автор: Марина Ткачук
фото з архіву Андрія Іллєнка
Повідомлення від офіційних речників свідчать, що в червні Сили оборони України мають просування на Бахмутському напрямку. Ця ділянка фронту лишається місцем інтенсивних боїв. Але тепер наступають уже наші, тиснуть на флангах – так, що ворог у Бахмуті потрапляє “в пастку“.
Чи відповідають дійсності оптимістичні заяви, знає лейтенант Андрій Іллєнко – начальник секції S1 батальйону “Свобода” 4-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України “Рубіж”, колишній народний депутат України та заступник голови партії ВО “Свобода”. Він уже рік як мобілізувався до лав НГУ. І зараз, разом із побратимами по батальйону, воює на Бахмутському відрізку.
“На наших очах розгортається найбільша битва у світовій історії після 1945 року. Розгортається повільно, але невблаганно, – написав Андрій кілька днів тому у Facebook. – Не кажіть про Ізраїль. Ізраїль ніколи не воював, маючи один літак на десять ворожих. Не кажіть про Америку, хай Бог її благословить. Америка ніколи не йшла в наступ, не маючи критичної переваги в усіх компонентах. Нам допомагають, так. Але це не йде в жодне порівняння з тією допомогою, яку мав той же “совок” під час Другої світової. У жодне, навіть приблизне порівняння. Але попри всі закони війни і фізики, ця битва розгортається. І українці йдуть вперед”.
Про ситуацію на запеклій ділянці фронту, значення “бахмутської м’ясорубки” у війні, власний бойовий шлях і мрію після Перемоги “залягти на дно” Андрій Іллєнко розповів в інтерв’ю “Новинарні”.
– Як ви зараз бачите ситуацію на Бахмутському напрямку?
– Ми дуже добре знаємо цю місцевість. Села Кліщіївка, Курдюмівка, Озарянівка (села Бахмутського району – Авт.) – ці назви уже навічно врізалися в нашу пам’ять і обросли яскравими спогадами. Бо саме на цій ділянці наш батальйон здійснював свою бойову роботу в кінці минулої осені та протягом зими. І нинішню ситуацію ми теж знаємо добре, оскільки спілкуємося хлопцями, які зараз там здійснюють наступальні операції.
Андрій Іллєнко у лавах батальйону “Свобода”
Вони важливі з кількох аспектів. Бахмут і його околиці, загалом Бахмутський напрямок фронту, стали символічним фактором цієї війни. І якщо зараз нашим силам вдасться протиснутися далі, створити вже реальну ситуацію нашого оточення Бахмута, то в результаті москалі будуть змушені відходити з Бахмута. Це, звичайно, буде дуже важлива, передовсім, символічна перемога, великий моральний злам на нашу користь.
З іншого боку, крім моральних, символічних і політичних аспектів, цей злам має дуже простий військовий аспект: якщо у москалів тріщить оборона на флангах Бахмута, це означає, що їм треба або відходити і, відповідно, здавати ці позиції, або необхідно терміново посилюватися боєздатними підрозділами, залучати резерви, які вони, напевно, хотіли б задіяти на інших ділянках фронту – перш за все, на Запорізькому.
Але давайте не забігати сильно наперед. На Бахмутському напрямку тривають важкі бої. Я розумію, якою ціною і наскільки важко дається кожна сотня метрів просування для наших військ.
Зараз наш батальйон перебуває на виконанні бойових завдань приблизно на тому ж напрямку, теж неподалік Бахмута, і кожен день важких боїв – він насправді дуже важливий, він впливає на перебіг подій. Адже ворог намагається здійснювати також і контратаки.
Андрій Іллєнко у лавах батальйону “Свобода”
Скажімо, за останній час, відколи наш батальйон та інші підрозділи нашої бригади перебуває на визначеній ділянці, було щонайменше дві спроби масштабних наступальних дій ворога. Вони використовували велику кількість бронетехніки – танків, бронетранспортерів, використовували авіацію, зокрема гелікоптери. З огляду на ті сили, які вони залучали до цих атак, ішлося не про те, щоб десь одну-дві позиції відбити. Там була спроба наступальної операції [росіян] тактичного рівня з метою, як мінімум, захопити один-два населених пункти, можливо, навіть із подальшим розвитком.
Але обидва рази їм це не вдалося. Вороги зазнали втрат, великих втрат. У тому числі знищені їхні танки, бронетехніка. Завдяки майстерності наших бійців, завдяки злагодженості роботи, завдяки артилерії, роботі танкістів, аеророзвідки. І перш за все, піхотинців, тому що піхотинець знаходиться на передній лінії і першим приймає безпосередньо на себе весь удар.
Зараз триває щоденна робота, активна контрбатарейна боротьба, постійні обстріли. Працюють наші сили на знищення ворожих скупчень піхоти, техніки, знищення складів боєприпасів, місць розташування. Ведеться робота по комунікаціях, по ближньому тилу ворога.
Надважливу роль зараз почали відігравати FPV-дрони (або “в народі” – дрони-камікадзе). Коштують вони чимало: це порядок цифр 600-800 доларів за одну одиницю, а потрібно їх багато. Тому ми оголошуємо збір коштів на закупку нових FPV-дронів для нашого батальйону. Щоб більше було приємних відео під надихаючу музику, як горять ворожі танки та москалі.
Збір на FPV-дрони “За Свободу”
|
– Із того, що ви бачите, як змінилися можливості росіян порівняно з минулим роком, зимою та весною?
– Якщо порівнювати з літом минулого року, то, певно,
можливості ворога у вогневій підтримці дещо змінилися – настання “ери “хаймарсів” дається взнаки,
ефект є. Але я не одягав би рожеві окуляри. Є у ворога можливості, і, на жаль, їх ще дуже багато: артилерія, боєприпаси. Щодо цього вони все ще нас випереджають.
Але тут варто відзначити надзвичайну роботу наших артилеристів. Вони аси своєї справи, професіонали, які працюють не кількістю, а якістю. І це дійсно не порожні слова. Тому що, навіть маючи обмежену кількість боєприпасів, вони влучають туди, куди треба. І там, де навіть у нас, можливо, немає якоїсь кількісної переваги, то беремо якістю.
– А що можете сказати про спроможності Сил оборони України, ЗСУ і НГУ, зараз, під час наступу?
– Наступ – найважче, що може бути на війні. З іншого боку, він теж має свої переваги. Наступ означає, що не противник, а ви обираєте, де і як будете діяти та бити. В обороні – навпаки, противник вам нав’язує свою логіку, свою ініціативу.
Треба розуміти, що ворог готувався і мав багато часу для підготовки до нашого наступу. І багато в чому наш наступ взагалі безпрецедентний у військової історії: українська армія йде на укріплені позиції ворога, не маючи переваги в авіації, м’яко кажучи. Навпаки – у ворога велика перевага в цьому компоненті. А якщо брати натовську концепцію подібних операцій, то там якраз авіація відіграє ключову роль в прориві такої шаленої лінії оборони. У нас такої можливості немає, і фактично у нас всі наступальні операції лягають на плечі піхоти, на плечі штурмових груп, у тому числі, бронетехніки.
Андрій Іллєнко на Донбасі з дядьком Михайлом Іллєнком, кінорежисером
Але рух вперед відбувається. Ворог все одно несе втрати значно більші, ніж ми, наступаючи на цю лінію оборони. Це свідчить про дві речі: про фантастичну мотивацію і ефективність українських солдатів, також і про мудрість українського командування, яке дуже правильно застосовує війська. Тому що немає цих ідіотських лобових штурмів. Нема тої тактики, яку маскалі використовували в тому ж Бахмуті, коли вони просто перли хвилями людськими на укріплені позиції, і потім ці поля були засипані трупами. Навпаки, в нас це робиться з розумом, поступово, без гарячки. Це якраз говорить про те, що командування розуміє і береже людей.
– Яким ви тепер бачите значення оборони Бахмута нашими військами? З огляду на те, що українські офіційні особи заявляють про переваги нинішнього становища – коли Сили оборони вийшли з Бахмута, тримають місто під вогневим контролем, і ворог там “у пастці”?
– Треба розуміти, що “битва за Бахмут” – це бої не лише саме місто, це 40-50 кілометрів лінії фронту. І значна частина битви відбувалася саме на флангах. Вона перетворилася на м’ясорубку! Це говорять самі москалі, а “вагнери” собі навіть особливу медаль придумали “За бахмутську м’ясорубку”.
Андрій Іллєнко та командир батальйону “Свобода” 4-ї бригади НГУ Петро Кузик у Бахмуті
Ті втрати, яких там зазнав ворог і продовжує зазнавати, – вони аномальні навіть за нинішніми російськими мірками. Багато хлопців, які безпосередньо опинилися в окопах під Бахмутом і утилізовували орків, казали, що саме там почали вірити зведенням нашого Генштабу. 800-1000 і навіть більше знищених москалів щодня – це не перебільшення. Це реально нагадує часи Другої світової війни: піднімається піхота і просто біжить на наші позиції. Їх убивають, потім починають бігти інші. Отже, втрати, які росіяни там понесли, вони колосальні. Росіяни самі називають цифри в десятки тисяч. І, очевидно, що ці цифри вони ще й занижують.
Окремо можна сказати про той же “Вагнер”, який завдяки своїм людожерським розстрільним методам став одним із найбільш ефективних бойових підрозділів російської армії. Саме в Бахмутській битві він втратив свою боєздатність і був через це виведений. І це теж один із прямих наслідків цієї битви.
Наші сили скували величезне угрупування ЗС Росії під Бахмутом, яке не може бути застосоване на інших ділянках фронту – це також важливий фактор. Величезні сили туди ворог стянув, величезні сили там втратив. І, за великим рахунком, нічого не отримав!
Андрій Іллєнко у Бахмуті
Я би не хотів би входити у російський дискурс про нашу “втрату” Бахмута (у середині травня росіяни заявили про “взяття” міста під свій контроль – Авт.). Бо так можна було б сказати, якби Бахмут був зданий без бою. Якби в нього москалі зайшли за тиждень. І після цього, наприклад, пішли б далі – на Часів Яр, на Костянтинівку, прорвали б лінію оборони, вийшли на якийсь оперативний простір. Тоді можна було би говорити, що ми не втримали Бахмут, і, відповідно, ворог пішов далі, розвинув успіх. Але цього немає! Фронт як стояв, так і стоїть. І наразі мало що змінилося: його лінія, по суті, там, де була, там і знаходиться на сьогодні – вона на кілька кілометрів посунулася (в місті – “Н”), це нічого не дало.
На момент перефарбування на мапі DeepState останнього кварталу багатоповерхівок на західній околиці Бахмута в червоній колір міста як такого вже і не існувало. Лише суцільні палаючі руїни. Там не лишилося жодного цілого будинку взагалі – це просто кладовище величезне.
І це ще один злочин, який Росія вчинила під час цієї війни проти України, проти людяності. Але з точки зору суто військової, я не бачу якихось для них переваг. Тобто, по факту, лінія української оборони там посунулася на кілометр назад, але ціною того, що вороги втратили десятки тисяч своїх солдат.
Бахмут, травень 2023
Ця битва ще не завершена, вона продовжується: ворог надалі втрачає величезні сили – а ми вже наступаємо, віджимаємо їхні позиції звіляємо наші території.
На жаль, і наші втрати трагічні. Хоч вони набагато менші, ніж ворожі, але вони все одно є. Бо все це трималося і тримається лише на героїзмі українського солдата, який тримав ці позиції, витримував цей просто пекельний вогонь, армагеддон. Тепер це випалена земля, не лишилося живого місця, там жодна травинка не росте, тому що все викорчувано просто, знесено до пня вогнем артилерії, але навіть у таких просто нелюдських умовах піхота трималася, зберігала позиції, знищувала ворога. Це дійсно події, які матимуть вплив не тільки на українську, а й на світову військову історію.
– У Нацгвардії ви працюєте з особовим складом. У цивільному житті були політиком, закінчили філософський факультет Київського національного університету, проходили підготовку на аспірантурі кафедри політичних наук КНУ. Оцініть як політолог, як західні партнери бачать нашу війну? Чому висловлюють скепсис щодо надто “повільного” наступу та його перспектив?
– Я, можливо, скажу крамольна річ, але що, хіба у нас в Україні немає людей, які дивляться на війну як на реаліті-шоу? То що вже казати про тих, хто живе далеко поза нашою реальністю? Де немає війни, повітряних тривог, де не вибухають будинки, ракети не літають і не приходять похоронки.
Західні аналітики можуть писати чи говорити різне про перебіг нашої війни, оцінювати хід контрнаступу. Але ключова проблема, як я це бачу, в іншому.
Андрій Іллєнко у лавах батальйону “Свобода”
“На Заході” (у дуже широкому сенсі), серед західних еліт, є консенсус лише щодо того, що Путін не повинен перемогти. Росія не повинна перемогти, Україна повинна встояти як держава. І це дуже добре, що такий консенсус виник. Але єдиної думки, що Україна має перемогти – цього немає.
Що по факту означає ця перемога в західному розумінні? Як це має виглядати? Вихід на конституційні кордони України, крах, розпад Росії? Що конкретно? На Заході консенсусу щодо цього питання, на жаль, досі немає. І протиріччя панують далеко не в другорядних гравців цього колективного Заходу. Вони виникають у ключових його гравців – таких, як адміністрація Президента США.
І саме тому виникають оці такі двозначні настрої та коментарі аналітиків, політиків. Саме тому є гальмування з поставками дуже важливої наступальної зброї, літаків F-16. Саме тому досі нам не дають далекобійні ракети.
Це для нас усе очевидно: і на рівні народно-суспільної думки (це показують всі соцопитування), і на рівні політичного керівництва, яке декларує, що, наприклад, немає сенсу в перемовинах до повного відновлення територіальної цілісності України. А от на Заході такого розуміння немає. Тож нам є ще над чим працювати.
– Розкажіть про власний бойовий шлях на цій війні та про “свободівський” батальйон НГУ.
– Коли почалася повномасштабне вторгнення, на базі київського осередку Всеукраїнського об’єднання “Свобода” було організовано добровольчий батальйон “Свобода”, кістяк якого складався з партійних активістів і прихильників. Спочатку правова форма цього батальйону була – “добровольче формування територіальної громади”. Потім до нас почали долучатися дуже багато людей просто з вулиці. Приходили, бо в нас була активна медійність, люди знали куди приходити, як записуватися.
Батальйон брав участь в обороні Києва, Ірпеня, у звільненні Бучі й Гостомеля, виконував завдання на Баришівському напрямку.
Андрій Іллєнко (ліворуч) із командиром Петром Кузиком та іншими “свободівцями” в Гостомелі, весна 2022
Я бував у ті дні в Ірпені, потрапляв під обстріли. І тоді думав, що це вже в мене відбувається близьке знайомство з війною. Але насправді моє бойове хрещення відбулося пізніше, на сході.
Після того, як битва за Київ завершилась і москалів відігнали, постало питання, що далі. Очевидно було, що основний фронт переноситься на схід. І зрозуміло, що в форматі добровольчого формування їхати й воювати на схід – абсолютно нереально. Тоді вдалося знайти порозуміння з Національною гвардією, а саме з 4-ю бригадою НГУ, про те, що батальйон “Свобода” долучається до неї. Та, відповідно, стає її частиною, одним із батальйонів. І вирушає в такому складі на схід.
Читайте також:
Як 6-та рота батальйону “Свобода” втримала Зайцеве. ВІДЕО
Я тоді займався в основному питаннями комплектації підрозділу, організаційними питаннями, але вже в липні 2022 року мобілізувався до батальйону.
Тоді наш батальйон після важких боїв у Рубіжному та Сєвєродонецьку Луганської області заходив на бойові у населений пункт Зайцеве Донецької області (це крайній південь Бахмутського напрямку, частина Світлодарської дуги, де лінія фронту була незмінною з 2014 року). Ось там і відбулося моє повноцінне бойове хрещення. Так я на власній шкірі відчув, що таке війна.
Потім були Курдюмівка, Озарянівка. Ми й надалі виконуємо завдання на тому ж напрямі, трошки в іншому місці.
– Як ви відчули себе військовим? Що саме робить у підрозділі Нацгвардії “свободівець” Іллєнко?
– Коли ти потрапляєш в умови бойових дій, то спочатку, звичайно, нічого не розумієш, не можеш адекватно приймати рішення – просто тому, що ти не маєш досвіду таких рішень. Але в процесі починаєш аналізувати, дивитися, як поводяться більш досвідчені люди і, власне, звикаєш до всього.
Це справді важка робота, яка потребує цілодобовості. Але ти
знаходиш оцей момент заспокоєння просто в повсякденності, в рутині війни, у тому, що не треба будувати плани на рік вперед: просто зроби оце й оце – і все буде добре.
Виконуєш простий алгоритм.
Батальйон “Свобода” 4-ї бригади НГУ
Якими є мої обов’язки? У нашій бригаді працює натовська система, і відповідно, штаб побудований за нею. Я очолюю секцію, яка займається питанням роботи з персоналом. Це називається S1. Починаючи від комплектації підрозділу, усі кадрові питання, робота з людьми і купа інших супутніх питань, які зв’язку з цим виникають. Тобто, по-старому, моя посада – “замполіт”.
Читайте також:
Український МПЗшник проти російського замполіта: в чому різниця
– Хто служить у вашому підрозділі? Що це за люди?
– У нас служать дуже різні люди: від зовсім юних хлопців – до таких, у хорошому сенсі, моцних дідів українських. Багато людей інтелектуальної праці, людей із креативних індустрій, шоу-бізнесу. У нас є люди з усіх регіонів, у тому числі й східних, з окупованих територій. У когось там досі родини, і вони мусять на це зважати, щоб не підставити своїх рідних. Але абсолютна більшість – це люди, які ніколи не були професійними військовими, не мали бойового досвіду.
Звісно, політиків усіх рівнів у нашому батальйоні багато: ми колись жартували, що можемо депутатський взвод вже робити зі “свободівців”.
Зрозуміло, що нас у батальйоні “Свобода” об’єднують спільні світоглядні, ціннісні речі, бо він має свою історію, свої традиції. Але ми не про політику у вузькому сенсі зараз, ми – про війну.
Читайте також:
“Гвардія наступу” – вид зсередини: що є й чого не вистачає
Як тільки почалася повномасштабна війна, ми заявили, що призупиняємо політичну діяльність і повністю зосереджуємося на війні.
Тут не до партії, не до виборів, потрібно рятувати країну.
І фактично весь партійний актив “Свободи” зараз на війні – або воює, або волонтерить. Загалом йдеться про понад тисячу “свободівців” у різних підрозділах сил оборони України.
Андрій Іллєнко, командир батальйону “Свобода” Петро Кузик, головний сержант батальйону Шаргород, топові бійці Трактор та Ван Дамм
– І голова партії Тягнибок?
– Так, включно з лідером партії Олегом Тягнибоком.
– Ви з ним спілкуєтеся, перетинаєтеся?
– Ми з Олегом на зв’язку, плюс-мінус пару разів на тиждень зідзвонюємося. Ми не в одному підрозділі – Олег служить не в батальйоні “Свобода” НГУ, він у Збройних силах, у нього свої задачі. Бачилися десь пів року тому в Києві, коли повернулися з ротації. І так вийшло, що обоє були у військовій формі. Кажу: давайте хоч сфотографуємося разом, просто для себе, на пам’ять, де ми разом у військовій формі. Він не хотів фоткатися – ледве вмовив.
У Тягнибока така позиція: не хоче на цьому робити акцент на своїй службі, не виставляє фото у військовій формі, не хоче показувати себе в цьому всьому військовому контексті. Хоча, повірте, він у нього дуже залучений.
– Як ви змінилися за ці півтора роки?
– Мені здається, що в повному сенсі я це відчую, тільки коли це все закінчиться. Тому що сьогодні не час для саморефлексії. Деякі речі треба все ж таки відкласти на потім.
Але я, напевно, ще більше став цінувати якісь прості речі в житті. Відкинув все неважливе. Війна працює, як “бритва Оккама” – відсікає все зайве. “Не плодіть зайвих сутностей”.
Я раніше міг, наприклад, дуже багато думати, переживати за щось насправді абсолютно другорядне. А коли ти отримаєш цей досвід на війні, ти починаєш по-іншому дивитись на багато речей. Ті проблеми, які здавалися дуже великими і, можливо, навіть непереборними, виглядають зараз просто смішними.
Масштаб проблем, масштаб життєвих ситуацій – усе змінюється. Війна масштабує. І ти не паришся через дрібниці. Починаєш цінувати ті речі, які, можливо, раніше не цінував.
Андрій Іллєнко із побратимами в районі Бахмута
Як би це парадоксально не звучало, війна додає людяності. Ти бачиш, як люди на війні проявляють, наскільки вони круті. Вони “топи”! Я намагаюсь себе оточувати саме такими людьми.
– Чого хочеться після перемоги?
– Найперше – поїхати в село на Черкащині, на Дніпро, і щоб мені тиждень ніхто не дзвонив. Залягти на дно спершу. І далі побачимо.
Читайте також:
У боях під Бахмутом загинув боєць “Легіону Свободи” Роман Чорномаз
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
