автор: Марія Голуб
фото надані героєм матеріалу
Коли Росія розпочала війну проти України в Криму та на Донбасі 2014 року, Олегові Андроняку було 15. Тоді він за віком ще не міг піти до війська, але дуже хотів наближати перемогу. Тому шукав організації для молоді патріотичного спрямування. Саме так і потрапив до Азовського руху та разом з однодумцями готувався до повномасштабної війни.
Сьогодні киянин Олег Андроняк, позивний “Кагор” – заступник командира танкової роти “Сталеві вовкулаки” в Третій окремій штурмовій бригаді ЗСУ.
Як він готувався до цього призначення, як став танкістом, за що обожнює свою професію та як бачить перебіг війни, Кагор розповів в інтерв’ю у перерві між бойовими виїздами.
– Олеже, як твої справи, як атмосфера в підрозділі, у твоїй танковій роті?
– Настрій у нас, як завжди, бойовий. Є і буде. Він незмінний. Навряд чи щось на це може вплинути. Єдине, що хочеться нарешті отримати західну техніку. Я просто завжди це кажу, коли є нагода давати інтерв’ю. А за весь час, поки наш підрозділ у брав участь у бойових діях, ми показували себе тільки з кращої сторони.
– А на яких танках ви зараз воюєте в Третій штурмовій?
– Т-72. Це радянський танк. І моя особиста думка, та й не тільки моя, що Т-72 це, напевно, найгірший з радянських танків. Якщо оцінювати від Т-64 і до Т-90.
Олег Андроняк “Кагор” – заступник командира танкової роти “Сталеві вовкулаки” 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ
– В якому плані найгірший – незручний, неточний, ламається? Можеш пояснити?
– Щоб було розуміння, Т-72 – це танки, які в Радянському Союзі масово виготовлялися на експорт.
Коли Харківський танковий завод зробив Т-64, це був такий революційний танк після Т-55. Але були складності у виготовленні двигуна, його тільки харківський завод міг зробити. І Радянський Союз поставив задачу перед танковими конструкторами й інженерами – зробити новий танк кращим, ніж Т-64, і простішим, щоб його можна було робити загалом на весь Радянський Союз, а в майбутньому – на експорт. Але через це його робив “Уралвагонзавод”. Тобто чисто в масштабі російські розробники, конструктори, їм і харківський завод допомагав. Але все одно вийшов танк, який має багато недоліків, навіть у порівнянні зі своїм попередником Т-64. Це і швидкість заряджання, і кількість боєкомплекту, який він може вмістити, і управління вогнем. Т-72 поступається за всіма цими параметрами.
– Яку роль танки відіграють під час штурму у вашій бригаді?
– Танки завжди розпочинають штурмові дії. Можна сказати так: ми першими вриваємось і наносимо вогневе ураження по противнику для того, щоб подавити його основні укріпрайони, кулеметні гнізда і тому подібне. Щоб піхоті було простіше просуватися. Навіть зробити мінімальне розмінування протипіхотними мінами. Тобто коли ми там під’їжджаємо впритул до посадки, починаємо її “розбирати”, там осколки розлітаються, і вони деякі мінування знімають. Плюс ворог, окрім того, що зазнаватиме втрат, він ще морально пригнічується, коли на нього наїжджають танки.
Адже танк – це потужна машина. Це, напевно, найпотужніше знаряддя, яке є, яке може виїхати на пряму роботу і працювати. Нашу піхоту підбадьорює, коли вони бачать наш танк. Я це вже не раз від багатьох знайомих піхотинців чув, коли вони сиділи в окопах і вже думали, що все, “п***ць”, і тут з’являється наш танк – це дає їм додаткові сили.
Олег Андроняк “Кагор” (праворуч) – заступник командира танкової роти “Сталеві вовкулаки” 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ
Плюсів дуже багато в цьому. Не раз траплялося, коли наша рота виїжджала перед початком штурму, то ворог тікав. Просто кидав позиції, і піхота займала вже покинуті укріплення росіян.
– Розкажи, ким ти був у цивільному житті? Чим займався до повномасштабної війни?
– У 2014-2015 роках я ще був школярем. Потім, коли виповнилося 18, хотів піти в полк “Азов”. Але через те, що підрозділ на той час уже відвели з першої лінії, і він залишався в ППД (пункті постійної дислокації – “Н”), я до “Азову” не пішов. Просто службою в армії не сильно горів. Чекав саме нової, активної фази війни. Через це підписав контракт на військову службу в резерві.
– Тобто всі ці роки ти жив із думкою про те, що війна все-таки буде велика, і що Кримом та Донбасом все не закінчиться. Як гадаєш, чому більшість людей у нашій країні вважали інакше?
– Ну, до 2014 року майже вся країна не вірила в те, що Росія стане нашим ворогом. Після 2014-го деяка частина українців зрозуміла, шо росіяни – вороги. І лише, на жаль, у 2022-му до всіх людей діййшло, що Росія все ж таки ворог – “ніх*** собі”. Що оця купка націоналістів, які постійно кричали про те, що Росія готується, що війна ще буде – ми виявились праві. А до того більшість дивилися на нас як на дурачків. Сподіваюся, тепер українці зрозуміли, що раніше вони слухали не тих.
Читайте також новину 2020 року:
Зеленський вірить, що війна на Донбасі буде завершена вже цього року
– До 2014 року, навіть до 2022-го українці запросто дружили з росіянами, їздили до родичів у Росію тощо. Хто вплинув на твій світогляд, який став антиросійським?
– Я, чесно кажучи, також маю… тобто мав родичів у Росії. Але я завжди цю “дружбу” не підтримував, і не раз ще з дитинства замислювався про це. Все своє життя чітко розділяв, де Україна, де Росія.
Олег Андроняк “Кагор” із дружиною Марією
Я ж завжди полюбляв історію, ще змалку нею цікавився – напевно, саме це й стало основою мого світогляду. Я ще задовго до 2014 року зрозумів, що росіяни – вороги. Що помиляються ті, хто вважає нас “одним народом”. Що війна з Росією почнеться по-любому. Але в юності не міг уявити, наскільки це буде серйозно і що війна війна припаде на мене теж. Це були просто думки дитини, яка захоплювалась історією.
Окрім того, багато чого дала громадська організація “Центурія”, до якої я долучився у 2017 році. Організація вкладала дуже багато своїх ресурсів у те, щоб готувати людей до війни. У нас постійно були вишколи, навчання, які й готували нас до повномасштабного протистояння. І тому, по суті, 24 лютого нам було не так складно.
Ми мали розуміння, що таке автомат, що таке війна, як правильно стріляти та вести бій із малими тактичними групами. Окрім того, я займався рекрутингом, брав участь у розробці інформаційно-агітаційних матеріалів, їх виготовленні та розсиланням по Україні.
Олег Андроняк “Кагор” під час вишколу перед повномасштабним вторгненням РФ, зима 2021
– Готувався саме до повномасштабного вторгнення?
– Готувався і я знав, шо воно буде. Єдине питання – коли.
За кілька тижнів до 24 лютого почав щовечора дивитися новини, хоча я зазвичай телевізор взагалі не дивлюся. Все очікував, коли президент скаже, що “все, повна мобілізація, готуємося до наступу”. Плюс я мав підписаний контракт з окремим загоном спецпризначення “Азов” (полк Нацгвардії – “Н”), перебував у резерві й чекав мобілізації, щоб мене вже нарешті викликали.
23 лютого мені подзвонили, сказали, що потрібно приїхати. Я готувався їхати в Маріуполь (де дислокувався “Азов” – “Н”), речі були всі зібрані – форма, броня, каска. А 24 лютого, коли все почалося, я просто прокинувся, вмився, вдягнувся й одразу поїхав на точку збору в Києві. І доєднався до лав тоді ще батальйону ТрО “Азов Київ”, на базі якого потім сформувалася Третя окрема штурмова бригада. І ось зараз я тут.
Олег Андроняк “Кагор” у селі Гореннка під Києвом, 25 лютого 2022
– Як батьки ставляться до твого вибору?
– Мама як мама. Вона, звісно, була не в захваті, тому що хвилювалася, розуміла, до чого це все йде. Але підтримувала як сина. Бо ніяк на це вплинути не могла.
– Нещодавно Третя штурмова звільнила село Андріївка на південному фланзі Бахмута. Як твій підрозділ був залучений до цього?
Село Андріївка, звільнене 3 ошбр
– Моя рота працювали на підступах до Андріївки, тобто коли маршрути розділяли посадки, які ведуть до Андріївки. Там наші танки виїжджали на пряму роботу з мінами. Ми працювали на закритих вогневих позиціях, як артилерія. На дальній дистанції змушені були працювати через мінування і велику кількість ПТУРів (протитанкових керованих ракет – “Н”), які стояли на околицях Андріївки. Там для техніки під’їзд дуже важкий, плюс ворожі гелікоптери. Ми підсилювали піхоту. Відсікли підхід резервів противника і знищили російський укріпрайон.
– Дедалі частіше танки не йдуть на штурм, а використовуються позаду, як “великі снайперські гвинтівки”.
– Так, біля Андріївки ми працювали разом з артилерією. Танки можуть працювати і виїжджати напряму, як це всі звикли бачити, а можуть працювати як артилерія, тобто десь здалеку “насипати”.
Читайте також:
Звільнення Андріївки під Бахмутом:
“треба вивчити принципи організації та застосування військ 3-ї штурмової бригади”
– Що ти найбільше любиш у своїй роботі?
– Важко відповісти на це питання. Я ніколи не думав, шо стану танкістом. Отак довелося. Вийшло. Зірки на небі стали так, що я став танкістом і дуже полюбив цю справу. Мені сам танк подобається.
Олег Андроняк “Кагор” – заступник командира танкової роти “Сталеві вовкулаки” 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ. Літо 2023, Бахмутський напрямок
– Чим саме?
– Це дійсно така вогнева міць, яка захоплює. Танки прекрасні в усьому. Вони мають гарний вигляд, вони добре стріляють.
У чому перевага танка? Це, найперше,те, що називається “міць”. Як, наприклад, піхота може відрізнити, коли по них “прихід” саме з танка? Коли працює проста артилерія, ти чуєш звук “виходу”, а потім через деякий час по тобі пролітає. З танками навпаки – по тобі спочатку прилітає, і тільки потім ти чуєш звук “виходу”. Тому що танковий снаряд швидший, ніж швидкість звуку.
Олег Андроняк “Кагор” – заступник командира танкової роти “Сталеві вовкулаки” 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ
Я ними захоплююсь, відколи став танкістом. До того я заледве БМП від танка міг відрізнити: і то, і то на гусеницях, і там, і там гармата (посміхається).
– Чому ти вирішив стати саме танкістом?
– На самому початку формування підрозділу я був у забезпеченні. Хотів саме потрапити на війну, але не міг нікуди перевестися – ні в піхоту, нікуди. А коли вже почали набирати танковий підрозділ, я почув, як сказали: “всім, хто хоче стать танкістом, не перешкоджати”. Так і потрапив у цю професію. Про що не шкодую. Танки – це сила!
– Що допомагає тобі триматися в найтяжчі хвилини в боях, перед бойовими виїздами?
– Я завжди думаю про декілька речей. По-перше, про дружину, про рідних. Про знайомих, які загинули. Про знайомих, які зараз знаходяться в полоні після Маріуполя. Там досі пацани, яких я знаю з підліткового віку. Думка про них допомагає триматися.
Олег Андроняк “Кагор” – заступник командира танкової роти “Сталеві вовкулаки” 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ
– Останнім часом різні експерти говорять, що почалася “війна на виснаження”. Що нас менше, росіян більше. Подекуди лунають думки, що українській армії варто зупинитися на тому, що є, і вимагати гарантії безпеки для нас, для тих територій, які наразі підконтрольні. Яка твоя думка з цього приводу?
– Це маячня і не більше того. Нас завжди було менше, ніж росіян. І якось із 2014-го по 2022 рік АТО/ООС відбувалася. Із 24 лютого ми вже більш як півтора рокм воюємо, і не програли. Навіть маємо перевагу, незважаючи на те, що вона не в живій силі. А от з приводу так званих “гарантій” – нам їх уже неодноразово давали. Росія, до речі, була одним із підписантів Будапештського меморандуму, коли ми віддали ядерну зброю. Тому всі гарантії Росії – це просто пусті слова.
Зупинятись ми не можемо в жодному разі. Тому що для чого тоді були всі ці жертви за півтора року повномасштабної війни? До цього – за вісім років АТО. І інші жертви, в попередніх війнах. УПА, УНР, герої Крут – вони всі боролися й воювали, приносили себе в жертву. І до сих пір триває та сама боротьба України за свою Незалежність.
Олег Андроняк “Кагор” під час боїв за Київську область, весна 2022
– Перший лідер ОУН Євген Коновалець свого часу говорив про те, що, скоріше за все, боротьба його покоління за вільну Україну не увінчається успіхом. А наступні покоління повинні прийти і завершити те, що вони почали. Воїни УПА, навіть усвідомлюючи, що вони програють цю битву, йшли битися. А в сучасній російсько-українській війні, на твою думку, що нам допоможе виграти?
– Якраз те, про що я кажу: люди жертвували, знаючи, що цю війну має хтось завершити. І тому я сподіваюся, що ми будемо тими, хто це завершить. Саме тому про те, щоб якось зупинятися і “домовлятися”, не може бути й мови. Тому що, якщо ми зараз домовимось, мир триватиме рівно до того моменту, поки Росія не відновить сили для повторного нападу.
– Як ти ставишся до плину життя в тилових містах? Яка підтримка від цивільних зараз потрібна військовим?
– В принципі, нормально до цього ставлюсь. Ми змогли відтиснути ворога від столиці і потроху відтискаємо його назад до Росії. Тому там, де не йдуть бойові дії, життя має продовжуватися, як-не-як. Єдине, що мене дійсно турбує – коли люди там починають забувати про цю війну. Всі мають працювати на війну в інтересах того, щоб Україна перемогла. І от одне діло, коли в тилу люди працюють на перемогу. Зранку людина прокинулася, пішла на роботу, потім пішла в якісь волонтерські центри і допомогла чимось або закинула донат. Після цього всього людина трішки втомилася, зайшла в бар, випила пива, посиділа з друзями – це нормальне явище. А коли люди просто забувають узагалі, що в Україні йде війна, і живуть звичайним життям, як вони жили до 2014 року – це дуже погано, я вважаю.
Олег Андроняк “Кагор” – заступник командира танкової роти “Сталеві вовкулаки” 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ
Моя думка – всі українці повинні брати участь у війні. Не в самих бойових діях, але у війні. Нехай відкривають заводи з виготовлення танкових снарядів і люди йдуть працювати на ці заводи, виготовляють снаряди, танки – для мене це буде найкраща підтримка.
Найкраща підтримка – коли я знатиму, що за день в Україні виготовляється більше снарядів, ніж я можу вистріляти.
– Що б ти хотів сказати людям, які лишаються в тилу?
– Щоб готувалися. Так, нас менше, ніж росіян, і з кожним днем нам нас більше, на жаль, не стає, а навпаки. Треба, щоб люди в тилу готувалися до війни, вивчали різні військові професії. Не думайте, що на війні тільки піхота. Є ще багато різних спеціальностей.
– “Не панікуй, а готуйся” – правильно, так?
– Саме так. Не панікуй, готуйся. Правильний девіз.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
