100 років тому: смерть Австро-Угорської імперії та народження ЗУНР

Уряд ЗУНР

 

У ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 року значна частина України зробила крок до становлення унітарної держави.

100 років тому, вранці 1 листопада, оголошення на стінах львівських будинків сповістило про повстання: “Волею українського народу утворила ся на українських землях старої Австро-Угорської монархії Українська Держава. Найвисшою державною властю Української Держави є Українська Національна Рада. З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла владу в столичнім місті Львові і на цілій території Української держави“.

Над ратушею вперше в історії замайорів синьо-жовтий прапор. Панування Австро-Угорщини та епоха правління династії Габсбургів завершилися.

Листопадовий зрив — повстання, організоване у ніч на 1 листопада 1918 року Українською Національною Радою і силами Українських січових стрільців на українських теренах — Галичині та Волині (коронних землях Австро-Угорщини) задля встановлення влади Української держави. 

Згодом її назвуть Західноукраїнською Народною Республікою.

У результаті утворилася держава площею 70 тис км², що викликало невдоволення Польщі, яка розв’язала українсько-польську війну 1918—1919 років для захоплення Галичини.

Перша Світова війна наближалася до завершення. Львів, що на той час входив до складу імперії, відчував наближення “відлиги”. Економіка багатьох держав, виснажених конфліктом, занепадала.

Австрійський цісар Карл 16 жовтня 1918 року видав відозву до “своїх народів”. Він намагався уберегти вплив, даючи демократичні обіцянки про “федералізацію” Австро-Угорщини.

Українські політики вирішили тоді не піддаватися на такі слова, а діяти на власний розсуд.

Тому 18 жовтня вони зібралися у Народному домі у Львові. Депутати Віденського парламенту, Галицького та Буковинського сеймів та представники різних партій і, користуючись заявою цісаря, створили репрезентативний орган для українців у монархії — Українську  Національну Раду. Президентом обрали Євгена Петрушевича, представника українців у Відні.

Керівником львівського відділу та, фактично, очільником процесу став Кость Левицький. На той час — один із головних політичних провідників Галичини.

19 жовтня Рада ухвалює Маніфест. У ньому територією Української держави проголосили Східну Галичину з граничною лінією Сяну з влученням Лемківщини, північно-східну Буковину та українську смугу північно-східної Угорщини. До Маніфесту також заклали передумови проведення виборів до парламенту — Української Національної Ради — та прийняття Конституції.

Наступного дня, 20 жовтня, на площі Святого Юра у Львові після недільної літургії збирається урочисте віче. Кость Левицький з благословення митрополита Андрея Шептицького проголошує створення Української держави в межах Австро-Угорщини.

На початку листопада 1918 року польська Ліквідаційна комісія повинна була зайняти місто Лева, адже поляки бачили Львів як частину своєї держави.

Тому 29 жовтня 1918 року до палацу намісника на Губернаторських валах навідалися Кость Левицький та Льонґин Цегельський. Від імені Національної Ради вони попросили намісника Галичини, генерала фон Гуйна, передати їм владу легальним шляхом. Той відмовився, посилаючись на відсутність наказу зі столиці.

Отримавши відмову, Цегельський відразу поїхав до Відня. Там його чекав Президент Ради Петрушевич. Це була остання спроба українців порозумітися з урядом імперії та зберегти її цілісність, що могло стати гарантією безпеки від поляків.

Після деяких нарад прем’єр-міністр Лямаш запевнив українців, що найближчим часом до Львова з відповідним дорученням передати владу Раді вирушить кур’єр.

Восени низка українських офіцерів утворила Центральний військовий комітет. Він старшин та офіцерів австрійського війська і січових стрільців: Петра Бубели, Людомира Огоновського, Дмитра Паліїва, Сеня Ґорука та інших.

Військові також розробляли план збройного перевороту у Львові та містах Галичини. 30 жовтня 1918-го до них долучився сотник Дмитро Вітовський, запрошений очолити повстання через свою значну популярність серед стрільців.

Польські військові та політичні кола, посилаючись на “державотворчу нездатність” західних українців та необхідність об’єднання Галичини у “стратегічну Польщу, яка охороняла б Європу від більшовиків”, заручившись підтримкою США і Антанти, створили у Парижі Польський Національний Комітет.

28 жовтня у Кракові було утворено Польську Ліквідаційну Комісію, метою якої було проведення у Львові в ніч з 2 на 3 листопада збройного виступу з встановленням польської влади, про що було попереджено намісника Галичини й австрійський уряд.

Приїзд Комісії до Львова був запланований на 1 листопада.

Деякі учасники пропонували чекати маніфесту з Відня, проте представник Центрального Військового Комітету Дмитро Вітовський наполягав на збройному захопленні влади:

“Якщо цієї ночі ми не візьмемо Львів, то завтра візьмуть його поляки!”

Вітовський переконав членів Національної Ради вдатися до виступу. Начальник штабу Семен Горук розіслав кур’єрів до комісарів повітів з наказом у ніч на 1 листопада взяти владу на місцях.

Командирові полку УСС Осипу Букшованому наказали виїхати з бойовими частинами до Львова. Комісару Перемишля — зайняти місто і знищити міст через Сян, щоб не пропустити через річку “ні одного поляка”.

Дійство почалося о 4-ій годині ранку. Найважливішим завданням було знешкодити ті сили, що могли чинити збройний опір.

Українці захопили майже усі важливі установи та будівлі. Зокрема, головну пошту, всі залізничні двірці, радіо, міську військову комендатуру та інтернували командувача Львова генерала Пфеффера. Також відключили міський телефон та міжнародну телеграфну лінію.

О 6 ранку 1 листопада 1918 року синьо-жовтий стяг замайорів над головною вежею міста. Львів вперше з 1349 року перебував в українських руках. Сталося це протягом двох годин без жодної краплі крові та майже без жодного пострілу. Львів, заснувши в жовтні ще в монархії Габсбруґів, прокинувся у листопаді в Українській державі.

Листопадовий чин зумовив утворення Української держави площею 70 тис. км².

9 листопада було сформовано її уряд — Державний Секретаріат.

13 листопада 1918 року Українська Держава отримала нову назву, згідно з прийнятим Радою Тимчасовим основним законом — Західноукраїнська Народна Республіка. Втім, це призвело до опору поляків і розгортання з перших днів існування ЗУНР польсько-української війни.

Поміч Києва, на яку розраховували державні діячі ЗУНР, підписуючи Акт Злуки 22 січня 1919 року, не допомогла виграти війну з Польщею.

Польські війська, за підтримки переможної Антанти, окупували майже всю Східну Галичину. Відчайдушний контрнаступ – Чортківська офензива – лише ненадовго виправив ситуацію.

Зрештою, уряд і армія ЗУНР були змушені перетнути Збруч і об’єднатися із силами Директорії на Поділлі.

Після кількох воєн радянської Росії з УНР, майже вся територія України опинилася під контролем окупанта.

Ризький мир, підписаний у березні 1921 року між радянськими урядами Росії й України та Польщею, лише формально закінчив польсько-радянський збройний конфлікт.

Цей документ тоді поховав мрії українців про незалежність.

1918-го Румунія окупувала Буковину, 1919-го до новоствореної Чехословаччини відійшло Закарпаття. Долю Східної Галичини вирішили у 1923 році на Паризькій конференції – її приєднали до Польщі.

Читайте також:
Стартувало відзначення 100-ліття Української революції 2017-2021. ПЛАН ЗАХОДІВ

100 років незалежності: як рекламувала себе УНР. ІНФОГРАФІКА, МАПИ

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.