“Маємо і збитки, і смерть”: Ігор Луценко про проблему евакуації поранених на НРК

Ігор Луценко
військовослужбовець ЗСУ, оператор БПЛА, журналіст, колишній народний депутат України

(FB)

Всі передивилися відеопередивилися відео, де справжній герой — командир роти — рятує двох поранених бійців, яких намагалися евакуювати за допомогою наземного роботизованого комплексу (НРК).

Я бачу героїзм окремої людини, котра намагається протистояти глобальній трагедії.

Глобальна трагедія полягає у тому, що у нас немає чим евакуйовувати поранених.

Будь ласка, зрозумійте, що сучасний НРК зазвичай не підходить для евакуації поранених! Це — засіб для евакуації тіл загиблих, не більше.

Це — рішення, котре застосовується від відчаю, через відсутність нормальних засобів. У зв’язку з тим, що немає нічого іншого. Що у цьому питанні у нас повний функціональний провал.

Через те, що у нашої держави не вистачає совісті і розуму потратитися на нормальні засоби евакуації поранених. Гроші — є. На що-що, а на евакуацію гроші від партнерів є! Просто немає замовлення від нас, сформульованої потреби.

Держава прирікає українського солдата в кілл-зоні на повільну смерть у разі поранення. Такий зараз тактичний задум, по-іншому тут не можна сказати. Бо коли немає евакуації, неможливо надати медичну допомогу. Коли меддопомоги немає, то навіть легке поранення, навіть невеличкий осколок може призвести до загибелі або тяжкої інвалідності.

Що таке НРК? Зазвичай це повільний засіб, середня швидкість якого не перевищує 7–10 км/год. У кращому разі. І ледь не у кожному першому випадку евакуація перетворюється на багатогодинну операцію, коли побратими сивіють, у операторів болить від хвилювання серце, вони моляться всім богам, щоб розвідувальні дрони противника не помітили повзучу, як черепаха, НРКшку.

А скільки разів той НРК не може навіть доїхати до пораненого — його дорогою розбирають ворожі FPV!

А скільки разів ту НРК дорогою б’ють уже з пораненим, і доїжджають назад лише фрагменти тіла?

А скільки разів НРК підривається на дистанційно встановленій ворогом міні? А скільки (чи не найбільше!) разів НРК взагалі не доїжджає?

Тому і скочив комроти у свою автівку, бо розумів — шансів з НРК уже не лишилося.

Крім того, що це повільний засіб, зазвичай він не здатен нести захист від FPV. Є в теорії бронекапсули для поранених, але це малоефективний захист, це більше нагадує труну для пораненого і по факту такою часто і є. Від мін, від прямого влучання FPV це слабко рятує.

У кілл-зоні мусять бути засоби, котрі мають хороший захист від влучань FPV і/або захист від вибухових пристроїв на землі, високу швидкість переміщення.

Ідеальне евакуаційне авто або НРК — це гарно броньований автомобіль типу MRAP, з дистанційним або безпосереднім керуванням, з екранами захисту від кумулятивів, котрий може на собі везти важкі й потужні засоби радіоелектронної боротьби та активні засоби проти FPV. Котрий у нинішніх умовах, якщо повернеться як явище на поле бою, здатен зменшити втрати нашої піхоти і дронарів на першій лінії.

Я вже писав про це, але у контексті пересування екіпажів у кілл-зоні. Та ж сама математика актуальна і зараз. Можна оцінити порядок вартості різних рішень.

Ми бачимо, що вітчизняні броньовані автомобілі, оснащені відповідними екранами проти влучання дронів з кумулятивами, типу “Козака” чи “Варти”, — від більшості означених факторів ураження можуть захистити.

Давайте порівняємо їхню вартість із втратами державного бюджету в разі загибелі екіпажу. Зробимо такі припущення. Нехай екіпаж — це 4 особи, в разі вогневого ураження транспортного засобу з них гине в середньому 2 особи. Втрати держбюджету становлять у такому разі 720 тисяч доларів.

Порівнюємо це з вартістю відповідних машин, беремо верхню межу, котра присутня у відкритих джерелах.

“Варта” — $400 000
“Козак” — $200 000
“Новатор” — $300 000

Як бачимо, інвестиція в таку техніку надзвичайно вигідна, оскільки становить у більшості випадків 30–50% від очікуваних збитків бюджету внаслідок загибелі військовослужбовців. Слід зауважити, що за задекларованими характеристиками “Варта” здатна забезпечити захист екіпажу від достатньо потужних вибухових пристроїв.

Якщо брати іноземні спеціалізовані бронемашини, котрі дають високий ступінь захисту від мін, то при їхній вищій ціні їх усе одно надзвичайно вигідно купляти.

M-ATV — $600 000
Cougar — $700 000
RG-31 — $600 000
VAB — $600 000
RG-33 — $600 000

Як бачимо, жоден із висококласних, захищених від потужних мін бронеавтомобілів не перевищує очікуваних збитків для держбюджету України від загибелі членів екіпажу БПЛА. Це є дуже вигідним вкладенням обмеженого нашого ресурсу, оскільки навіть при втраті машини ми отримуємо збитки в $600 тисяч, у той час як при нинішньому розкладі ми маємо і збитки, і смерть.

Війна — це математика, цинічна статистика, але в цьому цинізмі є для нас шанс. З цифрами на руках показати, яким чином варто тратити кошти. Можливо, хтось не зрозумів — ми вже платимо ці колосальні виплати за загибель піхотинців, танкістів, БПЛАшників, артилеристів, бо недостатньо коштів інвестуємо в запобігання втрат бюджету внаслідок загибелі військовослужбовців.

Що ж стосується нинішнього стану справ, то він вкрай поганий. Дуже рідко екіпажі БПЛА отримують нові автівки від держави для пересування в небезпечних зонах. Здебільшого ж мої колеги рухаються на забезпечених волонтерами позашляховиках другої свіжості. І про якесь бронювання, протимінний захист мова не йде. Мова не йде навіть про мінімальний захист автівок від осколкових боєприпасів, котрий дасть можливість витримати удар FPV з відповідною бойовою частиною. Переобладнання таким захистом позашляховика коштує менше $50 тисяч, що є надзвичайно невеликою вартістю порівняно з тим, скільки зараз держава платить родинам загиблих. І водночас це космічна, недосяжна сума для бійців, які зазвичай зараз збирають самі собі на транспорт.

Це один із небагатьох прикладів. А є ще багато інших, де гроші не рахують. Так не має бути. Солдати, котрі умовно «коштують» по 15 млн, не мають їздити на корчах по 5–7 тисяч доларів, маючи для захисту від FPV тільки помпу за 500 доларів. У цьому немає жодної логіки — ні моральної, ні аморальної.

Повторюся — гроші на це все у бюджеті, за визначенням, є. Але система наша побудована таким чином, що за втрати людей (у тому числі й матеріальні збитки, з цим пов’язані) управлінці несуть незрівнянно меншу відповідальність. Нині ми бачимо, що закупити наперед дорогі машини українським посадовцям процедурно набагато важче, ніж потім виплачувати вдовам колосальні суми, рівні кільком найсучаснішим, найзахищенішим одиницям техніки».

Завдяки Марії Берлінській я потрапив із цією проблемою до Олександра Сирського, котрий тоді був головкомом. Він концепцію великих броньованих НРК/автомобілів підтримав, але ця ініціатива загубилася в паперових морях інстанцій та відомств.

Очевидно, що броньовані наземні засоби — це не єдиний шлях, є ще інші. Приміром, є вже чимало моделей потужних коптерів для повітряної евакуації, в тому числі й тих, котрі виробляються в Україні. А за великим рахунком, функції близької розвідки та ураження можуть виконувати сучасні роботизовані системи, і автор цих рядків своїми руками створював і застосовував деякі з них, тому знає, про що говорить. У нас є можливість створити такі технічні спроможності, щоб персоналу в кілл-зоні майже не було.

Але для цього треба трохи більше людяності серед топкерівників. Або більш гучного голосу тих, хто зараз безпосередньо віч-на-віч зі смертю.

Читайте також:
Командир штурмової роти Code 9.2 без бронежилета сам виїхав під вогонь і забрав поранених бійців з підбитого НРК