автор: Олена Зварич
для “Новинарні”
Ще 2023 році уераїнські командири не хотіли навіть дивитися в бік НРК (наземних роботизованих комплексів). Найбільш просунуті обережно експериментували з роботами-мінерами і глузували з наземних логістичних роботизованих платформ. “Вони казали: “Для чого нам ці повільні возики, ми до позицій на пікапах можемо проскочити”, – пригадує Люба Шипович, очільниця благодійного фонду Dignitas, який одним із перших почав адвокатувати застосування наземних роботів на фронті.
Сьогодні підрозділи НРК є в кожній окремій бригаді. А в деяких військових частинах – навіть батальйони НРК, приміром, у складі полку безпілотних систем “Ахіллес”, у К-2, у 93-й механізованій бригаді та багатьох інших.
“Повільні возики”, що рухаються зі швидкістю приблизно 10 км на годину, виконують 95% евакуаційних місій з кілзони і доставляють на передову до 60% вантажів. Хоча і є досить легкою мішенню для противника.
За останні півтора року НРК на фронті стали такими самими незамінними, як раніше – БПЛА в небі. Саме тому цьогоріч вперше в історії парадів з нагоди Дня незалежності України безпілотні наземні комплекси урочисто продефілювали Хрещатиком. Всі вони made in Ukraine. Та, власне, всі НРК на фронті – від вітчизняного виробника.
Якщо в 2023 році таких роботів виготовляли, за словами Люби Шипович, менше як п’ять українських mil tech компаній, то зараз – понад півтори сотні. Але й вони не покривають зростаючі потреби Сил оборони. Через армійську бюрократію НРК доходять до бригад дуже повільно. До того ж військовим доводиться постійно “тюнінгувати”, переробляти, вдосконалювати отримані від виробників платформи. Чому так?
І чи можна сьогодні зробити “повільні возики” швидшими, а евакуаційні – якось захистити від загрози ударів ворожих дронів? Розглянемо досвід роботи українських НРК і спробуємо спрогнозувати, в якому напрямку еволюціонуватимуть наземні роботи.
Перші наземні роботи випробували на фронті ще у 2015 році. Це були експериментальні дрони-камікадзе, кілька одиниць. На платформу, керовану через радіозв’язок, встановлювали вибухівку і спрямовували в бік ворожого бліндажа. Дальність дії цього робота сягала не більше 200 метрів. Тоді ніхто не міг подумати, що маленькі кумедні машинки – прибульці з майбутнього.
Коли почалася велика війна, кілька вітчизняних mil tech компаній почали працювати над новими зразками наземних роботів.
У травні 2023-го “тачки-підривачки”, як називали їх у Dignitas, розкладали міни на донецькій трасі – це був експеримент в умовах бойових дій. Утім, до кінця 2024 року у війську не з’являлося масового попиту на НРК.
Люба Шипович
“На середньому рівні командири гальмували [впровадження НРК], казали: ви нас не відволікайте, ми війну воюємо, а ви нам тут якісь повільні возики пропонуєте, – розповідає Люба Шипович. – Але на вищому рівні, у головкома Сирського і в його заступника Лебеденка, було розуміння того, що НРК потрібні. У Генштабі було прийнято рішення про впровадження наземних роботизованих комплексів, було запроваджено нову військово-облікову спеціальність “оператор НРК”, і на базі одного з навчальних центрів ми відкрили першу школу операторів НРК – “Варан”.
У 2024 році БФ Dignitas стоврив першу в світі школу операторів БпЛА, зараз таких шкіл уже десять.
Фото з сайту Dignitas
Запит на наземні роботи різко зріс на початку 2025 року, коли над полем бою запанували FPV і дістатися до позицій на пікапах чи БМП ставало все важче, а невдовзі й зовсім неможливо. Кілзона збільшилася до майже 20 кілометрів. Тож сьогодні евакуацію поранених з позицій та доставку туди вантажів значною мірою здійснюють саме роботизовані платформи. Зараз логістично-евакуаційні НРК – це засіб №1 у бойових підрозділах.
Повітряні мости до “нуля” працюють, але ж ними не можна доставити великі вантажі одноразово. Наприклад, якщо важкий бомбер спроможний доправити до позицій 5 кг, то роботизована платформа – пів тонни. Генератор, паливо, установку РЕБ неможливо скинути з дрона.
Евакуація поранених – також справа роботів. “95% [поранених] ми вивозимо на НРК”, – каже офіцер з позивним “Електрик”, командир батальйону НРК Alter Ego у 93-й окремій механізованій бригаді “Холодний Яр”.
Читайте також:
“Маємо і збитки, і смерть”: Ігор Луценко про проблему евакуації поранених на НРК
Батальйон “Свобода”, що входить до складу бригади Нацгвардії “Рубіж”, воює на Покровському напрямку. Тут почали впроваджувати наземні роботизовані комплекси для евакуації поранених побратимів наприкінці 2024-го і за останні півтора року, як розповідає командир роти НРК з позивним “Дозор”, вивезли з позицій 70 поранених, 15 тіл загиблих і навіть вісьмох полонених “орків”.
Логістичний НРК “Змій” Третьої штурмової бригади вже став музейним експонатом і зустрічає відвідувачів при вході до Музею історії України в Другій світовій війні
“Підрозділи Сил оборони України виконали понад 100 тисяч логістичних та евакуаційних місій за допомогою НРК з початку 2026 року”, – прозвітувало Міністерство оборони до Дня незалежності, зауваживши, що кількість місій наземних роботів дедалі зростає: у липні зафіксували рекордні майже 20 тисяч евакомісій.
Щоб розширити їх застосування на лінії фронту, Міноборони “значно збільшило обсяги закупівель і визначений рівень потреби в НРК у цьому році”.
Але є й інший бік медалі, геть не святковий: план поставок НРК у 2025 році (йшлося приблизно про 11-12 тис. комплексів) було недовиконано. А законтрактовані на 2026 рік 22 тисячі наземних дронів з 50 тисяч, обіцяних колишнім міністром Михайлом Федоровим, почали надходити у війська лише на початку літа.
Потребу ж фронту в наземних дронах експерти, зокрема, Люба Шипович, оцінюють у близько 100 тисяч.
Отож значну частину наземних дронів бригади закуповують завдяки спонсорам та волонтерам, а ремонтують, бронюють і переобладнують – за власні кошти. Чому так?
У Міноборони завжди з гордістю підкреслювали, що всі наземні безпілотники, які працюють на фронті, вироблено в Україні. Справді, у цій справі ми “попереду планети всієї”.
Минулого року на одному з заходів, де демонструвалися роботи Збройних сил, офіцер відділу розвитку наземних систем у командуванні Сухопутних військ Володимир Ровенський розповідав авторці, що на початках були спроби протестувати зразки роботів держав НАТО, зокрема американські, в умовах інтенсивних бойових дій. Всі вони не подужали випробувань: глохли, ламалися, не могли здолати природні перешкоди, глушилися РЕБгм. І були дорогими.
Кмітливці з українського mil tech швидко наповнили ринок. За даними ексміністра оборони Федорова, наприкінці 2025 року на ринку працювали близько 200 компаній, що пропонували свої розробки НРК.
Експерти ринку вважають, що ця цифра дещо перебільшена, і говорять про приблизно 150 компаній на даний час.
Багато з виробників БПЛА почали виробляти наземних роботів, зауважує Люба Шипович.
Утім, не секрет, що частина важливих комплектуючих (акумуляторні батареї, електроніка, системи відеоспостереження тощо) в українських НРК – закордонні, переважно китайські. Це дуже чутливий нюанс.
Тож з початком нинішнього року виробники стали жертвами… ні, не поставника, а нашого внутрішнього законодавства, адже припинилася дія пільг на електромобілі (НРК класифікуються за митними кодами саме як електромобілі) та комплектуючі до них.
Податок 20% на комплектуючі добряче підкошував рентабельність виробництва, тому чимало компаній поставили його на паузу. Тільки 28 травня Верховна Рада внесла зміни в законодавство і розблокувала вирішення цієї проблеми. “Увесь цей час наземні дрони не постачалися на фронт”, – констатує Любов Шипович.
Але це лише одна причина. І військові, і виробники не під запис нарікають на те, що в 2025 році Міноборони законтрактувало недостатню кількість НРК, договори з деякими виробниками, з якими була передконтрактна домовленість, не були підписані.
“Усі виробники, в яких я раніше закуповував НРК, жалілися, що у 2025-му вони не отримали державних контрактів”, – каже “свободівець” Дозор.
У будь-якому разі, цього року роботів почали відвантажувати споживачам лише влітку.
Шлях від підписання контракту до фронту дуже довгий, може тягнутися до пів року і більше. Військові швидше отримують техніку, зароблену за системою е-балів за успішні місії НРК. За словами “Електрика” з 93-ї бригади, комплекси, обміняні на е-бали, надходять до замовника за 2-3 місяці.
До речі, цього року, як повідомляло недавно Міністерство оборони, за е-бали військові замовили через Brave1 Market наземних роботів майже на 1,9 млрд. гривень.
Розділ НРК на сайті Brave1 Market
“На жаль, від держави у нас дуже малий відсоток надходжень, – визнає Дозор, – В основному закуповуємо НРК на кошти, які виділяють нам органи місцевого самоврядування, котрі нам допомагають. Плюс система накопичення е-бали через Brave1”.
Читайте також:
Ви за е-бали? Плюси та мінуси програми “Дрони за бали” в ЗСУ
Міноборони обіцяє дещо виправити ситуацію і розширити базовий рівень забезпечення бойових підрозділів, включивши в гарантований список поставок наземні роботи та middle strike.
“Цими засобами підрозділи, що тримають смугу, будуть забезпечені в певній гарантованій кількості, але з урахуванням інтенсивності бойових дій… Забезпечення підрозділів на найгарячіших напрямках здійснюється більшою мірою”, – заявив заступник міністра Мстислав Банік.
Звернімо увагу: постачання гарантовано “в певній кількості”.
Держава не встигає покрити більшу частину потреб фронту в наземних роботах. А ця потреба дедалі зростає. Отож не дивно, що на фронті багато некодифікованої та експериментальної продукції українського “роботопрому”, тут охоче беруть все, що дають волонтери та виробники. Частину засобів та особливо запчастин військові купують за власний кошт.
“Якщо нам пропонують НРК, ми будемо брати. І всі беруть. Беруть навіть небоєготові НРК і самі їх дороблюють, бо засобів критично не вистачає”, – визнає оператор наземних дронів з позивним Лев із 425-го окремого штурмового полку “Скеля”. – Поясню, чому так. НРК може прожити на фронті 15 хвилин, а може здійснити п’ять місій або й двадцять. Це розхідний матеріал”.
Крайній парад до Дня незалежності був парадом дронів. Зокрема, Хрещатиком уперше в історії проїхали відомі роботизовані комплекси, які вже півтора року і більше топчуть багнюку на передньому краї: “Терміт”, “Рись Pro”, “Сімба”, “Ардал”, “Змій”, Ratel.
Без танкових колон і парадних коробок військ. До 35-ї річниці незалежності України головною вулицею країни проїхали НРК. Скріншот відео
“Це лише частина того, чим може пишатись Україна… І те, що дозволить Україні після цієї війни бути справжнім донором безпеки”, – прокоментував президент Володимир Зеленський у телеграмі, маючи на увазі всю армаду безпілотників, – і НРК, і морські дрони, і БпЛА.
Якщо говорити про роботизовані платформи, то на Хрещатику показали щонайменше лише десяту частину від усього “зоопарку” НРК, що задіяний на фронті.
За призначенням НРК поділяють на чотири типи:
Сьогодні найбільше використовують логістично-евакуаційні, вони виконують близько 80% операцій, в яких задіяні наземні роботи. Водночас у бригадах все більше починають застосовувати бойових роботів.
Ось, наприклад, на цьому відео зафіксована робота наземних дронів армійської ППО: автоматична турель підрозділу “Оберіг” бригади Держприкордонслужби “Помста” збиває шахед на межі Харківщини та Донеччини:
Читайте і дивіться також:
Робот з кулеметом взяв у полон росіян і допоміг звільнити село на Запоріжжі. ВІДЕО
Серед усього розмаїття наземних роботів військові найбільше хвалять багатофункціональні платформи, тобто ті, які нескладно переобладнати з однієї задачі на іншу, скажімо, з евакуатора поранених на бойову машину.
Приміром, у бригаді “Холодний Яр” широко використовують гусеничну модель “Воля”.
“У нас на неї є більше десяти різних модулів, за допомогою яких “Воля” виконує різні задачі. Вона в нас возить щодня логістику більше за всі інші, возить поранених, загиблих, їздить з кулеметами і навіть зривається, як камікадзе”, – каже Електрик.
Найпопулярнішими робочими конячками фронтової логістики наразі є лінійка маленьких дронів “Тарган”.
Найпопулярніший на фронті колісний робот “Тарган”. Фото: Міноборони України
Загалом же, якщо спитати в операторів НРК про їхній топ-5 моделей, всі назвуть різні, за невеликим винятком, зразки.
“У багатьох по фронту топ-1 – “Тарган”. У нас “Тарган 3К” – це топ-2. Перше місце – беззаперечно, “Воля”. Третє місце я віддав би “Змію”, четверте – “Тору”, далі йде “Рись Pro”, – перераховує своїх фаворитів Електрик.
НРК “Рись Pro” на Хрещатику. Скріншот відео
“Таргани”, як на мене, найбільш класні комплекси. Ми тільки доварюємо клітини, щоб за кожен рейс він міг везти набагато більше. Плюс – на великий “Тарган” можна встановлювати і турелі, якщо трохи постаратися”, – оцінює Олексій, оператор у роті НРК 225-го окремого штурмового полку.
Також він виділяє “Рись Pro” за відносно більшу, ніж у більшості зразків, швидкість та вантажопідйомність, і доволі новий роботизований комплекс “Тесля”: “У співвідношенні “якість і ціна” зараз “Тесля” зайшла, на шести колесах. От вона максимально класна: далеко їде, легка, тобто два солдати можуть її штовхнути, перевернути, може і по болоту гарно їхати. До неї йде хороша комплектація”.
Логістичний дрон “Тесля” з шістьма двигунами. Фото: Міноборони України
У роті НРК батальйону “Свобода” також віддають пріоритет “Таргану”, а ще – дрону “Коник-1”.
Лев із полку “Скеля” перелічує топ-3 роботів свого підрозділу: “Миротворець”, “РисьPro”, “Змій”.
Роботизована платформа “Миротворець”. Фото: “Новинарня“
Фактично кожна бойова бригада має власну майстерню, де ремонтують зламані й підбиті НРК та “тюнингують” і вдосконалюють нові. Тому в зоні бойових дій існує безмежна кількість різних варіацій одного й того самого робота.
“Ми змінюємо фактично всі НРК, які отримуємо”, – констатує Електрик.
Для людини, далекої від фронтових реалій, це видається незбагненним і навіть абсурдним: чому умільцям у бригадах доводиться переробляти нові безпілотні машини, щойно отримані з заводів?
Перша причина, на яку вказують всі співрозмовники “Новинарні”, – бюрократія, що подовжує шлях нового робота до фронту на 7-10 місяців. Оскільки технології війни змінюються надзвичайно швидко, за цей час тактико-технічні характеристики роботів стають не вельми відповідними новим обставинам, і НРК доводиться змінювати на місці, з коліс.
“Ось дивіться, виробник створив свій засіб, припустімо, в 2025-му році, він його кодифікував, тобто зафіксував його технічні характеристики. Контракт від держави він отримує через місяці, і ще місяці треба, щоб засіб потрапив на фронт. А за місяці війна змінюється, змінюється ситуація на фронті. І вимоги до дронів змінюються. Але немає такої юридичної процедури, щоб виробник по ходу контракту, до того, як його засіб потрапить у військо, міг змінити ТТХ свого виробу. Тому ці зміни і все фінансування цих змін беруть на себе підрозділи”, – обурюється Електрик.
“Електрик”, командир батальйону безпілотних систем 93-ї бригади. Фото надане пресслужбою 93 ОМБр
Доробляння, переробляння, вдосконалення засобів у фронтових майстернях стосується не лише НРК, а всіх нових технологій – БПЛА, засобів РЕБ, підкреслює Люба Шипович.
“Зараз, – каже вона, – ми купуємо те, що добре себе показало вчора. Все, що згідно з рейтингами, статистикою було в топі, контрактується, але
поки ці моделі доїдуть до фронту, вони вже двічі застаріють”.
Ще одну причину переробок нових НРК пояснює Дозор з батальйону “Свобода”: “У кожного підрозділу різні бюджети під типи управління роботизованими комплексами. До прикладу, нам дешевше виходить взяти базовий НРК і зробити на нього управління самостійно, ніж ми будемо замовляти готовий виріб з дистанційним управлінням. У когось є можливість розгорнути повноцінний сервер і вони керують, наприклад, на типі зв’язку, який коштує 14 тисяч доларів. А наш зв’язок виходить плюс-мінус тисячу доларів”.
Позивний “Дозор” із побратимом у ремонтній майстерні батальйону “Свобода” біля платформи “Миротворець”. Фото з архіву Дозора
У будь-якому разі зараз не існує універсального робота з універсальним зв’язком, який однаково якісно працюватиме в різному ландшафті, різних бойових умовах, на різних радіогоризонтах. З огляду на це навіть один і той самий підрозділ, переїжджаючи на іншу ділянку фронту, змушений переробляти НРК.
“Мені здається, що в умовах технологічної гонки єдино можливий спосіб – це мати цю екосистему майстерень, де засоби будуть швидко адаптувати під потреби”, – вважає Люба Шипович.
У грудні 2024 року бригада Нацгвардії “Хартія” чи не першою за цю війну провела успішну повністю роботизовану операцію. Метою було створити умови для подальшого просування підрозділів “Хартії” на Харківському напрямку. В операції були задіяні десятки різноманітних НРК (дрони для мінування та розмінування, дрони-камікадзе, мобільні турелі) та повітряних безпілотників.
НРК “Равлик” з автоматичною туреллю. Фото: BTRY
А вже за пів року, в липні 2025-го, Третя штурмова поширила відео успішного штурму ворожих позицій винятково силами роботів і БПЛА, під час якого навіть вдалося захопити в полон російських солдатів.
Ці та інші приклади дали підґрунтя для яскравого піару мрії про майбутнє війни, в якій на передньому краї воюватимуть (і гинутимуть) роботи, а не люди. Мовляв, людина із джойстиком, а не з автоматом буде головним героєм боїв недалекого майбутнього, в якому зійдуться на прю різні розумні механізми.
Попри те, що дедалі більше завдань на фронті виконують роботи, від реалій до омріяної картинки дуже далеко.
Справа в тому, що сучасні НРК мають три “ахіллесові п’яти” – швидкість, дальність, керованість. Перша з перелічених свідчить про ще одну ваду – уразливість. Наземні платформи у кіллзоні росіяни луплять FPV-дронами, адже ці “повільні візки” набирають геть малу швидкість – плюс-мінус 10 км/год.
Виробники намагаються придумувати протидію. Наприклад, команда Smart Birds, відома розрбками БпЛА, першу свою модель НРК “Ворон”, що надійшов у війська цього літа, оснастила робот сіткометом, здатним вловити FPV на вілсатні 40 метрів.
Ці проблеми гостро стоять у спільнотах споживачів та виробників, й іноді виходять у поле публічного обговорення, насамперед коли йдеться про евакуаційні місії. Зокрема, нещодавно в мережі запально обговорювали історію порятунку двох важко поранених бійців окремого штурмового полку CODE 9.2, які застяргли посеред дороги на роботизованій платформі, знерухомленій ворожим FPV. Побратимів врятував командир першої роти полку Владислав Польський, який з відчайдушною сміливістю сам поїхав по поранених на пікапі.
Владислав Польський забрав бійців на пікапі
Відео заавірусилося, народ вимагав дати сміливцю зірку Героя України. За тиждень старший лейтенант Польський отримав це звання.
Як можна захистити евакуаційні РНК, які сьогодні витягують з передка більшість поранених воїнів? Ця проблема, кажуть військові, зараз, на жаль, не має технологічного вирішення.
Хтось із співрозмовників “Новинарні” вважає за доцільне надбудовувати над евакуаційними платформами “мангал”. Хтось сподівається на розробку НРК із броньованими капсулами, що станом на зараз є ідеєю з галузі наукової фантастики і, на думку багатьох, апріорі непрацюючою.
“Якби такі способи працювовували, то що ми – дебіли, щоб їх не застосувати?! Це все не працює, це картинка для ТікТок”, – зауважує Електрик.
“Ми працюємо з додатковим бронюванням, з термомаскуванням, обираємо для евакуації відповідний час доби і відовідну погоду, “нельотну”, тощо… У нас на всіх НРК стоїть термомаскування через те, що ми не знаємо, коли нам потрібно буде поїхати на евакуацію, бо евакуації часто бувають термінові. Пораненого теж вкриваємо термомаскувальним матеріалом. Ми продумуємо всі евакуаційні операції, їхнє прикриття”, – розповідає “свободівець” Дозор.
Тут головні слова – “продумуємо операції”.
Такий випадок, як в історії з Владиславом Польським, не унікальний, стверджують співрозмовники, але за ними стоїть не лише героїзм і сампопожертва командира підрозділу, а неправильна організація евакуаційної місії та, ймовірно, брак достатньої кількості засобів для її проведення.
“Люди неправильно підійшли до організації місії, неправильно її забезпечили, неправильно виконали. Якби підрозділ грамотно все організував, цього б не сталося і поранених вивезли б так, як вивозять сотнями на сьогоднішній день. А тут вони все про***бали: дрона, людей, і один бідолаха поїхав уже й себе про***бати хотів. Йому просто повезло вижити. За таке догани треба давати, а не нагороди”, – аргументує Електрик.
А взагалі ж, додає комбат, часто відсутність потрібної кількості засобів змушує йти на подібні ризики і самопожертву.
Уявіть бездоріжжя, яким доводиться рухатися наземним роботам, і ви зрозумієте, що навіть потужний позашляховик навряд чи зможе там їхати зі швидкістю 50 км/год.
Отже, сьогодні завдання для розробників – збільшити швидкість та дальність НРК і при цьому зберегти його керованість. Проблема в тому, що зі збільшенням швидкості наземні роботи втрачають керованість.
“Збільшити швидкість, розігнати НРК – це проста задача, складніша – зробити при цьому керування автономним, бо при затримках зв’язку керування на кілька секунд втрачається, адже сигнал через “Старлінк” іде на супутник і потім повертається на землю. Ось ці кілька секунд дуже важливі, – пояснює Люба Шипович. – Уявіть, що ви їдете на машині, повертаєте кермо, а воно спрацьовує тільки через кілька секунд. У такому випадку ти просто злітаєш з дороги і летиш кудись у кювет. Тому зараз виробники серйозно працюють над проблемою автономності керування дроном.
У виробників “Терміта”, “Змій-логістик”, “Ратель” є часткова автономність при втратах зв’язку, але задача – зробити повну автономність, щоб на такій швидкості не на оператора розраховувати, а машина сама могла приймати рішення”.
Запас ходу – теж важлива технічна характеристика, адже кіллзона збільшується, і роботу треба їхати на виконання завдання все далі, а потім повертатися. Акумулятори більшості моделей, законтрактованих цього року, розраховані на 50 км. За рахунок збільшення об’єму акумулятора можна збільшити дальність ходу до 80-100 км, і деякі виробники вже це роблять, свідчить Електрик. Він та інші експерти називають перспективними НРК з гібридними двигунами, що заряджають акумулятори на ходу.
Помітний тренд – виробники НРК починають переходити на бензинові двигуни.
“Уже є НРК з такими двигунами, наприклад, “Мауль”, “Протектор”. Двигуни внутрішнього згорання – це непогане рішення, але поки що дорожче і складніше в обслуговуванні”, – каже Електрик.
Оператор НРК “Лють”. Скріншот відео: Медіацентр
“Думаю, ми масово будемо переходити на дрони на паливі. Це зовсім інші швидкості, до 50 км/год, плюс це вже готові зрозумілі шасі. Плюс наявна ремонтна база. А в нас людей, які вміють налагодити квадроцикл чи машину, набагато більше, ніж людей, які можуть працювати з електронікою. Можна брати хлопця з СТО, і він всю ходову передивиться за якісь там хвилини, години”, – розмірковує Олексій з роти НРК 225-го ОШП.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
