автор: Людмила Кліщук
з Київщини
фото авторки
Житловий комплекс недалеко від Києва, кілька хвилин їзди на автомобілі. Територія тоне в молодій зелені. У штучних водоймах плавають рибки. Чимало квартир ще не заселені. На території цього ЖК на вулиці Миру мешкає та орендує приміщення для ветеранського бізнесу родина Пантюшенків — Богдан і Вікторія. Сімейний ресторан TrePoїsty в Новосілках вони відкрили місяць тому, 21 липня.
Богдан Пантюшенко — підприємець особливий. Командир танка 1-ї окремої танкової бригади ЗСУ з позивним “Броня”, він ще 18 січня 2015 року потрапив у полон під час запеклих боїв у районі Донецького аеропорту. Перебував у неволі майже п’ять років. Бойовики “ДНР” “засудили” його до 18 років тюрми, але Пантюшенко був звільнений під час обміну 29 грудня 2019 року.
Як це — відкривати власний ветеранський бізнес після полону і продовжувати ставити його на ноги під час широкомасштабної війни, у блекаути, “Новинарня” запитала в молодих підприємців у стінах нового закладу.
Інтер’єр ресторану — в оливкових тонах. “Не відпускає мене цей колір”, — сміється Пантюшенко, вбраний в оливкову сорочку. Він має й сумку такої ж барви.
У ресторані “Тре поїсти”. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
“Питання кольору навіть не стояло, одразу обоє знали, що це буде оливка, хакі. Із нас вже друзі сміються, бо в нас і гардероб багатий на ці відтінки”, — додає Вікторія. Дається взнаки військовий досвід чоловіка.
Але й підприємницька жилка у Пантюшенка не нова. ФОПом він був ще на початку 2000-х, надавав послуги як геодезист. У цю сферу прийшов після того, як відслужив “строчку” в 1-й танковій бригаді. “Тоді був бум приватизації, ми робили заміри, документи, акти щодо погодження межі”, — пригадує Богдан.
Із 2011 року він почав ремонтувати комп’ютери. “Тоді ми вже зустрічалися з Вікою, вона вчилася в Києві, і я переїхав у столицю. Покинув усе, позакривав усі ФОПи, — сміється Пантюшенко. — Тут я вже зрозумів, що мені подобається програмувати. Це було суперцікаво. Потроху розвивався, з’явився якийсь багаж знань, вмінь. Пішов на одну роботу, на іншу — все подобалося”.
Богдан Пантюшенко у ресторані “Тре поїсти”. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
Рік 2013 — участь у Революції Гідності в Києві та Білій Церкві. 2014 — російське вторгнення, АТО. Під час мобілізації Богдан Пантюшенко знову став до лав 1-го танкового батальйону 1-ї ОТБр, де служив строкову службу, в селищі Гончарівське на Чернігівщині.
18 січня 2015-го танк Броні брав участь в операції зі спроби деблокади ДАПу.
“…Три групи мали зайти з різних сторін, вибити сепарів, розблокувати наших і зайняти стратегічну точку. Але все пішло не так, як планували у Генштабі. Можливо, думали, що техніки буде трохи більше, або отримали неточні розвіддані і не розрахували сили супротивника… Наша колона мала пройти в аеропорт, а ми – їхати за нею. Але піхота відстала, ми проривалися з боєм – вибили тих, хто був під Путиловським мостом, почали повертатися. По дорозі назад біля Спартака наш танк підбили бойовики. Навіднику Івану Лясі двічі влучили у голову, але він ще самостійно пересувався. Втрьох сховалися у маленькому сарайчику. Відходити не було куди: попереду – високий паркан, позаду – заміноване поле. Ми опинилися у пастці. Спочатку я сподівався, що зможемо вночі відійти до своїх, але незабаром почув кроки та крики з закликом здаватися. Я реально оцінював можливості – опиратися ми не могли, бо мали важкого пораненого… Потім забігли сепари з автоматами, почали стріляти. Пораненого Івана забрали одразу, потім нас. Зі старту зламали мені ніс. Повели дворами-чигирями. Закрили у вольєрі для собак”, – так Богдан Пантюшенко розповідав про початок свого полону.
Танкіста почергово перевозили з СІЗО в колонію й навпаки, де сусідами українських полонених були засуджені сепари.
“У цій каральній системі ми були приблизно як і всі зеки, лише з невеликим “але” – до нас трохи пильніша була увага, і ми не брали участі у корупційних схемах, які відбуваються між адміністрацією та ув’язненими”, – згадував Пантюшенко.
Він міг бути звільнений 2017 року. Принаймні це обіцяла скандальна депутатка Надія Савченко, яка приїздила в Макіївську колонію №97, домовлялася з бойовиками, привозила українським бранцям спортивні костюми й шапки.
Але домовленості не склалися ні тоді, ні наступного року. Тож Пантюшенко, а також бійці 3-го полку спецпризначення з Кропивницького Сергій Глондар і Олександр Коріньков залишалися полоненими з найдовшим терміном утримання в неволі.
У тюрмі Броня не зламався – тримався гордо, на відео, яке записували пропагандисти, не приховував, що є командиром, називав речі своїми іменами. Напевно, саме через це росіяни викреслювали його зі списків на обмін – підвищували ставки.
Богдан Пантюшенко під час звільнення з полону, 29 грудня 2019
На фейковому “суді” Богдан вину не визнав, відмовився від останнього слова.
“Важливо, що я йшов воювати за ідею, а не за гроші. Це мені дуже допомогло у полоні. Постійно пам’ятав, що у полоні перебуваю за свою країну. І з цим пройшов всі п’ять років. Були моменти депресії, але подібні думки відганяв. Навчився швидко виходити з цього стану”, – розповідав Пантюшенко, соціальний психолог за освітою.
Бойовики і росіяни віддали Богдана Пантюшенка на обмін тільки тоді, коли Київ, незважаючи на протести громадськості, погодився відпустити в ОРДЛО підсудних бійців спецпідрозділу “Беркут”, підозрюваних у масових вбивствах майданівців 20 лютого 2014 року.
“І добре, що мене поміняли на “беркутівця” чи гроші, а не національні інтереси. Я не хотів, аби за мене чи деяких інших хлопців віддали шматок землі чи дозволили розвивати як регіональну чи, не дай Бог, державну російську мову!” – казав Броня журналістам 2020 року.
Читайте також:
Російське телебачення показало бійців ЗСУ Глондаря, Корінькова та Пантюшенка, які перебувають у полоні бойовиків з 2015 року
Перший рік після повернення з полону, каже Пантюшенко, він не мав якихось серйозних думок щодо власної справи.
“А років два тому ми з дружиною почали задумуватися, щоб відкрити бургерну. Почали рахувати, думати, про які суми йдеться. Їли багато бургерів — планували, які вони мають бути в нас”, — сміється Богдан, пригадуючи.
Богдан Пантюшенко. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
Спершу подружжя планувало закусочну площею не більше 40 квадратних метрів. Але вийшов ресторан на 180 квадратів. Йой, най буде, як-то кажуть.
Через друзів Пантюшенко дізнався, що можна отримати кошти на старт власної справи від держави. Йшлося про майже 3 мільйони гривень від Українського ветеранського фонду. Подав заявку — і став переможцем конкурсної програми від УВФ, бюджетної установи Міністерства ветеранів.
У ресторані “Тре поїсти”. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
“У нас була хороша заявка. Але ми багато консультувалися. Це жесть — я так ніколи в житті не консультувався, — знову усміхається Богдан. — І з питань обладнання, і по технічних питаннях, по кухні, по фінансах, будівництву”.
Коли в подружжя з’явився Матвій, ідея кристалізувалася сама собою — це має бути сімейний ресторан з дитячим куточком.
“На певному етапі я починав роботу з самого ранку і працював до третьої години ночі. Для мене перестав існувати вільний час. Це складна робота, й іноді вона йде дуже в натяжечку: то світло вимкнули, то каса відключилася. В якийсь момент я думав, що люди (персонал — “Н”) просто обернуться і підуть додому. Але витримали все, всі екстремальні ситуації”, — тішиться Богдан.
Богдан Пантюшенко в ресторані “Тре поїсти”. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
Наразі Пантюшенки працевлаштували десятьох людей. Але кадрові питання залишаються.
“Зараз нам допомагає HR. Бо ми пробували з дружиною ходити вечорами по Новосілках і розклеювати оголошення про те, що шукаємо людей на роботу. Але в цій сфері це так не працює. А ще мобілізація, чимало повиїжджали за кордон… Робота є — а людей немає”, — визнає Богдан.
На початку проєкту вони планували “ідеальну кадрову картинку” — працевлаштувати учасників бойових дій і членів їхніх родин.
“Але тут, знову ж таки, це не працює. Ветеранів досить мало і в Новосілках, і в сусідніх Чабанах. Ну, ще можуть з Теремків приїхати… Так, хотілося б мати ідеальну картинку, але…”, — зітхає Богдан.
У ресторані “Тре поїсти”. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
Блекаути — ще один виклик, з яким доводиться мати справу підприємцеві. Коли почалися тривалі відключення світла, акурат перед запуском ресторану в липні 2024-го, Пантюшенкам довелося витрачатися також на генератор.
“Генератор не витягує всю потужність. Найбільше потужностей “їсть” кавова машина та кухонне обладнання. Вимикається світло — одразу “урізається” меню. Ми навіть хотіли на початку створити таке собі “блекаут-меню”, якісь прості позиції. Але до цього не дійшло, бо це так не працює. Люди приходять, роблять велике замовлення, м’ясні страви, очікують їжу — а в останні хвилини приготування вимикається світло… Генератор, звісно, допомагає, але треба все робити дуже обережно й точково”, — ділиться тонкощами новітній ресторатор.
А Вікторія згадує рішення: “Коли траплялися вимкнення світла і люди довго чекали замовлення, ми пригощали їх просекко за рахунок закладу — і вони не розходилися, а таки чекали свої страви”.
Вікторія Пантюшенко. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
Відтак у TrePoїsty з’явилися постійні клієнти.
На стінах цього закладу — сцени з української історії й літератури, вірші українських поетів, фото з різних куточків країни, величезна мапа з усіма областями, герої дитячих казок та сучасні персонажі. У своєму ресторані Пантюшенки підійшли з любов’ю до складання меню та продумали все до дрібниць в оформленні. Від “Tre Poїsty бургера” до лосося гравлакс і від херсонського єнота до мильниці-жирафа.
Вікторія радіє: “Лише нещодавно я усвідомила, яку величезну роботу ми зробили. І що це — наше. Тільки зараз приходить це відчуття. Поруч проживають чимало сімей з дітьми, і всі задоволені нашим закладом. Бо тут батьки можуть спокійно повечеряти чи пообідати, а дитина зайнята своїми справами в дитячому куточку”.
У ресторані “Тре поїсти”. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
Паралельно Пантюшенки заробляють і в інших сферах. Богдан — програміст у “Файній клініці” в Києві на Виноградарі. Вікторія — адвокаційна менеджерка в “Медійній ініціативі за права людини”, займається в організації захистом прав військовополонених і захистом прав військовослужбовців.
Як людина з ІТ, Богдан вважає, що зручні процеси — це процеси автоматизовані та оптимізовані. Так, власне, і будував роботу свого закладу. Хоча тут теж заважали вимкнення світла — чимало програм працюють в онлайні, тому коли зникає Wi-Fi, можуть бути збої.
“Я, мабуть, сильно ледачий, бо хочу все оптимізувати”, — знову жартома каже ветеран.
У його ресторані працюють QR-коди, а коли співробітниця звертається із запитом щодо відсутності морсу, Богдан вирішує питання в кілька кліків у телефоні.
Щодо керівництва процесами, то подружжя розділило обов’язки. Вікторія перейняла на себе менеджерські функції: зал, кухня, прийом замовлень, бенкети, постачальники, документообіг.
Богдан і Вікторія Пантюшенки. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
Запитую, чи не виникає конфліктних ситуацій, коли бізнес створюється в сімейному колі?
“Нас попереджали, що сімейний бізнес — це складно. Але чесно? Через те, що це сімейний бізнес, у нас в рази більша мотивація розвивати цю справу і робити її щодня кращою. Тому в нас поки не виникало жорстких конфліктних ситуацій. Ми розділили обов’язки. Я поки адмініструю, Богдан — відповідає за фінансові й технічні питання. І ми завжди радимося: я — по своїй частині, Богдан — по своїй”, — пояснює Вікторія.
“Знаєте, у нас немає стопів. Зараз поставимо цей заклад на ноги, і я вже придивляюся місце, щоб відкрити тут неподалік заклад бургер-формату, така собі щоденна історія. Трохи обладнання в нас вже є під це”, — ділиться Богдан планами на майбутнє.
У ресторані “Тре поїсти”. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
У день, коли ми спілкувалися, в TrePoїsty на 16:00 були заброньовані столи — компанія дорослих збиралася святкувати день народження.
Сторінка сімейного ресторану в інстаграмі: Tre.Poiisty
Адреса: Києво-Святошинський район, с. Новосілки, вул. Миру 3, ЖК “Софія Нова”
Фотогалерея (гортайте):
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
