автор: Людмила Кліщук
Київ – Одеса
фото авторки та з особистого архіву Дмитра Плетенчука
Капітан 3-го рангу Дмитро Плетенчук цього року вже встиг замінити Наталю Гуменюк на посаді начальника комунікацій Сил оборони Півдня та повернутися на посаду речника ВМСУ до Одеси.
“У нас діаметрально протилежні підходи у ставлені до журналістів, медіаполя та підлеглого особового складу”, – каже він про Гуменюк, чиє звільнення так довго лобіювали українські військкори.
Плетенчук справді дуже відрізняється від інших військових комунікаторів. Коли я попереджаю його, що надішлю чернетку цього матеріалу на погодження, відповідає: “Я довіряю журналістам”.
“У мене є золоте правило: завжди “нагодувати” журналістів, дати їм можливість попрацювати. Так, я завжди був прибічником того, що треба максимально подавати інформацію: не “вдогонку”, не приховувати. Так, я вважаю, що не можна приховати “приліт” у військову частину в центрі міста. Військовим слід брати ініціативу у висвітленні таких подій і не давати ворогу заповнювати інформаційний вакуум”, – говорить речник Військово-морських сил.
Плетенчук також переконаний, що “росіяни не дебіли і чудово розуміють, що сталося з тією балістичною ракетою над Одесою”.
У великому інтерв’ю “Новинарня” дізналася від Дмитра Плетенчука про бойові дії на морі і суходолі; оновлення ВМС України під час війни; стан російського флоту в Чорному морі; нинішній стан “зернового коридору”; чому нам невигідно знищувати Керченський міст; як краще комунікувати складні воєнні події; що залишиться про нього, крім десяти збірок віршів, та багато іншого.
– За останній час ви кілька разів виїздили за кордон. Що ви робили в Шотландії, Болгарії?
– Насолоджувався погодою, пам’ятниками, архітектурою (сміється).
Дмитро Плетенчук на навчаннях “Сі бриз” у Болгарії, липень 2024
Серед іншого, ми проводили там навчання “Сі бриз”. Не останні в цьому році і не перші на цю тематику.
Як ви знаєте, в Британії знаходяться наші протимінні кораблі та їхні екіпажі, які проходять там відповідні навчання, оцінювання щодо рівня сумісності з країнами-партнерами, зокрема в корабельному угрупованні НАТО. Йдеться про рівень взаємодії команд, виконання різних елементів у морі: радіообмін, передача вантажу, заправка в морі, обмін людьми, спільні дії щодо пошуку та знешкодження мін, наприклад.
– Як зараз за кордоном сприймають українського офіцера? До речі, чи ви були по формі на вулицях міст? Чи дякують там за службу?
– Я помітив, що в них не прийнято ходити по формі. Взагалі не бачив військовослужбовців на вулицях у формі, хоча вони там точно є. Але зустрічав рекрутингові центри, в Единбурзі і Глазго. Виглядають досить скромно.
На військового реагують по-різному, але це завжди позитивна реакція. Коли бачать, що я з України – намагаються пригостити.
– Навчання “Морський бриз-2024”. Наскільки на часі участь ВМСУ у таких заходах під час повномасштабної війни за кордоном, якщо кораблі не можуть діяти належним чином у північній частині Чорного моря?
– Якщо говорити про своєчасність таких навчань, то українському суспільству треба зрозуміти дві важливі речі.
По-перше: Україна критично залежить від моря. Тому що морські шляхи комунікації – це не кордон, на якому можна зупинити фури і висипати збіжжжя на землю. На морі діють інші правила, там немає можливості виконувати такі перформанси, як на кордоні сухопутному. Це те, про що не раз говорив командувач ВМС віцеадмірал Олексій Неїжпапа: “море – це дорога, а не паркан”. І завдання України – не опинитися в статусі країни біля моря, як, наприклад, Сомалі, а залишитися в статусі морської держави. Держави, яка має інтереси в морі і спроможна їх відстоювати.
Варто розуміти, що процес розбудови флоту – тривалий і складний. А кораблі є найдорожчим видом озброєння в будь-якій армії світу, і найскладнішою системою озброєння в будь-якій країні світу. Складніші вже, мабуть, тільки космічні кораблі…
Екіпаж корабля – це пів сотні чи сотня людей. І кожен із них має знати свою частину корабля: озброєння, зв’язок, машинне відділення тощо. У кожній із цих бойових частин є окрема міні-команда, яка відповідає за її функціонал. Спочатку моряки мають опанувати свою бойову частину – а для них це нові види озброєння, бо це іноземні кораблі.
Так, зараз у Туреччині будують корвети Ada для України. На думку наших партнерів, для злагодження команди потрібен один рік, тому що море — це не тільки складний механізм під назвою “корабель”, це ще і бойовий стрес, і стихія, коли бігти нема куди, бо навколо – лише вода. В таких умовах важко боротися за живучість – і моряки з крейсера “Москва” не дадуть збрехати (посміхається).
Тому, якщо ми хочемо через кілька років мати нормальний флот, нам треба це робити (будувати флот і проводити навчання на кораблях – Авт.) вже зараз.
Речник ВМС ЗСУ Дмитро Плетенчук під час інтерв’ю. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
– Чи цей флот адаптується до вимог і реалій широкомасштабної війни?
– Так, деякі речі з’явилися та вдосконалилися вже під час повномасштабного вторгнення. Наприклад, корвет проєкту Ada було модернізовано вже під час будівництва з урахуванням тих реалій, які зараз ми спостерігаємо у битві на морі.
– Що саме внесли нового?
– По-перше, системи озброєння на українському корветі збільшено на 50% від серійної моделі. Ці зміни внесено з урахуванням бойового досвіду вже цієї війни на морі. Протикорабельні системи озброєння, які ми встановлюємо, вже успішно показали себе в бойовому застосуванні.
Також враховано необхідність боротьби з морськими та повітряними дронами. Сам корвет теж є носієм дронів.
Корвет “Іван Мазепа” класу Ada
– Корвет “Гетьман Іван Мазепа” перший почав проходити державні ходові випробування після побудови в Туреччині. Чи може він прийти в Одесу до кінця війни?
– Його прийняття на озброєння відбувається згідно зі Стратегією розвитку ВМС, у визначені строки. Наразі він перебуває за межами Чорного моря. І поки не закінчиться наше протистояння з Росією, Конвенція Монтре діятиме: кораблям воюючих країн прохід в акваторію Чорного моря заборонено. Бо Туреччина контролює Босфор, виконує конвенцію і не впустить туди кораблі.
Тому побачити “Гетьмана Івана Мазепу” в Чорному морі ми юридично не зможемо. Це по-перше.
По-друге, екіпаж зараз проходить навчання. І раніше, ніж наступного року, він не завершить ці навчання. Хоча сам корабель ми побачимо у складі українських ВМС вже в цьому році.
– Тобто частина нашого флоту перебуває “в екзилі”.
– Триває розбудова флоту, яка в будь-якому випадку вимагає кількох років. Ми не можемо після завершення війни ось так (клацає пальцями) створити флот, він не може з’явитися за лічені дні. На це треба роки, і не так багато. Бо кілька сотень моряків мають пройти навчання. І, як ви кажете, “в екзилі” вони проходять навчання та можуть виконувати завдання в складі корабельних угруповань країн-партнерів. Грубо кажучи, йдеться і про “давати”, а не тільки про “брати”.
Наші екіпажі зараз проходять чотири рівні оцінювання країн-членів НАТО. І коли вони почнуть виконувати завдання в складі корабельних угруповань НАТО, тоді можна буде сказати, що у нас там “флот в екзилі”. А поки що це – флот на своїй початковій стадії і розвивається.
Читайте також:
У Туреччині спустили на воду корвет “Гетьман Іван Виговський” для ВМСУ – другий із класу Ada
Оголошено вакансії на корветі “Гетьман Іван Виговський”
Патч ВМС ЗСУ Дмитра Плетенчука. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
– А які кораблі можуть ближчим часом поповнити наші ВМС?
– Я не можу сказати, що Україна відповідає на будь-які пропозиції, які нам надходять. Тому що іноді пропонують одиниці, які реально застарілі.
Ми не можемо розкривати всі подробиці, але пропозиції є. І ми не кидаємося на кожну з них, оскільки дивимося вперед.
До нас зараз заходять сучасні кораблі. Так, ми, як мінімум, очікуємо на п’ять протимінних кораблів, на два корвети. Є ще деякі одиниці, які ми не озвучуємо.
В будь-якому разі, ми навіть зараз отримуємо зразки техніки, які вже використовуємо. Це менші одиниці, їх багато. Вони залучаються до дій як в морі, так і до дій на Дніпрі, наприклад, де працює наша річкова флотилія: є дивізіон, який підтримує морську піхоту, є дивізіон, який підтримує оборону Києва. Маю на увазі протидиверсійну оборону, протишахедну оборону, охорону акваторії.
Тому завдання виконуються, катери надходять. Це амфібійні засоби для висадки морського десанту, які ми так само опановуємо і які беруть участь в навчаннях вже в Україні, безпосередньо знаходяться тут. Це якраз ті засоби, які можна доставити сюди не морем. Їх ми так само отримуємо.
– Тобто основа нашого майбутнього флоту – таки москітний флот і дрони?
– Ні, москітний флот ніколи не виконає всіх необхідних завдань. Як і дрони.
Дрони – це лише один із видів озброєння, який має конкретний функціонал. І, на жаль, це та система озброєння, проти якої ворог періодично знаходить протидію. Ми шукаємо якісь нові способи застосування – а вони завжди шукають спосіб нам протидіяти.
Речник ВМС ЗСУ Дмитро Плетенчук під час інтерв’ю. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
Тому не можна сказати, що дрони – це така панацея, яка зможе забезпечити нашу перевагу в морі.
Спочатку це були ракетно-берегові війська, які відігнали і втопили пару кораблів, починаючи з крейсера “Москва”. Потім уже почали працювати дрони. Але БпЛА не можуть виконати більшої частини функціоналу, який покладається на Військово-Морські сили. Особливо що стосується забезпечення безпеки цивільного судноплавства: прикриття ППО, розмінування, патрулювання району. А дрон – це переважно виконання одного завдання.
Дрони, які є на озброєнні ВМС – надводні, підводні, ударні, розвідувальні і протимінні. Останні ми використовуємо щодня, фактично, тому що ми ургентно розміновуємо Чорне море в тих ділянках, які задіяні в роботі нашого “зернового коридору”. Це щоденна робота з пошуку, знешкодження небезпечних предметів. Завдяки цьому, в тому числі, цей коридор працює без якихось ексцесів, скажімо так.
Читайте також:
Андрій Риженко: Зараз на морі Україна має просто прикрити свій зад. А не купувати куцу шубу з соболів
– Стратегія морської безпеки України. Ви називали цей документ “фундаментальним і довгоочікуваним”. Поясніть, чому ця стратегія така важлива та у чому вона розв’язує нам руки.
– Так, фундаментальний і важливий, тому що тут ми можемо побачити масу важливих визначень. Починаючи з того, в якому ми перебуваємо стані, хто наш ворог тощо. Це така собі морська конституція, документ, який визначає як буде розвиватися в майбутньому ця галузь.
Стратегія – це дороговказ, найперше, для нашої країни в контексті розвитку і використання наших водойм, річок і морів. Стратегія також систематизує наші інтереси в Світовому океані – бо вони там теж є. У цьому документі йдеться про все, що стосується використання наших водних ресурсів, починаючи від соціокультурної складової і закінчуючи стратегічною та військовою.
Створення річкової флотилії теж прописано в Стратегії. Створення протимінного дивізіону, створення корпусу морської піхоти, переоснащення авіаційної бригади, яка перша в Україні в Збройних силах отримувала іноземні гелікоптери – маю на увазі морську авіацію та гелікоптери Sea King. Ми їх уже опанували та використовуємо.
Українські Військово-морські сили отримали британські гелікоптери Sea King навесні 2023 року
Ідеться про безліч різноманітних змін – в тому числі про ті, про які ми не скоро ще розкажемо.
Це і створення дронової бригади, створення берегових артилерійських військ як окремого роду військ, якого не було до повномасштабного вторгнення у складі Військово-морських сил. І всі ці зміни відбулися в дуже стислий термін.
– Яку користь цей документ може принести безпосередньо на полі бою? Які результати можна “помацаати”?
– Наші макроекономічні показники. А це те, що впливає на добробут фактично всього населення. От, наприклад, ваш телефон: він прибув у нашу країну контейнеровозом. Чи ваш ноутбук. Теж прибув морем. І ви можете їх помацати.
– Запитання до вас як жо недавнього керівника центру стратегічних комунікацій ОУВ “Таврія”. Чого очікувати від кінця літа й осені 2024 на південному напрямку фронту та в Криму?
– Південний напрямок не коментую. Можу лише зазначити, що він є одним із важливих. Хоча він не був до останнього часу пріоритетним для нашого ворога, але росіяни вимушені достатньо великі ресурси все ж таки на нього задіювати.
Цей напрямок цікавий тим, що є природна перешкода – Дніпро, і вона визначає на полі бою доволі багато. Звісно, ворог не очікує, що ми почнемо повноцінне просування через Дніпро. Але, тим не менше, деякий ресурс напрямок на себе відтягує.
Що стосується Криму – це логістичний хаб, який забезпечує південне угруповання армії РФ. Тому це пов’язані кейси.
– Морський театр воєнних дій. Прийнято вважати, що на тлі перехоплення росіянами ініціативи на землі (там вони подекуди наступають і просуваються) Україна має сильну сторону – досить упевнений контроль над північно-західною ділянкою Чорного моря. Як ви оцінюєте обстановку на морі та її розвиток?
Речник ВМС ЗСУ Дмитро Плетенчук під час інтерв’ю. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
– Ситуація така, що росіяни мають реагувати на реалії сьогодення. А реалії такі, що в Чорному морі для них дуже небезпечно.
Готуватися їм треба було раніше. Зараз уже йде застосування, і воно показало неготовність [військ РФ] реагувати на сучасні технологічні виклики, неготовність реагувати на ті атаки, які відбуваються.
Триває війна військових технологій. І
якщо ти технологічно не переважаєш ворога, то маєш його переважати когнітивними функціями, знаходити нові рішення. Ми періодично їх знаходимо.
Ворог реагує, протидіє. І ми маємо тоді вигадувати щось нове, проводити якісь операції. Це складний довготривалий процес планування і застосування з високим рівнем майстерності.
– Які слабкі місця ЧФ РФ ви б виокремили станом на цей час?
– Їхні слабкі місця – це імперські амбіції. Якби росіяни керувалися логікою і військовою доцільністю, вони б вивели залишки свого флоту з Чорного моря. Але їхні амбіції цього не дозволяють – бо це була би відверта капітуляція.
Поки що вони вважають відносно безпечним своє базування в Новоросійську. Який, до речі, не був на це розрахований. Як і вся тамтешня інфраструктура.
Тому зараз офіційний статус ЧФ у Чорному морі – “забитися під шконку”, обійняти коліна і плакати.
Речник ВМС ЗСУ Дмитро Плетенчук у парадній формі
Але це теж такий собі статус насправді… Бо в якийсь момент і в Новоросійську стане не зовсім безпечно, дрони і туди вже дістають. Питання часу, коли їхній флот буде вимушений покинути Азово-Чорноморський регіон.
Командувач українських ВМС відверто зазначив, що Азовське море перебуває під нашим вогневим контролем. Не повірили. Кейс зі знищенням складу дронів у Єйську не привів до відповідних висновків. Але після втрати порому “Славянін” прозріння таки настало, і росіяни вимушено покинули Азов.
– За рахунок чого, на вашу думку, ми можемо нейтралізувати ракетну загрозу з боку тимчасово окупованого Криму, з Азову і Новоросійська?
– Ця ракетна небезпека вже не настільки велика, якою була на початку повномасштабного вторгнення. Тому що ефективність ракет [морського базування] типу “Калібр” вже не така висока, як два роки тому. Росіяни наразі їх використовують зазвичай не як самостійний вид озброєння, а як елемент гібридних ракетно-дронових атак. Коли йдуть пуски “Калібрів” як самостійного озброєння – ми переважно їх збиваємо. І це ми не враховуємо ще того, що вони (російські кораблі – носії ракет – “Н”) мають вийти з бази в Новоросійську на зовнішній рейд. Для них ці маневри вже є ризикованими.
Не маючи фактично кораблів у Чорному морі, їм треба якось контролювати акваторію, водний район, охороняти протоку, [Керченський] міст. Якщо раніше в морі перебували 10-14 катерів, то зараз їх там нуль. А територію треба якось патрулювати. Це питання ворог закриває за допомогою гелікоптерів різних моделей, літаків, включаючи застарілі Бе-12, Бе-26 тощо. Все сімейство “Сухого” там перебуває, від 24 до 50, Су-57. І ще плюс дрони.
Тому так: повітряна компонента ворога на морі серйозна, і це залишається для нас реальною проблемою.
Росіяни наразі не мають успіху на суходолі, не мають практичної присутності в морі – і все це вони компенсують повітряною компонентою та нанесенням ракетних бомбових ударів. Тобто
в Чорному морі авіація РФ переважає. На жаль, це факт. Поки що.
Проте останнім часом ви, мабуть, помітили відсутність повідомлень про вдале застосування окупантами з нашого Криму балістики. І це не випадковість. Але тепер настрій у них стане ще гірший, через появу в небі довгоочікуваних F-16.
– Наскільки наші війська спроможні виснажити окупаційну армію в Криму, на вашу думку – і сухопутну, і морську компоненту?
– Тут все просто: за рахунок постійного нанесення вогневого удару. Все. Чим більше ти “виносиш” пунктів базування, місць дислокації, зберігання паливно-мастильних матеріалів, озброєння, зразків техніки, пунктів управління, вузлів зв’язку, штабів – тим ворог стає нестабільнішим. А процес управління військами дуже важливий.
Речник ВМС ЗСУ Дмитро Плетенчук під час інтерв’ю. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
По-друге, це зв’язок і логістика, та всі елементи забезпечення бойової діяльності. І в Криму таких об’єктів було завжди багато.
Саме з Криму росіяни застосовують оперативно-тактичні ракетні комплекси, ті самі “Іскандери”, “Бастіон” вони теж застосовували з Криму. Тому, на жаль, Крим зараз – це суцільна військова база. Ще до початку повномасштабних бойових дій там було 25 тисяч персоналу, штатно. Скільки там зараз особового складу ворога, навіть не знаю.
– Чи удари по Керченській поромній переправі суттєво вплинуть на логістику росіян до Криму? Це, на вашу думку, частина великої стратегічної операцій зі знекровлення окупантів на півострові, далі буде, чи це точковий удар?
– Враховуючи, що це основна військова логістика ворога, то цілком зрозумілою була мета знищення цієї паромної переправи. Як і сама ціль була повністю легітимною з точки зору законів та звичаїв війни.
Керченський міст і загородження біля нього, червень 2024
– Скільки ще стоятиме Керченський міст? І чи заміщає його для потреб ЗС РФ нова залізниця, яку окупанти збудували повз Маріуполь?
– Так, ворог маючи досить багато проблем як із піромом так і з мостом, ймовірно розраховує їх вирішити за рахунок рокадної залізниці. Проте вона набагато ближча до лінії бойового зіткнення, відповідно, інструментів впливу у нас набагато більше.
Читайте також:
Росіяни запустили залізницю з Ростова до Маріуполя: це може змінити ситуацію на фронті, — Андрющенко
Залізниця традиційно була основою російської логістики, ще, напевне, з часів створення паровозів. Залізниця – це найдешевший, найшвидший спосіб військової логістики, враховуючи її об’єми. Тому три чверті військової логістики РФ в Крим – це залізничні перевезення, перекидання [вагонів] поромом. І не випадково по ньому було нанесено ураження: один із поромів на 25 вагонів вийшов з ладу.
До речі, в цій ситуації є цікавим такий момент. Пором – це цивільна морська логістика, і росіяни використовують її в якості щита. Але є в росіян і військова морська логістика – це великі десантні кораблі, які можуть перекидати техніку і зброю цілодобово. А вони їх не використовують після втрати “Новоросійська” і “Цезаря Кунікова”. Бо чудово розуміють, що це все швидко закінчиться.
Щодо Керченського мосту – треба розуміти всі невідомо цього рівняння. Наприклад: росіяни завозять постійно цим мостом системи протиповітряної оборони, які ми систематично знищуємо в Криму. Навіщо різати курку, яка несе золоті яйця?.. Вони їх завозять, залишають цим самим оголеними деякі ділянки фронту і цілі об’єкти в самій Російській Федерації. То нехай завозять, чому ні. Завдяки цьому мосту ми скорочуємо потенціал ворога, розумієте?
– Зараз усі забули про проблему “зернового коридору”. Як саме Україна зараз експортує збіжжя Чорним морем, за рахунок чого це вдається?
– 90% українського експорту – це море. Тому Україна має захистити свої експортні спроможності в морі.
Речник ВМС ЗСУ Дмитро Плетенчук під час інтерв’ю. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
Так, ми перевантажили з початку роботи нашого “зернового коридору” більше 60 мільйонів тонн. Переважно це збіжжя. Якщо ви будете їхати з Одеси в Миколаїв, то побачите, що зустрічна смуга розбита набагато сильніше, ніж та, по якій ви їдете. Смуга з Миколаєва в Одесу – розбита, а з Одеси в Миколаїв – нормальна. Знаєте, чому так? Тому що в перевантаженні вантажів, зокрема, зерна, беруть участь три єдині порти України, які працюють. Вони їдуть в Одесу навантажені, а назад – порожні. Тому дорога розбита лише в одну сторону.
На жаль, з усіх українських портів працюють лише три великі порти Одеси. Миколаївські – не працюють, бо Дніпровсько-Бузький лиман, на жаль, прострілюється. Не працюють також порти Херсонщини, зрозуміло – шість десятків цивільних суден там заблоковані. Порти на Азові (Маріуполь, Бердянськ) – окуповані. Так само і порти в Криму.
Тому експортні спроможності України зараз зведені до прожиткового мінімуму. Але, тим не менш, ми зробили все для того, щоб цей коридор працював, і ми забезпечуємо його роботу щодня. Це і мінна безпека, і конвоювання, нагляд тощо.
Деякі показники ми вже надолужили до довоєнного рівня, наприклад, по збіжжю. Деяких перевезень – наприклад, контейнерних – практично немає або дуже мало.
До речі, нізащо не вгадаєте, яка з країн, котрі користуються нашим “зерновим коридором”, перебуває на першому місці [за обсягами отримання українського експорту].
– Яка?
– Це Іспанія. Всі думають, що це має бути Китай або Туреччина. Але це Іспанія, європейська країна.
Левова частка експорту – це збіжжя. Тож, незважаючи ні на що, українські фермери працюють. Навіть під Херсоном.
– А наскільки активно Росія використовує свій торговий флот на Чорному морі?
– Вони продовжують використовувати море для торгівлі, зокрема, наші окуповані порти Бердянськ і Маріуполь. Найперше – для незаконних дій, щоб вивозити награбоване збіжжя, метал та все, до чого можна дотягнутися.
Новоросійськ вважається основним елементом експорту танкерами російської нафти. Крім того, Чорне море для росіян – це такий собі “сирійський експрес”, адже саме Чорним морем доставлялося все необхідне для підтримки угруповання росіян в Тартусі, в Сирійській Арабській Республіці.
– “Байрактари” у ВМСУ. Чи працюють вони зараз?
– Вони виконують свої завдання. Працювали і до повномасштабного вторгнення, під час повномасштабного, працюють і зараз. Це одна зі складових нашої бригади морської авіації.
– Як результативну операцію ви б виокремили, яка пройшла повз увагу громадськості?
– Так, періодично відбуваються різноманітні… ситуації (усміхається), про які поки що не розповсюджуємося ні ми, ні наш ворог. Цікавий такий момент, що коли періодично щось відбувається – і вони мовчать, і ми мовчимо, і всі посміхаються. Ну, тобто, ті хто вижив.
Так, росіяни замовчують з відомої причини – тому що це для них поразка. Вони таке не будуть рекламувати. А ми не розповідаємо, бо не озвучуємо особливостей застосування цих дронів. Але, думаю, після закінчення війни почуємо багато цікавого.
– Сухопутні справи. Наскільки краще Одеса захищена від повітряних атак порівняно з минулим роком?
– Рівень захисту росте. Одещина, Миколаївщина і Херсонщина першими зустрічають хвилі дронів, які зазвичай летять з Криму. Дрони-камікадзе Миколаїв взагалі першими випробував на собі. Я всі ті атаки бачив на власні очі.
Речник ВМС ЗСУ Дмитро Плетенчук під час інтерв’ю. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
Якщо проводити паралелі з 2022 роком, то це не порівнювано взагалі. Я пам’ятаю, як по Миколаєву безкарно працювали “шахеди” на початку повномасштабного, і якого лиха вони накоїли. Зараз це вже просто неможливо.
А збиття ворожих цілей наближається до 100%. І щодо дронів, і щодо інших видів ракетного озброєння повітряного і морського базування.
Зараз, до речі, росіяни не використовують, як раніше, системи С-300 в якості такого собі “хендмейд”-HIMARS. Вони мають дуже високу швидкість, просто зверху падають, вертикально. У нас якось за добу 48 штук прилетіло, лише С-300. Це був рекорд. Ракети 5В55 я можу впізнати по запаху, або лише одному болту.
– А який запах цих ракет?
– По-різному. Є три запахи, в залежності від того, куди вона влучила: в бетон, асфальт або ґрунт. І коли змішується пальне з ґрунтом, це дуже специфічний запах. Його можна завжди впізнати.
Щодо захисту від обстрілів, у Херсоні ситуація складніша, бо до нього дістає будь-який вид артилерії, міномети, танки, РСЗВ. Росіяни не розмінюють ракети на Херсон, а “утюжать” іншою зброєю 24/7. Я в Херсоні пів року провів, тому знаю, що це таке.
– Українські видання і блогер писали, що вже вдавалося збивати балістику над Одесою…
– Скажу так: можна зараз лише підтвердити, що вона вилетіла і не долетіла, а вибухнула в повітрі. Це факт.
Але не треба вважати росіян дебілами. Так, вони дебіли ментальні, але вони чудово розуміють, що сталося з тією ракетою, у них є чудові засоби розвідки, серйозна агентурна розвідка.
Чому в Силах оборони не хочуть озвучувати зайвий раз такі кейси (чи збивали на Одещині балістичні ракети “Іскандер-М” – “Н”)? Щоб не спровокувати повторні атаки ворога саме через бажання навіть не помститися, а показати силу.
Так, ворог хворобливо реагує на наші успіхи. Так, є така тема, що не треба в інформаційному полі провокувати відповідь. Я з цією тезою не згоден. Так, не треба зайвої переможеньки. Але і зайвої зради не треба.
– Чи є загроза сухопутного наступу ворога на Одесу?
– Є завжди. Своїх планів ворог не полише. Ідея [захоплення росіянами Одеси] полягала в тому, щоб відрізати Україну від обох морів і дійти до свого анклаву в Молдові (т.зв. “Придністровської молдавської республіки” – “Н”). Тому що ворог чудово розуміє важливість морів для України. Тому від планів ворог не відмовився.
Але інше питання – щодо спроможностей. Ви бачите, що зараз триває війна не на зміцнення, а на виснаження. Ворог не має можливості накопичити ресурс, він його використовує одразу.
Аналітики підрахували, що в цьому році, враховуючи “територіальні надбання” росіян, 2,5 квадратних метра дорівнюють одному загиблому росіянину. Тобто фактично оті 600 кілометрів, які вони захопили, армія РФ виклала своїми трупами. Розумієте? 2,5 метра – це якраз розмір могили. Це суцільний цвинтар. Інше питання, що їх там всіх рознесли собаки, свині і лисиці. Але ресурсу такого, як на початку повномасштабного вторгнення, станом на зараз ворог не має.
Крім того, проводити операції з висадки морського десанту вони зараз не можуть.
По-перше, з 14 кораблів – на ходу п’ять. По-друге, це чудова мішень (десантний корабель), яку ми дуже хочемо побачити, мріємо просто! Це буде нам просто подарунок – і вони це чудово розуміють.
Підійти до нашого узбережжя [з моря] зараз неможливо. Такі операції не проводяться як самостійні – треба підтримка сухопутної складової. Тобто якби армія РФ розвинула успіх на суходолі, то, можливо, з моря спробували би висадити десант. Але зараз вони можуть спробувати лише нагодувати бичків чорноморських, і все. Як у Дніпрі вже раки – розміром з омарів (сміється): бо ніхто не ловить, а лише годує.
Тому моя відповідь щодо сухопутного наступу на Одесу: наразі це фактично неможливо.
Читайте також:
Керівник пресслужби Генштабу Богдан Сеник: Найважче – пояснити людям, що не буває простих рішень і швидких перемог
– Професійні питання. Вас призначили на ЦСК ОУВ “Таврія” після того, як журналістська спільнота “дотиснула” на цій посаді “одіозну”, на думку багатьох військкорів, Наталію Гуменюк. Чи враховуєте ви її помилки в роботі з журналістами?
– Я не готовий в публічному просторі обговорювати свою колишню колегу. Можу зазначити лише, що в нас дуже різні підходи у ставлені до журналістів, медіаполя та підлеглого особового складу. Так, наші погляди діаметрально протилежні.
Моє призначення на заміну цій посадовій особі відбувалося лише в якості рішення щодо кризового менеджменту. В той момент ситуація склалася таким чином, що вище керівництво України вирішило, що потрібно ситуацію змінити. І тому мене було відряджено одразу на конкретний термін, 45 днів, щоб цю ситуацію на півдні змінити.
Речник ВМС ЗСУ Дмитро Плетенчук із речниками ГУР і СБУ
І я її змінив, вважаю, своє завдання виконав на 100 відсотків, ледве відпустили до моїх улюблених ВМС (усміхається). Нарікань на мою роботу не було – ні з боку вищого керівництва, ні з боку командування, ні з боку журналістів. Я вважаю це чудовим досвідом роботи з чудовою командою. Так, це вже було моє 10-те чи 11-те призначення, тому це дало мені можливість консолідувати свій досвід, знання і достатньо теплі зв’язки з журналістами.
Читайте також:
Наталю Гуменюк знову звільнили з посади під тиском медіаспільноти
– Які у вас основні принципи роботи з журналістами?
– Повага і взаємна довіра. Це дуже важливо. І, на жаль, далеко не з усіма це вдається. Але журналісти – це дуже часто про особливість складу характеру, виховання. Зазвичай це високоінтелектуальна публіка, з якою приємно мати справу. Важко будувати здорові робочі стосунки з людьми, які заточені виключно на хайп, заснований на хамстві.
На жаль, у кожному регіоні є така міні-група професіонально-маргінальних особистостей, які будують свою редакційну політику виключно на хамстві і хайпі. І їх не цікавить істина чи правда. Їх цікавить лише заголовок. Причому вони, зазвичай, свою агресію персоналізують.
У них є розуміння головного: зараз більшість новин у всьому світі, не тільки в Україні, на жаль, сприймаються не на рівні когнітивному, а на рівні емоційному. Це є наслідком перевантаження інфополя завеликою кількістю інформації, джерел, які легко доступні… І це насправді негативне явище. Це не дозволяє об’єктивно оцінювати реальність, це не дає простору для критичного мислення. Але це дає перегляди.
За час повномасштабного вторгнення багато в чому наші журналісти навчилися новим навичкам у закордонних. З’явився новий рівень журналістики. І в нас нарешті з’явилася така окрема каста журналістів, про яких ми ще чимало років будемо чути: вони зовсім по-іншому дивляться на професію, на цей світ, на подачу матеріалу. Ця війна дала можливість багатьом себе проявити професійно. Хтось деградував у нуль і випав з професійного поля. А дехто, навпаки, виріс просто на очах і показує високий професійний рівень.
Загалом, у мене є золоте правило: завжди “нагодувати” журналістів. І це моя основна “професійна таємниця”. Я завжди даю можливість попрацювати. Крім того, я завжди був прибічником того, що треба максимально давати інформацію: не “вдогонку”, не приховувати.
Так, я вважаю, що не можна приховати “приліт” у військову частину в центрі міста. Ну, не можна. І ви, військові, маєте взяти ініціативу [у висвітленні такої події].
Так, у мене було кілька кейсів, комунікація яких могла коштувати мені посади. На жаль,
був випадок, коли чиновник високого рівня приїхав до генерала і попросив зняти мене з посади, бо я буцімто в нього всі етери забрав. І таке було.
А ще був Віталій Кім, наприклад, який просто дав мені можливість працювати і прикрив від “порадників у високих кабінетах”. Він не заважав, лише допомагав. Бо він менеджер, із бізнесу. Він розуміє, що таке розподіл повноважень, розподіл праці, і його бізнес-підхід у сфері державного управління дуже сильно відрізняв його, в кращий бік, від решти чиновників.
Так, із Віталієм Олександровичем працювати мені, як людині, яка прийшла в армію з бізнесу, було набагато легше.
Наступне золоте правило співпраці з журналістами – це наповнення інформаційного простору. Якщо ти не будеш його наповнювати, його наповнить твій противник.
Завжди актуальне правило комунікації: “Правда, тільки правда, але не вся правда”. Це золоте правило пресслужби. А преслужба ніколи не бреше. Тому якщо не хочеш, щоб тебе зловили на брехні, – просто не бреши. Пресслужба не має на себе перетягувати функцію ІПсО, як це іноді відбувалося в деяких випадках…
Речник ВМС ЗСУ Дмитро Плетенчук під час інтерв’ю. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
І ще дуже важливо не боятися брати відповідальності і ухвалювалювати рішення на свій розсуд. Адже якщо все робити згідно з протоколом, то журналісти просто не зможуть працювати. Бо якщо погоджувати все “встановленим порядком”, протягом шести годин, нікому вже ця інформація не буде потрібна.
Так, я вважаю, що фахові журналісти мають першими отримувати доступ до серйозної інформації, фахово її подавати з дотриманням відповідних форматів.
– Вам доводилося “чистити” телеграм-канали, коли вони поширювали або неправдиву інформацію, або таку, що загрожує нацбезпеці ?
– Якщо ви бачите, що інформація подається викривленою, є два варіанти розвитку подій. Або ви не реагуєте, не створюєте ефект Барбари Стрейзанд і новина “помирає” за два дні сама. Або навпаки. Зараз дуже важливо не акцентувати увагу на тому, що може “померти” саме.
У разі наявності резонансної події, думаю, що найдоцільніше реагувати на своїх медіамайданчиках: встановленим порядком на своїх інформаційних джерелах. Бо бігати навздогін із проханням видалити фото – ефект може бути зворотним.
– Коли у вас було найбільше включень в прямі ефіри за день? З чим це було пов’язано?
– Були такі дні, коли мав по 16 етерів. Це події, пов’язані зі знищенням ворожої техніки.
Максимально в мене було 106 етерів за місяць, не враховуючи інтерв’ю чи брифінгів.
– Що для вас найскладніше у комунікації? А що навпаки – подобається?
– Подобається все найскладніше. Так, бувають іноді такі кейси, які можуть зачепити за живе.
В одному з етерів, наприклад, мене журналіст спровокував своєю тезою про те, що хтось на геополітичному рівні буцімто заявив, що Україні треба припинити роботу власного “зернового коридору”, бо він неефективний, і повернутися до домовленостей із Росією. Тоді я подумки сказав “потримайте моє пиво” і розповів з цього приводу – але потім мав трохи, скажімо так, “ататайки” з міністерства відповідного, тому що це була їхня потенційна топова новина, але я сам все порахував і перший розкрив.
Так само, одного разу я ледь не втратив посаду, коли розповів про загибель дитини. Як з’ясувалося на той момент, були інші джерела, які вимагали, щоб саме вони ці новини отримували першим. Для них ця тема була дуже хайповою. Але був підтверджений факт втрати дитини в моїй зоні відповідальності. Тут уже зіграло особисте, бо я сам – батько.
Так само з Херсона мене прибрали під приводом того, що я офіційно підтвердив новину про збитий літак. Це була правда, і це була моя зона відповідальності. Але її мав оприлюднити інший державний орган. Проте я був свідком, і напевне знав, що сталося, і я, звісно, реагував.
– Як ви опинилися у Збройних силах? Скільки вже років служите? Де навчалися? Які головні здобутки?
– У війську – з 1999 року. Я прийшов 18-річним в армію. Прослужив півтора роки в Павлограді. Після цього вирішив, що служити в армії – це розкіш, яку не можу собі дозволити (сміється).
Дмитро Плетенчук, 2014 рік
Вдруге я привітався з армією у 2014 році, зі зрозумілих причин. Добре пам’ятаю той день 3 березня 2014-го. Ми стояли рано вранці перед закритими воротами військкомату: я, мій брат, який досі служить у морській піхоті, і мій батько. З нас трьох з армією був знайомий лише я.
Після цього вже 2016-му я прийшов на контракт в артилерійську бригаду. Відтоді – безперервно в ЗСУ.
Дмитро Плетенчук – 2016 рік, артилерійська бригада
Моя базова освіта – це правознавство, я навчався на слідчого в Академії Міністерства внутрішніх справ у Луганській області. У 2017 році навчався у львівській Національній академії Сухопутних військ. Так склалося, що в 2016 році я прийшов в армію солдатом, зараз я – капітан 3-го рангу, як часто жартують друзі з сухопутки – “гідромайор” (сміється).
– То ви в 406-й бригаді служили вже тоді, коли “Нептун” приймали на озброєння?
– Тоді були перші випробування, всі розуміли, що це було перспективно, цікаво… І всі розуміли, що ворог небезпечний, він – із напрямку моря. Це була дуже правильна стратегія, як показала практика.
Я пам’ятаю ці перші “Нептуни”, перший комплект… Ми приїжджали, робили репортаж про його прийняття на озброєння. То була моя перша пресслужба рівня командування виду ЗСУ.
Дмитро Плетенчук на Донбасі
Дмитро Плетенчук із “Нептуном”, коли вже був у пресслужбі ВМС
– Ніч на 24 лютого 2022 року. Якою вона стала особисто для вас? Як працювалося?
– Пам’ятаю, що ліг о другій ночі спати. Так і думав: “Треба поспати хоча б пару годин, бо зранку війна”. Я попередив дружину. О 4:05, здається, я прокинувся від вибухів. Все було зібрано – пішов на службу. Отримали відповідні вказівки. Зайняли оборону, готувалися до відбиття нападу. Невдовзі мене забрали в Миколаїв речником Миколаївської обласної військової адміністрації.
І на четвертий день моєї роботи в обласному центрі в будівлю ОДА прилетів “Калібр” – я до офісу не дійшов один квартал. Мій кабінет був на восьмому поверсі. Пам’ятаю, що перша моя думка була про камеру, яку я залишив у кабінеті… Тоді я ще не знав, що було 36 загиблих – просто бачив, що немає третини будівлі. І, в принципі, одразу пішов шукати там людей. Нікого не знайшов, тому що ті, хто міг ходити, одразу вийшли. Тіла решти знаходили кілька днів під завалами. По дорозі я ще побачив державний прапор з кабінета Кіма, забрав його, виніс…
Дмитро Плетенчук із прапором зі зруйнованої Миколаївської ОДА, 29 березня 2022 року
Після цього, на жаль, кожен мій ранок у Миколаєві починався з пошуку місця прильоту ракети, визначення її типу, системи озброєння, доповіді Кіму, з фотофіксацією відповідних наслідків цього удару. Як правило, були жертви.
Фотографував. І ті світлини до сьомої ранку потрапляли в ОП та публікувалися на сторінці президента України. Тоді в нас було дуже багато цих подій…
У Херсоні був трішки інший ритм роботи – в цей обласний центр я потрапив одразу після його звільнення. Працювали там пів року рівно.
– Як ви відновлюєте моральні сили?
Рілси дивлюся (сміється). От просто вимикаю мозок і дивлюся, дивлюся… Це настільки безглуздний спосіб проводити час… Але мозок просто вимикається реально.
– А які ваші хобі?
– Машинки колекціоную: поліцейські, рятувальників… Я все життя хотів служити в поліції, закінчив академію, але подивився на себе і зрозумів, що ні (сміється). Для цього треба мати трошки інший характер, не такий, як у мене. Але я долучався свого часу до реформування Національної поліції, займався відбором поліцейських, переатестовував тощо.
– Що для вас буде перемогою в російсько-українській війні?
– Коли я зрозумію, що Росії більше немає як державного утворення. Іншого варіанту, за якого би мої онуки не воювали, просто немає.
Російська Федерація – це неприроднє утворення, яке тримається на антидемократичних засадах. Російська Федерація, як і радянщина, користується однією і тією самою теорією: теорією останньої республіки. Вона полягає в тому, що росіяни не є конкурентно спроможними із зовнішнім світом, тому вирішили, що треба весь зовнішній світ перетворити на таке саме лайно, як вони. Це якщо коротко.
І ще: я завжди кажу іноземцям, які мене питають для своєї аудиторії, чому їхні країни мають нам допомагати, що якщо ми програємо, то через 10 років після нашої смерті наші діти прийдуть до них зі зброєю в складі вже армії РФ. Бо це доля будь-якого підкореного народу, і такі історії українців ми вже бачимо.
Ми зараз зустрічаємо в окопах з боку ворога хлопців, які вчилися в четвертому класі, коли РФ вторглася в Україну в 2014 році.
– На коли переносимо каву в Криму?
– У мене особисте відчуття, що зараз ніби 1943 рік. Навіть не тому, що триває третій рік повномасштабного вторгнення. А тому, що це – рік переломів. Коли одна зі сторін або має повністю виснажитися, або отримати якусь підтримку. Мені хочеться вірити, що зараз ми набуваємо більше підтримки. Весь цей час нам коштував багато життів, я втратив багато своїх друзів. І я розумію, що ми втрачаємо найкращих лише тому, що політична кон’юнктура зараз така. Як сказав Черчилль про американців: американці обов’язково все зроблять правильно, але перед тим випробують всі неправильні варіанти.
Я не кажу зараз конкретно про американців, я кажу про наші можливості. Я вірю в те, що вони зміцнюються, але ми при цьому втрачаємо людський потенціал. Але в будь-якому разі мені здається, що цей рік буде переломним не в плані того, що зрушиться лінія бойового зіткнення, а в плані того, що зараз закладаються підвалини для подальшої зміни ситуації. Вони – фундаментальні.
Так само я бачу, як наш персонал, який зараз навчається за кордоном, а це сотні спеціалістів, скоро прийдуть у війська. Так, деякий час вони будуть “тупити”, набиватимуть мозолі, хтось із них загине, якась техніка буде втрачена. Але ті, що залишаться,будуть фахівцями, професіоналами, вмотивованими людьми.
Бо війна для кожного згодом стає особистою. Ти можеш думати, що ти у війську – випадковий пасажир. Але коли по твоїх друзях чи по тобі “прилітає”, ця війна стає особистою. Так набувається досвід: і професійний, і ментальний, на жаль, травматичний. Це досвід виживання, це досвід знищення ворога. І коли ти починаєш ці речі акумулювати – ти стаєш “псом війни”, фахівцем.
– Що зробите після завершення війни найпершим з того, що зараз відкладаєте?
– Ви знаєте, я сам собі це питання періодично ставлю. Поки що відповіді насправді немає. Іноді хочеться повернутися до політичної діяльності. Але це така сфера, в якій залишатися вірним собі доволі складно. Тому що завжди є власні переконання і є якась лінія партії, яка, звісно, може змінюватися в залежності від політичного інтересу, яка тобі може не подобатися.
Майданівець Дмитро Плетенчук у складі “Правого сектора” у 2014 році: “Зносимо Леніна в Миколаєві, перша пресслужба”
Є бажання, звісно, застосувати свій досвід, можливо, десь на цивільній ниві, тому що принцип роботи преслужб дуже схожий.
Є велике бажання передати свої знання наступним поколінням. Але кілька років тому відмовився (від викладацької діяльності ), тому що це було фінансово неможливо.
Але підручник я свій вже написав. Він досить вузькопрофільний, для пресофіцерів, там чимало чутливих кейсів, які стосуються тих, хто досі на службі.
Є бажання, звісно, підготувати якусь зміну… Бо у нас є колеги, які пішли з пресслужби – і нічого не залишили після себе. Це неправильно.
Також хотілося б якось вкластися і розвинути в майбутньому інститут репутації – це дуже важливий інструмент розбудови демократичного суспільства, коли репутаційні втрати або надбання є вирішальним фактором розбудови майбутньої кар’єри. І я поки що не знаю, як донести до суспільства те, наскільки важливо пам’ятати репутаційні особливості конкретної персони. Бо інколи, мені так здається, у нас суспільство вмикає “режим рибки гупі” – і пам’ятає лише десять днів. А от інститут репутації дуже добре працює саме в бізнесі – бо там клієнт голосує за тебе своїм гаманцем. Я все життя займався бізнесом в сервісній сфері – і бачив, як це працює. Коли клієнт бачить, що ти роками чесно працюєш, до тебе будуть звертатися вже діти твоїх клієнтів.
Речник ВМС ЗСУ Дмитро Плетенчук. Фото: Людмила Кліщук / Новинарня
Тому так, хочеться, щоб після мене щось залишилося. Окрім десяти збірок віршів (усміхається).
Читайте також:
Речник ПС Юрій Ігнат: Цієї зими Росія буде застосовувати дрони в рази більше, ніж ракети. ВЕЛИКЕ ІНТЕРВ’Ю
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
