автор: Анастасія Федченко
фото з соцмереж
У моїй стрічці в фейсбуці кожен другий – волонтер. Колеги і знайомі купують турнікети, машини і безпілотники, шукають оптику для бійців протиповітряної оборони, плетуть маскувальні сітки і “кікімори” для снайперів або розвідників. Проводять аукціони, щоб на виручені гроші купити щось для армії. Одна колега збирає гроші на дрон для чоловіка, який воює, інша – на антидронову рушницю для молодшого брата.
Бійцям під час великої війни потрібно все, від дорогої техніки до дешевих одноразових “зігрівайок”, які дозволять не відморозити ноги у степах Донеччини чи лісах Харківщини. Ми в тилу робимо, що можемо, аби якось допомогти захисникам. Носимо бляшанки і старі свічки туди, де з них зроблять окопні свічки, простирадла і зелені футболки – де плетуть масксітки. Наприкінці лютого 2022-го я замовила планшет у Чернівцях, бо в Києві нічого не працювало, і “замовник” – командир артилерійського підрозділу – сам їздив на залізничний вокзал забрати у провідника поїзда “передачку”. А у квітні через пошту і знайомих знайомих із Дніпра передавала в Піски павербанки і шкарпетки для бійців. Шкарпеткам вони зраділи більше – ті в умовах запеклих боїв стали одноразовими.
Мої друзі і знайомі згадали сумні, радісні й несподівані історії про своє волонтерство.
“Я мала купувати два безпілотники для підрозділу чоловіка, – розповідає журналістка Юлія Кирієнко. – Оголосила збір у соцмережах, і на диво замість 200 тисяч зібрала майже 400 тисяч за дві доби!”
Із цією сумою Юлія приїхала до крамниці. Вирішила: купить три коптери, в решту грошей перекине на збір на оптику. Але продавці на додачу до трьох дронів подарували ще один.
“Це була якась неймовірна акумуляція грошей за дуже короткий час. Просто щось колосальне!” – каже волонтерка.
У перші ж місяці повномасштабного вторгнення, коли українські військові вигнали росіян із Київщини, Юлія вивозила покинутих жителями Бучі та Ірпені домашніх улюбленців. Котів і собак у неї забирали колеги. Іноді навіть ще до того, як вона встигала повернутися зі зйомки на канал. Так нові родини знайшло 16 собак і четверо котів. Пес Буч живе в самої Кирієнко.
Стоматологиня Леся Васьківська волонтерить багато років. Під час відпусток їздила лікувати зуби бійцям у “ТриЗуб дентал”. Нині купує автівки, “старлінки” та дрони.
“Коли зібрали гроші на чергову машину для бійців, хлопець, якому ми за неї були винні гроші, сказав: “А давай на ті гроші дронів купимо!” І ми купили два, – посміхається Васьківська. – І різних дрібничок на додачу. Наприклад, “бімбоскидів”, щоб бавовнити русню”.
Історія про швидкі збори є і в Юлії Гончарової. Ще з 2014-го вона волонтерила в “Народному тилу”. Далі пішла на роботу, але допомагала друзям-військовим усі ці роки. До активного волонтерства повернулася торік у лютому.
“У мене часто таке буває, що розрахувалася за всі замовлення, на картці нуль, аж тут приходить заявка від десантників: втратили всі дрони, треба коптер під Бахмут, на вчора. І ти сидиш й думаєш: Господи, хай хтось привезе “мавіка” (квадрокоптер Mavic – “Н”). Пишеш на фейсбуці, що потрібен дрон. Дзвонить директорка клініки Оксана, яка нам допомагає весь час, і каже: “Ми давно не зв’язувалися з тобою. Назбирали грошей, хочемо передати тобі. Маєш якісь потреби?” – і передає 3 тисячі доларів. Пише також український волонтер зі США, який готовий віддати дрон. І так я за 5 хвилин отримую два дрони!” – посміхається Гончарова.
Дива стаються з нею ще з 2014-го. У будівлі “Народного тилу” були сходи. У теплу пору, коли не було роботи, волонтери виходили там посидіти, поговорити, хтось пив каву, хтось палив. “Я сиджу і кажу: Господи, хай хтось приїде і привезе мені 200 “целоксів” (кровоспинний препарат). Під’їжджає машина. І нам справді привозять 200 “целоксів”!”
Журналістка Дар’я Бура вже майже рік купує і ремонтує автівки для військових, хоч і серйозно попереджає інших: це важка і марудна справа, і ці “колеса” – точно останні.
Усе почалося через пару днів після вторгнення. Дар’ї написав знайомий, із яким востаннє бачились в Авдіївці ще 2016-го.
“Під’їхав до мене на радіо і запхав у руки дві пачки грошей. Сказав: “Ти знаєш, куди їх витратити”. Сам збирався на Харківщину, захищати рідну область. Виявилося, він віддав мені більше 8 тисяч доларів. На них ми купили і підшаманили три машини.
Одна поїхала на Луганщину до 128-ї бригади. Зовсім невоєнна легковушка допомогла рятувати поранених. Казали дівчата військові, що без машини не змогли б деяких важких вивезти з поля бою. Дві інші – у два батальйони 10-ї бригади, тоді ще на Київщину. Одна машина потрапила під обстріл десь через два тижні і згоріла. А інша прожила трохи довше. Та краще хай горять машини, ніж хлопці”, – розповідає Бура.
Але дива трапляються не завжди. Волонтерство – це марудна, енергозатратна і часом дуже непроста справа.
Наталя Леонович каже: замовляти дрон за кордоном потрібно за 3-4 тижні.
“У Європі зараз дефіцит. Ми приїхали до Варшави, а там “мавіків” нема, те саме зі Щецином. Переночували і поїхали шукати далі. За день “прочесали” Берлін, Прагу. Знайшли лише в Угорщині без знижок і бонусів. То виходить, що ми задля одного коптера проїхали за день три країни”, – розповідає Наталя.
А ще волонтерство б’є під дих. Коли не встигаєш привезти замовлене бійцями.
Волонтерка Ксенія Бикова зібрала посилку: генератори, тепловізор, прилад нічного бачення, коптер, “зігрівайки”, дрон, планшети, ліки, каву, цигарки.
“Пишу: “Колю, завтра до тебе”. А він відповідає, що в них дуже гаряче. “Ксюнічко, я тебе не зможу зустріти і тебе сюди не пущу, мені Олег не пробачить (Олег – чоловік Бикової – “Н”). Потерпи пару днів?” І все. Загинув. Вони з Олегом ще в 2014-му разом воювали. Ми родинами дружили”.
Хтось із волонтерів купував квіти дівчині, яка подобалась воїну, бо він – на передовій. Хтось шукав бронежилет для пса породи кане-корсо, який поїхав “воювати” із власником. Шукали берці нестандартних розмірів за кордоном. Втрачали гроші через різницю курсу, купуючи в іншій країні тепловізор, а потім з’ясовуючи, що продавець не має ліцензії на експорт.
Для зборів грошей дехто організовує благодійні аукціони, на яких продає дивні речі.
Журналістка Наталка Нагорна вторгувала 3700 грн (!) за трилітрову банку маринованої цибулі, виготовленої для ЗС РФ на м’ясокомбінаті “Дружба народів” в окупованому Росією Криму.
“Ця цибуля входить у раціон російських військових. Після звільнення Чорнобаївки ми вкрали там цю банку. Погидували відкрити. Я тягала ту банку по всій Чорнобаївці і боялася розбити. Але найбільше боялася розбити її в машині, щоб не засмердіти салон”, – сміється Нагорна.
Гроші від продажу цибулі, яку придбав офіцер ЗСУ, витратили на акумулятори для бійців ППО.
Ксенія Войтюк шукала артилерійську бусоль для “правосеків”. Знайшла… в польському ломбарді.
“Гуглили її по-всякому, ніде немає. Нарешті знайшли в ломбарді. Але не в Варшаві, де я живу, а в якомусь містечку. Але все ще не впевнені, чи це вона. Телефонуємо, а продавець починає розповідати, яка вона гарна, в якому міцному і гарному чохлі. Коли ми сказали, що вона їде на справжню війну в Україну, продавець був шокований. Ми купили бусоль, її досить швидко доставили, ми передали в Україну, хлопці працюють, усе гаразд”, – посміхається дівчина.
Читайте також:
Більше ніж музей. Як волонтер Дід у Павлограді збирає речі й історії про війну
Андрій Кузьменко був першим, хто заїхав у звільнений Ізюм 12 вересня. Вони з другом возили допомогу бійцям на Донеччину.
“Ловимо інтернет, бачимо, у стрічках пишуть, що звільнили Ізюм. Ми і поїхали на удачу. Дорога розбита. Ані блокпостів, нічогісінько, тільки хлопці на бронеавтомобілях їдуть. Зустріли військового, покурили з ним недалеко від розбитого російського медпункту. Чули звідти стогони поранених росіян. У сам Ізюм заїжджали через російський блокпост, слава Богу, порожній. Вирішили заночувати біля розбитої церкви. Вдосвіта поїхали на вулицю біля мосту через Сіверський Донець, побачили місцевих, вони – ніби тіні. В Ізюмі бракувало всього: їжі, ліків, навіть води. Ми пороздавали городянам продукти, перенесли благенькою переправою, міст же розбитий, і на інший берег. І так, поки крутились, ще й підійшли люди, спитали, чи зможемо їх вивезти. Так евакуювали родину до Полтави”, – пригадує Андрій.
Парамедикиня 92-ї механізованої бригади ЗСУ ім. кошового отамана Івана Сірка Юлія Сідорова пішла на фронт майже дев’ять років тому. Коли почалось повномасштабне вторгнення, рятувала поранених військових і цивільних у рідному Харкові та області.
“Один чоловік побачив моє інтерв’ю. Сказав журналісту, що мій сміх має бути в його житті, і
придбав мій номер телефону за 200 тис грн. Гроші ми витратили на купівлю евакуаційного транспорту
для поранених. Там можна розмістити чотирьох важкопоранених бійців. І ці 200 тисяч – значна частина вартості автомобіля”, – розповідає Сідорова.
Якщо зібрати волонтерські історії цієї війни, вийде багатотомник, у якому буде про смуток, радість, біль, щастя, сльози, сміх, безсонні ночі, кількаденні поїздки розбитими дорогами без відпочинку, горе, втрати, але й успіхт. І з цих історій складеться колись наша спільна перемога. Залишається тільки чекати, донатити і шукати дрони, автівки і величезний перелік усього “на вчора”.
Читайте також:
Волонтерка Діана Макарова: Потрібно націлюватися на виснажливу роботу й розуміти, що війна скоро не закінчиться
Проєкт “Зберегти Україну” реалізується за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
“Новинарня“ – український ньюзрум. Без фейків. В курсі важливих подій.
Ми пишемо насамперед про війну з російськими окупантами; про Збройні сили та їх розбудову; про армію і військових, силовиків і ветеранів, мобілізованих/демобілізованих, переселенців та їх проблеми; про життя на українському Донбасі й окупованих теренах; безпекові проблеми. Не оминаємо інші варті уваги події в Україні та світі.
У 2022-2023 роках “Новинарня” працює за інституційної підтримки за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Зміст наших матеріалів не обов’язково відображає офіційну позицію EED, а є виключною відповідальністю наших авторів.
Контакти
news @ novynarnia.com
contact @ novynarnia.com
Facebook
https://www.facebook.com/Novynarnia
Twitter
https://twitter.com/Novynarnia
Телеграм
https://t.me/Novynarnia
Instagram
https://www.instagram.com/novynarnia/
Приєднуйтеся до наших сторінок, коментуйте, оцінюйте, пропонуйте цікаві теми.
Долучайтеся до числа наших патронів на платформі Patreon
При передруку гіперпосилання на “Новинарню” обов’язкове в першому-другому реченні
Головний редактор: Дмитро Лиховій
Запрошуємо до співпраці партнерів, однодумців та рекламодавців
e-mail: contact @ novynarnia.com