автор: Максим Омельченко
фото “Новинарні“, з фейсбуку Віктора Ющенка, з відкритих джерел та надані заповідником “Гетьманська столиця”
14 червня Національний історико-культурний заповідник “Гетьманська столиця” відзначив своє 30-річчя. Ще у 1993-му Кабінет Міністрів об’єднав в один комплекс пам’ятки, розташовані у місті Батурин на Чернігівщині та його околицях. Спочатку в заповіднику працювало лише троє наукових співробітників, а його базою був скромний Батуринський краєзнавчий музей. Та за 30 років “Гетьманська столиця” здолала неймовірний шлях, ставши одним із найпотужніших центрів вивчення та збереження української історії, а також одним із найвпізнаваніших і найпопулярніших туристичних об’єктів на півночі України. Наймасштабніші перетворення заповідник пережив із 2003-го по 2009 роки, коли Батурину було повернуто статус міста і вперше в новітній історії України відреставровали та відтворили цілий комплекс пам’яток архітектури і садово-паркового мистецтва.
Підйом “Гетьманської столиці” був би неможливий без Віктора Ющенка. У Батурині ім’я третього президента навіть носить одна з вулиць. Ще будучи прем’єр-міністром, у 2002 році він розробив і затвердив комплексну програму збереження пам’яток Батуринського заповідника, яка дала поштовх для його розвитку. Ставши президентом у 2005-му, Ющенко ініціював масштабні реставраційні роботи та особисто контролював їхній перебіг. Відродження “Гетьманської столиці” стало одним із головних проєктів Ющенка як глави держави, на рівні хіба що із Національним музеєм Голодомору в Києві.
У той час багато хто сприймав як дивацтво таку глибоку залученість першої особи держави до розкопок та музеєфікації в забутому селищі, та й зі до збереження історичної пам’яті взагалі. Проте сьогодні, коли українська нація на полі бою веде війну за саме своє існування та за свою ідентичність, ми починаємо усвідомлювати, наскільки важливою була справа Ющенка.
Президент Віктор Ющенко в Батурині 16 червня 2008 року, під час реставрації Палацу Розумовського
З нагоди 30-річчя Батуринського заповідника “Новинарня” поговорила з Віктором Ющенком не лише про відродження “Гетьманської столиці”, а й на ширшу тему: чому без реконструкції своєї національної ідентичності, яку розмивали впродовж століть, українцям не стати успішною нацією та не перемогти у війні з одвічним ворогом.
– Вікторе Андрійовичу, 14 червня виповнилося 30 років від заснування заповідника в Батурині. Відродження гетьманської столиці та її активну розбудову пов’язують із вашим іменем. Яке значення особисто для вас має ця дата?
– Мені здається, що у кожної нації, спільноти є сторінки, які якщо вирвеш, забудеш, то не зможеш відтворити цілу главу. Батурин для більшості людей був сторінкою білою, незнаною, і тому до неї мало хто апелював. Найглибше, чого можна було торкнутися – це поема “Полтава” Пушкіна, де гетьман [Іван Мазепа] змальований недостойно. Це ті комплекси і наративи, які Росія хотіла передати тим, хто шанує Пушкіна.
Віктор Ющенко під час інтерв’ю “Новинарні“
Передусім ця сторінка мене зацікавила тим, що вона може мільйонам людей оповідати, хто ми такі, ким ми були 300 років тому. Бо коли послухати сьогодні “історичний факультатив” російського президента, то там він плутає категорії, ототожнює нашу Русь, якій більше 900 років, з Росією, якій трохи більше 300 років. Тому треба показати мільйонам українців, що ми автохтонна нація зі своєю древньою державою, яка 300 років тому зазнала великої поразки у Полтавському бою, і це, по суті, почало відлік нашої колонізації.
Це допомагає зрозуміти, чому така бажана, омріяна наша Перемога над москалями.
Це Перемога не останніх півтора років, не дев’яти років російської війни з Україною, це перемога за ті 370 років, коли Україна стала найбільшою колонією Росії. Тому Батурин дає масштаб, дає національну мірку.
Коли я ще був студентом, мені доводилося від Конотопа до Тернів їхати автобусом, і в мене була можливість зупинитися на пів дня, щоб зайти у Батуринський палац, який був тоді без вікон, без дверей. Я дуже любив той підвал, який був засипаний метрів на чотири сміттям, бо ти рукою діставав склепіння. Це так величаво було, навіть у тому стані збереження. Батурин тримав дуже багато пам’яті, яку ти не знав, але відчувалося, що там є щось важливе.
Віктор Ющенко під час відвідин Батурина у 2021 році. Ліворуч – голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Фото: Че-line
Коли виходив на Цитадель, там навіть рельєф не нагадував, що це була фортеця Івана Степановича Мазепи. Що там були приміщення, його скарбниця, храм, рови, які захищали місто. Так, знаєте, як у художника перші замальовки контурні, легенькі, які ще не повідають навіть про задуми, які ти хочеш покласти на цю картину. От приблизно це мені нагадував Батурин.
Він не так ясно говорив про нашу історію, про нашу пам’ять, але відчувалося, що якщо Батурин заговорить, то мільйони людей, які про нього не знали, можуть дуже серйозно змінити своє ставлення та поведінку відносно Української мети, ідеї.
Це було років 45-50 тому, коли я пізнав перший раз Батурин. Тоді те, що я читав, говорило про Батурин більше, аніж те, що можна було побачити наяву.
Меморіальний хрест в сучасній Батуринській цитаделі
Коли 30 років тому народився проєкт Батурина, слова “Мазепа”, “Батурин” тоді розумілися зовсім по-іншому, ніж ми їх розуміємо сьогодні. Але, по суті, це був великий прорив у національному календарі. З’явилося розуміння, що місія, яку робив Батурин як столиця п’ятьох гетьманів, – дуже важлива і її треба зберегти. Тому треба робити заповідник, ставити талановитих людей, щоб його очолювали і проводили цю роботу. І пані Наталія Реброва, і її колектив – її дівчата, яких я, по секрету скажу, дуже люблю, люблю за те усердя, з яким вони вже багато років присвячують себе цьому проєкту.
Так у селі серед бур’янів за 30 років піднявся насправді національний проєкт. І сьогодні, якщо ти живеш десь в Києві чи Вінниці, чи в Одесі, і не знаєш, що таке Батурин, то це вже комплекс якийсь. Це проєкт, яким можемо тішитись, бо зроблена дуже велика національна робота з увічнення пам’яті Івана Степановича.
Цитадель Батуринської фортеці
Палацово-парковий ансамбль гетьмана Кирила Розумовського в Батурині. Фото 2021 року
З попелу підняли, я не скажу, що все, але дуже багато речей, які представляють час і замисел Мазепи. Зроблені великі розкопи, великі наукові дослідження. Також дякуючи і нашому Чернігівському університету (Національний університет “Чернігівський колегіум” імені Т. Шевченка – Авт.). Крім того, піднявся з небуття палац Розумовського. Кажучи академічно, якщо ви хочете побачити найкращий бароковий палацовий комплекс на Лівобережній Україні – їдьте в Батурин, і ви його побачите.
Цей музейний комплекс притягує стільки людей, що сьогодні веде самостійне фінансове життя. Музей веде велику дослідницьку роботу на своїх фінансах, прекрасну видавничу діяльність на своїх ресурсах, виконує щороку великий план археології своїм коштом. Я побажав би такого майбутнього будь-якому українському проєкту.
Віктор Ющенко та гендиректорка Національного заповідника “Гетьманська столиця” Наталія Реброва (в центрі) біля Цитаделі Батуринської фортеці. Фото: Facebook Віктор Ющенко
– Я знаю, що були ще проєкти, які за час вашої каденції не встигли реалізувати. Наприклад, у 2007 році ви видали указ про відновлення палацу гетьмана Івана Мазепи на Гончарівці, околиці Батурина. Далі було президентство Януковича, війна – і цей та інші проєкти так і не були втілені.
– Тема, яку я хотів реалізувати, – це взагалі гетьманська доба. Вона найкраще проявилася у краї, який історики називають Гетьманською Україною. Я з особливою теплотою ставлюся до цього краю, бо він мене породив. Розумію, що ми не можемо прожити без історії гетьманів Скоропадських, наприклад. Не можемо не віддати шану землі, яка народила гетьмана Мазепу.
300 років тому після поразки на Полтавському полі всі згадки, весь матеріальний слід, який засвідчував життя Івана Степановича Мазепи, намагалися знищити. Це один із заповітів Катерини ІІ: треба все зробити, щоб на Гетьманщині забули слово “гетьман”, щоб “малороси”-українці перестали дивитися, як вовки на ліс. Щоб щезла їхня мова, їхня пам’ять, їхні закони. Допоки буде пам’ять про гетьманство – не можна вважати цей народ упокореним.
Росія знищила багато у нашій пам’яті, культурі. Культура – це вершина. Чия культура – того і держава. Забери у вас культуру – у вас не буде потреби мати власну державу. Тому така важлива боротьба за цей спадок, за його повернення.
Це завдання не таке просте. Як донести до всього світу, що Петро Ілліч Чайковський – це українець зі славного роду Чайка, козацького роду? Чи Микола Васильович Гоголь – великий українець? Як довести всьому світу що Архип Іванович Куїнджі, найдорожчий художник імперії, – українець?
– Останнім часом в окремих іноземних музеях і галереях почали вказувати, що Куїнджі, Малевич, Айвазовський, Рєпін – українські художники, а не російські.
– У декількох іноземних галереях вже почали виправляти. А як повернути додому Ахматову, Достоєвського?
Коли ми говоримо про плани, то в мене була мрія зробити окремий подібний до Батуринського проєкт у Чигирині, де також повинна голосніше говорити наша історія. Так і всі містечка, пов’язані з найвищим, найкращим гетьманським урядуванням, – вони повинні бути на нашій мапі, повинні бути зрозумілі, прийняті нами.
Читайте також:
“Тепер ми знаємо, як виглядав Мазепа”. Невідомі сторінки життя й боротьби великого гетьмана
Де Іван Степанович Мазепа народився, наприклад (село Мазепинці поблизу Білої Церкви, – Авт.), ми встигли поставити погруддя, гарний пам’ятник. Відновили храм у Мазепинцях, але я розумію, що цього замало. Бо подивитися на погруддя, зайти у дерев’яний храм – це важливо, але цього мало. Тому я підписав декілька указів про гетьманську столицю, про гетьманів Скоропадських, про інших гетьманів. Ми задумували зробити цілу національну серію, щоб вийти з того забуття, в якому ми, на жаль, знаходимося досьогодні.
Віктор Ющенко під час інтерв’ю “Новинарні“
Можна поставити банальне питання: назвіть, будь ласка, хоча б три-чотири імені гетьманів, які покояться в українській землі. Ви знаєте, що гетьманська управа, яка була в Україні понад 300 років, нараховує близько сімдесяти гетьманів. Будь ласка, українці, якщо ми не знаємо три-чотири могилки українських гетьманів на своїй землі – то які ж ми правнуки?
Читайте також:
Вчора Батурин, сьогодні – Буча. Загибель гетьманської столиці як невивчений урок історії
Це підводить нас до того, що твориться сьогодні. Чому російський окупант, мародер, п’яниця, ґвалтівник ходить по нашій землі, топче її? Відповідь не тільки в сьогоднішньому дні.
Віктор Ющенко під час інтерв’ю “Новинарні“
Подивіться, будь ласка, на поляка. Поставте йому будь-яке національне запитання, яке часто, наприклад, розмежовувало українців. Поляк на кожне з них відповість, що “поляк єден”. Ви його по церкві не розпиляєте, по мові – не розпиляєте, не розпиляєте і по географії, хоч східна Польща була територією однієї імперії, а західна – іншої.
У нас цей проклятий московський спадок та політика геноциду, через яку пройшло не одне українське покоління, оті десятки мільйонів загиблих дідів-прадідів, – це все призвело до того, що коли у 1991 році прозвучав Гімн Незалежності, на жаль, ми не мали ще тоді національної консолідації, яку, наприклад, мали литовці, ті ж самі поляки, чехи.
Якби у нас була консолідація ще 30 років тому, така, як вона в нас сьогодні є, то цієї кацапської війни, яку ми проживаємо з такою трагедією, – її не було б.
Тому що коли 45 мільйонів говорять одним голосом, цю націю ніхто не переможе. Тому сьогодні потрібно відродити кожне українське ім’я, кожну сторінку. Встигнути захопити ландшафти, які можуть у первинній уяві нам відтворити час, коли ми були консолідовані, коли ми були натхнені, коли над нами панував той щирий козацький національний дух.
Адже уявіть собі: коли 500 років тому владу в будь-якій країні Європи передавали у спадок як майно, від батька до сина, в Україні працювало, по суті, пряме виборче право. Коли лідера держави обирали на раді.
Читайте також:
Молитва за гетьмана Мазепу: на базі Лаврського заповідника створять музейний центр “Гетьман Іван Мазепа та його доба”
– Ви кажете, що ваше знайомство з Батурином відбулося в студентські роки. В ті часи, наскільки я розумію, ні в школі, ні у вищих навчальних закладах не розповідали правду про події 1708 року, про Батурин, про гетьмана Івана Мазепу. Як ви відкрили для себе цю правду?
– Найбільше від батька. Він був моєю живою енциклопедією. Ніколи не забуду як батько з сусідами вдома сидів на кухні. Частували одне одного і говорили про Лесю Українку, про Пушкіна. І вони не бачили, що я за ними дивлюсь, а я на комині над піччю зверху за ними дивився.
У нашому роду матірщини ніколи не було, брудних слів не вживали: батько вчитель, мати вчителька. І я єдиний раз у житті почув від батька це лайливе слово, яким він назвав Пушкіна. Мене тоді не вразило, що це мова йшла про Пушкіна. Мене шокувало слово, яке він ужив, бо це єдиний раз, коли я від батька таке чув. І я довго думав, чому педагогу, з його словниковим запасом, треба було вживати якраз це слово, чому воно найточніше передає, хто такий кацап? Чому московський корабель має йти туди, куди він пішов?
Коли у цій череді я почув слово “Мазепа”, то з плином часу я звернувся до такої книги як енциклопедичний словник, який, звісно, був виданий російською мовою і в тональності, яку тоді проповідувала Москва. Але кожна батьківська репліка така історична спонукала мене розібратися, пошукати. Хто такий Мазепа, я взнав, коли познайомився з колом людей, які більше знали ніж я. Дехто з них займався його біографією.
Президент Віктор Ющенко в Батурині 25 серпня 2008
Яка ціль була його діяльності? Як трапилась осінь 1708 року? Як трапилось, що ми програли 1709 рік? А де покоїться Іван Степанович? Чому він покоїться не в Софії Київській, чому в нас немає Пантеону великих українців, які сьогодні покояться хто під Мюнхеном, хто в Парижі, хто за океаном, хто в проклятій Росії?
І от потихеньку крок за кроком приходиш до розуміння, що нам це треба все зібрати докупи. І відповісти на питання, чому ми дійшли до такого стану, що російська квазіімперія, некерована держава з людом, де мало честі, гідності, національних мотивацій, сьогодні воює з нами. Де той був момент, коли ми не працювали над нашим духом? Як трапилося, що ми розхлюпали оцей колосальний спадок пам’яті наших дідів-прадідів?
Тому до цієї політики мене привело не моє хобі, а глибоке розуміння, що ахіллесовою п’ятою української нації є слабка національна єдність. Будь-яка нація, яка відбулася, стала успішною в гуманітарному і соціальному сенсах, – це нація, яка відповіла на національне питання.
Причому коли я вживаю слово “нація”, безумовно, я кажу про політичну націю. Так от коли 45 мільйонів українців через свої культуру, пам’ять, театр, книгу, картину приходять до розуміння цілісності, що це все – продукт, який утворили наші предки, наша нація, коли вбирають у себе цю ідентичність, яка приводить до розуміння одних і тих самих сенсів, – ми стаємо нацією, яку ніхто не може підкорити. От сьогодні українська нація така, тому москалі нас ніколи не переможуть.
Читайте також:
Український “гартленд”: усвідомлення Гетьманщини, про яку ми досі нічого не знаємо
– Дійсно, повномасштабна війна змінила українців. Ми спостерігаємо сплеск інтересу до історії України. Наприклад, на платформі Youtube з’являється багато каналів, присвячених історії, вони популярні і збирають багато переглядів. Люди щиро цим цікавляться. І у нас на “Новинарні” часто виходять публікації на історичні теми, які теж користуються інтересом. Мабуть, цей історичний момент не триватиме вічно, він пов’язаний саме з війною. Як ми, як держава, суспільство, можемо скористатися з цього моменту? Зрозуміло, що на першому місці має бути війна, забезпечення Збройних сил України, але що ми також повинні робити, щоб підняти усвідомлення людьми своєї історії на новий рівень?
– Треба піклуватися, щоб національна пам’ять супроводжувала вас незалежно від того, скільки вам років, де ви проживаєте, чим займаєтесь. Приїдьте у Варшаву, Париж, Лондон, будь-яку столицю країни, яку ви поважаєте. Ви там пройдете сто метрів і зустрінете пам’ятник. Я підкреслюю: слово “пам’ятник” має корінь “пам’ять”, тобто його завдання – закарбувати епізод, особу, реакцію на щось. Пройдете ще 200-300 метрів – там якийсь ансамбль стоїть, пройдете повз історичну споруду – там якась табличка висить, пам’ятна табличка. Кожна столиця має особливу місію у формуванні національних подій, порядку, пам’яті. Кожен квартал вас чомусь навчає, розповідає історію, яку, якби не було цих знаків, можливо, ви б і не згадали. Так ви насичуєтеся цією атмосферою, цим світом пам’яті.
І проведемо паралель з Києвом. Я вам розкажу шлях, яким я їжджу щодня на роботу. Я дуже люблю Київ – це, можливо, моє найулюбленіше місто в усьому світі. Він красень, він глибокий, але все таки: маршрут і туристичне враження. Я проїжджаю Арсенальну площу, де на неадекватному п’єдесталі стоїть 45-міліметрова гармата російського узурпатора, вбивці Муравйова. Це пам’ять? Далі минаєш Площу Слави. У мене постійно рефлексія така виникає: а слави чиєї? Якщо української, то дайте, будь ласка, ознаки, по яких можна прочитати, що це українська слава. Пам’ятник Пушкіну – це українська слава? Чому там немає Скоропадського, чому немає Мазепи? Чи той Щорс, який далі стоїть по бульвару Шевченка? Це один із катів, “юд” української нації. Ми довгий час виношували чужу пам’ять, не нашу. Ми легко забували свою мову, книжку, театри і таке інше.
Пам’ятник більшовицькому комдиву Миколі Щорсу досі стоїть у Києві. Фото: “Локальна історія”
Читайте також:
У Києві демонтували пам’ятник Ватутіну. Знімуть також постамент, а могилу перенесуть
Я є активним користувачем інтернету, причому користувачем таким, що я можу лягти спати о 3-й, о 4-й годині ранку, бо настільки цікаві дослідження, нові дотепні сторінки, які не зустрічалися мені в академічному викладі. Такий жвавий обмін фактами, датами, оцінками тих чи інших подій. Мені здається, що це надзвичайно важливий для нас час, коли ми повертаємося до такого глибокого інтересу до власної історії. Те натхнення, яке зараз з’явилося, воно має підняти наше самоусвідомлення, яке існує у кожної здорової нації.
Віктор Ющенко під час інтерв’ю “Новинарні“
Мене, наприклад, приємно дивує, що коли проводимо розкопки в Биківні, до прикладу, і там знаходимо польського Орла, або відбиток на гребінці ордена Польщі, чи декілька ґудзиків із польського мундира, – будь-яку ознаку ймовірної належності до польської національності.
Яка реакція уряду Польщі? Вже через два-три тижні там на місці буде окремий представник або Інституту національної пам’яті, або Інституту археології, або якогось воєводства, щоб відслідкувати долю кожного поляка, незалежно від того, у якій частині світу він похований.
І ось я підходжу, наприклад, до Верховної Ради, навпроти якої розкинувся Маріїнський парк, де було знищено біля 16 тисяч киян. Це було розстрільне місце киян, у тому числі в час Муравйова. Немає жодного горбочку, немає знаку.
Я великий прихильник матеріалізації пам’яті, тоді точно вона не загубиться. У нас повинна бути книжка, театр, фільми, пам’ятники, пам’ятні дошки, багато музеїв, – це ті системні інституції, які можуть тримати національну пам’ять у здоровому руслі і передавати як найдорожчий спадок дітям і онукам.
За час президентської каденції Віктор Ющенко сім разів відвідував Батуринський заповідник. Фотогалерея:
– Чи може заповідник у Батурині бути таким зразком для інших проєктів з увічнення українського минулого? На мою думку, наразі це найкращий музейний комплекс і один з провідних науково-дослідних центрів, який презентує добу Гетьманщини в Україні.
– Абсолютно правильно, я готовий це повторити. Я хочу сказати, що в мене було дуже багато партнерів по цьому проєкту. Дуже багато зробили в різні часи Міністерство культури, керівники обласних адміністрацій, багато інших людей, яких я не називаю.
Та передусім – колектив заповідника, який очолює людина, яку я дуже люблю, шаную за ту відданість своїй праці, своїй справі, – пані Наталя Реброва. І всі її дівчата.
Колектив Національного заповідника “Гетьманська столиця” в Батурині. Фото: Facebook Національний заповідник “Гетьманська столиця”
Спільними зусиллями нам, на моє переконання, вдалося зробити один із найкращих системних національних заповідників і музеїв. Тому я пишаюсь цим комплексом, пишаюсь моїми відносинами з цими людьми. Мені дороге це відчуття зробленого національного діла. І тому ще раз, користуючись нагодою, хотів би подякувати всім і кожному. Слава вам і слава Україні!
Читайте також:
“Людина-легенда”: у битві за Донбас загинув археолог Юрій Коваленко, який розкопав Батурин
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
