Мобілізований Артем Чех: Армія закатала мій патріотизм у бетон

Артем Чех (Артем Чередник)
військовослужбовець ЗСУ (мобілізований), учасник АТО, письменник

(FB)

Ще в червні 2015 року, коли нас, зелених, лише привезли з учебок, Кацо, майже дембель, говорив про свій патріотизм, який армія закатала в бетон. Планомірно, помірковано і цинічно.
Я тоді стояв, слухав і не розумів. Або патріотизм є, – думав я, – або його немає. Ти ж доброволець, прийшов захищати, адже не міг інакше, і тепер говориш про бетон. Який бетон, коли “енемі ет зе гейт”?

Сьогодні рівно шість місяців, як ми на передовій. “Енемі” досі “ет зе гейт”, проте переважно мовчить. Хоча, різне буває. Але майже для кожного стало очевидним, що він (ворог) не лише по ту сторону поля.

І всі ж, наче, за одну ідею, всі заради однієї мети, але крайнім однаково залишається простий солдат.
А головнокомандувачем всього цього карнавалу залишається його величність Совок. Тут не конкретні прізвища, тут вся система така.

Починаючи від “місць розряджання зброї”, закінчуючи візитами офіцерів з сектора або комбригів.

Вибачте, що доріжки пісочком не посипали. А де ж ви були, коли пацани в багні плавали? А де ж ви були, коли ми топили кригу, щоб раз на тиждень яйця помити?

І прикладів безліч, і незадоволення на грані бунту лише зростає. І лише чуєш від бійців: та ви що там всі, ох*єлі?

І от я сам вже майже дембель (хоча відчуваю, що три-чотири місяці доведеться переслужити). І служив ці десять місяців чесно. Без зальотів, без забухів. Допомагав як міг, через волонтерів, знайомих, друзів. І не спи*див жодного гвинтика, жодної банки бичків у томаті.

І, здається, все має бути на підйомі, на патріотизмі, ген-ген до омріяного щастя та заповітів кобзаря, ген-ген до розсудливого та свідомого суспільства, ген-ген до перемоги світла над мороком і стумою.

Але ж не сліпий і, здається, не дурний. Все бачу, все розумію. І все відчуваю. Найбільше – бетонні хвилі, що накривають мій патріотизм.

Можливо, після дембеля забудеться найгірше, службу згадуватиму з теплом, а всю цю бюрократичну по*боту та показуху сприйматиму як відкритий урок у школі – “бєлий вєрх, чорний ніз”.
А, можливо, взагалі не згадуватиму. Немов рік у летаргійному сні.

Читайте також:
Артем Чех: Чому я підтримую чергову мобілізацію