автор: Марина Ткачук
фото надані героєм матеріалу
відео Марини Ткачук
“Я не прошу українців поважати мене за цю історію, але я це зробив і тепер почуваюся на своєму місці”, – каже 23-річний молодик у мультикамі, сидячи в кріслі в редакції “Новинарні” й знімаючись для інтерв’ю. Він ледве піднявся сюди по сходах, адже наразі шкандибає на милицях: отримав поранення в бойових діях на боці України на Донецькому напрямку. Дівчата в кав’ярні знизу на знак підтримки показували йому руками сердечка, дякуючи за службу як звичайному воїну ЗСУ. Дівчата, певно, сильно здивувалися б, дізнавшись справжню історію цього худорлявого хлопчини. Формально він приїхав до нашої країни воювати проти українців.
Це громадянин Росії Михайло Павлов, і він 2023 року настільки карколомно змінив своє життя, що складно повірити.
Ще навесні Павлов був в’язнем колонії суворого режиму №5 в російському Іваново. Вже влітку він надягнув українську військову форму та взяв позивний “Перс” як боєць штурмової групи “Російського добровольчого корпусу”, що воює в складі Сил оборони України. Проміжною ланкою для Михайла стала участь у війні проти України у складі підрозділу “Шторм-Z”, який міністерство оборони РФ сформувало із завербованих російських зеків за зразком ПВК “Вагнер”.
Михайло Павлов “Перс” розповів “Новинарні” свою дивовижну історію про тюрму, війну, потрапляння полон на Таврійському напрямку, новий світоглядний вибір та оприлюднив цінні відомості про те, як “Шторм-Z” виглядає зсередини.
Відео:
Свою історію він зробив публічною зокрема й для того, щоб росіяни, які виношують плани здачі в полон та переходу до лав “РДК”, переконалися: це абсолютно можливо навіть за таких складних, здавалося б, обставин.
Михайло родом із “города ткачих” Іваново: там народився, жив, там же й опинився у тюрмі.
“Сім’я в мене неповною була, не дуже й благополучною, якщо вже об’єктивно дивитися. Росли зі старшим братом без батька”, – розповідає Павлов.
Цей метикований хлопчина з добре підвішеним язиком зовсім не схожий на того “зека Шойгу”, якого ми очікували побачити, коли почули про його історію.
Михайло Павлов “Перс” під час інтерв’ю “Новинарні“
“Я організував невелике шахрайське угруповання: обманював державні страхові компанії на гроші, бив застраховані машини, палив будинки [для отримання страховки]. Десь уже з 16 років цим займався. Сам вигадав схему і втілив її у життя. І вона успішно працювала”, – переповідає Михайло свою історію потрапляння за ґрати.
Жодних докорів сумління з приводу свого “бізнесу” Павлов не відчуває і зараз: мовляв, обдурював державу, а вона того варта.
“Це суворі російські реалії: повна відсутність середнього класу та можливостей застрибнути у так званий соціальний ліфт, навіть якщо в тебе є для цього здібності. Більшість російської молоді нічим серйозним не займається, ніде не вчиться. Багато хто чимось промишляє, як я оце робив”, – пояснює Павлов.
Михайла закрили в буцегарні незадовго до 20-ліття. “Це (арешт) не було пов’язане з тим, чим я займався. Просто впіймали мене біля будинку і підкинули наркотики в кишеню. Потім дістали їх на камеру, за участю понятих. І я отримав шість років суворого режиму за дев’ять грамів трави. Звичайна історія для Росії”, – розповідає івановець.
Михайло Павлов “Перс” після інтерв’ю “Новинарні“
Відсидів чотири роки і два місяці в Івановській колонії суворого режиму №5, коли почалася повномасштабна війна Росії проти України.
“2 серпня 2022 року до нас приїхав ПВК “Вагнер”. Це взагалі було перше вербування [зеків до приватної військової компанії “Вагнера на війну в Україну], – розповідає Михайло. – Приїхали Пригожин, Уткін. Такий перформанс влаштували! Вони прилетіли на чорному [гелікоптері] Мі-8, посадили його поряд із колонією на автомобільній стоянці, заїхали на машинах, зі зброєю. У всіх співробітників забрали телефони, ноутбуки, всі відеокамери вимкнули. І проговорили свій спіч – він у них однаковий був усюди [де ватажки “Вагнера” шукали рекрутів серед ув’язнених]. Купа народу погодилася. У моїй колонії сиділо 1200 людей, 650 із них захотіли, взяли тільки 150. У підсумку, через пів року, як з’ясувалося потім, їх десять залишилося. А 140 “канули в Лету”.
Євген Пригожин вербує в’язнів на війну проти України в одній із російських колоній, серпень 2022
Їхати з “вагнерами” в плани Павлова не входило.
“Я прекрасно розумів, що будь-яка “самодіяльність” у складі цієї “контори” одразу означатиме смертну кару. Вони про це й самі заявляли відкрито. Обіцяли зекам помилування, грошове забезпечення 200–300 тисяч [рублів] щомісяця. Говорили: будете штурмовиками, із вас повернеться 30%, можливо, 20%. Потрібні саме розбійники, вбивці – найсерйозніші кримінальні “таланти”. Тобто у вас на війні є можливість займатися тим, за що вас посадили, – вони так і казали”.
Читайте також:
Тактика “Вагнера” під Бахмутом:
як досягають результатів зеки з тритижневою підготовкою та як їх б’ють
Невдовзі пройшов поголос, що міністерство оборони Росії запускає схожий “проєкт” із вербуванням “зеків” – до підрозділу “Шторм-Z”.
Павлов каже, що відчув: це його шанс вибратися на волю.
“План був такий: я потрапляю у підрозділ міноборони і за першої ж нагоди перебігаю на бік України – саме воювати. Це важливий момент для мене особисто: я не їхав ховатися чи просто тікав із в’язниці. Я їхав воювати за Україну – із міркувань совісті, з особистих переконань”, – Перс наполягає на такій версії.
Михайло Павлов “Перс” на порозі редакції “Новинарні“
“Я все сприймаю так: горе сюди принесли мої сусіди, родичі, однокласники, всі ці люди, з якими я жив усе життя. Я витратив стільки часу на те, щоб спробувати їм пояснити, що так не можна жити. Це нічого не дало! Значить, вони – мої вороги теж”.
Вербувальники до “Шторм-Z” приїхали в колонію, де сидів Михайло, у кінці квітня 2023 року: “Два представники з міністерства оборони РФ, два полковники з місцевого військкомату. Провели скромні збори в клубі. Обіцяли нам також помилування і пільги, зарплату 200–205 тисяч. Контракт був на півроку. Але його в народі називають “шість плюс один”. Бо коли ти його підписуєш, то однак зобов’язуєшся через півроку цієї служби добровільно продовжити контракт ще на рік, і, відповідно, у тебе півтора року виходить”.
“Охочих зголосилося небагато – може, чоловік 150. Ну, бо міністерство оборони Російської Федерації – це максимально несерйозна структура, шарашкіна контора якась. Ні порядку, ні дисципліни. Я жодного кадрового військового потім не бачив на своєму шляху – всуціль зеки: аж до командирів рот.
Патч підрозділу
Жодних перевірок не було. Записали прізвище, а потім просто приїхали через тиждень, завантажили нас в автозаки. Привезли на військовий аеродром, звідти літаком – у Ростов. Там – підписання контракту.
У в’язниці говорили, що нас чекає друга лінія оборони. А вже в Ростові виявилося, що ми – штурмовики. І відмовитися варіантів не було. Нам так і сказали: назад ніхто не поїде.
Я особисто бачив історію: чоловіка привезли з табору звідкись із півночі, а в Ростові він відмовився їхати на війну. Потім цього зека списали на папері, начебто він утік під час транспортування з однієї колонії в іншу, а його так і не знайшли”, – розповідає Павлов.
Після підписання контракту “зеків Шойгу” завантажили в “урали” і повезли колоною на окуповану територію Донецької і Луганської областей.
“Найцікавіше, що коли ми перетинали кордон Росії з Україною, люди, які нас везли, нічого не вигадували й не крилися, так і казали: перетинаємо кордон з Україною, тут прилітати може. Ніяких тобі [“Донецької і Луганської народних] республік”, – зауважує Михайло.
“Привезли мене до Луганської області, поблизу села Можняківка (Новопсковський район – територія, окупована РФ 2022 року – “Н”). Там тренувальний бліндажний табір у лісах, за двома парканами і з колючим дротом. По периметру все заміновано протипіхотними мінами, щоб не було втеч. Така собі агресивна “зона”, хоч і зі зброєю – ніякої різниці.
Якісь начальники походили перший день, і потім все – жодних кадрових військових. Тільки інструктори мобілізовані, яких висмикнули з лінії фронту для того, щоб вони нас чогось навчали. Але їм це максимально нецікаво було. Приводять вони нас на полігон і кажуть: у вас є час, робіть, що хочете – можете спати, можете стріляти. Хтось на міномет навчався, хтось на танку їздив.
Михайло Павлов “Перс” під час інтерв’ю “Новинарні“
Там, до речі, цікава історія була з танком. Зеки тиждень вчилися їздити на танку, а потім начальника штабу, інструктора зі свого батальйону та ще двох якихось перевіряючих просто з танка грохнули. Ну, не впоралися з керуванням. Був огляд, і вони гармату на танку розвернули й різко натиснули гальмо. Тоді автопостріл спрацював, електронікою так задумано.
Гармата вистрілила просто в людей – і четверо “200-х”! По командирському складу – бах!
А танк потім наступного дня у річці втопили, коли ФСБшники приїхали. Отака кухня там приблизно була”, – посміхається Михайло.
Він пробув у тій “учебці” місяць і, каже, за цей час не знайшов жодного варіанту, як утекти з окупованої території на підконтрольну Україні.
“Там всюди – комендатура, військова поліція, ФСБшники. Там нема простих людей: кожен другий – співробітник якогось відомства, який слідкує за тим, щоб ти нікуди не втік. Інтернету в області не було цілий місяць. Вони пояснювали це так тупо! Начебто ракета Storm Shadow наводиться по інтернету, і тому його відключили по всій області. Я думаю: що за маячня?”, – розповідає хлопець.
Михайло Павлов “Перс” під час інтерв’ю “Новинарні“
Павлов стверджує, що за час перебування в тренувальному таборі збирав інформацію про підрозділ “Шторм-Z”, чисельність та оснащення російських вояків, щоб передати її українцям.
“Та група, у складі якої я був, тренування пропустила відсотків на 80. Я за цей час пішов до БПЛАшників, у них додаток на БПЛА скачав, карти в них скачав, якими користуються росіяни. Скачав програму для наведення артилерії через дрон. Загалом телефон мій був завантажений нормально. Запам’ятав цей табір, як там усе відбувається. На мене дивилися: типу нормальний хлопець, цікавишся, будь десь поруч. Я говорю: так, все окей, дайте мені ще інформацію, – я поряд, якщо що”, – розповідає Павлов.
Михайло згадує “перший раз, коли він пробував утекти”: “Нас відправили на операцію в Торське – придумали якийсь штурм там. Їхали ми через Сєвєродонецьк і бачили таку картину: на вулицю, назустріч нашій колоні, вибігали місцеві жителі і кричали нам: “Виродки, їдьте звідси, ми більше не можемо, ми не хочемо! Навіщо ви сюди приїхали?” Я в останньому “Уралі” їду, бачу це. А командир взводу, такий самий зек, що зі мною приїхав, починає мені на вуха присідати, мовляв, та вони зрадники!
Ми приїжджаємо в Торське, там відбувається розвантаження і підготовка до операції. До фронту, до точки зіткнення, кілометрів шість чи сім. Нам кажуть: не юрміться, розосереджуйтесь! Ну, гаразд, я це одразу засвоїв. З “Уралу” зістрибнув, відбіг метрів на 800 звідти. 15 хвилин – і два “Хаймарси” – бам, бам! Усе підривається, горить, всі кричать! Купа “200-х” відразу на рівному місці. І нам уже кажуть: забирайтеся, валимо звідси! Тоді мені не вдалося втекти через цю ситуацію”, – переказує Михайло.
Після ще деякого часу, проведеного в тренувальному таборі, підрозділ Павлова перекинули на танковий полігон в Урзуфі, Бердянський напрямок – там окупанти чекали на український прорив.
“Говорять: ну, все, зараз піде контрнаступ – кілька днів, може, тиждень. Так що копайте, готуйтеся, зустрічатимете. Наша група – 37 осіб. Посадку якусь виділили.
Михайло Павлов “Перс” під час інтерв’ю “Новинарні“
У нас із собою їжі мало, патронів взагалі нема, магазини до автоматів позабирали. Зв’язку також не було – його лише через чотири дні привезли. Мої десять днів на цьому напрямку проходили так, що я прокидався вранці о сьомій і йшов кілька кілометрів по позиції, аби роздивитися все.
Там у них є одна спільна проблема, через яку приспати пильність тих, хто там перебуває, простіше простого. Ніхто не має ні [запасу] боєкомплекту, ні продовольства – нічого. Точки підвезення – їх дуже мало, і вони дуже далеко від позицій.
Тобто люди там ходять по кілька кілометрів і постійно тягають б/к або щось інше. Я зрозумів, що саме так треба робити. Казав зекам із групи: ви копайте, а я пішов усе добувати. І ходив, збирав інформацію щодо позицій – де БПЛАшники сидять, де запускають дрони, звідки міномет працює, звідки танки резервні під’їжджають, де якісь підрозділи стоять, звідки заходять ДРГ, де антидронові гармати, де АГС, як окопи в посадках розташовані. І на карті це все відмітив.
Парадоксально, але куди не прийдеш – усюди там “Шторм-Z”. Контрактники – хіба що розвідка й БПЛАшники. Решта – “Шторм-Z”: розбійники, вбивці, злодії, якісь алкаші, наркомани, торговці наркотиками – весь цвіт кримінального російського світу”, – переказує Павлов.
“Яким було ставлення до нас? Як до зеків, які тримають в руках зброю. Але при цьому ніхто не зважав на твоє життя. У підрозділу, таке враження,
одне з основних завдань – це розвідка боєм. Типу відправити в зону боїв 40 чоловік, покласти їх і дізнатися, яка там ситуація.
Людей направляють уперед – 20, 30, 40 осіб, і хіба п’ятеро повертаються. Ну, вони й повідомляють: оце отак там стріляють. Все. Далі передається інформація”.
Про загороджувальні загони, які не дають відступати завербованим зекам із передової, – теж правда, стверджує Михайло.
“Вони стоять насправді не так близько, як усі думають, а трохи подалі – кілометрів за п’ять кілометрів. Це кадрові військові. Тобто ти з фронту, із зони бойових дій, просто так вийти не можеш. Я це чув, і один раз ми їх бачили. Мені так і сказали: оце ось – вони”.
“Міноборони Росії – це була найкраща структура для того, щоб втілити мій план. Це збіговисько ідіотів, які топо виконують вказівки. Тому приспати їхню пильність стало реально. Взагалі, Росія – це великий завод із виробництва болванок, які йдуть табунами помирати за чужі інтереси”, – каже Михайло Павлов.
Михайло Павлов “Перс” під час інтерв’ю “Новинарні“
26 червня, за словами русака, він вирішив, що час уже тікати. І висунувся в бік українських позицій.
“Взяв із собою “тіпа” одного, і удвох ми пішли. Я йому сказав: сходимо до “нуля”, подивимося, що там відбувається. У нас незадовго до цього частину групи забрали туди, на “нуль”. І він спокійно погодився піти зі мною, навіть нічого не спитав. Ми йшли увесь день, допоки стемніло. У посадці побачили покинуті окопи, там лишилися на нічліг. Усю ніч по нас працював міномет. А зранку ми вирушили далі.
Усі події в ланцюжок такий вдалий склалися: за ту ніч, поки ми перечікували в окопах, бійці ЗСУ зайняли посадку, якою ми мали пройти в напрямку “нуля”. І щойно ми в неї заходимо, нас там уже зустрічають.
Коли ми йшли, я пустив уперед “тіпа”, а сам автомат зняв і тягнув за дуло по землі. Думаю, як зустрінемо українців, то, може ж, не застрелять. Сподівався на це.
І ось ми йдемо, а хлопці вистрибують різко із-за кущів. Я думаю: ну, нічого собі, як швидко все відбулося! Автомат кинув. Кажу їм: все, я дійшов! Того, другого, там пакують. До мене підходить боєць, я до нього: прийшов здаватися, приніс купу корисної інформації.
У цей момент, поки нас пакували, російський дрон нас “спалив”, побачив, що нас приймають, і почався артилерійський обстріл із боку росіян. І того, хто прийшов зі мною, на місці вбило уламком. Він і лишився там лежати.
Очі мені не замотували. Називали полоненим. Зустрів мене взводний цієї бригади, якій я здався. Розповів йому все. Ось, кажу, мій телефон. Карту відкриєте, я вам все покажу і розповім. Я прийшов сюди здатися, щоб перейти на ваш бік і воювати. Він усе це слухає, дивиться на мене. Каже: “Я тобі, звісно, не вірю, але розберемося”.
Михайло Павлов “Перс”
Мене вивели з позиції та евакуювали звідти. І я поїхав з усією цією інформацією, з усіма своїми ідеями та бажаннями далі. А за кілька місяців став бійцем штурмової групи “Російського добровольчого корпусу”, – просто пояснює Перс реалізацію свого плану.
Читайте також:
Боєць “РДК” Ілля Богданов після рейду по Росії:
Ми можемо опинитися поруч із “вагнерами” в наступній війні проти режиму Путіна
“Те, що я хочу саме в “РДК”, я сказав практично відразу, бо про них я дізнався у травні, коли був на окупованій території, ще в тренувальному таборі. Вони саме провели операцію в Бєлгородській області – дуже шумну, цікаву. Отоді я зрозумів, що мені туди. Цей підрозділ підходить мені на всі 100%. За своїми ідеями, поглядами, за своїми цілями й завданнями”, – розповідає Михайло.
Бійці “РДК”
Він прийшовся до двору в “Російському добровольчому корпусі”, який входить до складу одннієї зі структур українського війська. Називає себе “легіонером”.
“За цей час (після приєднання до “РДК” – “Н”) я встиг повоювати на Сватівському напрямі, на Донецькому напрямку, де отримав осколкове поранення від гранати Ф-1. Була штурмова операція, потрібно було відбити окоп, відсунути противника, з чим ми, в принципі, успішно впоралися”, – розповідає Перс.
Зараз Павлов лікується в Києві після поранення. Невдовзі планує повернутися на фронт.
“Відновлюся – і знову в бій. Я приїхав сюди не за громадянством України. І не за тим, щоб залізти в душі до справжніх українців і сказати їм: дивіться, який я класний. Моя мета – допомогти людям тут, які вже й так, на мою думку, натерпілися горя. Я не погоджуюся з тим, що мої співвітчизники чинять свавілля в чужій країні. І все, що я можу зробити, – це віддавати своє життя. На це йду усвідомлено, вважаю це правильним”, – заявляє колишній в’язень, який здобув свободу в Україні.
Михайло Павлов “Перс” на війні в лавах “РДК”
Із рідними в Росії Михайло контакти не підтримує. Каже, що вони – прибічники Кремля, а значить, їм не по дорозі. Тепер його справжня родина – бійці “Російського добровольчого корпусу”.
“Зараз усе моє майбутнє цілком і повністю пов’язане з цілями й планами “РДК”. Згідно з цим я будую й свої плани на життя. Я нікого не прошу мене поважати за цю історію, але це сталося зі мною, я це зробив. І тепер почуваюся на своєму місці”, – стверджує Перс.
Свою “операцію” зі звільненням із російської тюрми та ризикованою здачею в полон українським військовим на лінії зіткнення він сприймає як порятунок і новий етап життя.
Михайло Павлов “Перс” і його татуювання
На пам’ять про це зробив собі тату: зашморг навколо шиї – накинутий, але розірваний.
Читайте також:
Операція “Бариня”: ГУР і ССО вивели в полон російського офіцера Алфьорова з 11 підлеглими
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
