Власний бізнес АТОвців: допомога держави, побратимів, поради тих, кому вдалося

Стартовий капітал для власної справи ветерану АТО можуть подарувати і Держслужба зайнятості, і місцева влада, і міжнародні донори. Розповідаємо приклади, явки та паролі

автори:
Леся Шовкун
Дмитро Лиховій
Ольга Гордійчук

 

Осінь 2014 року. Після Іловайського котла Україна приходить до тями в оманливій тиші першого «Мінського» перемир’я. У бункері біля Луганської ТЕС сидять і нудяться від бездіяльності випускники найкращих вишів України – кілька біологів, юрист, маркетолог, фахівець з ІТ-технологій. Вони – бійці добровольчого батальйону «Айдар». Над головою гупає ворожий обстріл.

Десь тоді зародилася ідея компанії «Українські генетичні технології», яка згодом реалізувалася на «гражданці» – вже на економічному фронті. Компанія першою в Україні почала розробляти реагенти для клінічних досліджень, досі закуповувані лише за кордоном.

«Ми вирішили, що повинні щось виробляти, долучитися до реального сектору економіки, а не перепродувати», — розповідає один зі співзасновників компанії, її PR -менеджер Дмитро Лавренчук.

Фото з АТО: Біжан Шаропов – по центру знизу, Дмитро Лавренчук – згори праворуч

За словами біолога Біжана Шаропова, ідея виробляти саме реактиви прийшла не одразу. «Але в нас у загоні було два біологи. І як спеціалісти, ми знали, що реагенти, які використовують у клінічних лабораторіях (для діагностування венеричних захворювань, різних типів раку тощо) та для наукових досліджень виробляються лише за кордоном. Відповідно, у наших лабораторіях є або неякісні російські реагенти, які дають велику похибку, або дорогі європейські, що значно здорожчують аналізи», — пояснює Шаропов.

Повернувшись з АТО, започаткували стартап – поступово, вкладаючи власні кошти, зароблені на інших роботах. На допомогу від держави навіть не розраховували.

«Ветерани мають вести за собою, піднімати країну. А не стояти з простягнутою рукою й не просити в держави якихось пільг», – переконаний Лавренчук.

Втім, в Україні є багато структур і людей, які допомагають ветеранам АТО започаткувати власний бізнес на «гражданці». Вони наголошують: підтримка потрібна, але це має бути не риба, а вудка.

Чому повернення з війни означає зміну роботи

«Для ветеранів відкриття свого бізнесу – це передусім самореалізація і соціалізація», – пояснює «Новинарні» психолог Олена Нагорна, яка працює з військовими.

Загострене почуття справедливості, бажання змінювати життя навколо себе на краще (яке не завжди збігається з уявленнями про «краще життя» у цивільних людей), неспроможність миритися з, на їхній погляд, безглуздими вказівками керівництва – все це призводить до того, що після повернення з війни учасникам бойових дій складно повернутися на попереднє місце роботи або влитися в новий колектив.

Тож бажання зайнятися власною справою і працювати на себе, а не на когось, для ветеранів АТО цілком природне й логічне.

І, водночас, вони мають величезний потенціал для успішного ведення власної справи.

«Ветерани мають навички більш швидкого реагування на змінені обставини – під час участі в бойових діях вони розвинули інтуїцію, “чуйку”. А ще в них більша готовність ризикувати – а отже, вони більш відкриті до інновацій в бізнесі, ніж люди без такого досвіду», — зазначає Нагорна. І додає, що досвід планування операцій дуже допомагає при складанні та реалізації бізнес-плану.

Звісно, є й можливість зазнати невдачі або навіть банкрутства, Але цей ризик для ветерана значно менший, ніж ризик скотитися на дно від бездіяльності, банально спитися або зазнати психічного розладу, переконують фахівці.

«Безперечно, без економічного знання, розуміння бізнесових процесів складно розраховувати на успіх. Але як свідчить світова практика, набутий ветеранами досвід, переоцінка цінностей дозволяє легше йти на зміну професійної діяльності», — зауважує психолог.

Воїну — гідна праця: переоцінити цінності

«У ветеранів, які повертаються в цивільне життя, відбувається переоцінка цінностей. Коли людина пережила втрату друзів, бачила загибель людей – це дуже сильні психологічні наслідки. І власна справа, коли ветеран продовжує робити щось важливе, виробляти якийсь власний продукт чи послуги, і при цьому може об’єднувати навколо себе людей, побратимів, для нього є дуже важливою», — підкреслює в коментарі «Новинарні» заступниця голови правління громадської організації «Центр зайнятості вільних людей» Оксана Філоненко.

«Але скажемо відверто — не кожна людина може відкрити й вести власний бізнес», — додає вона.

Розібратися з тим, чи вдасться їм перекваліфікуватися в підприємців, ветеранам допомагають численні волонтерські ініціативи та громадські організації. «Центр зайнятості вільних людей» – одна з найбільших таких в Україні.

Для допомоги ветеранам АТО тут, зокрема, діє проект «Воїну – гідна праця», координаторкою якого є Філоненко. Також учасники бойових дій можуть отримати допомогу в рамках проекту «Бізнес-інкубатор», який спрямований саме на навчання відкриттю власної справи ветеранів і внутрішньо переміщених осіб.

Оксана Філоненко (в центрі) з колегами по ГО

«Цей проект діє вже кілька років, вже було три хвилі навчання по півроку – від подання бізнес-плану до реалізації проекту. Нам навіть вдавалося залучати спонсорів, які на найкращі бізнес-ідеї давали міні-гранти для реалізації цієї справи», — розповідає Оксана.

Один із прикладів — Олександр Морозов. Чоловік започаткував власний бізнес — серветки для чищення зброї. «Він зробив пробну партію, яка знаходиться на реалізації у військовій частині, і займається процесом сертифікації. Адже в оформленні постачання для військових є своя специфіка», – наводить приклад співрозмовниця «Новинарні».

Навчання на курсах ведення власного бізнесу, які також працюють при центрі, допомагає колишньому бійцю розібратися, наскільки його бізнес-ідея актуальна й особлива. «Бо кожен другий-третій каже – “я відкрию кав’ярню “. А тих кав’ярень – мільйон, чим твоя відрізнятиметься від інших, буде унікальною? Це важливо», — пояснює Оксана Філоненко.

У рамках інформаційної кампанії «Захоплені життям. Історії успіху учасників АТО» «Центр зайнятості вільних людей» у жовтні проведе вже п’ятий всеукраїнський форм – цього разу у Львові (попередні відбувалися в Харкові, Дніпрі та двічі — в Києві). Один із його розділів – відкриття власної справи: ветерани-підприємці діляться одне з одним досвідом, розповідають про власні невдачі та перемоги у веденні бізнесу.

Приклади успіху:
дивіться, як їм вдається

Можливість навчитися на чужих помилках допомагає набити менше власних ґуль. Зовсім без них усе одно не обходиться, адже кожна справа різна й започаткована в різних стартових умовах. Але ті учасники бойових дій, які вже можуть назвати себе бізнесменами, визнають, що досвід таких самих початківців, як вони, був для них дуже корисним.

Кілька підприємців, які повернулися з фронту й більш чи менш успішно провадять свій бізнес, погодилися поділитися своїми здобутками з читачами «Новинарні».

 

Євгенія Янченко «Єва»

медик-волонтер, 25 бтро «Київська Русь»

бізнес – квітковий магазин «Імперія орхідей» (кількість працівників: двоє)

Євгенія, яку побратими частіше називають позивним «Єва», у 2014 році поїхала на фронт разом із чоловіком – командиром 25-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь» Андрієм Янченком «Висотою».

Повернувшись із зони бойових дій, у листопаді 2015-го народила первістка. А в 2017-му заснувала власну справу – вже досить успішний магазин орхідей.

– Ми тільки три місяці як працюємо. Потихеньку намагаємося розвиватися, рекламувати себе – флаєри, виставки, скоро вийде наша реклама на радіо. Також працює «сарафанне радіо», соцмережі, розповідає Євгенія.

Замовляємо орхідеї з Нідерландів, напряму від компанії, яка їх вирощує. Завжди намагаємося брати так, щоб квіти тішили покупців якомога довше.

Зараз шукаємо цікаві, незвичайні види з Азії, їх майже ніхто в Україну не завозить. Думаємо про відкриття другого магазинчику.

Наші клієнти знають, що ми завжди їх проконсультуємо, підкажемо, якщо щось не так із квіткою. Вони можуть до нас приїхати, навіть залишити у нас квітку, щоб ми довели її до ладу і повернули.

…Раніше я ніколи не займалася флористикою. Але захотілося. І все добре пішло!

Мене дуже підтримав чоловік. Зараз я дуже навчаюся, відвідую майстер-класи [з ведення бізнесу], різні заходи. Читаю літературу. Інформації дуже багато, було б бажання.

На початку для відкриття магазину ми використали власні заощадження, також наші друзі дали нам невелике кредитування на рік. Найважче було з приміщенням, адже оренда в Києві дуже дорога. Я почала шукати в нових районах – і знайшла те, що одразу припало до душі. Зробили там ремонт хлопці з батальйону дуже допомогли. Хтось шпаклював, хтось фарбував. І за два тижні відкрилися.

Ми дуже вдячні за допомогу організації «Ветерано сервіс» – вони постійно нас рекламують, нагадують, що є такий бізнес у ветеранів. Запрошують на заходи і фестивалі, роблять огляди, пишуть відгуки.

У нас було маленьке приміщення, яке ми не використовували, і завдяки «Ветерано сервіс» до нас заїхали «Ветерано кава».

Поради від Єви

– Насамперед – у жодному разі не опускати руки.

По-друге, не треба імпульсивних рішень: це кошти і це бізнес, де є велика конкуренція, тому всі рішення мають бути обдуманими. По-третє, не можна економити на рекламі. Без реклами не буде нічого.

Якщо хтось думає, що клієнти прийдуть тільки тому, що ми ветерани, – це помилка.

До того ж, оскільки ми позиціонуємо себе як ветерани, то маємо нести відповідальність за якість нашої продукції. Ми зобов’язані, щоб вона була на найвищому рівні.

Павло Тука

оператор-навідник БТР, 81 оаембр

бізнес – приватне охоронне підприємство «Титан» (кількість працівників: понад 40 учасників АТО в штаті/резерві, шість професійних охоронців)

Попри офіційну посаду оператора-навідника БТР, на фронті Павло Тука, боєць 90-го штурмового батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади, займався в основному аеророзвідкою. Демобілізувався у вересні 2015-го. Охоронну фірму створив спільно з іще одним ветераном.

– Ми почали недавно, – розповідає Павло. – Об’єдналися з Анатолієм Свиридом. У мене досвіду в охоронній сфері не було, а Свирид – професійний тілоохоронець, має досвід в охоронних послугах.

Дали оголошення про набір людей на роботу, і до нас звернулися багато хлопців. Зараз маємо близько 45 людей у резерві. Коли є об’єкт – обдзвонюємо цих людей і беремо їх на роботу.

Монтаж відеоспостереження, системи охорони ми вже робимо. Наприклад, зараз завдяки волонтеру Роману Сініцину до нас звернувся австрієць, який потребує послуг охорони – і з вересня починаємо з ним працювати.

Про пільги щодо відкриття бізнесу для атовців я не чув. Але суспільство нас підтримує. Є певний сегмент людей, які першочергово звертаються до нас, якщо їм потрібна охорона або монтаж пристроїв та сигналізації – саме завдяки тому, що ми учасники АТО.

Спочатку ми і зарплатню, і за оренду приміщення платили зі своїх власних заощаджень та інших доходів. А зараз до нас звертається все більше клієнтів.

Головна наша перевага – це колектив. У нас високий рівень довіри, всі один одного добре знають. Разом легше.

Поради від Павла

– Перш за все – не будувати надмірних ілюзій, тверезо підходити до своїх стартів та ідей.

Ми спілкуємося з атовцями, які раніше відкрили свій бізнес, і бачимо: якщо працюєш довго і важко, то успіх є.

 

Артем Бутов

боєць добровольчого батальйону «Донбас», група безпілотників

бізнес – міні-птахоферма на Донеччині (кількість працівників: троє)

фото: Fakty.ua

32-річний Артем Бутов організував птахоферму в селі Дробишеве Лиманського району Донецької області. Бізнес діє півтора року, є навіть торгова марка – «Дробишевські курчата».

Влітку 2017 року Бутов став першим отримувачем державної допомоги в рамках інвестиційної програми «Донецький куркуль», яку започаткувала Донецька військово-цивільна адміністрація на чолі з Павлом Жебрівським. І це не перший Артемів досвід успішного залучення фінансування.

У кінці 2015 року я отримав грант від ПРООН (Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй). Це гранти для жителів Донецької і Луганської областей та переселенців для відновлення або започаткування власного бізнесу, – розповідає «Новинарні» «куркуль» новітнього часу Бутов.

Коли казав односельцям, що хочу написати заявку на грант, вони з цього спочатку підсміювалися. А коли я отримав грант і почав потихеньку працювати, то люди підходили і розпитували. Я їм розповідав, допомагав якщо бачив, що людина дійсно буде щось робити.

Я раніше не займався птахівництвом. Але в мене було бажання займатися власною справою. Це часто трапляється серед атовців я не міг собі уявити, що працюватиму на когось. Учаснику АТО важко йти на роботу і слухати, що хтось тобі щось наказує. Це стало мотивом розпочати свій бізнес, де ти відповідаєш за всі результати.

…Важко на кожному етапі бізнесу. Спочатку було важко його побудувати, потім – виростити птахів. Тепер планую розширюватися – створюємо кооператив, закупили нове обладнання, зробили ремонт. Можливо, вийде отримати кредит. У нас буде приблизно 3 тисячі курочок.

Для ветеранів АТО якихось особливих пільг у веденні бізнесу немає. Хіба що військовий збір 1,5% я не плачу. Але головне, що хлопці-атовці активні, ми один одному допомагаємо.

Я багато їжджу на семінари, тренінги, дізнаюся про нюанси сільського господарства. Хочу розвивати його на своїх теренах. Ми зі знайомою створили громадську організацію «Ділова Лиманщина», мета якої сприяти розвиткові самозайнятості й малого бізнесу в нашій громаді.

У нас нормальні відносини з керівництвом області, тож якщо хтось із Донеччини хоче зайнятися бізнесом, то може звернутися до нашої громадської організації.
Грант від ДонВЦА для мене вже другий. За програмою «Донецький куркуль» можна на розвиток власного бізнесу отримати до 500 тисяч гривень.

Поради від Артема

Найважливіше це прийняти рішення.

Помилки роблять усі, від цього нікуди не дінешся. Раджу більше консультуватися з людьми і дуже точно вираховувати бізнес-план, бо часто в ході його реалізації «вилазять» нюанси, яких не врахував.

Зараз такі часи, коли багато можливостей. У кожній області є Торгово-промислова палата треба їхати до них і знайомитися, сказати, чим хочеш займатися. І вони чимось допоможуть. Наша Донецька ТПП чудова допомагали мені, запрошують на семінари.

Також є багато асоціацій, які існують для того, щоб захищати інтереси підприємців певної галузі – я нещодавно став членом Союзу птахівників України.

Треба стукати в усі двері, цікавитися й багато запитувати – а не вважати, що ти найрозумніший.

Що треба, щоб отримати допомогу для свого бізнесу?
Приклад Донеччини

Потрібно бути зареєстрованим підприємцем, мати рахунок у банку. Взяти виписку з рахунку і довідку з податкової про те, що в тебе немає заборгованості з податків і зарплати найманим працівникам (якщо працівники є). А також – мати дієвий бізнес-план.

Якщо людина не захистила бізнес-план із першого разу, то може запитати, що саме не так, допрацювати його, податися ще раз — і отримати фінансування.

Область на цю програму виділяє 140 мільйонів гривень на рік, і вони зробили співфінансування з місцевими адміністраціями: 250 тисяч переможцям програми дає місцева влада, і 250 тисяч область. Область не виділить кошти, доки не цього не зробить місцева влада. Це стимулює громадський актив ходити до місцевих депутатів і спонукати їх виділити кошти на розвиток бізнесу.
У нас міська рада виділила 1 мільйон гривень, цього вистачило на п’ять проектів. Але на наступні проекти коштів ще не виділяли.

 

Руслан Попов

боєць ВДВ, служив на контракті у 80 одшбр

бізнес – пошиття спортивного одягу

Повернувшись наприкінці 2015 року з війни, учасник оборони Луганського аеропорту Руслан Попов спершу не міг знайти себе у мирному житті. 35-річний киянин розповідає, як упоратися з депресією допомогла підтримка дружини, що нагадала йому про давню дитячу мрію.

У дитинстві я любив грати у футбол. Але якісної форми у 1990-х не було. Тоді я розмалював звичайну чорну футболку і вийшла форма. Так у мене з’явилася мрія – випускати спортивну форму. Через півроку після повернення з фронту я розпочав власну справу – пошиття спортивного одягу під брендом UAforce.

У 2016 році була грантова програма від фонду «Відродження», на платформі кримської діаспори. Написав проект, отримав грант для переселенців та учасників АТО на ведення бізнесу. Серед учасників конкурсу було близько 200 переселенців і лише троє атовців… У результаті гранти отримали 16 переселенців і я.

Розмір гранту був до 60 тисяч гривень, але давали не кошти, а можливість закупити обладнання – у моєму випадку це були швейні машини.

Ми шиємо під замовлення спортивні костюми, куртки, футболки, шорти. Зазвичай про нас дізнаються через «сарафанне радіо» або через громадські організації.

Недавно зробили сторінку у «Фейсбуці» UAforce (індпошив спортивного одягу).

Також організували швейний цех Kiev Jersey Lab, у якому шиємо не тільки UAforce, а й бренд RIGO і навіть жіночі сукні.

Потужності невеличкі, тому пріоритет надаємо невеликому опту (10-20 одиниць). Хоча й у роздріб також шиємо.

Бізнесу вже рік, але він на рівні стартапу – на жаль, справді серйозного прогресу немає.

Шукаю різні інвестиції, беру участь у ще одній грантовій програмі для учасників АТО – «Стартап Ірпінь». Вона організовується в Ірпені, але учасники можуть бути з різних міст. У Києві досить багато різних програм навчання для ветеранів (наприклад, Центр AXIOS).
Активно ходжу на тренінги з продажів,маркетингу, вступив до університету – на економіку та бізнес-моделювання.

Поради від Руслана

– Найскладніше – наважитися. Бо багато можна говорити, але так нічого й не зробити. Але коли починаєш працювати, то починає щось виходити, хоч, можливо, й не так швидко, як хотілося б.

Помилки будуть обов’язково. Чим більше ти їх робиш, тим більше вчишся. Головне – не здаватися, хоч би як було тяжко. Можливо, взяти паузу. Але продовжувати далі.

Потрібно шукати команду однодумців, людей, які справді зацікавлені в проекті. Бо якщо люди в тебе працюють тільки за гроші, то коли щось піде не так, вони можуть скористатися ситуацію в своїх інтересах або просто покинути тебе сам на сам із проблемами. Тому командність важлива.

У моїй команді семеро людей: хтось просто допомагає, не отримуючи доходу, але дивиться на це як на перспективу. А ті, хто шиє, заробляє найбільше.

Читайте також:
Кумедний ролик про “труселя” зняли демобілізовані учасники АТО. ВІДЕО

“А оце вже еспресо!”
Другий мега-ролик від Асоціації підприємств ветеранів АТО

Євген Махревич

боєць батальйону ім. Кульчицького Нацгвардії; інженер батальйонно-тактичної групи ЗСУ, центр «Десна»

бізнес – ремонт подушок, ремонтні роботи; виробництво сільськогосподарської продукції

Для Євгена Махревича починати власний бізнес – не така нова справа, як для інших героїв цього матеріалу. За часів проживання в рідному Криму він був директором мережі магазинів брендових годинників, потім у відкрив власний інтернет-магазин із гуртової торгівлі хронометрами. З початком російської агресії бізнес довелося згорнути: Євген пішов на війну. Спершу служив у Нацгвардії, через рік, у 4-ту хвилю мобілізації, мобілізувався до ЗСУ. Під час 5-ї й 6-ї хвиль уже як інструктор навчав протимінній безпеці та інженерній справі новобранців у «Десні»…

Коли наближалося моє звільнення з лав ЗСУ, я замислився, чим займатися далі, – розповідає ветеран. Іти працювати «на дядю» не хотілося. Потроху моніторив сайт OLX – і побачив, що в Броварах продається бізнес із реставрації подушок. Після звільнення я туди прийшов, подивився, оцінив бухгалтерію: ледве на нулі дихає. Викупив його і почав працювати.

Вклав власні заощадження — 4000 доларів.

Це був готовий бізнес «Домашній помічник» – реставрація подушок на стаціонарній точці, за якихось 100 метрів від моєї квартири в Броварах. Там уже довгий час працювала дівчина, яка всім цим займалася.

Але я вирішив цю фірму розширити. Обрав напрямок «Майстер на годину»: всілякі роботи по сантехніці, електриці, будівництву Хоча я ніколи не займався ніякими ремонтами, але вирішив, що зможу, потягну.

І справа пішла. Давав оголошення через OLX, місцеві сайти. Люди телефонують, питають: ви таке робите? Я сміливо кажу: так, роблю. Потім дивлюся в YouTube, «як воно робиться» (посміхається), приїжджаю і виконую. Клієнти задоволені – значить, все нормально.

Я давно був оформлений як ФОП на 2-й групі оподаткування – під час служби переходив на нульову ставку, а тепер повернувся.

Прибуток почав отримувати буквально на другий місяць. У такому бізнесі можна було заробляти 10-15 тисяч гривень на місяць «чистими». Але це був радше експеримент — зможу чи ні. Більше 500 доларів таким бізнесом, якщо робиш усе сам, заробити навряд чи вийде.

Що краще – купувати вже готовий бізнес чи починати свій з нуля?

Мабуть, я все ж таки порадив би починати з нуля. Купуючи готову справу, можна сильно «влетіти». Адже коли продається бізнес? Переважно в стадії занепаду. Дуже мало хто продає свій бізнес на стадії розквіту. Тож якщо купуєш готовий бізнес, треба все ретельно прорахувати і продумати, як вивести його на прибуток і чи це можливо взагалі.

Коли я купував «ремонт подушок», то бачив, що він ледве тримається на нулі. Але я також розумів, що це вже «прикормлене місце», тут є своя база клієнтів. І я з досвіду знав, як треба його розвивати: зробив для фірми окремий сайт (це дуже важливо), почав давати більше реклами, розширив перелік пропозицій тощо. За рахунок цього обіг коштів збільшився втричі за два роки.

«Домашній помічник» і досі працює, хоча прибуток приносить невеликий – хіба що за оренду броварської квартири заплатити. А от «Домашній майстер» закрився, бо з травня я переїхав у село.

Це не дауншифтинг – я планую заробляти на сільськогосподарському бізнесі. Хоча скільки саме – будемо дивитися. Зараз, наскільки я розумію, агрокомплекси виходять із тіні, показують серйозні цифри прибутків. Ми цього року засіяли гектар кукурудзи. На посів пішло приблизно 20 кілограмів зерна, а по збору вона дає 10-12 тонн!

Причому орендувати поля необов’язково. Ми з напарником, переселенцем із Донецька, купили в напівзакинутому селі Десятини (Житомирська область) стару хату з городом за 1,5 тисячі доларів. Сусідні хати покинуті – їхні городи нам також віддали. Городи тут великі, так і назбиралося майже три гектари.

Крім кукурудзи, посадили на пробу ячмінь і картоплю – подивимося, як воно буде працювати і чи варто на наступний рік братися до цього серйозніше. Ще закупили маточне поголів’я в’єтнамських свиней – поки що десять голів, але будемо збільшувати. Гусей починаємо розводити.

І навіть віскі пробуємо виробляти – під маркою «Бурштинка». Спершу зробили трохи на пробу, а виявився непоганий напій –він на ячмені, дуже м’який смак, пахучий, з присмаком меду! Приїжджали журналісти, куштували – кажуть, не гірше, ніж в Ірландії.

Головне в сільськогосподарському бізнесі організовувати ринок збуту, щоб продавати свій товар як мінімум по всій Україні. Без інтернету це дуже важко, тому треба на селі розвивати доступ до інтернету.

Про програми з підтримки власного бізнесу для учасників бойових дій я нічого не чув. Думаю, якщо таке і є, на щось серйозне цієї підтримки все одно не вистачить. Принаймні в моєму випадку. Ну скільки можуть дати грошей? Тисяч 60 гривень? Що за ці гроші можна купити? На трактор не вистачить.

Велике інтерв’ю з Євгеном Махревичем читайте в “Новинарні” незабаром.

Риба до вудки. Що пропонує держава

Звісно, все залежить від масштабів бізнесу й амбіцій, проте для багатьох ветеранів, які прагнуть розпочати власну справу і не мають на це коштів, допомога держави може стати справді значною підтримкою.

Інша річ, що про таку можливість знають далеко не всі.

Як повідомили «Новинарні» у Державній службі зайнятості, «в разі відсутності підходящої роботи та з метою повернення демобілізованих учасників АТО до повноцінної трудової зайнятості» вони можуть отримати одноразову виплату допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності.

Кожному громадянину, який виявив бажання започаткувати власну справу, в Держслужбі надають індивідуальні консультації, тестують його на здатність до підприємницької діяльності.

«У разі позитивного результату служба зайнятості пропонує безробітному пройти безкоштовне професійне навчання з основ підприємницької діяльності, допомагає розібратися в усіх фінансових та юридичних тонкощах ведення бізнесу», – зазначають у Держслужбі зайнятості.

Далі безробітний має написати й захистити власний бізнес-план, зареєструватися як суб’єкт підприємницької діяльності – і залишається лише отримати кошти на відкриття власної справи.

Питання щодо надання такої допомоги розглядає спеціальна комісія, до складу якої входять представники центру зайнятості, районних, міських державних адміністрацій, організацій (об’єднань) роботодавців, профспілок тощо.

Приміром, колишній стрілець ЗСУ Володимир Арсененко з Черкащини (Кам’янський район), отримавши від Держслужби зайнятості одноразову допомогу в розмірі 62 тисячі гривень, відкрив у селі продуктовий магазин.
До АТО чоловік ніколи не займався бізнесом – був охоронцем, слюсарем, бетонярем. Реалізувати мрію про власну торговельну точку допомогли державні кошти й навчання на курсах для підприємців-початківців.

Мешканець Іршавського району Закарпаття Василь Худан після демобілізації організував фермерське господарство й розводить худобу – також після навчання в центрі зайнятості й отримання державної допомоги.

Як зазначається у відповіді на запит «Новинарні», протягом 2016 року одноразову виплату для започаткування власної справи отримали 851 безробітних демобілізованих учасників АТО.

Упродовж січня-липня 2017 року допомогу надано 343 особам.

В Держслужбі пояснюють: зменшення чисельності учасників АТО, які отримали фінансову допомоги для відкриття бізнесу, пов’язане зі значним скороченням чисельності зареєстрованих безробітних цієї категорії (за вказаний період по допомогу звернулися 9,9 тисяч учасників АТО – це вдвічі менше, ніж за аналогічний період минулого року).

Крім допомоги від Держслужби зайнятості ветерани часто можуть отримати сприяння від місцевих органів влади (як, наприклад, фінансову підтримку від Донецької ВЦА за програмою «Донецький куркуль»).

Читайте також:
Корисні поради тим, хто демобілізується. Що гарантує держава учасникам АТО

Обирати з двох шляхів. Стукати в усі двері

Тож уже досвідчені підприємці з «корочкою» УБД радять новачкам обов’язково стукати в усі двері й користуватися будь-якою можливістю отримати кошти, землю, приміщення тощо – як від державних органів, так і від потенційних інвесторів, громадських організацій, які займаються допомогою ветеранам, міжнародних фондів тощо.

Головне – не опускати руки й не розчаровуватися, якщо одразу щось не вдається.

В учасників бойових дій є беззаперечна перевага: підтримка побратимів, які завжди зрозуміють і допоможуть, та особливий досвід.

«Повернення до мирного життя дається непросто. І тут є два шляхи: можна впасти на дно, банально спитися… А можна використати стресовий досвід участі в бойових діях для зростання. Для того, щоб стати набагато успішнішим, ніж ті, хто не був на війні», – каже співзасновник компанії «Українські генетичні технології» Дмитро Лавренчук.

Який саме шлях обрати – кожен ветеран повинен вирішити для сам.

ОРІЄНТИР

Леонід Остальцев: покладатися на себе

Боєць 30-ї окремої механізованої бригади, киянин Леонід Остальцев почав бізнес через півроку після повернення з армії, ще у 2015 році. Відтоді він зі своєю «Піца ветерано» фактично став головним орієнтиром для всіх українських комбатантів, хто пробує започаткувати власний бізнес на «гражданці».

«Зараз у мене піцерія в Києві, там працює 22 людини, зростаємо. Решта відкриті по франшизі – одна піцерія в Дніпрі, ще одна в Трускавці, дев’ять кав’ярень у Києві, одна в Маріуполі, і ще є два підпроекти – «Ветерано Брауні» й «Ветерано сервіс», – розповідає «Новинарні» Остальцев.

Хоча про нього вже багато писали ЗМІ, поради Леоніда напевно доречні в матеріалі про успішний власний бізнес АТОвців.

– Нелегко на всіх етапах, – ділиться Леонід. – Складнощі бувають кожного дня. Але підприємець робить постійно робити певні кроки для вирішення проблем. Це і робить його підприємцем, керівником.

Я бачу у ветеранів великий потенціал для роботи, тому що вирішувати проблеми швидко та якісно – це те, чого вчить війна. Ухвалювати рішення, зважено ризикувати – ці якості є в тих, хто брав участь у бойових діях. Коли ти йдеш на чергову операцію, ти не будеш робити так собі – ти сплануєш і виконаєш завдання.

Я рекомендую мінімізувати можливість працювати з партнером-інвестором. Тому що там де дві людини, там дві думки. Як правило, той, хто починає бізнес і бачить його саме так, знає найкраще як його розвивати, він більш зацікавлена людина, ніж та, що дала йому гроші. Тому, як на мене, краще починати бізнес самотужки, без партнерів – брати гроші в кредит під відсотки, позичати у друзів, у знайомих, але не віддавати частину підприємства або право голосу іншій людині.

Читайте також:
“Піца Ветерано” заново відкрилася біля Майдану. ФОТО

Піца проти кільки. Новий ролик Асоціації підприємств ветеранів АТО. ВІДЕО

“Спалите одну – виросте ще дві”.
Після пожежі в “Піці ветерано” у Дніпрі засновник обіцяє розширити мережу


Над матеріалом працювали:
Леся Шовкун, Дмитро Лиховій, Ольга Гордійчук

Фото: Faceebook, надані героями статті

Матеріал підготовлено в рамках проекту,
що здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади
через Міністерство міжнародних справ Канади

canada-branding

Facebook коментарі

   

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *