автор: Олена Максименко
зі Страсбурга, Франція
фото авторки
Війна виглядає і відчувається по-різному з окопу та з міжнародних трибун. Та її суть і ціна залишається незмінною. “Новинарня” побувала на засіданні Європарламенту у Страсбурзі 27 лютого 2024 року, результатом якого стало виділення 50 мільярдів євро допомоги для України, та поспілкувалася з депутатами, які активно лобіювали це рішення. І вони визнають: спротив Росії та її вплив на європейські уми й досі залишається надто сильним.
Заради української групи тут уперше запустили український синхронний переклад. На вході в будівлю — синьо-жовтий прапор разом із прапорами країн-членів ЄС. Як аванс. Прикметно, що українська перекладачка сиділа у кабінці, яку після “брекзиту” звільнила Велика Британія. Навіть табличка “UK” збереглася.
“Це як доношувати одяг за старшим братом”, — прокоментував колега.
Трибуни виглядали порожніми відсотків на 90 — голосування відбувається фракціями. А одразу ж за дебатами щодо підтримки України почалися дебати про впровадження водійських посвідчень єдиного зразка для всіх країн-членів ЄС. Після питання життя чи смерті для одних — розгляд підвищення комфорту для інших. Нічого особистого, звичайний робочий процес.
Міхаель Ґалер із фракції Європейської народної партії нагадує, що рішення про підтримку України в Єврокомісії було готове ще в жовтні 2023-го. І його би впровадили ще до Нового року, якби не блокування з боку прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана.
Перший транш розміром 4,5 мільярда євро Україна, ймовірно, отримає вже наступного тижня після голосування.
Палка промова Ґалера була заключною на дебатах і завершилась гаслом “Слава Україні!”, чим спричинила оплески в рядах українських медійників.
Міхаель Галер відреагував на відмову канцлера Шольца надати Україні ракети “Таурус”, сфотографувавшись із гаслом: “Чого б це не коштувало — з Україною до її перемоги”. Фото: Х @gahler_michael
63-річний німець із Християнсько-демократичного союзу обирається до Європарламенту з 1999 року. У розмові з нами він згадує Помаранчеву революцію, коли на знак підтримки Віктора Ющенка депутати прийшли на його виступ у залі ЄП в шарфах відповідного кольору. Тоді на Україну тут покладали чималі надії. Але очікуваних реформ не сталося, натомість прийшло розчарування — як у самій Україні, так і за її межами.
З моменту Революції гідності, окупації Криму та частини Донеччини й Луганщини Міхаель з однодумцями наполягали на більш рішучій, аніж традиційна “стурбованість”, реакції колег. Вони вимагали посилення санкцій проти Росії, критикували газопровід “Північний потік-2” тощо.
“Коли я був у Києві минулих вихідних разом із політиками з Європейського Союзу, Сполучених Штатів, Канади та інших дружніх країн, настрій був схожий той, що був за тиждень до того перед Конференцією з безпеки в Мюнхені. Ми були досить самокритичні. Ми зробили недостатньо, у військовому сенсі.
Я сказав на початку виступу про відновлення та модернізацію в Україні, демократію, прозорість і роботу на місцевому рівні, усі ці хороші та приємні речі. Але
якщо воєнна ситуація не покращиться, про решту можна забути.
Тож це необхідно зараз.
І я також описав два способи прискорити все за короткий термін: припинити поставки виробленої зброї з Євросоюзу в інші країни, які не воюють. Це не має сенсу. Так, існують договори з третіми країнами, які замовляють зброю для власних запасів. Але вони не воюють. Зараз пріоритет надається Україні. Те, що замовили, ви отримаєте трохи пізніше, і з цим можна жити. А Україні без цього не жити”.
Крім цього, Міхаель пропонує використати 5 мільярдів євро з Європейського фонду миру (ЄФМ), тобто лінії поза бюджетом:
“Нам не дозволено мати безпосередньо військові речі в бюджеті Євросоюзу, тому ми створили цю окрему установу. Ті 5 мільярдів, які мають туди надійти, мають бути використані. Це моя тверда думка — фінансувати доставку боєприпасів, особливо тих, що є на ринку і, ймовірно, зі США, тому що вони зараз заблоковані для доставки. Має бути термінова політична дискусія щодо деблокування Європейського фонду на користь поставок в Україну”.
Про це також висловився високий представник ЄС Жозеп Боррель — відповідний документ оприлюднений на сайті Європейської служби зовнішніх справ.
Щодо внутрішніх процесів в Україні, Ґалер переконаний: ключ до успіху — у взаємодії на місцях та в єдності політикуму перед зовнішніми викликами:
“Є американська приказка: уся політика локальна. Дійсно, врешті-решт усе закінчується на місцевому рівні. Чи будується певна інфраструктура чи ні, чи надається певний пріоритет тому чи іншому проекту — на місцях знають найкраще. І особливо під час війни ми побачили, наскільки була ефективна децентралізація. Місцева влада мала повноваження та кошти, тож вони могли об’єднуватися між собою у відповідних регіонах і допомагати одна одній. Думаю, що це шлях, який допоміг вижити і стабілізувати структуру країни, тому що є сильні громади”.
У кулуарах Європарламенту. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Євродепутат наводить приклади з історії — давнішої і новітньої. Велика Британія у Другій світовій та Ізраїль у світлі сучасних подій утворили уряди національної єдності, де провладні сили об’єдналися з опозицією заради спільної мети. В Україні ж, каже він, об’єднати вдалося лише телеканали в “єдиному марафоні”, тим часом політики “поза фавором” не можуть навіть виїхати за кордон із дипломатичними цілями.
“Щодо спільного захисту та спільного позиціонування — було б сприятливо, якби президент Зеленський разом зі своїм попередником [Петром Порошенком] вийшов на сцену в Мюнхені (на конференції з безпеки — “Н”), — вважає Ґалер. — Тобто показали що вони однодумці щодо захисту України. Це мало б ширший вплив. Хоча все одно президент був би ключовою фігурою, про яку б згадували. Але цього не сталося”.
Варто зазначити, що Галер, як і Порошенко, належить до однієї європейської партійної “родини”, тож не дивно, що таке обмеження для колеги зачепило політика.
Звісно, цими днями жодна розмова щодо ситуації в Україні у контексті світової політики не обходиться без можливої перемоги на президентських виборах у США Дональда Трампа і, як наслідок, “замороження” війни та ймовірних переговорів.
“Будь-яка нормальна мисляча особа воліла б мати мир, — зазначив депутат. — Україна хотіла б мати мир. Однак питання в тому, чи буде цей мир подібний до ГУЛАГу, чи це буде мир вільної нації. І ми дбаємо саме за вільну націю.
Ми розуміємо, що Путін прагне кінця незалежності й свободи України, перетворення її на державу-сателіт РФ. Але це неприйнятно як для України, так і для нас. І це необхідно чітко пояснити всім, хто має природну схильність шукати врегулювання шляхом переговорів.
Трамп заявляє, що “закінчить цю війну за 24 години”. Так, за рахунок України. Але зрозуміло й протилежне: що в той момент, коли Путін припиняє воювати і відступає, війна теж закінчується. Саме це — той варіант, до якого треба прагнути.
Водночас варто бути реалістами. Зрозуміло, що без нашої підтримки Україні не вдасться суттєво відтіснити росіян. А якщо цього не станеться, то в Москві теж не буде переосмислення.
Єдиний шанс на зміни у Росії — це коли ваші війська відновлять контроль над українською територією.
Ось чому важливо, щоб ми дотримувалися своїх зобов’язань. І тому ми маємо підтримувати вас так довго, як буде треба”.
Українська група з депутатами Європарламенту. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Євродепутат переконаний, що всередині Росії є ті, хто наважиться щось змінити. Не з симпатій до України чи європейських цінностей, а з банального бажання не піти на дно разом із цим “Титаніком”. Адже Путін уже перевів усю державу, суспільство й економіку на воєнні рейки. А воєнна економіка процвітає лише доти, доки йде війна і це виробництво потрібно. Коли закінчиться війна, вона розпадеться. А підтримки ззовні для відновлення Росії не буде. Тож у Кремля немає іншого виходу, окрім як продовжувати воювати.
Ще один вирішальний для подальшого розвитку подій момент — який меседж отримає Україна на саміті НАТО у Вашингтоні. На світовій арені не бракує сил, які досі переконані: запросити Україну в НАТО — це спровокувати Росію.
На думку Ґалера, Альянс повинен надіслати Україні чітке запрошення — “щоб коли воєнні дії будь-яким чином припиняться, вас не залишили у сірій зоні”.
Євродепутатка від партії “Зелених” Віола Фон Крамон-Таубадель з Україною співпрацює з 1996 року. І часто до нас приїздить, зокрема й під час війни.
“Я вважаю, що наше завдання, особливо після 24 лютого 2022 року, — організувати широку більшість за кордоном для підтримки України. Не “одноразово”, а справді мати постійну підтримку”, — наголошує політикиня.
Віола регулярно спілкується з українськими колегами. Вона визнає, що українці мають право на певне розчарування — зокрема й після наполегливих заяв канцлера ФРН Олафа Шольца, що Німеччина ніколи не поставить Україні далекобійні ракети Taurus.
Слово має Віола Фон Крамон-Таубадель. Фото: Олена Максименко / Новинарня
“У наших інтересах домагатися, щоб наш власний уряд у Берліні іще більше підтримував Україну в цей вирішальний момент”, — наголошує євродепутатка.
Її колега по фракції, також представник Німеччини Сергій Лагодинський згадує декларацію, яку “Зелені” написали та ініціювали ще в 2015-му на підтримку України:
“У 2014, 2015 роках для зовнішнього світу, для Заходу було незрозуміло, що відбувається в Україні. Було багато наративів, підживлених російською пропагандою, що це “переворот”, “нацисти” – те саме, що вони продовжують просувати й зараз. І в той конкретний момент для нас було дуже важливо пояснити людям, що відбувається, адже ми знаємо обидві країни. Пояснити, чому це боротьба за свободу, за демократію та антиімперіалістична боротьба українського народу. І що ми, як європейці та як демократи, маємо підтримувати Україну дуже чітко і твердо.
Я щасливий, що протягом цих років, починаючи з 2014-го, ми з Ребеккою Гармс (також представниця “Зелених”, колишня депутатка Європарламенту, режисерка-документалістка — “Н”) скеровували цю дискусію і зробили позицію прогресистів у Німеччині дуже, дуже чіткою”.
Лагодинський наголошує, що за Україну в Німеччині й досі доводиться боротися:
“Коли канцлер відмовляється передати “Тауруси” через страх, що ми станемо стороною конфлікту, — це просто неправильно. Ми не хочемо, щоб такою була позиція німецького уряду. Ми хочемо, щоб урядова позиція Німеччини була дуже чіткою підтримкою наших українських друзів, особливо зараз, у цьому конкретному питанні. Я вважаю, що ми повинні були набагато активніше й масовіше підтримувати Україну військовими засобами значно раніше”.
“Нам потрібно підготувати наших виборців до того, що їм доведеться більше платити, щоб ми могли підтримувати Україну — бо це, насправді, важливо й для Німеччини. Треба збільшувати виробництво боєприпасів, а це величезна проблема. Це те, що робиться надто повільно. Сподіваюся, що у 2025 році їх у нас уже буде достатньо, але до того часу нам потрібні винахідливі рішення — як це зараз робить Чеська Республіка, яка шукає боєприпаси [для України] по всьому світі, інвестуючи в це і платячи за це”.
Водночас “Зелені” обурені заявою президента Франції Емманюеля Макрона щодо можливої відправки західних військ в Україну. Мовляв, навіть якщо він про це справді думав, не варто було цього озвучувати.
“Поки ми намагаємося переконати нашого канцлера в тому, що використання Taurus не означає ризику бути втягненими у війну як сторона конфлікту, Макрон починає ці дебати про можливу відправку військових — замість того, щоб дати більше зброї Україні! І зараз ми маємо реакцію росіян, які кажуть, що це буде червона лінія. Це була дуже несвоєчасна дискусія”, — пояснює євродепутат Лагодинський.
Сергій Лагодинський. Фото: Олена Максименко / Новинарня
“Він (Макрон) не поставив багато техніки, ракет, ППО, — всього того, що потрібно Україні, — додає Віола. — І щоб відвернути увагу від цієї відсутності підтримки, він придумав цей дискурс! Хай би краще сказав, скільки грошей він заклав в бюджет для України? Наскільки він підвищив свої спроможності щодо боєприпасів? Наскільки підтримав українських біженців? От що має значення!”
Системи ППО — ще одна больова точка. Якщо Київ надійно захищений системами Patriot, то Харків, Запоріжжя, Сумщина та інші міста, наближені до лінії розмежування, потерпають від постійного ракетного терору РФ.
Німеччина — одна з країн, що допомогла в цьому сенсі найбільше. Лише цього року в новому пакеті допомоги були системи ППО SKINEX та ракети до IRIS-T. Також у січні уряд Німеччини анонсував створення системи ППО ближнього радіуса дії вартістю близько 1,3 млрд євро на заміну списаним зеніткам Gepard.
Віола тим часом переконана — рішення про виділення Україні 50 мільярдів євро звісно ж, позитивне, однак і цих коштів буде замало:
“50 мільярдів — це звучить добре, дозволяє щось планувати для українського бюджету. Але цього недостатньо. Потрібно більше грошей — конфіскованих [у росіян], особистих інвестицій абощо. Необхідно знайти ресурси.
Загалом я вважаю, що це також чіткий сигнал Вашингтону: показати, що Євросоюз надійний, підтримує Україну своїми засобами. І, сподіваюся, Конгрес США цей сигнал почує й піде за нами”.
Раз на тиждень у Європарламенті аналізують російську пропаганду в усіх її форматах і проявах. За словами Сергія Лагодинського, Росія, безперечно, готується до виборів — не до своїх, з якими все давно зрозуміло, а до виборів на Заході, зокрема й що стосується Європарламенту. Передусім — в інформаційному просторі.
Для роботи з дезінформацією в Європарламенті є спеціальна група, однак депутати визнають: реагувати на російські вкиди вчасно і в належному обсязі вдається далеко не завжди.
“Але це те, що ми постійно обговорюємо з нашими службами і намагаємося спонукати їх бути напоготові. Ми також хочемо, щоб великі інтернет-платформи, такі як Twitter або Facebook, взяли на себе відповідальність [за боротьбу з дезінформацією]”, — каже Лагодинський.
Дещо спрацьовує — наприклад, під час нападу ХАМАСу на Ізраїль платформи X та TikTok почати видаляти фейкові новини. Однак фейки в соцмережах підточують довіру до інформації як такої. І напередодні виборів у США слід бути особливо пильними.
Внутрішній двір Європарламенту у Страсбурзі. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Втручання РФ у демократичні процеси стали звичною практикою. Віола перераховує — “російські вуха” стирчать і з “руху за відділення від Іспанії” в Каталонії, і з Brexit, і з так званого “референдуму” щодо України в Нідерландах. Звісно, вистачає такого і в Німеччині:
“Вчора ввечері я брала участь у дебатах на дуже високому рівні в Брауншвейзі, в моєму виборчому окрузі. І там була жінка, яка відкрито виступає за мир, за переговори. Вона лише гучно ретранслює Путіна — і отримує багато оплесків, їй справді важко протистояти. Тож так, у Німеччині є певний відсоток людей, переважно старшого покоління, які вважають, що ми повинні співпрацювати з Росією — незалежно від того, що вона витворяє. І пробитися крізь цей наратив нелегко.
Це ще довгий шлях, але я думаю, що більшість людей у Німеччині вже зараз усвідомлюють: Росія є загрозою. Військово, технічно, диверсійно, шпигунсько — вони всюди. Нам потрібно підготуватися до того, щоб мати стійку та міцну підтримку для України. Треба говорити з нашими виборцями і пояснювати, що загроза з боку Росії — це не тільки загроза для України. І тому треба збільшувати оборонний бюджет”.
З початком повномасштабного вторгнення 30 країн Європи відключили всі або більшість офіційних російських каналів. Однак їхні телеграм- і YouTube-канали досі квітнуть в інформаційному полі. Як зауважує Сергій, навіть якщо умовна Симоньян не стоїть перед камерою і не звертається напряму до німецької аудиторії, ці меседжі транслюються через посередників, якими є переважно право- або лівоекстремістські видання. Вони активно підхоплюють наративи російських пропагандистів, які відтак поширюються, зокрема й через соцмережі, де їх ширять уже звичайні люди.
На інформацій роботі й поширенні потрібних їй меседжів Росія ніколи не заощаджувала. І як переконані наші співрозмовники в Європарламенті, горезвісні протести фермерів на польсько-українському кордоні — також є одним із наслідків російської інформаційної кампанії та підживлюються російськими провокаторами в середовищі протестувальників.
Будівля Європарламенту у Страсбурзі. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Гостинність і теплий прийом нашої української групи у стінах Європарламенту дає надію, що колись ми будемо тут уже не як гості, а як члени європейської родини. Однак сама будівля парламенту має зумисне недобудовані фрагменти — як відсилку до Вавилонської вежі й нагадування про те, що повної єдності й легкості у міжнародному спілкуванні, швидше за все, не буде ніколи.
Читайте також:
Європарламент закликав підтримувати Україну зброєю до перемоги. Зокрема, далекобійною
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
