклад, у «Букві».

Серед причин, чому книгарні відмовляють видавництвам – російська мова написання.

“Але ж люди пишуть тією мовою, якою вони воювали. І зробити переклад іноді дуже важко. Для мене це є проблема. Я гадаю, що для військової літератури має бути послаблення, якісь особливі умови. Тому що ці книги, які написали співучасники події, які пройшли фронт і вижили, які пройшли волонтерську дорогу, вони мають бути скрізь!”, – зауважує Ірина. Хоча з нею погоджуються не всі.

Анатолій і Тамара Паламарчуки, викладачі Києво-Могилянського колегіуму, оглянувши асортимент, зазначають, що більшість представлених книжок уже мають в домашній бібліотеці.

“Ми купили книгу Терещенка – десь він тут сидить, він це підпише, це нове, – зі знанням спарви ділиться пан Анатолій. – Ось книга написана ірландцем про бійців добробату з фотографіями. А це мемуари з госпіталя в Бахмуті”.

Ці ж таки мемуари вподобала і Анастасія Федченко, воєнний кореспондент і одна з авторок “Новинарні“. “Я купила Костянтина Чабали «Вовче». Тому що Костю знаю особисто, він цікава людина, і мені цікаво, як він пише. Воював біля Авдіївки, в 72-й бригаді, добре знаю ту бригаду і пам’ятаю той час, коли вони стояли там…”

“Також взяла Олену Лав «Мій фронт». Вона живе в Бахмуті, писала про вихід із Дебальцевого, про поранених українських військових. Вона волонтерка, надавала допомогу пораненим воїнам у лікарнях. І тут, власне, історії по поранених, є фото – зроблені на телефон або на мильницю, але дуже добре передають ті події. От боєць, наприклад, без ноги, поранений, його доставляють у шпиталь… Я думаю, що це один із голосів Донбасу, який варто почути”, – додає Настка.

Наостанок Мартін Брест зізнається, що досвід із “Наметом” у його очах став свого роду тестом для соціуму:

“Це моя перевірка: а чи дійсно людям цікава воєнна література?”

“Я мріяв продати тисячу книжок. Ми продали 4261. Наше суспільство ще рано ховати!” – тішиться колишній військовий.

“Ветеранський намет” – це місце, де частіше за все звучало слово «спасибі». Більше, аніж тут, на «Арсеналі», я, мабуть, не чув його ніде в житті. Люди постійно дякують – «спасибі за вашу службу», «спасибі за проект», «спасибі…»”, – підсумовує Мартін.

Читайте також:
Ветеран АТО Валерій Ананьєв вирушає у тур Канадою із презентацією книги

 

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

   

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: