автор: Геннадій Карпюк
Із 37-річним Володимиром Скосогоренком, який разом із побратимами заснував підприємство з промовистою назвою “Мій часничок”, ми познайомилися в його рідній Вінниці, де у місцевому технічному університеті саме відкривали Центр ветеранського розвитку.
Знайомство було яскравим, оскільки Володя має харизму, дуже відкритий до спілкування – а йому справді є що розповісти – і надзвичайно проактивний. Що не завжди нині є характерною ознакою людини, яка воювала. Зі зрозумілих причин…
Володимир Скосогоренко
Цінна ця розмова з двох причин. Передусім, наш герой воював у перші роки російської агресії, має досвід повернення з фронту в мирне буття й контраверсійного вишукування себе у ньому. Тому його рецепт успішної боротьби за свою мрію, пошуків однодумців та безупинного самовдосконалення є дуже показовим і корисним тим ветеранам, які ще перебувають у вирі боїв, але рано чи пізно повернуться у свої громади й родини.
По-друге, Володимир уже встигнув згенерувати певний багаж мудрих настанов та філософії поствоєнного життя – нехай і суб’єктивно заглибленої, але дуже перспективної.
Та попри налаштованість на модифікацію здобутого на війні досвіду в особистісні конкурентні переваги, зокрема в підприємництві, ветеран вважає, що головну місію у трансформації українців-захисників в українців-здобувачів має виконати держава.
Місія ця полягає насамперед у тому, щоб підтримати ветеранів і дати їм зрозуміти: ми про вас не забули, кожен із вас – цінний та важливий. І генерувати під ці наративи можливості та інструменти самореалізації. Зокрема на кшталт тих грантових програм та ініціатив, які впроваджує Мінветеранів.
“Глибина питання значно більша, ніж дехто думає. Повернення з війни – це не той процес, що тебе висмикнули з простору бою, насилля та страху й помістили у теплу ванну мирного буття. Так не буває ніколи і ні з ким. Є біль нерозуміння, навіть коли здалося, що хтось не так на тебе подивився. З нами почасти не знають як спілкуватися, про що говорити. Ну і в інший бік, напевно, так само. Я сам проходив це”, – розповідає Скосогоренко.
До війни Володимир трохи попрацював у державних органах (має фах юриста). Згодом робив клепані кольчуги на замовлення для історичних реконструкторів. Потім була участь у революції Гідності, а надалі – робота помічником кухаря.
Володимир Скосогоренко під час служби у війську
Коли на сході розгорілося, вирішив іти на військову службу. Цікаво, що його призвали на посаду кухаря, а вже потім він став помічником гранатометника. Служив у 3-му батальйоні оперативного призначення НГУ, виконував бойові завдання на Луганщині, зокрема в районі 29-го блокпосту.
Перед поверненням додому часто уявляв картинку майбутнього, як то воно буде. Був упевнений: усього, що хочеться, зможе досягнути.
“А реальність усе перевернула. Звільнявся з війська 2015-го на милицях, прооперований, у 29 років. Попереду – шість місяців відновлення. Куди йти і чим зайнятися? Ветеранських спілок, які б підказали, що робити і куди прямувати, тоді не було. Мав рятувати себе сам. Як Мюнхгаузен із болота…” – констатує Володимир.
Перший час після повернення з фронту він згадує як не дуже веселий:
“Ти не розумієш, чого хочеш насправді й кому потрібен зі своїми тарганами в голові. Якось спостерігав за безхатьками і думав: гм, та в них життя майже як в окопі. Не митися, не голитися, спати зовсім не на дивані. Все таке знайоме… Такі страшні асоціації спалахували підсвідомо. Дуже тоді підтримала й допомагала моя майбутня дружина, вона повертала повсякчас до реальності й активності”.
Володимир Скосогоренко у війську
Спершу колишній нацгвардієць захопився психологією, активно шукав себе й викладав на курсах “Україна-Норвегія” як трансформувати бойовий досвід у цивільне життя. Саме тоді виникла ідея, що потрібно якось об’єднуватися, щоб заробляти. Почав промацувати нішу, але скрізь потрібні були чималі інвестиції, а грантових програм бракувало.
Володимир вирішив залучити основний ресурс – власні 2 га пайової землі. Зв’язався з фермером, який займався вирощуванням часнику. Креатив підходу був саме у переробці часнику і створенні корисного продукту.
Це історія про те, як учасники бойових дій можуть кооперуватися з аграріями, щоб згенерувати на спільному продукті якнайбільше доданої вартості.
Читайте також:
Понад 60% українських ветеранів хочуть мати власний бізнес, – опитування
“Наші партнери тоді виготовляли часникову пасту для м’ясокомбінатів, великих хлібопекарських підприємств. Ми зрозуміли, що клієнтську базу продукту слід розширювати. І почали розробляти технологію виробництва часникової пасти з довшим терміном зберігання – до пів року в холодильнику навіть після відкриття баночки.
Паста – це те саме, що ви отримали з часникодавки, але вже готове у певній ємності: до соусів, гарячих страв, грилю, салатів, а багато хто любить додавати саме такої гостроти навіть у бутерброд із ковбасою. Але в такий спосіб люди економлять час і нерви, не потрібно зберігати головки часнику, їх чистити, вичавлювати чи натирати”, – розкриває суть бізнес-ідеї Володимир.
Якісна часникова паста може замінити кілограми часнику й зекономити години людських зусиль
Але справжній апгрейд бізнес-думки відбувся, коли ветеран із товаришами відвідали одну з виставок, де дізнався про технологію виробництва чорного часнику.
Продукт достатньо дорогий, але й унікальний водночас. Ще у 2021-му він коштував 900 грн за кілограм. Адже для того беруть спеціальні сорти часнику, з більшою місткістю цукрів. Його ферментують в обладнанні й за рахунок визначених температури, вологості та хімічних реакцій часник стає чорним. Причому змінює не лише колір, а й смак та свій характерний запах, зовсім “перестаючи бути схожим на себе”.
Багато хто каже, що чорний часник нагадує… чорнослив. Водночас корисні властивості часнику посилюються завдяки ферментації. Приміром, він добре розріджує густу кров і допомагає регулювати кров’яний тиск.
Спершу команда Скосогоренка намагалася запропонувати деяким виробникам взяти їхній продукт під свій бренд, щоб спростити задачу. Але ті не хотіли мати справу з настільки незвичною новинкою.
Тоді ризикнули піти шляхом розвитку цієї теми самотужки. Це важка робота, пов’язана з просуванням товару, але водночас вона цікава й мотивує до постійного перебування в діловому тонусі.
Читайте також:
Власний бізнес АТОвців: допомога держави, побратимів, поради тих, кому вдалося
Володимир Скосогоренко
“До повномасштабного вторгнення ми шукали нішу в просуванні. Але напад Росії в лютому 2022-го змусив взяти тривалу паузу в роботі, оскільки двоє партнерів пішли воювати. Потім я набрав іншу команду, але і їх згодом мобілізували.
Але те, що хлопці знову опинилися у війську, додало певних перспективних ідей. Один із них, який уже трохи відслужив, якось зателефонував і сказав, що вже ненавидить чистити часник, коли перебуває в наряді на кухні, а особливо, якщо привезуть дрібні голівки. Й молиться, аби наш бізнес не загнувся і часникова паста дісталася і їхнього камбуза. Я, каже, купуватиму її тільки у тебе, бо немає сили терпіти ці знущання”, – з посмішкою згадує такі моменти спілкування ветеран-атовець.
Володимир навіть надіслав у Міноборони пояснення, чому цей продукт економічно вигідний. Наприклад, часник купують за ціною щонайменше 100 грн/кг. Проте в середньому 10-20% піде на відходи. А скільки вартує робота однієї людини, яка за годину може перечистити за умови великих зубчиків не більше 3 кг часнику? А його ж іще слід помити, правильно зберігати…
Тоді як тут – усе готове, в літровій банці. Узяв ложку, зачерпнув скільки треба, вкинув у казан, – і страва на цілу роту готується!
“Мій часничок” планує з часом вийти і на закордонні ринки
Ми виготовляємо часникову пасту, пюре і чорний часник. Приміром, одна точка шаурми використовує мінімум кілограм часнику для соусу. Цей часник потрібно закупити, помити, обробити. А в нас він герметично закритий, якість підтверджена лабораторними дослідженнями.
Ветеранський бізнес повинен демонструвати відповідальність, а наш продукт чи послуга для споживача мають асоціюватися з безумовною якістю”,
– озвучує основні постулати ветеранської справи досвідчений її знавець.
Рано чи пізно він планує вийти зі своїм продуктом і на закордонні ринки. Проте для цього, зізнається Володимир, треба ще трохи наростити “м’яска”. Адже для кожної країни потрібен свій, окремий підхід і окрема маркетингова стратегія.
А поточною задачею власного бізнесу ветеран наразі вважає виживання і допомогу хлопцям та дівчатам на фронті. Щоб їм було куди повернутися й отримати підказку, як знайти себе після завершення військової служби.
Цьогоріч “Мій часничок” у межах пілотного проєкту залучає ще одного ветерана, щоб він вирощував підготовлений партнерами насіннєвий матеріал. Із технологією йому допоможуть, а врожай гарантовано піде на переробку. Загалом, таким чином різні ветеранські проєкти можуть один одного підштовхувати до прогресу.
Читайте також:
Повернення ветеранів з війни: про що говорили на форумі “Повага. Досвід. Перспектива”. КЛЮЧОВІ ТЕЗИ
Володимир Скосогоренко
Володимир має успішні грантові історії. Удача усміхнулася, коли він подався на гранти від Українського фонду стартапів USF і від GALITE INTERNATIONAL, що підтримував початок соціальної бізнес-діяльності.
Отримані кошти пішли на закупівлю потрібного обладнання. Але день, коли “Мій часничок” мав почати їх витрачати, випав на горезвісне 24 лютого 2022 року. Ініціативи довелося призупинити.
Та попри все, ветерани таки реалізували цей грант.
“Звісно, я і далі думав, як розвиватися. Побачив оголошення про конкурс Українського ветеранського фонду Мінветеранів #Варто 2.0 і одразу вирішив, що подаємося, – розповідає Володимир. – Ми і тут змогли. Тепер реалізовуємо заплановану програму й звітуємо про її виконання.
Наші грантові історії розвінчали міфи про те, що отак запросто не можна отримати доволі пристойні ресурси, що тут “роздають гроші для своїх”. Коли таки прийшли ці кошти, я подумав: ого, виявляється що так можна!
Головне, друзі, затямте:
коли подаєтеся на такий грант, слід досконало розуміти власну справу і саме це показувати у своїй заявці.
У мене немає якогось родинного ресурсу – моя мама швачка, а батько кранівник, тому я не “мажорний” і розраховую виключно на свої сили, допитливість, знання та енергійність”, – наголошує ветеран. І радить побратимам глибоко вивчати ту бізнес-сферу, в якій вони хочуть здобути додаткові ресурси для розвитку.
Володимир Скосогоренко
Володимир Скосогоренко дуже задоволений діяльністю Українського ветеранського фонду Мінветеранів. Навіть дещо запозичив і у свою роботу.
“Вони структуровані, але при тому дуже людяні. Їхні звіти чи індикатори нас дисциплінують, адже там навіть потрібно обов’язково ходити на інтерв’ю й розповідати про свою історію і прогрес.
Фонд дуже допомагає в розбудові ветеранського бізнес-ком’юніті, коли нам зручно спілкуватися й започатковувати між собою корисну колаборацію. А найкрутішими, на мій погляд, грантовими інструментами є ті, що передбачають навчання та консультування.
Хочемо надалі масштабуватися, бо немає бажання зупинятися на чомусь малому. Є мрія збудувати завод, щоб технологічно вийти на вищий рівень та більші об’єми. Адже в середньому українець з’їдає за рік приблизно 1 кг часнику. Тобто ринок справді великий”, – розповідає Володя про практичну користь від партнерства зі структурою Мінветеранів.
Читайте також:
Голова Ветеранського фонду Наталія Калмикова:
На фронт повернулися майже 80% ветеранів з УБД
Володимир Скосогоренко
Запитали ми у Володимира і про швидкість адаптації після повернення з війни. Чи доцільно вчорашньому військовслужбовцю чи військовослужбовиці одразу поспішати й стрімголов шукати свою нішу в бізнесі?
“Потрібно спершу трішки пригальмувати. Поволі прислухатися до себе, вивчити власні спроможності, ідеї. Промоніторити, що відбувається навколо.
На фронті все стається дуже швидко, а на мирній територій процеси не такі стрімкі. І це наших хлопців та дівчат трохи злить, –
зауважує Володимир. – Декому здається: у мене купа сил та енергії, що чекати, вперед – на барикади конкуренції й у марафон за своїм клієнтом. Але не так все просто.
Треба брати паузи після фронту, щоб відпочити, набратися сил, зрозуміти, чого ти хочеш. А це дуже важко, оскільки є певні ментальні моменти, які слід дещо змінити в контексті не роботи зараз і сьогодні, а в сенсі бачення довгої дороги до амбітної мети.
Потрібно довести себе такими от розумовими вправами до тієї кондиції, поки чітко не сформулюється мрія-стратегія”, – радить побратимам ветеран-бізнесмен.
На його переконання, бойовий досвід можна і потрібно трансформувати у будь-яку сферу життя, адже на полі бою відпрацьовується успішна стратегія виживання. Бізнес – теж своєрідна війна, де не можна розслаблятися до втрати контролю. Тому скіли із шанців дуже добре заходять тут, але їх потрібно конвертувати в іншу особистісну “валюту”.
“Слід розуміти, які корисні навички з’явилися після фронту і як ними користуватися. От, візьмемо штурмовика, якого дресирують, щоби він ішов і все бачив та водночас прораховував – ризики й переваги, майбутні дії. У “Моєму часничку” як це працює? Кожен наш крок – це короткий “привал” на збір інформації від ринку, партнерів, політики, оцінку ситуації. А потім – коригування планів.
Учасник бойових дій може помічати значно більше, аніж інші“, – наголошує Володимир.
Насамкінець запитуємо в нашого героя, чи залишаються в нього “флешбеки” після війни і як він із ними бореться.
“Якось уже після демобілізації я їхав у монастир в Молдові. От, виїхали на вузьку дорогу, густо зарослу кущами й деревами. Й одразу спалахнула аналогія – те саме бачив на Луганщині, і з такої ж “зеленки” у будь-який час по нам могла відкрити вогонь ворожа ДРГ. Плюс багато будиночків під черепицею, що додавало схожості. Почало накривати добряче, навіть руки заповзялися шукати зброю, – пригадує Скосогоренко. – Слава Богу, поряд була наречена. Я її схопив за руку і голосно сказав, що мене “криє”. Вона все зрозуміла, почала відсторонений діалог з таксистом, завела в цю розмову й мене, і якось поступово попустило.
Відтоді я системно працював з цією проблемою. І тепер уже можу про це говорити, спогади більше не вганяють у якісь некеровані емоційні стани.
На жаль, усім, хто воював, потрібно навчитися жити зі своїм бойовим минулим і спогадами про нього”, – наголосив очільник “Мого часничка”.
Читайте також:
Як повернутися з війни у цивільне життя і знайти себе в бізнесі: поради ветерана Олега Рудюка
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
