автор: Юлія Большакова
фото з архіву родини Ісрафілових та з відкритих джерел
1999 рік. Родина Ісрафілових — батько, мати та двійко дітей — залишають Азербайджан. За спиною у найстаршого з родини, Відаді Ісрафілова, — участь у Карабаській війні. Перед ним — нова сторінка життя у країні, за яку згодом він буде готовий віддати своє життя.
Сім’я переїздить до Києва. Тут діти йдуть до садочка, школи, починають називати Україну своєю Батьківщиною. Тут вони зростають, тут ветеран Ісрафілов починає свій бізнес, займається будівництвом. Долучається до Революції гідності. А потім — іде воювати проти російського агресора. І навіть повернувшись із війни, не полишає допомагати військовим та їхнім родинам.
Син ветерана Шахліяр Ісрафілов розповів про те, чому захист землі, яка стала рідною — це принципове питання; про те, як будувався бізнес з особливими цінностями та про мету відбудувати Україну разом з тими, хто повертається з фронту.
Коли ми переїхали в Україну, я був ще маленький. Це був 1999 рік. Відтоді ми живемо в Києві. Тут ми з сестрою пішли в дитячий садок, у школу, потім в університет. Тому Україна для нас — це друга Батьківщина. А можливо, навіть основна. Адже все наше життя, його 99%, проходить тут.
Тут тато почав бізнес. До 2014 року він займався будівництвом, працював у будівельній компанії. Можна сказати, що я виріс на будівництві, постійно з батьком їздив на роботу. Ця сфера для мене була дуже цікавою, оскільки це дуже важкий, але захопливий процес. Я вважаю, що це один із найскладніших видів бізнесу, які існують. Медицина й архітектура — дві професії, в яких немає заочної форми навчання. Тому що це професії, від яких залежать життя людей.
Шахліяр Ісрафілов
Тож я без сумнівів пішов здобувати архітектурну освіту. І так збіглося, що свою першу компанію я разом з одногрупниками відкрив, коли почався Майдан. У 2014-му стартувала історія нашої компанії SVI Holding – і тоді ж почалася нова сторінка в історії України, активним учасником якої став мій батько.
Тато став учасником Майдану. Після того, як почалася війна, активно волонтерив. А у 2016 році пішов добровольцем у батальйон Кульчицького (Батальйон оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького — добровольче формування Національної гвардії — “Н”), де прослужив понад п’ять років. Звільнився в грудні 2021 року за станом здоров’я.
Батько був учасником Першої Карабаської війни в Азербайджані. І там ситуація приблизно така була, як і в Україні. Тобто російські війська під виглядом захисту російськомовних або вірменомовних людей зайшли на чужі території.
Тому коли почалася війна тут, в Україні, для батька це було особисте, болюче та принципове.
Відаді Ісрафілов
Минуло 30 років — і Азербайджанська Республіка повністю відновила контроль над своєю територією. Я вірю, що Україна також це зробить.
Хочеться, щоб це було не за 30 років, а найближчим часом. Ми обов’язково цього дочекаємось. Ви ж бачите, Росія стає настільки слабшою, що вже не може утримувати такі маленькі території, як Карабах.
Думаю, зараз усі країни будуть користуватися моментом і повертати свої загарбані Росією території.
А Україна в цьому буде для всіх прикладом.
Читайте також:
Звільнений Карабах: чого домагається Азербайджан, вихід вірмен, доля російських “миротворців” і уроки для України
Відаді Ісрафілов з побратимами
24 лютого 2022 року вся наша родина була у батька вдома. Ми знали й розуміли, що повномасштабне вторгнення неминуче. Тато отримав дзвінок від побратимів: “Почалося”.
Як голова сім’ї він розпорядився, щоб я відвіз жінок нашої сім’ї в безпечніший регіон на захід України. Адже родина — то найцінніше.
Сам тато в цей час, зрозуміло, доєднався до своїх побратимів. Адже колишніх військових не буває. Разом з іншими ветеранами він стояв на захисті Київщини.
Зараз мій батько, Відаді Ісрафілов, не може брати участь у воєнних діях через стан здоров’я, проте він аж ніяк не знімає з себе відповідальності. З кінця березня тато очолює спілку добровольців Азербайджану, які виявили бажання захищати Україну. Він створив це азербайджансько-українське братерство ветеранів та добровольців.
Організація взяла на себе допомогу і з волонтерства для війська, і щодо корисних контактів у спільноті, і щодо поховання бійців. Спілка допомагає добровольцям спорядженням, сприяє у вирішенні юридичних, соціальних питань. Вони — і чинні військові, і ветерани, і члени їхніх родин — завжди знають, що можуть розраховувати на свого очільника.
Я також дотичний до діяльності спілки й допомагаю татові. Особливо щемкі питання — поховання полеглих воїнів. Це крає серце.
Ми вже поховали понад 30 громадян Азербайджану, що загинули на війні за Україну.
Батько допомагає родинам поховати свого захисника в Україні або відправити його тіло в Азербайджан. Кожна втрата для нас — це особливий біль та спільне горе.
Відаді і Шахліяр Ісрафілови, батько й син
Мій тато має таку рису: він не може відмовити у допомозі. Завжди шукає шляхи, як підтримати людину, що звертається до нього особисто або до спільноти. Він завжди щось везе на фронт, когось привозить з фронту, щось вирішує телефоном, направляє, контактує. Тобто, життя в нього не змінилося — тато ще на фронті.
До бізнесу він також не повертається, поки в країні війна. Тож це питання — на мені.
Читайте також:
У Баку відкрили Стіну пам’яті полеглих за Україну азербайджанців: їх уже 26
Свій шлях повернення до цивільного життя тато почав 2021 року. Ми його в усьому підтримуємо, проте це важко назвати поверненням. Для ветерана немає чіткої межі життя на службі й після неї. Тато головою і серцем — зі своїми побратимами та їхніми родинами.
Відійти від фронту на 100% — складно і не знаю, чи взагалі можливо. Я бачу по татові, по його побратимах, що повна інтеграція у цивільне життя практично неможлива. Вони все одно зустрічаються і будуть зустрічатися, щоб згадувати ті суто їхні часи, спілкуватися на свої військові теми своєю військовою мовою.
Тому сказати, що ми повністю повернули тата в наше минуле життя — не можу так сказати. Він 90% свого часу приділяє війні й навколовоєнній темі.
Відаді Ісрафілов з побратимами
Загалом, повернення до цивільного життя — це комплексне питання. Ветеранами та ветеранками повинні опікуватися й держава, і суспільство. Усе задля того, щоб вони почували себе захищеними у всьому: психологічно, соціально, медично, юридично, фінансово. Усі ці аспекти мають бути враховані.
І підтримка ветеранського бізнесу в цьому сенсі теж дуже важлива.
Читайте також:
Як чорний часник став світлою ідеєю у ветеранському бізнесі: історія ветерана і підприємця Володимира Скосогоренка
Щодо нашого сімейного бізнесу, то від моменту заснування компанії він весь час розвивався. Тато тоді не міг стовідсотково бути долученим до компанії, бо був на війні. Для нього захист України — першочергове. Але він завжди допомагав на відстані: консультував, радив, коригував. Його досвід — величезний, і ми завжди мали від нього підтримку.
Шахліяр Ісрафілов
Тож із часом наша компанія почала займатися не лише ремонтами, а й будівництвом будинків, котеджів тощо. Ще через 5-6 років ми захотіли подальшого прогресу — і почали працювати з великими замовниками та тендерами. Це вже були не квартири й будинки, а магазини, торговельні центри. Наші замовники — це дуже великі компанії абсолютно різних форматів: провідні бізнеси, державні замовлення, критична інфраструктура.
Нашій компанії вже майже 10 років, наступного року — ювілей. Для нас це дуже велика дата. Але коли є підтримка і ціль, то навіть важкі часи не знесилюють, а дають наснагу рухатися вперед. Коли проходиш через труднощі — стаєш сильнішим.
Скажу чесно: до грантів у бізнесі я ставився дуже скептично. Думав, що грант — це щось не про нас. Але одного разу батько прийшов і каже, що є конкурс проєктів від Українського ветеранського фонду, є можливість виграти фінансування і допомогти тим, хто повертається з фронту. Ми обдумали це і зрозуміли, що спробувати потрібно. Це буде або досвід участі, або дійсно класна можливість розвинутись і втілити в життя соціальний проєкт. Ми хочемо працевлаштувати якомога більше ветеранів.
До 24 лютого 2022 року левова частка наших працівників були ветеранами АТО/ООС. У нас із татом є мета — працевлаштувати якомога більше ветеранів і зараз. Ми можемо допомогти тим, хто повертається до цивільного життя і шукає роботу. Саме для цього і взяли участь у конкурсі проєктів #Варто від Українського ветеранського фонду. Ми спробували… і нам вдалося!
Читайте також:
Фартовий “Інтелігент”: як харків’янин вижив у полоні і повернувся до життя завдяки ветеранському бізнесу
Завдяки коштам від УВФ ми придбаємо автомобіль та спеціальне будівельне обладнання. Автомобіль — це мобільність у поїздках по містах. Обладнання — стяжечне і штукатурне. Це те обладнання, працювати з яким можна навчити будь-яку людину з нуля. Людина вивчить принципи роботи на обладнанні й матиме роботу.
Ми це обладнання взяли зумисне під ветеранів, яких будемо вчити та працевлаштовувати. На сьогодні в нашій компанії працює до 10 учасників бойових дій. Вони прагнуть роботи — ми даємо її.
До повномасштабного вторгнення у нас працювало приблизно 30 ветеранів, і ми маємо мету вийти на ці показники й покращити їх.
Після перемоги роботи буде вкрай багато. Потрібно буде відновлювати і будувати. Ми будемо максимально залучати ветеранів. Ми будемо максимально допомагати. Бо в нас є відповідний досвід.
Відаді Ісрафілов з побратимами
Найголовніше те, що треба цих людей розуміти. Оскільки в мене батько — ветеран, я знаю, як із такими людьми розмовляти, як до них ставитися. Ставлення має бути інакшим, ніж до цивільних. Деякі з ветеранів мають травми, фізіологічні й психологічні. Це потрібно враховувати.
Найголовніше те, що шана до ветеранів — це основа. Допомагати й усіляко сприяти ветеранам та їхнім родинам — це наш обов’язок. Це обов’язок всього суспільства.
Читайте також:
Як повернутися з війни у цивільне життя і знайти себе в бізнесі: поради ветерана Олега Рудюка
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
