автор: Марина Ткачук
фото автора та надані героєм матеріалу
Олексій Льовкін, він же “Молоток”, на перший погляд нічим не відрізняється від звичайного українського військового — така сама форма, українські синьо-жовті нашивки. “Немісцевого” видає в ньому хіба що вимова. Характерна для росіян.
Олексій — музикант-блек-металіст, поет. Етнічний росіянин, громадянин РФ. Але з 2015 року він живе в Україні. І воює за неї. Спершу — у полку “Азов”, згодом — у 3-й окремій штурмовій бригаді ЗСУ, тепер — у складі “Російського добровольчого корпусу”.
У Росії Молоток спалив усі мости — там він “ворог народу”, “фашист” і “екстреміст”, проти якого порушено низку карних справ.
Ми розмовляємо у київській кав’ярні, і вже наступного дня Олексій разом зі своїм мінометним підрозділом повертається на Донеччину, під Авдіївку. Йому постійно телефонують, і командир мінометників “РДК” комусь стримано дає побутово-організаційні вказівки. Звучить слово “Авдіївка”, на яке одразу реагує власниця кав’ярні. Ось уже вона стоїть за моїм плечем і, поки Олексій завершує телефонну розмову, пошепки запитує: “Вибачте, я тут випадково почула… Він їде в Авдіївку?” Ствердно киваю, і за хвилину жінка повертається з ящиком какао для Молотка.
Ще в юності Олексій Льовкін приєднався до руху російських націоналістів. Запевняє: робив усе можливе, аби боротися з режимом Путіна, якого завжди вважав терористом. Він пригадує, як у 2014-му під час Революції гідності зустрічався на київському Майдані з представниками “Правого сектору” — від імені російського підпілля. Тоді російські націоналісти хотіли співпрацювати з українськими, щоб “вогонь свободи” перекинувся і на РФ. З тієї затії нічого не вийшло, а Льовкін у результаті зазнав очікуваного переслідування і зрештою мусив покинути Росію.
“Свої найкращі роки я прожив в Україні, найкращі емоції відчув саме тут. І реалізуватися мені вдалося саме завдяки тому, що існує Україна. Тому я і взяв до рук зброю, щоб боротися за цю державу. Воювати з Путіним — теж в інтересах російських радикалів”, — каже 39-річний Молоток.
Здавалося б, парадоксальна річ: російський націоналіст у складі праворадикальних українських організацій читає ідеологічні лекції для нашої молоді. Проте Олексій не бачить у цьому жодної дивовижі й відзначає: український правий рух — це еліта нації, яка впливає на світову історію.
Кажу йому, що в Україні до російських націоналістів все ж є (цілком зрозуміла) пересторога і недовіра.
“Я поки що бачу від українців лише таке ставлення”, — реагує Олексій, плескаючи долонею по пакунку зі щойно подарованим какао.
Відео версія інтерв’ю
(з ексклюзивними кадрами бойових дій “РДК” під Авдіївкою):
Осінь минулого року і початок нового мінометний підрозділ “РДК”, очолюваний Молотком, провів під Авдіївкою.
“Ми захищаємо “кришку” потенційного котла на цьому напрямі. І захищаємо дуже успішно, — розповідає Олексій Льовкін. — Адже, навіть за найскромнішими підрахунками, ми знищили за перші півтора місяця нашої роботи понад 100 осіб противника. Це дуже великі здобутки для нас, бо співвідношення чисельності нашої групи (а підрозділ складається з 10 осіб) і тих втрат, які зазнав противник, приголомшливе.
Усі посадки там завалені трупами росіян — ніхто їх не вивозить. Противник атакує щодня: підскакують на броньованій техніці, вистрибують, розбігаються по підвалах та льохах зруйнованих будівель. І потім ми їх потихеньку знищуємо з мінометів. Працюємо спільно з українськими військовими, які там стоять, — виконуємо знищення цілей”.
Територія навколо Авдіївки виглядає випаленою землею і справляє гнітюче враження: “Це поля, пориті вирвами від численних влучань. І негусті посадки. Скошені дерева — одні голі палиці стоять. І між цими посадками, звичайно, практично неможливо сховатися. Усі села в руїнах — жодного цілого будинку, — змальовує картину військовий. — Багато диких тварин і здичавілих домашніх. У розбитих будинках живуть кури, собаки — всі разом.
Напевно, для диких тварин стало краще, бо поля не засівають. А ще багато трупів довкола, які вони їдять. Коти там вгодовані ходять”.
Олексій Льовкін “Молоток”
За словами Олексія, поведінка ворога на їхній ділянці фактично не змінюється: “Півтора місяця, що ми там були, спостерігали одне й те саме: ось у них є напрям, через який вони наступають. Ідуть, ідуть посадкою. Минуло три тижні — і вони пішли сусідньою посадкою. Знову нею йдуть, йдуть. Зараз ми повернемося — напевно, третя якась посадка буде. І тепер там ітимуть.
У противника є тактика — підлітати на так званих “коробочках”, тобто на бронетехніці. З неї вони зістрибують і “розсмоктуються” по укриттях. А далі працює методика риття індивідуальних окопів, коли кожен боєць намагається зайняти індивідуальну позицію. Це ускладнює штурм, тому що не можна зайти в окоп противника. Кожен боєць має окремий свій окоп.
У даному випадку, в посадках, це просто якісь ями, які вони займають і намагаються рухатися далі. Загалом це дикість, звісно, і все це не виглядає тактикою “другої армії світу”. У мене, як у фаната творчості Толкіна, діє пряма асоціація, дійсно, з орками Мордора, які атакують у такий спосіб. Думаю, з огляду на звичаї російської армії і все те, що там відбувається, весь бекграунд, це дуже точна аналогія”.
Олексій Льовкін “Молоток” у лавах “РДК” командує мінометним підрозділом
Молоток зізнається: його щоразу вражає те, як армія Путіна веде наступ, хоч він раз-у-раз бачить це на моніторі.
“Типова картина: йде посадкою або зовсім невелика група людей, або й узагалі одна людина. Я так розумію, що то одинокі смертники, яких за щось покарали, і їх просто посилають уперед.
І вони йдуть або стоять вже просто у посадці, поки їх там не вб’ють. Йдуть, бо, можливо, позаду на них чекає щось іще страшніше, ніж смерть.
Через призму мирного життя це виглядає, як задзеркалля якесь. Це ж усе-таки люди — на двох ногах, такі ж, за великим рахунком, як і на всій планеті. Але вони поставлені в такі умови, що не можуть сказати “ні”.
І тут треба розуміти, що у них таке існує, бо це людожерська терористична держава їх туди посилає. І ці самі люди ще 10 років тому не могли сказати “ні” диктатору Путіну. А тепер вони не можуть сказати “ні” командиру, який їх посилає на посадку на вірну смерть. Де вони йдуть повз задубілі трупи своїх співвітчизників і так само гинуть. Заради чого?! Ми усе це бачимо наживо. І мені їх не шкода, вони це заслужили”.
Олексій Льовкін “Молоток”
Олексій зізнається, що часом уявляє себе на місці російських солдатів: “Що б я робив? Намагався б здатися. Так у тебе хоч є шанс вижити — 50 на 50.
До речі, я спілкувався з одним із полонених, який здався українським військовим. Він розповідав, як росіяни цьому протидіють: яскраво описують своїм солдатам, як жорстоко українці катуватимуть їх у полоні. Тобто всі свої якості переносять на противника, щоб залякати.
Але це не нова історія. Бо зрозуміло, що Радянський Союз, у яскравих барвах розповідаючи про гестапо та німецькі концтабори, таким чином прикривав свої власні концтабори та своє власне гестапо під назвою НКВС, яке займалося також абсолютно страшними речами”.
Читайте також:
Боєць “РДК” Ілля Богданов після рейду по Росії:
Ми можемо опинитися поруч із “вагнерами” в наступній війні проти режиму Путіна
Олексій із друзями в підлітковому віці, 2001 рік
Те, що Росія — це всуціль страшні речі, які кояться довкола, Олексій усвідомив іще підлітком.
“Я народився у Твері, в сім’ї інженерів. Навчався добре, був відмінником, представником школи у різних міських радах. Мені казали, що стану, певно, депутатом. Але коли я подорослішав, то зрозумів, що в такій країні я депутатом ставати не хочу. І мені довелося стати ворогом цієї держави, тому що її очолив терорист.
Це зараз усі вже усвідомлюють, хто він і який, але Путін був і раніше не кращий. У тому числі й ставленні до своїх же громадян. На зорі приходу до влади він підривав будинки в Росії і таким чином влаштував “промоушен” для сходження до президентського крісла.
З цього приблизно моменту я вже знав, що при владі — відкритий злочинець”.
Олексій пригадує, як іще в юності його турбувало питання несправедливості світу. Він вивчав історію різних країн, багато читав.
“Мої інтереси тісно вплелися в той жанр музики, яким я займався. Блек-метал — дуже екстремальний жанр, єдиний, що занурював, на мою думку, в якийсь чаклунський світ не жартома, а на повному серйозі. І мій гурт MOLOTH — це одна з провідних груп у цьому жанрі не тільки у Східній Європі, але, мабуть, і в усьому світі, — переконаний Льовкін, який тепер узяв позивний на честь свого гурту. — Саме в підлітковому віці я приєднався до лав російських націоналістів найекстремальнішого штибу.
“Мій гурт MOLOTH — одна з провідних груп у жанрі “блек-метал” не тільки у Східній Європі, але, мабуть, і в усьому світі”, — переконаний Олексій
І варто зазначити, що у 2014 році, який став водорозділом у всій цій історії, більшість радикальних російських націоналістів підтримали Україну та події на Майдані.
Чому? Тому що ми всі хотіли, щоб подібні події справедливого бунту відбулися і в Росії. Тим більше, що передумови для цього були. Це і “Манежка“, і ліберальні білострічкові протести, на які виходили мільйони людей. На жаль, тоді між лібералами та націоналістами не вдалося встановити контакт, як це сталося на Майдані.
Але на той час у Росії вже був дуже потужний тоталітарний режим, який боровся з інакомислячими. Під роздачу потрапили й націоналісти. І вже за кілька років їх майже й не залишилося — жодних організацій не існувало. Молодь, яка прагне справедливості, прагне дії — можливо, дурної, можливо самозгубної, але дії — усі ці люди в Росії опинилися в могилах, у в’язницях або, в кращому разі, за кордоном.
В Україні, звісно, зовсім інша історія. Тут ці сили стали авангардом українського спротиву. І ми з 2014 року спостерігаємо легендарну історію батальйону, потім полку “Азов”, який був створений представниками націоналістичних організацій. Саме вони очолили опір у той час, коли основна маса людей була розгублена. Узяли арматуру до рук і пішли в Харкові битися з покидьками типу “Мотороли”. Тому що перше зіткнення між “Азовом” та майбутніми “сепарами” сталося там. І Моторола вже був у цих рядах.
Олексій Льовкін
У цьому сенсі українські націоналісти завжди були прикладом для нас — російських праворадикалів. Саме вони є тепер авангардом української армії. Російська пропаганда малює з них людожерів та фашистів. Але український правий рух — це еліта української нації, це люди героїчного типажу.
Це може здатися дивним: триває війна між Росією та Україною, українці й росіяни один одного ненавидять. А при цьому націоналісти знаходять порозуміння. Але зрозуміло, чому так. Бо російські радикали та націоналісти хотіли в Росії революції. Хотіли повалення Путіна. Вони розуміли, що Путін — терорист”.
Олексій стверджує, що як тільки почалася Революція гідності в Україні, він став займатися підтримкою Майдану в Росії.
Олексій Льовкін “Молоток”
“Ми збирали гроші, ліки, намагалися переправляти все в Київ, налагоджували зв’язки з “Правим сектором”. За всю цю активність, яку ми розгортали, проти мене порушили кримінальну справу, і я зараз перебуваю від так званої Російської Федерації у міжнародному розшуку. Але це смішно, бо країна-терорист не може нікого оголошувати у міжнародний розшук. Будь-яке державне представництво РФ – це незаконне формування, яке займається тероризмом, яке займається геноцидом українців.
І варто сказати, що воно займається ним і щодо своїх громадян (звісно, у не співмірних масштабах, але все ж!). Вони легалізували тортури на державному рівні по всій території Росії. А тепер це існує і на території України, там, де стоять російські війська… Із цим злом потрібно боротися абсолютно будь-якими методами. Тому що це все — величезна машина смерті та зла. Такої Росії не повинно існувати на планеті. Саме тому ми проти неї боролися і боремося”.
Читайте також:
Жив-був Перс. Російський полонений “зек” зі “Шторм-Z” воює на боці України і вже пролив за неї кров
Олексій Льовкін “Молоток”
Початок 2014-го Олексій Льовкін провів у піднесенні. Каже, що перебував у контакті з авангардом українського опору, приїжджав як представник російського підпілля до Києва на перемовини з “Правим сектором”.
“Ми сиділи в кабінетах КМДА. Я пам’ятаю, це був шостий поверх. І на вході до КМДА було написано фарбою “Штаб революції”. Ми обговорювали, як взаємодіятимуть російські націоналісти з Майданом, щоб ця ідея вільнодумства (сама ідея — це найважливіше!) поширилася й на Росію.
КМДА в часи Майдану-2014
Приїжджав я, звісно, під виглядом туриста. Навіть квитки до музеїв різних купував. Але все однаково закінчилося тим, що на мене було заведено чергову кримінальну справу. Цього разу за підтримку, так би мовити, “геополітичних ворогів Росії”.
І вже на початку 2015 року я отримав інформацію, що готується моє затримання. На той момент я перебував із концертом у Фінляндії. Звідти одразу зв’язався зі своїми друзями з батальйону “Азов”, один із депутатів Верховної Ради зробив мені запрошення на в’їзд. Я прилетів до Києва і за пару місяців вступив в “Азов”.
Так почалася нова сторінка в житті Олексія Льовкіна: була і бойова служба, і культробота з бійцями (він читав історичні лекції особовому складу “Азову”). Увесь цей час він не залишав території України.
Далі були “Нацдружини” (парамілітарна організація, частина “азовського” руху) та “Центурія”, де Молоток відповідав за лекційну роботу з молоддю.
Російський націоналіст читає історичні лекції українським
“Дуже багато людей, які потрапили згодом на війну ідейно вмотивованими, стали героями і загинули, були моїми вихованцями і фанатами моєї музики”, — каже російський націоналіст.
У день повномасштабного вторгнення РФ Олексій Льовкін отримав зброю і опинився в лавах ТрО “Азов-Київ” — майбутньої 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ.
“Але оскільки в мене російське громадянство, то виникали проблеми з оформленням. І ця процедура затягувалася. А в цей час мій друг Денис “Вайт Рекс” створював “Російський добровольчий корпус” і запрошував мене туди перейти. Так я ухвалив рішення приєднатися до своїх друзів у “РДК”, — пояснює Молоток.
У Росії він закінчив університет і військову кафедру.
Мінометник Олексій Льовкін “Молоток” у лавах “РДК”
“За спеціальністю я — артилерист, лейтенант російської армії. Коли на військовій кафедрі ми приймали присягу, то добре, що робили це хором. Бо в юності я був дуже принциповим, тож цю присягу читав, додаючи всюди слово “не”. Тобто виходило, що я “не присягаюсь”. Я не міг дати клятву, якої не виконуватиму. А там суцільна присяга про захист злочинного ладу. Тоді я вже все це розумів, і в цьому сенсі на моєму шляху зараз немає жодних протиріч”, – наголошує росіянин.
В “РДК” Молоток одразу захотів приєднатися до мінометної групи, щоб реалізувати нарешті ті навички, які отримав на військовій кафедрі. Так і став командиром мінометного взводу.
Олексій Льовкін “Молоток” командує взводом мінометників
У його складі Молоток брав участь в операції у Брянській та Бєлгородській областях, коли “РДК” атакував територію Російської Федерації. Працювали на Запорізькому напрямі. І тепер воюють під Авдіївкою.
“Мені як людині ідейно мислячій хотілося б змінити простір під назвою “Російська Федерація”. Хочеться боротися зі злом. Тому що іншого шляху все одно немає. Ми не хочемо країну, в якій людей ґвалтують на відеокамеру у в’язницях, ми не хочемо країну, яка підриває будинки, яка нападає на своїх сусідів під приводами денацифікації.
Бо по суті там триває рекомунізація. Ми ж не забуваємо Голодомор і всі ці колгоспи, концтабори, усі ці страшні речі, створені “совком”. А ці страшні злочини, скоєні СРСР у ХХ столітті, нинішньою російською владою оголошуються досягненнями. І на підставі культу пам’яті цих досягнень вони “навалюють” нові злочини.
Росіяни весь час апелюють до Другої світової війни, нібито зараз відбувається те саме. Вони навіть взяття Мар’їнки подають пафосно: її, мовляв, “брав” підрозділ, який є спадкоємицею 150-ї дивізії, що брала Берлін. Але це ж смішно навіть порівнювати!
Олексій із побратимами
А все тому, що в їхній парадигмі це вже обовязкові речі. Це як карго-культ. Тубільці, які вперше в житті побачили літак, зробили його копію з тростини і поклоняються їй, думаючи, що справжній літак за це привезе їм продукти. Ось і в Росії намагаються повторити якісь аспекти з Другої світової, вважаючи, що це додасть якихось магічних сил у тому, щоб знову перемогти.
Треба розуміти, що 9 травня — це не лише перемога над противником, а ще й Сталін, НКВС, Берія і всі ті жахливі речі, які там були.
І які насправді для них теж є орієнтиром.
Олексій Льовкін
Ми хочемо знищення терористичної держави Путіна — для того, щоб потім дати росіянам можливість побудувати свою власну державу, яка б засудила спадщину СРСР та Російської Федерації.
Спитаєте, який інтерес української сторони? Ну, ви ж розумієте, що цей простір (який нині займає РФ — “Н”) нікуди не дінеться? Україна зацікавлена в тому, щоб там змінилася ситуація, щоб відбулася депутинізація. І це збігається з інтересами нормальних російських людей. Принаймні російські радикали хочуть цього”.
Фотогалерея (гортайте):
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
