“Бійці не так ворога бояться, як маму”. Репортаж із позиції біля Новолуганського, де “служать” три кане-корсо й дістав поранення наш воїн

 

автор: Анастасія Федченко
з Донецької області
фото авторки

Три обстріли за добу, один воїн дістав кульове поранення. Таким було вчорашнє (27 серпня) ранкове зведення з передової. Росіяни обстріляли позиції ЗСУ з автоматичної зброї біля Новолуганського, на Світлодарській дузі. Куля калібру 5,45 мм влучила бійцеві в плече.
Кореспондентка “Новинарні” побувала на місці події і по свіжих слідах поспілкувалася з побратимами пораненого. Звідти – наш репортаж.

Відділення кане-корсо

Велика чорна собака породи кане-корсо зустрічає нас біля позицій перша. Обнюхує, облизує руки та обличчя. Моллі трохи більше року, вона дуже товариська. Це її друга ротація на передовій. Під час першої була зовсім маленькою.

Микола з Моллі. Фото: Новинарня

Хазяїн Моллі Микола – з Житомирщини. На війні з 2015 року. Зізнається: втомився. Але мусить бути тут, адже натовпу з охочих прийти на зміну щось не видно.

Із собаками, каже чоловік, простіше – вони завжди піднімають настрій.

Після попередньої ротації Микола возив Моллі додому. Там їй було менше простору, зате безпечніше. А на фронті є де побігати, однак завжди є загроза обстрілу.

За те, що улюблениця “зніме розтяжку”, господар не надто хвилюється: собака розумна, далеко від нього й від опорника не відбігає.

На сусідньому спостережнику, до якого доводиться чималу відстань, – ще двоє могутніх кане-корсо: Арчі та Фібі. І вони так само товариські.

Арчі. Фото: Новинарня

Господаря Фібі звуть Ярослав. Він уже говорив із пораненим Олександром, тішиться, що той був у доброму гуморі. Боєць намагається додзвонитися до побратима і при нас, але Сашко не відповідає. Певно, спить після операції.

“Легке поранення, йому м’язову тканину зачепило. Через пару тижнів уже буде на місці. Усе нормально. Не вийшло в них“, – посміхається Ярослав.

Як товариш “упіймав кулю”? “Ніс службу на посту. Дивився в тепловізор. У цей час пролунали постріли, і Саша отримав кульове поранення. Йому швидко надали домедичну допомогу й відправили у шпиталь”.

Ярослав. Фото: Новинарня

Паніки ні в кого не було, каже Ярослав. Він досвідчений, у війську з 2014 року. “А сенс панікувати?”

23-річний Олександр, якому прострелили руку, у підрозділі вже понад два роки. Побратими характеризують: відповідальний, сміливий, товариський, веселий. Після поранення сам зміг прийти з посту до товаришів.

“Якби посадили за кермо, він би сам ще й у лікарню поїхав. Він такий бойовий… У нас у підрозділі всі бойові”, – тішиться Ярослав.

Що для бійця найважливіше

На землі біля позиції, де бійці виливають воду, земля геть мокра. Над нею зграйками літають білосніжні метелики. Нестримна легкість буття і війна іноді сусідять непристойно близько.

Першу допомогу Олександрові надавав Василь. Хоча за професією він і не медичний працівник, але був медиком у добровольчому підрозділі на початку війни. Тож у випадку поранень усі звертаються саме до Василя.

“Легке поранення, навіть турнікет не знадобився – обійшлися ізраїльським бандажем з аптечки, яку боєць мав при собі. Там і крові особливо не було”, – розповідає чоловік.

Василь показує пробиту Сашкову футболку. Фото: Новинарня

Не видно крові й на темній футболці, в яку був одягнений Олександр. Тільки дві маленьких дірочки на рукаві.

Утім, і маленька куля 5.45 могла наробити великої шкоди, каже Василь. Тож насправді Сашкові пощастило, що не зачепило кістку, інакше ліг би в шпиталь на довше.

Анатолій – командир пораненого. Розповідає, що російські окупанти регулярно провокують наших, весь час намагаються вивести їх на стрілецький бій. Причому після Дня Незалежності обстріли почастішали.

Найчастіше найманці б’ють із гранатометів, кулеметів та автоматів. Відстань у пару сотень метрів робить піхотну зброю дуже ефективною та небезпечною.

Командир Анатолій. Фото: Новинарня

“Я телефонував бійцю, адже організовував його евакуацію. Вже тоді бачив, що він у нормальному стані, але вирішив переконатися. Сашко сказав, що йому зробили операцію, почистили рану. Я запитав найголовніше: чи він дзвонив мамі? Сказав, що ні. Боїться їй говорити. Він у мами один”, – розповідає Анатолій.

За словами командира, бійці не стільки бояться ворога, скільки засмутити маму.

“Маму потрібно берегти, любити. І не можна, щоб вона хвилювалась. Тому що мама в кожного одна!.. Я своїй теж не все говорю…” – зізнається Анатолій.

Фотогалерея з позиції:

За кілька годин після роботи на позиціях ми дізнаємося, що на іншій ділянці фронту вбито українського воїна. Це вже восьма бойова втрата за серпень.

Тому армійцю пощастило менше, ніж Олександру.

Читайте також:
“Війна забирає найкращих – це 100% про нього”. Яким був Вячеслав Пітько, що загинув на День Незалежності поблизу Донецька


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.