“Ми взяли позицію, яку нікому не вдавалось шість разів поспіль”: деталі бою у звільненій Кліщіївці від штурмовиків 80-ї бригади

80 окрема десантно-штурмова бригада ДШВ ЗСУ розповіла подробиці бою у звільненій Кліщіївці на Донеччині.

(FB)

Наші штурмовики – кара для російських загарбників. Контакт на відстані 2 метрів, знищена довготривала вогнева точка, полон та ліквідація окупантів, які майже вдвічі переважали по кількості.

Про один з найбільш вдалих боїв за Кліщіївку розповідає старший групи штурмовиків 80-ї окремої десантно-штурмової бригади з позивним “Котик”:

“Ми пішли на штурм позиції, яку шість разів поспіль до нас не могли взяти. За попередньою інформацією, цей будинок утримувало п’ятеро окупантів. Під*ри почали відстрілюватися. З правого боку по нам теж працювали з кулемета, закидали “вогами” та скидами з дронів. Ми розвалили будинок з гранатометів та “шмелів” – і пішли в ближній бій. Окупантів виявилося дванадцятеро. Шестеро були у підвалі, інші – під завалами.

Далі – бій у підвалі. Під*ри засіли й добряче відстрілювалися. Через вентиляційну шахту ми закидали їх гранатами та вели вогонь на ураження. Коли окупанти вже були контужені, ми прийняли рішення – заходити. Спустилися в підвал та почали їх закидати осколковими гранатами. У підвалі відстань між нами і ними була 1-2 метри! Зайти тяжко через зрізані кути… Ми їх прострілювали. Тоді один з під*арів сам себе підірвав! Він вирішив не здаватися в полон. Було чути звук чеки… Ми встигли відійти. Далі добили інших гранатами, бо ніхто не хотів здаватися в полон. Бій в підвалі тривав 20 хвилин”.

Десантник описує битву рівно за середину Кліщіївки, деталі якої натепер можна розкривати. Окупанти без бою не здавалися. Цю хату вони перетворили на довготривалу добре укріплену вогневу точку з великою кількістю нір за нею. Наші штурмовики повністю її зруйнували. Але на цьому штурм тоді не закінчився…

“Двоє росіян приїхало на квадроциклі – підвезло БК, воду та “хавчик”. Нам надійшла команда – розбити квадроцикл. Ми її виконали. Ні вода, ні БК – нічого їм не допомогло. Окупанти втекли та сховалися у дальніх будинках. Нас до них довели дрони. Одному з них ми прострелили ногу. Тоді інший сказав, що здається. Ми взяли обох у полон. Коли вони здаються – це полегшення, бо наша місія йде до кінця і є можливість закріпитися та сховати від ворожих прильотів наших хлопців”, – розповідає “Котик”.

Його побратим з позивним “Бах” зауважує: “Коли береш противника в полон, завжди підозрюєш, а раптом хтось з них з гранатою та в один момент забере і твоє життя”.

“Ніколи не знаєш, на що вони здатні. Інколи росіяни спеціально здаються, щоб зробити диверсію. Були випадки, коли вони самі себе підривали або викликали на себе артилерію. Також небезпечно їх виводити. Одного разу ми сімох росіян взяли в полон. Двоє бійців з нашої роти їх вело. Велике скупчення видно з дрону. Якщо противник бачить велику групу людей, то відкриває вогонь на ураження. По своїх вони гатять ще більше, щоб ті не розповіли цінну інформацію. Але тоді вдалося вивести без втрат”, – розповідає штурмовик.

У вересні штурмова група “Котика” взяла в полон 7 військовослужбовців 1442-го мотострілецького полку РФ. Старший групи штурмовиків згадує детальніше:

“Спочатку нам сказали, що за деревом сховалося два під*ра. Ми туди стріляли з “одноразок” та РПГ, далі наша арта добре по них відпрацювала. Один забіг в підвал, інший був тяжкий 300. Коли ми брали той підвальчик, то не знали, скільки там людей. Двоє сильно відстрілювались. Вони нас не бачили. Ми тихенько підійшли з лівого боку й почали закидати гранатами… Вони не хотіли здаватись. Ми кидали потужніші “подаруночки”, щоб викурити їх звідти. У ході бою взяли в полон сімох окупантів! Кожен з них хотів жити. Ніхто не наважився вибігти з підвалу та навалювати з кулемета, щоб інші мали можливість втекти до своїх. Вони “заникалися” у підвалі й чекали, що їх пронесе… Не пронесло! На місці ворожих позицій ми знайшли малюнки зеків з церковними символами, видряпаними молитвами та горілку “Русский лед” – їх “енергетики”.

Командир роти зауважує: “Полонені росіяни цінні задля обмінів на наших військовослужбовців. Тоді серед полонених було два сержанти. Один з них брав участь в Чеченській кампанії та приїхав в Україну пересвідчитись, чи дійсно тут все так, як говорять. Пересвідчився…”

Група “Котика” постійно завдавала жару російським окупантам. Кожен вихід – величезна загроза для життя та здоров’я наших бійців. Це дуже важко. Але вони сміливо виконували завдання й відвойовували своє. Десантники згадують, як від них неодноразово втікав ворог, який переважав у силі та кількості вогневих засобів. Наприклад, в один із штурмів нашим бійцям вдалося пройти на 100 метрів більше, ніж планувалося, уціліти від прильоту танкового снаряду та вдало закріпитися.

“Ми взяли позицію й чекали, доки до нас прийде група закріплення. Навпроти нас через дорогу вибігли з підвалу росіяни. Вони тікали з правої сторони. Ми почали стріляти по них, а вони – по нас. Їх шестеро, а нас двоє. Один з них – з кулеметом. Ми відпрацювали по них з РПГ та “одноразок”. Вони тікали в поле. Ми шмаляли по всьому, що тільки можна було. Троє з них по нас відстрілювалося з відстані 50 метрів. Двох ми поклали. По них також чітко спрацювала наша арта. Ми укріпились на цій позиції та штурмували далі – продовжували нашу місію. Нам по рації казали: досить. Але ми бачили, що ще можна пройти. Чули, що під*ри тікають та ховаються. Ми продовжили штурм. Задача максимум – 100 метрів. І тут “танчик” по нас як дав! Потрапив чітко між нами. Ми попадали, але не отримали жодного пошкодження. Ми вціліли й взяли ще 100 метрів”, – згадує “Бах”.

А ще мужні “Бах” і “Котик” – ті військовослужбовці 80-ї бригади, які першими піднімали український прапор у звільненій Кліщіївці 17 вересня. Воїни встановлювали стяг під постійними обстрілами з артилерії та танків.

“Увечері дуже сильно нас крила арта. З 4 до 7 ранку вони гатили “Градами”. Ближче до 10 години ми спробували підійти, але їх арта нас висікла. Ми 4 рази намагалися встановити прапор. Хотіли біля церкви, але вона була надто зруйнована та знаходилась на відкритій ділянці. Закріпили знамено біля школи. На третій хвилині зйомки відео про звільнення Кліщіївки поблизу був “приліт” від танка. Тоді не було думки, що ми робимо історичні речі. Тоді була лише одна думка: “*обана під*рська арта!” Завжди дуже мало часу, щоб виконати задачу, бо противник пристріляв Кліщіївку по метрах. Ти заходиш на позицію, а вони вже стріляють на випередження. Та наш прапор і досі там…”

Українська земля звільняється сміливістю, кров’ю і потом найкращих з нас. Як бійці сприймають звільнення наших територій? “Котик”  чесно зізнається: для нього це вже рутина. Але кожна звільнена позиція – це підтвердження, що ми змогли відбити нашу землю.

“Ми йдемо далі і далі. Потім оглянемось і зрозуміємо, як багато змогли зробити. Але зараз наше завдання – йти вперед! У звільненні є азарт. Коли ми взяли їх вогневу точку та побачили, що вони без бою не здаються, але в результаті підриваються та втікають, тоді у нас з’явився азарт та впевненість, що ми щось можемо. Будь-яка перестрілка – це азарт. Ти відразу стаєш ніби рембо. Ти – штурмовик. Під час самої бійні мої хлопці бачать, на що вони здатні. Ми їх х**римо на максимум! У нас є азарт – йти далі”, – каже “Котик”.