автор: Олена Максименко
з Донецької області
фото авторки
відео: Олена Максименко, Єва Фомичева
Яскраве світло ріже очі пораненого на кушетці стабілізаційного пункту на Бахмутському напрямку. Це – перша точка, куди потрапляє “300-й” з поля бою. Тут латають, штопають, крапають та нерідко витягають із того світу.
“Стискай пальчики!” – командують лікарі. “Боляче буде?” – перепитує пацієнт. – “Ні. Пальці стисни!”
Пацієнта звати Макс, у нього поранення плеча. Кілька спритних рук знімають із нього одяг. Зрізають накладену пов’язку. Коли біль від маніпуляцій стає нестерпним, Макс починає нервово смикати ногами, медики стримують його.
Для спостерігача збоку процедура триває хвилину-дві, однак для самого військового час розтягується, наче джгут Есмарха. Зрештою рану перев’язують наново, Максиму допомагають сісти і одягати чисту футболку. Розпитують обставини поранення (“та так, перестрілка”), занотовують показники у картку.
Відео:
Кореспонденти “Новинарні” і собі занотували репортаж і відео з цього стабпункту 93 ОМБр “Холодний яр”.
Лікар-хірург, старший лейтенант медичної служби Володимир Пігулевський – військовослужбовець 93-ї механізованої бригади. Перепитує, чи не для телебачення цей матеріал: “Ну, добре. Бо ніхто не знає, що я тут”.
Хірург Володимир Пігулевський. Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
Він перепрошує за русизми, бо перехід на рідну мову дається непросто.
Пігулевський пішов на війну з початком повномасштабного вторгнення, до того працював у лікарні швидкої допомоги міста Кам’янське.
“Роботи нам вистачає завжди, – говорить хірург. – Особливо ввечері, вночі або зранку. Буває, що і вдень. Ми не можемо вгадати, коли буде великий потік поранених. Поранення різні. Частіше це кінцівки, це приблизно процентів 60. Інші – це живіт, потім шия або голова”.
Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
Тут немає вихідних. “Стабік” функціонує в режимі 24/7. Сплять медики по черзі. Однак пан Володимир зазначає: у Бахмуті було набагато тяжче. Але й там намагалися викроїти по кілька годин на добу на відпочинок.
“Тут та ж сама ситуація, – веде медик. – Два хірурги завжди у нас [чергують] уночі. Анестезіолог, анестезист, медична сестра. Якщо поступають хворі – два чи більше тяжких – підіймаються всі. І всі працюють”.
Про відпустки під час інтенсивних боїв тут ніхто навіть не думає. Не в тому справа, що керівники можуть не дозволити. Просто нікому не спадає на думку залишити свою варту.
Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
За день у маленькій кімнатці на 5 койок приймають до 200 (!) поранених. Пігулевський зазначає, що в Бахмуті навесні доходило і до трьох сотень.
“Ну, там працювали три бригади – наша, 53-тя, 57-ма, 58-ма. Там теж були медики, хірурги, травматологи. І ми справилися”, – говорить офіцер медслужби
“Привозять – легкі в одну сторону, важкі – в другу, середні – в третю. Потім на “евак” і до шпиталю”, – пояснює Володимир.
У березні, коли потік поранених у Бахмуті був найбільшим, його нагородили медаллю “Захиснику Вітчизни”.
Читайте також:
Перший для “трьохсотих”. Історії від Сокола, який командує евакуаційною групою 93 омбр на Бахмутському напрямку
Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
Іноді для допомоги на стабпункті привозять військових не з пораненнями.
“У нас один раз була ТЕЛА (тромбоемболія легеневої артерії). Були також ішемічна хвороба серця, артроз, артрити, остеохондроз…” – перелічує Пігулевський.
На його телефоні починає грати козацький марш. Він перериває розповідь, аби відповісти. По тому продовжує: чимало військових занедбали здоров’я, ще будучи цивільними.
“Якщо в бійця виразкова хвороба шлунка або дванадцятипалої кишки… Так, звісно, стрес, на позиціях поїсти тобі не дають. Ось вам і загострення хвороби. До нас приїде, ми подивилися. Якщо його не треба нікуди везти, ми йому даємо рекомендації, і він поїхав далі захищати Україну”.
Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
У Бахмуті пацієнтами військових лікарів майже через день ставали цивільні. Здебільшого це були літні люди віком 65-70 років.
“Ждали, а чого ждали?.. – знизує плечима лікар. – Студент один був. Робітники були, пожежники, робітники тролейбусного парку, робітники залізниці, які попали під обстріл. Були й діти. Найменшій дитині – півтора року! Ну, там сумна історія – батьки асоціальні, її кинули, дитина потрапила під обстріл”.
Один із викликів – це надавати допомогу своїм друзям. Медична етика не дозволяє лікувати близьких людей, але на фронті етика поступається місцем необхідності, і Володимиру Пігулевському не раз доводилось це робити.
“Так, на жаль. Один – однокласник і одногрупник з академії. А потім двоє моїх дуже хороших друзів. Вони, слава Богу, живі обидва. Одного я взагалі сам рятував. Це, звичайно, важко, але варіантів не було. Коли він потім потрапив до шпиталю, лікарі, котрі його дивилися, сказали – ну, все зроблено чітко, класно. А в нього осколок залетів під лопатку, вийшов біля плеча, перебив плечове нервове сплетіння, гемопневмоторакс… Але він зараз живий-здоровий, відновлюється. Хоча в мене, чесно, руки тряслися, бо ми пройшли стільки разом”.
Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
Деякі пацієнти потрапляють до хірурга повторно.
“Позавчора один був із Дніпра, з Перемоги – це житловий масив. То я його впізнав, він такий кремезний. Кажу, так ти ж тут уже був! Він: так, був у березні… Ми з ним поговорили як земляки. У мене пам’ять дуже хороша, фотографічна, я своїх пацієнтів пам’ятаю. І вони моє прізвище запитують, запам’ятовують: о, кажуть, ми знову до тебе!” – посміхається Пігулевський.
Трапляються на койці і полонені вороги, котрим теж треба надати допомогу.
“Краснодар, Підмосков’я, Воронеж, і… де там їхня елітна десантура?.. Ульяновськ… – перераховує пан Володимир. – Вони сиділи всі брудні, більше схожі на бомжів. Від них смердить так, що до них підійти просто страшно”.
Попри це, Пігулевський не відчуває до них ненависті і на жарт про “турнікет на шию” відказує: “Ну, воно так здається – “турнікет на шию”. Ну, добре, я дам турнікет. Я хочу просто подивитися, в кого рука підніметься”.
Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
Лікарі вдягають рукавички – це означає, що отримали повідомлення: до них везуть чергового пацієнта.
Нового пораненого звати Родіон, у нього рана на спині і в плечі. З нього так само знімають, а частково зрізають військову форму, дають відро – чоловіка нудить.
Робота з пораненням забирає чимало часу – окрім обробки ран, Родіонові роблять уколи і ставлять крапельниці. Солдат просить води, однак дають лише ковток – змочити губи. Більше не можна. Загортають у термоковдру, і зверху – в ковдру звичайну. За деякий час помічники приносять чистий одяг, допомагають впоратися з рукавами та відправляють на наступний етап – у шпиталь.
Хірург класифікує це поранення між середнім і тяжким.
Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
“Ззаду залетів осколок, спина справа, поламало кут лопатки, і тим самим викликала пневмоторакс. Звичайно, внутрішній. Пити не можна через те, що йому вводять ліки. Організм такий, що не можна давати багато води, бо це викличе блювоту. А так як хлопці його накололи протиблювотними, то 10 мілілітрів йому досить, щоб язик трохи змочити, і не більше”, – пояснює Пігулевський.
На щастя, Родіон стабільний і не потребує реанімаційного авто та супроводу анестезіологів. Однак за потреби тут можуть забезпечити і це.
Читайте також:
Старший солдат Джейн. Як журналістка Олена Шарговська стала бойовим медиком Інтернаціонального легіону
У перерві між хвилями поранених лікарі на “стабіку” обідають, читають новини, п’ють каву. Частують і нас.
Стіни тут густо обклеєні дитячими малюнками. Деякі з них вражають креативом: “Любі воїни ЗСУ, покажіть ворогу такий танець – щоб вони лягли і більше не встали!”
Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
Не менш винахідливо підписані деякі полички з медикаментами: “Око, вуха, нос, живіт, понос. Криворуким не підходити!”
Тут же – полотно, на якому колекція шевронів. На деяких із них сліди крові. Колекція має свою історію.
Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
“У нас працювала наша медикиня Яна Рихліцька, позивний “Яра”, вона загинула, – розповідає Пігулевський. – Ми були в Катеринівці, це десь кінець січня – початок лютого. Стояли в будинку, там світла немає, води немає. Ішов великий потік поранених – і ГУР, і Нацгвардія, і придані нашій бригаді підрозділи, і розвідоси, і спецура… Вони приїздили, ми просили в них шеврони, якщо вони не проти. Так ми це все завісили повністю, потім зняли. Відправили в Америку, продали на аукціоні, і в пам’ять Яри ми знову це робимо. Знову це заб’ємо до кінця і знову волонтери відвезуть на продаж…”
Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
“Волонтер-американець загинув, коли вони приїздили в Часів Яр. Він був у нас, теж свій шеврон подарував. Тобто кожен, хто був, якусь маленьку частку тут залишав. Потім колекцію продали, і гроші пішли на ЗСУ”, – пояснює хірург.
Читайте також:
У Бахмуті загинув волонтер, колишній морпіх зі США Піт Рід
За цей час у стабпункт двічі привозять по двоє бійців із контузіями. Їм міряють тиск, дають ліки, допомагають переодягтися в чисті футболки і відправляють на відновлення.
Пан Володимир каже, що понад усе його підтримує розуміння важливості роботи тут. І усвідомлення, що медики теж захищають країну.
“Хоча я особисто вважаю, що ми робимо свою роботу. Так, але хлопці, котрі там, на передку, – їм ще важче! Були часи, я там теж був, там дуже страшно, дуже важко, просто неймовірно. Ті хто там, просто герої. Коли їх сюди привозять, ми їх рятуємо – і це дає сили. Ми ще одного спасли, ще одного з того світу витягли – і так далі, і так далі”, – тішиться хірург.
Володимир Пігулевський. Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
“Коли я був удома, таке натхнення накотило! Ідеш у військовій формі по Дніпру, підходять люди і кажуть: дякуємо, що ви бороните країну! Ну, це трошки крила надає…” – посміхається Пігулевський.
Ми бажаємо лікарям нудної ночі без роботи. Зі “стабіка” виходимо навпомацки. Деякий час їдемо без фар, щоб світло не стало коригуванням для ворога. Медики ж лишаються, аби знову сказати смерті: “не сьогодні”.
Фотогалерея зі стабпункту (гортайте):
Читайте також:
“З мого відділення жива я одна. Наше життя – ресурс на війні, воно належить ЗСУ”.
Історія бойового медика Лізи “Чайки”
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
