автор: Наталія Терамае
фото надані Романом Клименком, пресслужбою 411-ї бригади БпС “Яструби” та з відкритих джерел
Одного прекрасного літнього дня 2019 року наша давня компанія дівчат (подруг і колег) нарешті зібралася на довгоочікуваній зустрічі. Це був пікнік у Трипіллі на Київщині. Ніхто не міг передбачити, що за кілька років тут літатимуть російські безпілотники і ракети, але в повітрі витало тривожне передчуття. Якось розмова зайшла про те, що буде, якщо русня почне просуватися далі Донбасу? Одна з подруг, журналістка Валентина Клименко, не змигнувши оком, відповіла: “Як що? Встанемо і будемо захищати нашу землю”.
Через сім років я розмовляю з її сином – старшим солдатом Романом Клименком, 27-річним оператором БПЛА у 411-й бригаді безпілотних систем “Яструби”, який захищає нашу землю, нищить ворога та вже нагороджений “Золотим хрестом” та медаллю “За військову службу Україні”.
За освітою історик, Роман швидко зрозумів перспективність безпілотних систем на війні. Ерудований, з амбіціями дипломата, він легко і з гумором визначає вразливі точки нашого ворога й водночас – наші сильні. А ще він недавно був у відпустці у Венеції та зіткнувся там на бієнале з “русским миром”, проти якого воює.
Дивіться також інтерв’ю у відеоформаті на нашому YouTube-каналі.
Підписуйтеся на канал “Новинарня“, щоб бачити більше фронтових репортажів та інтерв’ю.
– На час повномасштабного вторгнення Росії тобі було 23 роки. Ти закінчував магістерку в Київському університеті, спеціальність “історія”. І яким чином ти потрапив у військо?
– Це було у квітні 2022 року. Прийшов до ТЦК – мене не взяли. Якраз тоді мій хороший товариш запросив бути свідком на його весіллі. Я кажу: “Буду. А ти мене в армію візьмеш до себе?”. Бо він уже служив на той момент. Так на наступний день після їхнього весілля я вже був військовослужбовцем.
– Чому тебе тоді не брали?
– Була величезна черга. Я підійшов до хлопця на прохідній: “Бажаю служити”. Виявилося, що не маю всіх необхідних паперів. “Приходь після війни, коли будуть всі документи”, – відповів він. Тоді думали, що війна швидко закінчиться.
Роман Клименко
– І куди ти потрапив?
– За рекомендацією друга – до нього в Сили тероборони. Швидко ми оформилися як 127-й батальйон 112-ї київської бригади ТрО. Там я провів трохи більше року і саме з ними поїхав на перше бойове завдання.
2022 рік був дуже ліберальним в плані армійської служби. Я був здивований, що ніхто не вказував, що робити, не давав якихось вказівок кожні п’ять хвилин. Але поступово все стало на військові рейки.
– Як ти став оператором БПЛА?
– Щойно прийшовши в армію, ми з моїм товаришем говорили, що потрібна спеціалізація: кулеметники, гранатометники, снайпери. І я сказав, що дрони – це перспективно. Тоді якраз були повідомлення, що дронами знімають просування ворога, наводять артилерію. Завдавалися успішні перші удари по російських колонах на Київщині. Дуже хотілося долучитися до цього процесу.
Розстріл російської колони під Броварами 9 березня 2022. Кадр відео
Тоді ще не було, як зараз, коли приходиш, і тебе всьому навчають. Ми попросили у волонтерів гроші, купили перший “мавік”, почали навчатися. З’їздили на кілька курсів, які теж шукали самі – просили начальство відпустити. Так вивчилися на оператора “мавіка.” Це був 2022-й рік.
– Вважається, що в гуманітарії складні стосунки з технікою. От ти як гуманітарій міг би стати МПЗшником (морально-психологічне забезпечення – Ред.).
– Міг би, але МПЗшник – не бойова робота. Насправді FPV і будь-яка тема з дронами – простіша, ніж здається. На початку воно не вимагає глибоких технічних знань. Це вже коли починаєш розвиватися, коли бачиш, як швидко просуваються технології. Але пройти таку підготовку може кожен, я в цьому впевнений.
Знаю багатьох побратимів і посестр, які або після школи, або з гуманітарною спеціальністю приходили і дуже швидко навчалися паяти, розуміти схеми та все інше.
– Чи є в цій сфері ейджизм? Мається на увазі, що молодшим, які більше користуються гаджетами і грають у відеоігри, легше навчитися управляти цими системами, аніж людям старшим.
– Ейджизм є всюди в житті. Я б не сказав, що хтось ставиться погано до старших – навпаки, поважають, люблять, цінують, але дуже багато молоді приходить саме на дрони.
– Це який середній вік виходить?
– З того, що я бачу – 25. У нас служить багато людей віком 21-23 роки, молоді хлопці, дівчата – як я, коли прийшов у армію. Новомобілізовані й добровольці, які донавчалися, проходили курси, наприклад, Drone Camp.
– Батьки загалом обережно ставляться до того, щоб діти пірнали у віртуальний світ відеоігор. Але існує думка, що це допомагає потім працювати у сфері безпілотних систем. Який твій досвід?
– У цивільному житті я дуже багато грав у комп’ютерні ігри і хочу вірити, що це мені допомогло. Не можу сказати впевнено, що це вирішальний фактор, який зробив мене пілотом FPV, але явно один із них.
– Яку навичку ти отримуєш?
– Окомір, швидкість реакції, розуміння керування. Більше про технічні речі. І навіть просто сидіти за екраном кілька годин підряд з пультом в руках – це вже звичка. Приходиш уже, як у своє середовище.
– Виходить, це твоя зона комфорту?
– Можна так сказати. Для мене зараз дуже “зона комфорту” з пультом в руках у крісельці в бліндажі.
“Зона комфорту” оператора БПЛА
– Є такі заохочення, що цивільне населення має вивчати основи тактичної медицини, догоспітальної допомоги, тому що ми завжди живемо під загрозою. Як бути в такому разі з підготовкою керування дронами? Чи має це бути частиною навчального процесу?
– Я чув, що була ідея зробити це на базі допризовної підготовки юнаків. У школах. Як на мене, для цього у нас є ресурс.
Будь-який цивільний може купити собі пульт, гру, симулятор і навчитися літати на FPV.
Можна отримати 70% пілотських навичок самотужки, ще будучи цивільним у тилу.
Ця доступність – величезна перевага порівняно з будь-яким іншим типом озброєння. Провівши 100-200 годин за симулятором, що за пів року абсолютно реальні цифри, ти вже будеш хорошим оператором FPV.
– У школі є предмет “Технології”, то можна було би вчитися збирати дрони.
– Так, паяння, конструювання дронів. Якщо ми вже підходимо до цього з точки зору підготовки населення до війни, то обов’язково має бути про ремонт машин, у нас є великий запит на це. Потрібно, щоб люди були готові бути водіями, ремонтувати машини.
– У тебе є цікава історія, як наші вороги вбилися на світле свято Великодня.
– Ця історія з Великодня 2026 року. Під час оголошеного перемир’я вороги продовжували активно просуватися на нашому напрямку. Відповідно, були нами вражені і поранені. Один з росіян взяв свого друга, щоби здаватися “мавіку”. Нам прийшла команда, що ми по них не працюємо, піхота братиме їх в полон. Але ми лишили стрім, щоб подивитися, як складеться їхня доля. Протягом 20 хвилин, коли росіяни зрозуміли, що їхні піхотинці здаються, в них прилетів ударний дрон “Молнія” – і обох “бух!”. Вони просто не дійшли до нашого полону.
Було зрозуміло, що це цілеспрямована ворожа акція. Тоді навіть цинічні старі солдати сказали: “Да, Великдень. Пєрєміріє. Видно зразу духовність, скрєпи!”
Читайте також:
Навіщо такий “режим тиші”, якщо він забирає більше життів? Підсумовуємо наслідки Великоднього перемир’я
– Наскільки це поширена ситуація, коли вони вбивають своїх, щоб не поповнювати фонд полонених?
– Я чув, ще одна історія відбулася в той самий день на іншому напрямку. Тобто можна уявити, як це відбувається у звичайні дні. Я впевнений, що в них немає з цим проблем. Приходить наказ оператору, що у вас тепер – це ціль. А те, що це свої, кого там може цікавити? З ними і в тилу не набагато краще поводяться.
– Ти підрахував, скільки ворогів знищив? Пригадую, десь рік тому писав, що малюєш рисочки на фюзеляжі, тобто підраховуєш.
– Я вів підрахунки тільки підтверджених “двохсотих”. Але після 20-го перестав.
Є багато ситуацій, коли не можна бути впевненим на 100%. Наприклад, ми залітали в підвал, в якому було двоє. Зайшов третій, ми залетіли вдруге, і підвал завалився. Я не можу сказати з упевненістю, скільки там загинуло росіян. Я можу щиро сподіватися, що всі троє.
– Ситуація з конкуренцією за “є-бали”. Вона дійсно існує між підрозділами?
– Коли десь є рух, туди вилітає багато підрозділів з усієї смуги. Тобто бачимо росіян на стрімі – це одразу для всіх дзвіночок: тут легко отримати “є-бали”, тут буде підтвердження.
Абсолютно нормальна ситуація, коли надцять дронів вилітають на одного руського. Інколи це виправдано, бо вони справді можуть пережити п’ять, шість, дев’ять уражень, але десятий не переживуть. І така сама ситуація з конкуренцією.
Справді, часто буває таке, що летиш, а його перед тобою уже хтось відпрацював. На цей випадок у нас завжди є запасні цілі – зазвичай статичні укриття, щось, куди можна відпрацювати, якщо основна ціль буде поза нашою досяжністю. Це елемент економії, максималізація ефективності.
Читайте також:
Змінюємо підхід до закупівель дронів – потреба формуватиметься автоматично на основі даних з фронту, – Федоров
– Скільки найдовше ти залишався на позиціях?
– Якщо говорити про кількість днів підряд, то не дуже довго. І це великий плюс підрозділу, який зміг забезпечити ефективну і стабільну роботу. У нас зміни два через два, чотири через чотири, шість через шість. Не дуже довгі, щоб ми не були виснажені, голодні абощо. І це в реаліях напруженої логістики.
От ми сиділи в селі, де кожен вихід за бліндаж – ризик, бо ми перебували під FPV противниками. Там спалили НРК, яке їхало забезпечити нас дронами, їжею. Але ротації відбувалися стабільно, і це до великої честі людей, відповідальних за це.
Долучайтеся до 411-ї бригади “Яструби”, знаходьте нас в соцмережах, пишіть нашим рекрутерам. Ми завжди шукаємо сміливих, готових до роботи, тих, хто не боїться взяти на себе відповідальність, тих, хто готовий навчатися, тих, хто хоче взяти свою долю в свої руки і працювати разом з нами.
Сайт “Яструбів”: www.411hawks.army
– Наскільки зараз підрозділи витрачають власні кошти на екіпірування, ремонт?
– Зазвичай, все необхідне для виконання служби тобі дають. Звісно, багато є всього маленького, що докуповуєш сам. Але багато залежить від ініціативи – купити щось за свої гроші, щоб покращити результати. Наприклад, з’явився новий передавач, який дозволить мати кращий сигнал. Так, він коштує 5 тисяч гривень. Але, думаю, четверо людей можуть дозволити собі це.
– Тобто зі своєї платні викладаєш певну частку, і закуповуєте разом?
– Так. Хтось має свої особисті кошти, хтось – друзів, волонтерів, які можуть допомогти. Ми часто, тому що це швидше, витрачаємо свої кошти. Бо потім ворог теж отримує доступ до цих технологій і придумає протидію.
За час моєї служби FPV переродилося вже рази чотири, і треба тримати руку на пульсі, проявляти ініціативу, інколи витратити гроші на покращення.
FPV – це ж первинно була абсолютно цивільна штука: гонки, зйомки для реклами. У старих FPVішників досі є YouTube-канали, які рекомендую всім новачкам.
Але основне навчання відбувається на базі бригади або батальйону. От у нас відбувається повний цикл навчання, куди приходить після БЗВП. Ми активно їздимо на полігони, відточуємо навички. Плюс відправляють на курси, до виробників, на отримання військово-облікових спеціальностей. Навчання відбувається постійно і повним ходом.
На навчанні у Drone Camp
– Коли я дізналася, що в тебе позивний “Канцлер”, була здивована. “Історик” було би логічніше. Як взагалі обираються позивні? Ти можеш якось впливати на це? Чи як тебе назвали, так і все?
– Я приходив у благословенні часи, коли кожен обирав собі позивний. Зараз, як чув, в основному позивні отримують на БЗВП: якщо не встиг придумати свій, то будеш уже носити той, що придумали побратими.
Роман Клименко: “Канцлер – це професіонал на своєму місці”
“Канцлер” – це про меритократію. Владна позиція, але не за правом крові чи через божественне право. Це професіонал на своєму місці.
– Як тобі твої історичні знання допомагають у нашій одвічній боротьбі з росіянами?
– Думаю, найбільше психологічно. Просто знаєш приклади, що бувало, коли здавалися.
Ми всі знаємо, що нас чекає, якщо десь прорвуться росіяни.
Ми знаємо, бо це уже ставалося.
– Тобто це стояння на смерть?
– Так. Це про те, чого ми не можемо собі дозволити. Бо якщо здасишся – буде гірше: буде смерть, буде голод. Дуже багато людей чомусь думають, що у XXI столітті такого не буває.
– Я із запізненням прочитала книжку Харарі “Людина розумна”, де він наприкінці каже, що це абсолютно непритаманно для людства, що так довго немає воєн.
– Так. У Європі тривалий час не було великих воєн після Наполена. Були маленькі, постійно велися війни в колоніях. Потім після Першої світової, “Великої війни”, всі думали, що наступної вже не буде. Після Другої подумали, що це вже точно неможливо. Але війна – абсолютно реальна перспектива. Тобто після нашої війни, звісно, може бути ще щось [більш глобальне].
– Останнім часом точаться розмови, наскільки добре ми знаємо росіян і наскільки нам потрібно їх вивчати. Твоя думка?
– Вивчати обов’язково. На всіх рівнях – бо для того, щоби мати розвідку, їй потрібна також академічна сфера.
Ми не можемо дозволити собі існування настільки великої Росії поруч.
Ми не можемо дозволити цьому імперському проєкту існувати за будь-якою ширмою.
– Але поза нами є світ більший, і є його інтереси. От як історик, як аналітик, як ти оцінюєш перспективи цієї війни і можливість ескалації руху Росії на захід?
– Я вважаю, що вони можуть спробувати провокації у країнах Балтії, щоб показати, що НАТО не здатне захистити, щоби внести розподіл між Європою і Америкою.
Через нескоординованість, неготовність до швидкої і рішучої відповіді з боку наших партнерів дійшло до того, що хтось може справді не підтримати свого союзника. Наприклад, сказати: “Ми так довго дружили, чи варто зараз сварититися заради естонців. Ми заради українців не вписалися, за естонців теж не будемо”.
– Ти свого часу цікавився дипломатією, думав працювати в тій галузі. Що тебе цікавило? Чи змінилися твої бачення? Чи ти досі бачиш, що дипломатія корисна?
– Я бачив, що дипломатія – це можливість працювати разом: спільним досвідом, ресурсами й силами можна досягти набагато більше, ніж кожен окремо. І це те, чим я міг бути корисним цьому світу, – наведенням мостів. Звісно, моє ставлення змінилося, бо тоді теж здавалося, що війна – це десь далеко.
Зараз є розуміння, що дипломатія – про стратегію і підтримування її. Постійно робити так, щоби твої союзники, колеги, вороги були в твоїй адженді, щоби були змушені слухати твою інформацію, на неї реагувати, щоб на твоїх союзників не впливала Russia Today.
Після нашої перемоги і вступу в Євросоюз у нас буде багато роботи: суди, як віддавати кредити, як працювати з репараціями, як ми будемо розподіляти європейські гроші.
– Ми зараз плавно переходимо до теми м’якої сили в дипломатії. Як показують приклади наших сусідів, агресивна політика, агресивне відстоювання своїх інтересів – працює. Хоча нас вчили, що маємо порозумітися і домовитися.
– Я вважаю, що м’яка сила – це більше про українську культуру за кордоном. А дипломатія, realpolitik існувала завжди. Завжди всі знали розклад сил: хто сильний, хто слабкий.
Хоча XX століття було епохою розквіту ідеалізму, коли Польща могла бути не найсильнішою державою Європи, але було правильно, щоб вона існувала. І виходячи з цього, Польща існує після Першої світової. Багато хто в ХХІ столітті за цим ідеалізмом, забув, що імперії досі існують.
– Багато військових мають такий бонус, як можливість виїжджати за кордон. І ти скористався цим і поїхав на Венеційське бієнале, яке, можливо, стане найвідомішим Венеційським бієнале в історії через скандал із допуском росіян. Яка там була атмосфера?
“Смерть у Венеції” – кампанія проти участі Росії на бієнале, організована Латвійський центром сучасного мистецтва (Latvian Centre for Contemporary Art) разом із національним павільйоном Латвії.
– Після нашої реальності, з якої виїжджаєш рідко, я впав на місце будівництва Вавилонської вежі, де сотні людей з усього світу абсолютно поза нашим контекстом. Так, вони знають, що щось відбувається, але не знають деталей. Я вважаю, що для нас важливо бути там, донести про себе інформацію, бути з ними на одному рівні.
В мене була дуже цікава історія. Я говорив з одним японцем, який представляв свою роботу. Якщо дивишся спереду – це прапор. Якщо збоку – мішанина кольорів. Його робота про те, що кордони – це погано, це шрами на тілі планети. Він до мене підходить і питає: “Що ти думаєш про це?” Я кажу: “Слухай, я розумію, про що ти. Але для мене за кордоном України починається моя робота. Кордон – це абсолютно свята межа, за якою починаються “Голодні ігри”. Це мій кордон, моя територія, ми тут вирішуємо правила”. Цей художник не був готовий до такої дискусії.
– Тут такий дисонанс: треба охороняти свої кордони, водночас кордони держави можна так легко посунути, і вони не мають ніякого значення, бо ж нам треба всім дружити.
– Виявилось, що можна вкрасти президента іншої країни і судити у себе як злочинця. Право сили завжди існує. Питання в тому, як ми на нього колективно відповідаємо.
Вторгнення в Україну, викрадення Мадуро (при тому, що Мадуро заслуговує, щоб його судили) – грубе порушення багатьох протоколів. Реакції на це сильно і не послідувало, тому що ніхто не може вдарити Америку по руках. Росію скоріше бояться, очікують якоїсь сильної відповіді.
– Нам часто закидають, що наші митці занадто багато говорять про війну. І є інші приємні теми, з якими можна працювати. А якою була реакція на мистецьку акцію Дарії Кольцової, яка розвішувала у Венеції українську піксельну форму на шворках для білизни.
Мистецька інтервенція Дарії Кольцової. Фото: Настя Гавриленко
– Це була мистецька інтервенція. Вона ходила і просилася до людей, що врешті-решт спрацювало. Як на мене, це була одна з найсильніших акцій. Коли побачив наш піксель – то було відчуття, що ми тут свої.
Ми не можемо собі дозволити не працювати зі складними темами війни. Не можемо собі дозволити не говорити. Але нам треба говорити про це цікаво.
От у 411-ту бригаду почали активно набирати іноземців. Вони громадяни Євросоюзу, які в основному з моральних причин вирішили підтримати Україну.
– Вони це сприймають як підготовку, як навчання? Можливість служити в Україні і здобути досвід керування безпілотними системами.
– Багато з них хоче потім принести це до себе. Наприклад, один хлопець сказав, що було б круто боротися з наркокартелями, які перевозять наркотики човнами, і FPV можуть їх легко зупиняти.
Але більшість приходять з мотивації “не можу сидіти, жити життя, пити пиво, поки там відбувається щось настільки історичне”. Я їх розумію.
– Я би ще повернулася до бієнале. Військовий і кінооператор Юрій Грузінов влаштовував перформенс у російському павільйоні. Він ходив з блокнотом, на якому було написано “Список під@р@сів 2026“. Частина аудиторії це підтримала. А частина вважає, що це представляє нас як гомофобне суспільство. І тут такий момент: чи ми можемо лишатися собою, чи ми маємо підлаштовуватися під чиїсь правила? Частина каже, що слово “під@р“ еволюціонувало і означає поганну людину.
Юрій Грузінов на Венеційській бієнале. Фото “Суспільне Культура” надав Олексій Сай
– Хочу розказати про такий популярний приклад. На картах Першої світової були знайдені підписи, що це позиція “гомосексуалістів” – так писали один про одного в той час європейці. Це від нелюбові один до одного. Чесно кажучи, вже чотири роки я не сприймаю це слово як погане щодо ЛГБТ ком’юніті. Це виключно ворог, той, кого треба знищити.
– На твій день народження, який був цієї зими, ти написав допис, що мене сильно вразив: “Цього року мої ключові показникии ефективності просіли, дух занепадав, а успіхи були скромними, порівняно з амбіціями. Але кожна пригода має свою ціну, свої уроки і свої винагороди. Ті, що виживуть, будуть злішими. За кожним заходом сонця буде світанок. Тому не слухайте людей, що втомилися від ночі. Дивно якось жалітися на те, що ніч довга, правда? Творіть історії, якими можна буде зігрітися в найтемніший час, працюйте та не відступайте, коли знаєте що праві“. Твої історії, які зігрівають в найтемніший час?
– Із нещодавнього – як я допоміг одному з іноземних добровольців, який був дещо дезорієнтований в українській бюрократії, ще й мав проблеми через мовний бар’єр. Ми з ним стали друзями.
– Де ти себе бачиш після демобілізації?
– У мене є така відповідь, яку я всім кажу. Я бачу себе начальником комендатури Краснодарського краю.
Мапа України зразка 1919 року. Кубань (нині – Краснодарський край) – праворуч знизу. Колаж: Вікторія Желєзна / Суспільне Культура
– У тебе є політичні амбіції?
– Абсолютно. І управлінські в цьому регіоні. В мене є дуже багато ідей щодо майбутньої диспозиції Краснодарського краю. Або про роботу з Євросоюзом, якої буде дуже багато. Ми – велика країна за розмірами і населенням, у нас буде своє представництво в Європарламенті, ми будемо так само впливати на їхню політику. Ми платитимемо податки і будемо зацікавлені, як розподіляють ці гроші.
Читайте також:
Андрій Риженко: Я б зараз продав корвети назад Туреччині. Бо майбутня морська війна – безпілотна
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
