автор: Наталія Терамае
фото “Новинарні“, надані піар-службою фільму “Втомлені” та з відкритих джерел
Скоро рік, відколи Юрій Дунай як військовослужбовець (молодший сержант) знімає відеоконтент для 1-го центру рекрутингу Сухопутних військ. Його камера супроводжує новобранця від моменту підписання контракту і до служби в обраному підрозділі. Юрій має давню історію з війною: як оператор об’єднання “Вавилон’13” знімав під час Революції гідності, потім були поїздки в зону АТО, фіксація повномасштабного вторгнення. Фільм “Звідки куди” (2023) польського режисера Мачека Хамели, де Юрій був оператором, потрапив у короткий список “оскарівської” номінації “Найкращий документальний фільм”.
А 7 травня в український прокат виходить дебют Дуная вже як кінорежисера – фільм “Втомлені”, який здобув гран-прі кінофестивалю “Молодість”. Це історія двох військових після поранення та їхню взаємодію зі світом цивільних.
Про військових у кіно, бонуси рекрутингу на тлі ТЦК і свою службу у 225-му штурмовому полку Юрій Дунай розповів у розмові з “Новинарнею”.
Дивіться також інтерв’ю у відеоформаті на нашому YouTube-каналі.
Підписуйтеся на канал “Новинарня“, щоб бачити більше фронтових репортажів та інтерв’ю.
– Яким був ваш шлях до служби?
– Шлях у військо у мене почався з Подільського РТЦК Києва. Я мобілізований. Стандартний київський набір: ДВРЗ, [навчальний центр] “Десна”, отримав розподілення в аеророзвідку 225-го штурмового полку.
Фахову підготовку проходив у школі пілотів на базі полку і потім потрапив до екіпажу безпілотних систем літакового типу. Літав на “Фурії”. Літали над територією Росії, над Курською областю.
Юрій Дунай
– Ви могли обрати підрозділ? Чи потрапили туди через певні навички?
– Ні, мене обрали. Це той варіант мобілізації, коли роблять вибір за тебе. А є варіант, коли ти сам можеш зробити цей вибір, і це – система рекрутингу.
Люди самі можуть обирати посаду у війську, тобто це не обов’язково бойова посада, може бути тилова. Людина може самостійно ознайомитися з армійськими вакансіями. Для цього зараз існує декілька платформ.
Сайт нашого центру рекрутингу, платформи Work.ua, LobbyX. На них дуже добре настроєна система пошуку. І людина може або сама знайти собі посаду, яка відповідає її вмінням, цивільній освіті, досвіду роботи, вподобанням, або звернутися за консультаціями. Так само ти або сам знаходиш підрозділ, де хочеш служити, або наші фахівці можуть порекомендувати.
І це ще не все. Якщо професійні здатності достатньо хороші, можна навіть вибрати місце служби, яке географічно близьке до місця проживання.
– А які обов’язки в цьому центрі виконуєте особисто ви?
– Робота нашої групи в центрі рекрутингу полягає в тому, щоби поширити цю важливу інформацію серед якомога більшої аудиторії. Ми працюємо з тіктоком, інстаграмом, фейсбуком, ютюбом. Тобто
робимо все для того, щоб якомога більше людей зрозуміло, що не обов’язково чекати, тікати, боятися.
Можна своє життя влаштувати кращим чином.
Знімаємо у форматі коротких відео, щоб було легко дивитися і можна було ділитися в соціальних мережах. Таке собі “реаліті-шоу” від моменту посадки рекрутів у автобус, який їх везе в навчальний центр, і потім супроводжуємо на всіх етапах.
У нас служить Костянтин Ізюмов, ведучий з “Радіо Байрактар”. Він – обличчя нашого проєкту. Костя проходить з рекрутами БЗВП, психосмуги, приїжджає до них на присягу. Потім, коли вони отримують розподілення на ті посади, які обрали, ми їдемо в ці підрозділи і показуємо, що людина потрапляє саме туди, куди хотіла.
Юрій Дунай і Наталія Терамае під час інтерв’ю
– Як ви думаєте, чи можуть рекрутингові центри стати альтернативою ТЦК?
– Ймовірно, можуть, але для цього потрібні зусилля не тільки нас, військовослужбовців з обмеженими ресурсами. Потрібна загальнонаціональна політика підтримки процесу рекрутингу. І тоді, можливо, динаміка суттєво покращиться.
– Скільки приблизно людей на місяць проходить через ваш центр?
– Враховуючи, що через наш центр проходить комплектація понад 160 бригад Сухопутних військ, зокрема 3-го армійського корпусу, – це дуже серйозне число. Питання в тому, що все-таки та кількість людей, яка потрапляє до війська через структуру ТЦК, значно більша (близько 90% – “Н”).
– Про штурмові війська зараз багато негативної інформації у медіа. І, щиро кажучи, нечасто можна почути про людей, які потрапили туди за мобілізацією, а потім спокійно перевелися в інші, тим паче “більш спокійні” підрозділи. Як це вдалося вам?
– Процедура переведення була стандартна. Все залежить від того, наскільки зацікавлений підрозділ, який хоче тебе взяти.
Особисто я про свій досвід служби в 225-му окремому штурмовому полку не можу сказати нічого поганого.
Це професіонали, фахівці своєї справи, у підрозділах хороше забезпечення, адекватні. Всі бойові задачі ставилися дуже раціонально, ми отримували підтримку в певні моменти.
Наприклад, коли стало відомо, що стикаємося з такими підрозділами як “Рубікон” чи “Судний день” (дронові війська ЗС РФ – “Н”), біля нас поставили на чергування радіолокаційну станцію, щоб відслідковувати потенційні загрози.
Розумію, що особистий досвід у кожного свій. Але мій – виключно позитивний.
Читайте також:
Дронарі 225 ошп філігранно спалили двох росіян під Гуляйполем, які хотіли заховатися в автобусній зупинці
– У вас був досвід роботи у відомому об’єднанні творців документального кіно “Вавилон’13″…
– Я там брав участь від початку установчих зборів. Знімав протягом гарячої фази (Революції гідності – “Н”), протягом перших років [війни]. Паралельно з цим відбувалися якісь інші проєкти.
У перші місяці повномасштабного вторгнення ми зняли успішний документальний фільм “Звідки куди” польського режисера Мачека Хамели. Фільм отримав дуже багато призів на міжнародних фестивалях. Разом зі стрічкою Мстислава Чернова “20 днів у Маріуполі” ми потрапили у шорт-лист “Оскара-2024”.
Фільм “Звідки куди” (реж. Мачек Хамела) потрапив у шорт-лист Оскара
– Повномасштабне вторгнення дуже сильно перекриває наш майданівський досвід. Але це важливо пам’ятати і знати, якими ми тоді були. Якщо ви ретроспективно глянете на той час, що запам’яталося найбільше?
– Від будівлі КМДА до Жовтневого палацу. Профспілки (Будинок профспілок – “Н”), Майдан, мирний наступ, 18 лютого, Український дім, Поштамт, бруківка, формування перших добровольчих підрозділів – з “Вавилоном” ми зробили відомий етюд “Мобілізовані”.
Потім Маріуполь – 2014, 2015, 2018 роки. У Маріуполі я ще працював на проєкті Валентина Васяновича “Атлантида”, другим оператором. Багато було – північ Луганщини, Новоайдар, селище Перемога, де були завдані перші смертоносні ураження по наших підрозділах у 2014 році.
Напевно, одне з найсильніших тоді вражень від війни – спалена вщент земля. Скляні пляшки просто в калюжі розтікалися, машини були, ніби з пластиліну. Що там відбувалося з людьми, навіть не хочеться думати.
Це були перші такі дзвіночки того, що буде далі.
– Починаючи з Майдану, велике значення для нас мало документальне кіно. Це фіксація неймовірного досвіду, неймовірних історичних подій. Документальне кіно просто розквітло. Водночас ігрове кіно, як вважається, потребує переосмислення певного досвіду. Чи не було у вас певної втоми від документалістики, бажання перейти в той жанр, де можна погратися різними історіями?
– Документальне і художнє кіно – не антагоністи. Це просто два різних способи побудови історії: в документальному кіно будується з існуючих подій, а художнє кіно дозволяє інсценізувати. І
так само, як документальне кіно, художнє кіно безсумнівно є фіксацією реальності.
Для мене ігрове кіно – це спосіб акцентувати увагу на речах, які, як мені здається, дуже важливі для нашого суспільства.
Дунай був оператором фільму “Черкаси”, заснованого на подіях весни 2014 року
Читайте також:
Фільм “Черкаси”: трансформація армії й характерів, які чинять опір
– Фільм “Втомлені”, який став вашим дебютом як режисера, розповідає про військовослужбовців, поранених. Є чоловік і є жінка, в обох ПТСР. Я так розумію, це основна тема, до якої ви вирішили звернутися, – ментальне здоров’я і світ навколо?
– Мені здається, суспільство не усвідомлює масштабів проблеми, того, як себе поводити з травмованими людьми.
Узагалі, в ігровому фільмі важливу роль відіграє сценарій. Це, напевно, найбільша різниця між ігровим і документальним кіно. Документальне кіно народжується на монтажному столі, тому що під час зйомок відбувається просто накопичення матеріалу. Ігрове – з тексту.
Мені пощастило: сценарист “Втомлених” – моя дружина Соломія Томащук.
Юрій Дунай під час інтерв’ю “Новинарні“
До речі, дуже цікаво, як народилася ідея цього фільму. Здається, це був 2019 рік. Ми їхали маршруткою з Івано-Франківська в Яремче. Перед нами сиділа жінка-військова. Вона була в цивільному, але було зрозуміло, що вона військова. І випадково до неї підсів якийсь її колега по службі.
Моя дружина любить підслуховувати такі історії. Розмова була цікава. І Соля зрозуміла, що вони воювали, чоловік травмований, проходить лікування. І між ними почала зароджуватися симпатія. Потім вони вийшли, і ми побачили, що вони йдуть у придорожнє кафе.
Соля захотіла це екранізувати і зробила як режисер короткометражний фільм (“Поламані”, 2021 рік – “Н”). Там знявся Василь Кухарський, дуже талановитий актор, який загинув на війні. Це була просто історія двох людей, які, виринувши з насильства війни, знайшли одне одного.
І коли почалася повномасштабна війна, ми захотіли зробити повнометражний художній фільм.
Читайте також:
Після важкого поранення на фронті помер відомий актор Василь Кухарський
– ПТСР – це не тільки про військових. Посттравматичний стресовий розлад може бути у цивільних людей, які пережили важкий травматичний досвід. Але чомусь, мені здається, у нас ця тема стигматизована і демонізована в прив’язці до військових.
– Якщо чесно, мені не хотілося б, щоб “Втомлені” сприймався як фільм про ПТСР, тому це тільки частина історії. Для мене це фільм про двох людей, які намагаються серед жорстокості й насилля знайти якусь опору одне в одному. Для мене це фільм про любов.
Актори Валерія Ходос та Дмитро Сова відтворили у “Втомлених” життя ветеранів
– Після нагородження на “Молодості” ви сказали, що вашим основним завданням було створити місток для порозуміння між цивільними і військовими.
– Я дуже сподіваюся, що коли цей фільм вийде в прокат і його побачить певна кількість людей, вони почнуть по-іншому сприймати військових, які травмовані.
На жаль, у нас немає в державі політики підтримки, інформування цивільних про те, що до травмованих військових потрібно ставитися дуже обережно, що ця обережність необхідна для того, щоб вони могли реабілітуватися. Що без підтримки оточуючих, без розуміння, без небайдужого ставлення їхня реабілітація і повернення просто неможливі.
Коли нарешті буде якась демобілізація, і ці люди почнуть повертатися, наше суспільство побачить масштаб проблеми. Зараз більшість із них продовжують військову службу, поглиблюючи свій критичний стан. Це просто замкнуте коло, з якого, на жаль, немає поки виходу.
Одну з ключових ролей у “Втомлених” зіграла Ірма Вітовська
– Про повернення з війни і як відбувається комунікація між військовими й цивільними. Нещодавно під шквал обурення потрапив відомий актор Тарас Цимбалюк, якого нещадно розкритикували за те, що він, людина з такою контроверсійною репутацією, грав військовослужбовця. Тоді як в Україні є достатньо професійних акторів, які зараз служать у війську. Але їх чомусь не задіюють.
– Я можу сказати, що із самого початку хотів знімати Дмитра Сову, тому що він має досвід участі в бойових діях. Ми зараз, до речі, служимо разом в одному підрозділі. З нами служить і Женя Ламах, ще один актор, який грав у “Черкасах”.
Ми провели кастинг серед акторів-військових, і не всі хотіли грати військового з ПТСР.
Актор Дмитро Сова має досвід участі у бойових діях
Читайте також:
Актор Євгеній Ламах із “Крут” і “Черкас” мобілізувався до ЗСУ
– Чому, як гадаєте?
– Не знаю. Можливо, не хотіли переживати цей досвід знову.
– А хто ще в команді “Втомлених” – військовослужбовці?
– Найбільше варто, мені здається, відзначити Олега Симороза. Він зіграв самого себе. Олег отримав серйозні травми, в нього подвійна висока ампутація нижніх кінцівок.
Для мене він є прикладом того, як людина знаходить в собі сили повноцінно жити.
Ветеран Олег Симороз зіграв у “Втомлених” самого себе
– Про повернення в кінопрофесію. Багато хто переживає, що вже не зможе повернутися, тому що пройшов час, якісь навички втрачені, якісь технології не опановані. І знову ж таки, коли фізично не присутній, це місце ніби “заростає”, з’являються нові гравці. Чи є у вашому цеху якісь групи, центри підтримки таких ветеранів?
– По-перше, для того, щоб повернутися в професію, потрібно, щоб закінчилась війна. Я думаю, що люди, які повертаються до цивільного життя, мають можливість повернутися і до своєї професії, оскільки зараз серйозний дефіцит у будь-якій сфері.
– Ви почали зйомки фільму в березні 2025 року, а вже наприкінці жовтня презентували на фестивалі. Як вам вдалося під час служби знаходити час на творчість?
– Насправді, нам пощастило зібрати дуже професійну команду. Нам вдалося зацікавити Пилипа Іллєнка, продюсера, тобто у нас був хороший підготовчий період.
Багато в чому швидкість зйомок визначається тим, наскільки добре ти підготувався. Тому ми відзнялися дуже швидко. Уже після моєї мобілізації дружина займалася наглядом за монтажем, звуком.
Продюсер Пилип Іллєнко, режисер Юрій Дунай і акторка Валерія Ходос
Юрій Дунай – кінооператор, режисер, молодший сержант ЗСУ, служить у 1-му центрі рекрутингу Сухопутних військ.
Народився 1979 року в Рівному. Першу вищу освіту отримав у Національному технічному університеті України (Київський політехнічний інститут) за спеціальністю – інженер оптико-електронних приладів.
Операторську роботу вивчав у Національній кіношколі в Лодзі, Польща. Пізніше навчався в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення, спеціалізація – документальна режисура.
Перша робота в кіно – короткометражний фільм “Ґауді” (2012) з альманаху “Українські злі”.
Був учасником об’єднання “Вавилон’13”. Найвідоміша робота в кіно – фільм “Черкаси” (2018).
У 2025 році дебютував як режисер, знявши художній фільм “Втомлені”.
“Новинарня” – інформаційний партнер фільму “Втомлені”.
Дивіться в кінотеатрах з 7 травня
Читайте також:
“Я сказала, що більше так не можу. Він зібрав речі і пішов з дому”: історія дружини військового з ПТСР
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
