Поки на фронті ми рухаємо технічний прогрес і дискутуємо про стратегії, триває виснажлива бійня за невідому посадку в нікому не потрібній низині, – Сиротюк

Юрій Сиротюк
військовослужбовець 5-го окремого штурмового полку ЗСУ, політичний і громадський діяч

(FB)

Чому, володіючи високотехнологічними інструментами і мотивованими людьми з вищим, ніж у ворога, IQ, ми застрягли в мʼясорубках за посадки?

В окопі серед гулу дронів-камікадзе, роботи ворожої арти і авіації, серед безупинних спроб ворога атакувати – це питання не вилазить з думок. Чому “Старлінк”, “Кропива”, дрони і 3D-технології не рятують.

Практично кожен розрахунок, що себе поважає має на позиції “Старлінк”.

Дрони-розвідники дозволяють орієнтуватися в просторі, а дрони-камікадзе чи матеріали для скидів на весільних “Мавіках”, виготовлені за 3D-технологією, ціною від декількасот до декілька тисяч доларів, мінусують техніку ціною в сотні тисяч, а то й мільйони доларів.

Наш американський гранатомет з минулого тисячоліття все одно на порядок кращий від російського АГС-17. Бʼє далі, має потужніший заряд і кумулятивну частину. І не біда, що союзники зняли оптичні та тепловізійні приціли – інтелект українських воїнів та волонтерів включив нашу кмітливість, і кутомір, компас та волонтерська програма “Кропива” зробили його дуже точною, практично артилерійською зброєю.

Поява ворожих дронів-камікадзе стимульнула до розробки окопних РЕБів.

Система ситуаційної обізнаності, виявлення ворога, спрямування команд і швидкого відпрацювання працює, щоправда, з урахуванням людського фактора. Тобто здатності тих, хто керує боєм і віддає команди, робити це адекватно й грамотно, і здатності швидко та якісно відпрацювати тих, хто команди отримує і виконує. Очевидно, хороша високотехнологічна техніка і способи управління боєм вимагають хороших спеціалістів.

Майбутнє з урахуванням людського фактора крокує полями війни. Але методи і технології майбутнього буквально застрягли в посадках.

Війна майбутнього обернулася в безсенсову і безжалісну війну за залишки невідомих посадок на неважливих ділянках. Квадратні метри в обмін на людські життя.

Досить часто непотрібне чи точно стратегічно не найважливіше дуже легко обмінюється на безцінне – життя найкращих людей країни.

Хтось називає це позиційним тупиком, стратегічною рівновагою.

Але мені здається це не війна зайшла в глухий кут – це швидше проблема кризи світоглядів носіїв воєнного мистецтва.

Кажуть, усі генерали ведуть війни минулого. Тому так багато алюзій на першу світову війну, а способи пошукати відповіді у совєтських генералів-“мʼясників” і їхнього нащадка Герасимова формують відповідну тактику.

Відтак навіть найсучасніша зброя при використанні тактики неандертальців стає палицею і пращею, а мистецтво бою виливається в криваву мʼясорубку.

Апріорна цінність квадратного метра колишньої посадки перед цінністю людського життя теж має відповідні наслідки.

Так само як те, що шукають, вимагають і використовують у солдатах.

ІQ солдата на війні має значити не менше за його фізичні дані. Тим паче, що IQ українців на порядок вищий, ніж у ворога.

Ворог, як колись орда, бере кількістю, концентрацією сили на окремих ділянках, залякуванням своєю безжальністю і готовністю перти до кінця.

Тисячоліттями ми протистояли йому використовуючи тактику динамічної, розумної війни.
Життя солдата завжди цінувалося найбільше. Навіть в “армії смертників” УПА.

Бо можна здобути хоч мільйон посадок, але втратити армію означатиме втратити все.

І навпаки, зберегти армію, виснажити ворога маневром, а якщо не вдається маневром – розумною активною обороною, заманити ворога у пастку і стрімкою контратакою знищити, – це розумніші методи війни. Це тисячолітня тактика наших предків.

Щоправда, розумною обороною важко назвати абсолютну непідготовленість позицій, відсутність захищених і безпечних доїздів, рокад, облаштованих заздалегідь ліній оборони.

Можна скільки завгодно висміювати ворога, але це в нього, а не в нас “лінії Суровікіна”, мережа окопів і ліній оборони, бетонування і підготовлені бліндажі.

Звісно, якщо наша тактика передбачає швидкий рух вперед, кожну посадку бетоном не заллєш.
Але там, де фронт набрав позиційних форм, інженерно-саперна робота має вестися 24 години на добу. На жаль, цього не видно навіть у прифронтових містах, у напрямку яких ворог спрямовує удари. Тому маємо “фортеці”, але не маємо належних фортифікацій.

Але ми бачимо вболівання і переживання за костюм РХБЗ, аптечку на порядок вище, ніж самопочуття чи навіть життя солдата.

Совєтськими методами, навіть оновленими, що є завжди лиш апгрейдом тактики орди, орду не перемогти.

Журнал “обліку і збереження солдат, їхньої мотивації, психічного і фізичного здоровʼя” – це має бути ключовий показник для визначення якості офіцера, а не грамотно і каліграфічно розписані журнали обліку журналів.

Чи на війні людина перестала бути вищою цінністю? Думаю, ні.

Навпаки, чоловік який пішов на війну і точно знав, що не тут шукають “щастя, здоровʼя і многая літа”, бо війна – це щоденне побачення зі смертю, має бути врази цінніший.

Такий підхід, відновлення довіри і взаємоповаги між “окопними” і “штабними”, жодним чином не зменшить боєздатність. Навпаки.

Солдат, який знає, що про нього піклуються, його життя останнє чим ризикуватимуть, буде проявляти більше впевненості, мужності, даватиме кращий результат в бою.

Тому треба перестати читати опуси болотних “мʼясників”, краще згадати князівські та гетьманські традиції, статути армії УНР і бойові правильники УПА.

У високотехнологічній цифровій війні переможе той, хто швидше розвивається, хто більше мотивований, і звісно той, хто правильно визначить головний фронт і напрямок.

У нинішній російсько-українській війні херсонський лівобережний плацдарм, приазовські і причорноморські степи, Донбас, знищення колосальної переваги ворога на воді і в повітрі важливо, але світоглядний фронт, фронт що проходить в мізках кожного найважливіший.

Якщо у війні в полі ми звелися до криваво-болотного борсання в посадках, то на фронт світоглядний ми, схоже, взагалі не прийшли…

І поки противник скидає світоглядові ФАБи, запускає інформаційні шахеди і детонує інформаційні бомби, ми лише кволо переважно волонтерськими потугами відповідаємо на кібер- та інформаційних ділянках величезного світоглядового фронту.

Тому так тяжко і на полі бою, і в тилу. Вже не кажу не те що про нульову, а відʼємну роботу служби МПЗ.

І поки на фронті ми рухаємо технічний прогрес, самомотивуємося і дискутуємо про стратегії, бійня за невідому посадку в нікому не потрібній низині триває.

І повірте, витрачається стільки “заліза” і вилітає коштів, що вже не одну армію можна було б спорядити та війну виграти…

А тим часом Путін, схоже, пішов ва-банк.

Кавалерійська атака на Авдіївку, спроба перехоплення ініціативи на фронті шляхом неймовірних втрат ключовою метою має психічну атаку на мізки українців і наших союзників. Сигнал, що Путін не зупиниться і за будь-яку ціну, не зважаючи на втрати, досягне хоч якогось результату.

Ось тут і час злочинцю, який знаходиться в стані грогі і зібрав останні сили на удар, завдати удар у розріз. Добити залишок російської армії в Україні. На десятиліття підірвати їхній потенціал. А ще головніше добити імперію.

Можливо, втримати зараз – це і буде передвісником перемоги. Але треба втримати.

На нашому відтинку фронту ворог теж пре. Але ми його бʼємо. Важко. Але ворог захлинається в своїй крові. Він не метри проходить – він сотні втрачає…

Тому треба витримки, волі, впертості. Але й треба швидких змін у війську. У нас є Віра, є Воля, не бракує мужності потрібно, як на мене, грамотно це скомпонувати, і результат буде.

Як і не забувати про головну цінність держави і нації: Вояка-захисника.

Читайте також:
“Втрачай 100 метрів території, але збережи людей. Щоб було кому звільнити ще 200 метрів”. Моральний кодекс командира роти Романа Кулика в обороні й наступі