автор: Анастасія Федченко
фото з соцмереж
У моїй стрічці в фейсбуці кожен другий – волонтер. Колеги і знайомі купують турнікети, машини і безпілотники, шукають оптику для бійців протиповітряної оборони, плетуть маскувальні сітки і “кікімори” для снайперів або розвідників. Проводять аукціони, щоб на виручені гроші купити щось для армії. Одна колега збирає гроші на дрон для чоловіка, який воює, інша – на антидронову рушницю для молодшого брата.
Бійцям під час великої війни потрібно все, від дорогої техніки до дешевих одноразових “зігрівайок”, які дозволять не відморозити ноги у степах Донеччини чи лісах Харківщини. Ми в тилу робимо, що можемо, аби якось допомогти захисникам. Носимо бляшанки і старі свічки туди, де з них зроблять окопні свічки, простирадла і зелені футболки – де плетуть масксітки. Наприкінці лютого 2022-го я замовила планшет у Чернівцях, бо в Києві нічого не працювало, і “замовник” – командир артилерійського підрозділу – сам їздив на залізничний вокзал забрати у провідника поїзда “передачку”. А у квітні через пошту і знайомих знайомих із Дніпра передавала в Піски павербанки і шкарпетки для бійців. Шкарпеткам вони зраділи більше – ті в умовах запеклих боїв стали одноразовими.
Мої друзі і знайомі згадали сумні, радісні й несподівані історії про своє волонтерство.
“Я мала купувати два безпілотники для підрозділу чоловіка, – розповідає журналістка Юлія Кирієнко. – Оголосила збір у соцмережах, і на диво замість 200 тисяч зібрала майже 400 тисяч за дві доби!”
Юлія Кирієнко і “мавіки”
Із цією сумою Юлія приїхала до крамниці. Вирішила: купить три коптери, в решту грошей перекине на збір на оптику. Але продавці на додачу до трьох дронів подарували ще один.
“Це була якась неймовірна акумуляція грошей за дуже короткий час. Просто щось колосальне!” – каже волонтерка.
У перші ж місяці повномасштабного вторгнення, коли українські військові вигнали росіян із Київщини, Юлія вивозила покинутих жителями Бучі та Ірпені домашніх улюбленців. Котів і собак у неї забирали колеги. Іноді навіть ще до того, як вона встигала повернутися зі зйомки на канал. Так нові родини знайшло 16 собак і четверо котів. Пес Буч живе в самої Кирієнко.
Леся Васьківська (праворуч), колеги і дрони
Стоматологиня Леся Васьківська волонтерить багато років. Під час відпусток їздила лікувати зуби бійцям у “ТриЗуб дентал”. Нині купує автівки, “старлінки” та дрони.
“Коли зібрали гроші на чергову машину для бійців, хлопець, якому ми за неї були винні гроші, сказав: “А давай на ті гроші дронів купимо!” І ми купили два, – посміхається Васьківська. – І різних дрібничок на додачу. Наприклад, “бімбоскидів”, щоб бавовнити русню”.
Історія про швидкі збори є і в Юлії Гончарової. Ще з 2014-го вона волонтерила в “Народному тилу”. Далі пішла на роботу, але допомагала друзям-військовим усі ці роки. До активного волонтерства повернулася торік у лютому.
“У мене часто таке буває, що розрахувалася за всі замовлення, на картці нуль, аж тут приходить заявка від десантників: втратили всі дрони, треба коптер під Бахмут, на вчора. І ти сидиш й думаєш: Господи, хай хтось привезе “мавіка” (квадрокоптер Mavic – “Н”). Пишеш на фейсбуці, що потрібен дрон. Дзвонить директорка клініки Оксана, яка нам допомагає весь час, і каже: “Ми давно не зв’язувалися з тобою. Назбирали грошей, хочемо передати тобі. Маєш якісь потреби?” – і передає 3 тисячі доларів. Пише також український волонтер зі США, який готовий віддати дрон. І так я за 5 хвилин отримую два дрони!” – посміхається Гончарова.
Дива стаються з нею ще з 2014-го. У будівлі “Народного тилу” були сходи. У теплу пору, коли не було роботи, волонтери виходили там посидіти, поговорити, хтось пив каву, хтось палив. “Я сиджу і кажу: Господи, хай хтось приїде і привезе мені 200 “целоксів” (кровоспинний препарат). Під’їжджає машина. І нам справді привозять 200 “целоксів”!”
Автівки від Бурої
Журналістка Дар’я Бура вже майже рік купує і ремонтує автівки для військових, хоч і серйозно попереджає інших: це важка і марудна справа, і ці “колеса” – точно останні.
Усе почалося через пару днів після вторгнення. Дар’ї написав знайомий, із яким востаннє бачились в Авдіївці ще 2016-го.
“Під’їхав до мене на радіо і запхав у руки дві пачки грошей. Сказав: “Ти знаєш, куди їх витратити”. Сам збирався на Харківщину, захищати рідну область. Виявилося, він віддав мені більше 8 тисяч доларів. На них ми купили і підшаманили три машини.
Одна поїхала на Луганщину до 128-ї бригади. Зовсім невоєнна легковушка допомогла рятувати поранених. Казали дівчата військові, що без машини не змогли б деяких важких вивезти з поля бою. Дві інші – у два батальйони 10-ї бригади, тоді ще на Київщину. Одна машина потрапила під обстріл десь через два тижні і згоріла. А інша прожила трохи довше. Та краще хай горять машини, ніж хлопці”, – розповідає Бура.
Але дива трапляються не завжди. Волонтерство – це марудна, енергозатратна і часом дуже непроста справа.
Наталя Леонович каже: замовляти дрон за кордоном потрібно за 3-4 тижні.
“У Європі зараз дефіцит. Ми приїхали до Варшави, а там “мавіків” нема, те саме зі Щецином. Переночували і поїхали шукати далі. За день “прочесали” Берлін, Прагу. Знайшли лише в Угорщині без знижок і бонусів. То виходить, що ми задля одного коптера проїхали за день три країни”, – розповідає Наталя.
А ще волонтерство б’є під дих. Коли не встигаєш привезти замовлене бійцями.
Ксенія Бикова
Волонтерка Ксенія Бикова зібрала посилку: генератори, тепловізор, прилад нічного бачення, коптер, “зігрівайки”, дрон, планшети, ліки, каву, цигарки.
“Пишу: “Колю, завтра до тебе”. А він відповідає, що в них дуже гаряче. “Ксюнічко, я тебе не зможу зустріти і тебе сюди не пущу, мені Олег не пробачить (Олег – чоловік Бикової – “Н”). Потерпи пару днів?” І все. Загинув. Вони з Олегом ще в 2014-му разом воювали. Ми родинами дружили”.
Хтось із волонтерів купував квіти дівчині, яка подобалась воїну, бо він – на передовій. Хтось шукав бронежилет для пса породи кане-корсо, який поїхав “воювати” із власником. Шукали берці нестандартних розмірів за кордоном. Втрачали гроші через різницю курсу, купуючи в іншій країні тепловізор, а потім з’ясовуючи, що продавець не має ліцензії на експорт.
Для зборів грошей дехто організовує благодійні аукціони, на яких продає дивні речі.
Наталка Нагорна з аукціонною цибулею
Журналістка Наталка Нагорна вторгувала 3700 грн (!) за трилітрову банку маринованої цибулі, виготовленої для ЗС РФ на м’ясокомбінаті “Дружба народів” в окупованому Росією Криму.
“Ця цибуля входить у раціон російських військових. Після звільнення Чорнобаївки ми вкрали там цю банку. Погидували відкрити. Я тягала ту банку по всій Чорнобаївці і боялася розбити. Але найбільше боялася розбити її в машині, щоб не засмердіти салон”, – сміється Нагорна.
Гроші від продажу цибулі, яку придбав офіцер ЗСУ, витратили на акумулятори для бійців ППО.
Ксенія Войтюк із триногою під бусоль
Ксенія Войтюк шукала артилерійську бусоль для “правосеків”. Знайшла… в польському ломбарді.
“Гуглили її по-всякому, ніде немає. Нарешті знайшли в ломбарді. Але не в Варшаві, де я живу, а в якомусь містечку. Але все ще не впевнені, чи це вона. Телефонуємо, а продавець починає розповідати, яка вона гарна, в якому міцному і гарному чохлі. Коли ми сказали, що вона їде на справжню війну в Україну, продавець був шокований. Ми купили бусоль, її досить швидко доставили, ми передали в Україну, хлопці працюють, усе гаразд”, – посміхається дівчина.
Читайте також:
Більше ніж музей. Як волонтер Дід у Павлограді збирає речі й історії про війну
Андрій Кузьменко був першим, хто заїхав у звільнений Ізюм 12 вересня. Вони з другом возили допомогу бійцям на Донеччину.
Андрій Кузьменко
“Ловимо інтернет, бачимо, у стрічках пишуть, що звільнили Ізюм. Ми і поїхали на удачу. Дорога розбита. Ані блокпостів, нічогісінько, тільки хлопці на бронеавтомобілях їдуть. Зустріли військового, покурили з ним недалеко від розбитого російського медпункту. Чули звідти стогони поранених росіян. У сам Ізюм заїжджали через російський блокпост, слава Богу, порожній. Вирішили заночувати біля розбитої церкви. Вдосвіта поїхали на вулицю біля мосту через Сіверський Донець, побачили місцевих, вони – ніби тіні. В Ізюмі бракувало всього: їжі, ліків, навіть води. Ми пороздавали городянам продукти, перенесли благенькою переправою, міст же розбитий, і на інший берег. І так, поки крутились, ще й підійшли люди, спитали, чи зможемо їх вивезти. Так евакуювали родину до Полтави”, – пригадує Андрій.
Юлія Сідорова з машиною
Парамедикиня 92-ї механізованої бригади ЗСУ ім. кошового отамана Івана Сірка Юлія Сідорова пішла на фронт майже дев’ять років тому. Коли почалось повномасштабне вторгнення, рятувала поранених військових і цивільних у рідному Харкові та області.
“Один чоловік побачив моє інтерв’ю. Сказав журналісту, що мій сміх має бути в його житті, і
придбав мій номер телефону за 200 тис грн. Гроші ми витратили на купівлю евакуаційного транспорту
для поранених. Там можна розмістити чотирьох важкопоранених бійців. І ці 200 тисяч – значна частина вартості автомобіля”, – розповідає Сідорова.
Якщо зібрати волонтерські історії цієї війни, вийде багатотомник, у якому буде про смуток, радість, біль, щастя, сльози, сміх, безсонні ночі, кількаденні поїздки розбитими дорогами без відпочинку, горе, втрати, але й успіхт. І з цих історій складеться колись наша спільна перемога. Залишається тільки чекати, донатити і шукати дрони, автівки і величезний перелік усього “на вчора”.
Читайте також:
Волонтерка Діана Макарова: Потрібно націлюватися на виснажливу роботу й розуміти, що війна скоро не закінчиться
Проєкт “Зберегти Україну” реалізується за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
