СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
635689 +10945
Летальні випадки:
11075 +124
Одужали:
291060 +4143
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 4243600 (+61269). Оновлено: 08:32 23.11.2020

Мур на кордоні з РФ і любов, що перемагає смерть: у прокат вийшов фільм “Атлантида” про Донбас після нашої перемоги

 

автор: Олена Максименко

Фільм “Атлантида” Валентина Васяновича виходить у прокат: починаючи з 5 листопада, його можна буде побачити у кінотеатрах. Антиутопія, що розповідає про долю звільненого Донбасу у 2025 році, здобула минулого року перемогу на Венеціанському кінофестивалі, приз за найкращу операторську роботу на фестивалі в Севільї, була визнана найкращим фільмом на європейському фестивалі Les Arcs Film у Франції, отримала низку інших нагород на світових фестивалях. Тепер картину, яка знімалася за державні кошти – вигравши конкурс від Держкіно – висунуто на премію “Оскар” від України. Переможців нагороджуватимуть у Лос-Анджелесі в квітні 2021 року.

Новинарня” побувала на показі “Атлантиди” під час фестивалю “Кіноко” в Будинку кіно й поспілкувалася з творчою групою.

“Було важко, бо ми не актори. Але вийшов чудовий фільм з Римаруком у головній ролі”

Кадр із фільму “Атлантида”

Донбас звільнено, триває будівництво бетонного муру на кордоні з Росією. Можна поїхати на заробітки у Крим – кажуть, там обвалився якийсь міст… Звучить ніби музика, чи не так?

Україна, 2025 рік. “Атлантида” – чи не перший український фільм, що зазирає в майбутнє. Валентин Васянович є не лише режисером: він також автор сценарію, оператор, режисер монтажу і співпродюсер цієї стрічки. Загублена земля – саме такою бачить він деокуповані території. Принаймні як один з імовірних сценаріїв.

Екологічна катастрофа, що зробила Донбас геть непридатним для життя, жорстка проблема адаптації до мирного життя у військових, яких цивільні “туди не посилали” і “не просили мене захищати”. А ще – повільний і не завжди вдалий процес розмінування вчорашньої зони бойових дій, пошуки й ідентифікація загиблих.

Головний герой приєднується до волонтерської місії “Чорний тюльпан”. Рештки, які вони знаходять на одній ділянці, належать бійцям РФ, самопроголошених республік, а також військовим Збройних сил України.

Кадр із фільму “Атлантида”

Режисер надав перевагу досвіду війни перед досвідом ігровим, тож головні ролі виконують непрофесійні автори – ветеран-розвідник, працівник фонду “Повернись живим” Андрій Римарук “Молдаван”, ветеран “Айдару” Василь Антоняк та військова лікарка Людмила Білека.

– Це сталося дуже випадково, “з вини” двох людей – [засновника фонду “Повернись живим”] Віталія Дейнеги і продюсера Володимира Яценка, – розповідає Римарук про те, як потрапив у кіно. – Свого часу Віталік попросив мене звозити на схід команду, яка знімала фільм “Дике поле” за книгою Сергія Жадана “Ворошиловград” – вони готувалися до екранізації другої книги Жадана, “Інтернат”. Я взяв їх із собою у відрядження, показував потенційні локації – залізничних вокзалів, роздовбаних міст, селищ і так далі. Так познайомився з Яценком. А він потім показав фотографії й відео зі мною Валентину Васяновичу, і я йому підійшов за типажем.

Творча група фільму (зліва праворуч): Василь Антоняк, Людмила Білека, режисер Валентин Васянович, Андрій Римарук. Фото: ФБ

Коли мені подзвонили й запросили на кастинг, це було дуже неочікувано. Господи, думаю, де я – а де кастинги, яке кіно?!

Але це був для мене новий досвід. Щось нове – це завжди цікаво. Я сходив на кастинг, спробував, режисеру сподобалось. Так закрутилося наше “кіношне кохання”, і вийшов такий чудовий фільм з Андрієм Римаруком у головній ролі.

На кастингу Андрій відігравав сцену з праскою, якою герой у стані розпачу пропікає собі ногу.

“Було дуже важко і мені, і Люді, й Василю, тому що ми не актори, – зізнається колишній розвідник 53-ї окремої механізованої бригади ЗСУ з позивним “Молдаван”. – І найважче, напевно, нам давалися сцени з діалогами, де потрібно було підбирати інтонацію, міміку, показувати свій зовнішній, внутрішній настрій”.

Андрій Римарук

“Ми грали здебільшого самих себе, ті емоції, в яких ми варилися. Тому, власне, це була не зовсім гра. Та і сцени з діалогами ми пропрацьовували разом, інколи створювали заново”, – розповідає Людмила Білека.

Вона також ні про які зйомки в кіно не думала, аж поки кастинг-директорка Тетяна Симон не запросила прийти на проби.

Андрій Римарук додає, що, крім діалогів, найскладніше йому було реалістично “перенестися” в майбутнє.

“І деякі сцени важкі. Наприклад, сцена, коли герой заходить у квартиру – а сім’ї немає. Нібито без діалогів, прекрасно, – але я мав своєю мімікою, рухами показати весь біль і страждання людини. Слава Богу, у мене сім’я є, я кожного вечора повертаюся додому… І от тут було дійсно важко. Також важко було грати сцени з ексгумацією, з трупами, пропускати це через себе. Тому що я свого часу бачив досить багато”, – додає ветеран.

За його словами, жодних тренінгів чи майстер-класів з акторської майстерності не було – лише репетиції, які з героями проводила Тетяна Симон.

“Це все досить плідна, постійна робота над собою в плані тексту, в плані репетицій. І маємо такий неймовірний результат!” – тішиться новоспечений актор Римарук.

“27 дублів з голодним виглядом їли чебуреки.
Грати в кіно – це класно!”

Людмила Білека

Інша складність, з якою стикнулися головні герої, носить радше комічний характер. У сцені, де відбувається їх перше зближення, в процесі розмови вони мали їсти чебуреки.

“Найважче – це було 27 дублів (!) їсти по півтора-два чебуреки з голодним виглядом!” – сміється Людмила.

Участь у фільмі ветеранів захопила. Хоча всерйоз вони про акторську кар’єру не думали, перші зйомки в кіно стали не останніми. Римарук гратиме епізодичну роль у наступній картині Васяновича, яка розповідатиме історію повернення українського полоненого. “На щастя, не головна роль, у мене є час для відпочинку. Тому що цей рік був дуже важкий для мене”, – каже Андрій.

Після “Атлантиди” він уже знявся в короткому метрі, а тепер знімається в другому.

“У мене завтра допрем’єрний показ “Атлантиди”, а о п’ятій ранку я вже маю бути на знімальному майданчику. Ще мене вже затвердили на головну роль у наступному фільмі, але це вже буде не цього року. Мені це подобається. Я розумію, що як професійний актор я тільки на початковому рівні, на рівні аматора. Потрібно дуже багато над собою працювати”, – розмірковує Андрій.

За життя він змінив чимало різних спеціальностей: працював охоронцем, журналістом, піар-менеджером, прессекретарем, HR-менеджером.

Кадр з фільму “Атлантида”

“Працюю у фонді “Повернись живим”, був в енергетиці, в маркетингу… – зі сміхом перераховує Римарук. –  Тобто фільм для мене – новий виток. Найголовніше, щоб мені це приносило кайф, задоволення. І я не проти суміжно – поки що суміжно – зніматися в кіно! Це класно!”.

Продовжила “акторську кар’єру” й Людмила Білека: “Не думала, що буду ще десь зніматися, але таки знялася в епізоді одного фільму, про який ми скоро почуємо!”

В Україні майбутнього всі говорять українською

Кадр з фільму “Атлантида”

Режисер “Атлантиди” Васянович признається, що задумував картину як “суворе кіно про чоловічий світ”. Проте коли все було знято і змонтовано, побачив, що фільм “не працює”. Тож довелося знімати додаткові сцени і вплітати в сюжет лінію стосунків між чоловіком та жінкою.

Так з’явився оптимістичний меседж, який Римарук озвучує перед показом: “Любов перемагає смерть”.

“Хотілося б, щоб Донбас до 2025 року був вільним. Але при нинішній владі й політиці незрозуміло, як і коли це станеться. Буде нелегко: ні у відновлення території, ні у відновленні людей і взаєморозуміння”, – вважає Людмила Білека.

Окрім мистецької цінності, фільм став свого роду зброєю в інформаційній війні. Адже гастролі по фестивалях у різних країнах дозволяли нагадувати, а подекуди й розповідати про те, що в Україні триває війна, і що Росія – агресор.

“Завдяки “Атлантиді” я вперше виїхав за кордон, побував – навіть збився з рахунку, у скількох державах! – ділиться Андрій Римарук. – Мексика, Японія, Італія, Польща, Франція, Бельгія, Канада…”

За словами Андрія, найбільше розуміння фільм зустрів у японського глядача. Там добре знають, що таке війна і що таке російська окупація – досі статус Курильських островів, захоплених СРСР під час Другої світової.

“Атлантида” знімалася здебільшого в околицях Маріуполя. Статичні, тривалі кадри, донбаські краєвиди, знайома й рідна атмосфера для всіх, хто хоч раз бував на сході. Промзона, руїни, домінування сірого – у всіх можливих його відтінках. Деталізований процес ексгумації, опису та огляду загиблих. Розмір берців, колір футболки, тип однострою, жетон у кишені…

Створені художниками “трупи”, за словами режисера, після зйомок подарували представникам місії “Чорний тюльпан” – як навчальний матеріал для новачків.

Антоняк, Білека, Васянович і Римарук. Фото з ФБ

Ідеальна літературна українська героїв звучить дещо незвично – особливо від травмованих  військових та працівників заводу. За словами Валентина Васяновича, він дозволив собі такий хід, оскільки картина – антиутопія, і в його Україні майбутнього говорять саме так.

Перші й останні кадри, зняті ніби через тепловізор, “закільцьовують” історію, протиставляючи смерті любов. Даючи надію.

Читайте також:
У прокат виходить фільм “Уламки” про дітей, які постраждали від війни на Донбасі

Фільм “Черкаси”: трансформація армії й характерів, які чинять опір

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

316
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: