Британець зі “Скали”. Чому полеглий під Ізюмом Віктор Яцуник гідний звання Героя України

автор: Ольга Герман
з Ізюма Харківської області
фото автора, Наталіни Ковальової, надані побратимами Британця та дружиною Юлією

“Навколо мене – люди, які знайшли в собі сміливість взяти зброю і ціною свого життя втримати незалежність. Ми воюємо не тільки заради себе, а для наших дітей, щоб вони могли приїхати у вільну Україну і відчути смак незалежності, смак свободи” – так говорив Віктор Яцуник “Британець”. Він залишив родину й службу в армії Великої Британії та після 25 років еміграції повернувся захищати Україну.

Вчинок Брита мав найвищу ціну. Він звільнив Ізюм, але загинув тут від міни, коли рятував поранених побратимів із поля бою.

Знайомство зі “Скалою”

Російські війська покинули Ізюм 9–10 вересня 2022 року. У ці дні в місті бракувало повітря й інформації. 11 вересня о 6-й ранку на площі пролунали постріли. Це святкували звільнення Ізюма українські солдати, які зайшли сюди першими та встановили синьо-жовтий прапор.

Віктор Яцуник “Британець” серед бійців батальйону “Скала” у звільненому Ізюмі (Ольга Герман – крайня ліворуч)

Із Віктором “Британцем” та іншими відважними воїнами з батальйону розвідки “Скала” я познайомилася на центральній площі пізніше цього дня, коли пішла помилуватись національним стягом. Перед Ізюмом батальйон зачищав Бражківку й Сулигівку.

Брит розповідає, що росіяни втекли, бо ризикували опинилися в оточенні. Він випромінює впевненість і доброту, говорить і українською , й англійською. В якийсь момент навіть здалося, що він іноземець, який приїхав воювати за Україну. Але ні, його рідна мова – українська, народився на Тернопіллі.

Я розповідаю про пропагандистські плакати окупантів неподалік. Британець тут же пропонує зняти. Його побратим по “Скалі” Олександр “Тесла” підганяє авто, Брит видирається на нього, і після кількох рвучких рухів “Ми с Россией один народ” вже летить додолу.

Бійці батальйону “Скала” знімають пропагандистський банер в Ізюмі

В останні дні перед деокупацією Ізюм був більше схожий на сцену з фільму про апокаліпсис. Руйнація і порожнеча. Люди намагалися лишатись удома.

Завжди відкритий до спілкування, Британець багато спілкувався з населенням звільнених міст – щоб підтримати і зрозуміти людські потреби.

“Перша дівчина, яку я побачив на вулиці в Ізюмі, закричала “Слава Україні!” зі сльозами на очах. Але й мені тяжко дивитись на розбиті будівлі, коли діти просять хоча б водички чистої попити. Коли з п’ятого поверху спускається старенька бабця, щоб розпалити вогонь біля під’їзду, зігріти чаю чи супу. Всі просять хліба, шикуються, аби його отримати. А коли ми роздаємо wi-fi, сотні людей стають у чергу – просто щоб подзвонити родичам і сказати, що вони живі”, – розповідає Віктор.

Читайте також:
“Весна восени”. Розповідь журналістки, яка вижила в окупованому Ізюмі й дочекалася визволителів

Зі щасливого Альбіону на українську війну

Віктор Яцуник народився в селі Верняки Збаразького району у 1978-му. Переїхав жити і працювати у Велику Британію у 1998 році й мешкав там до 2022-го. Після початку війни, у 2014-му, став волонтером – допомагав возити з Британії для ЗСУ амуніцію, берці, розгрузки, шоломи.

Віктор Яцуник

Яцуник розповідає, як 2 березня вночі вилетів з Британії до Польщі, там купив автівку, пересів на неї, перетнув кордон і вранці 4 березня вже був у Львові. Дорогою познайомився з кількома іноземцями, які також поїхали в Україну добровольцями. Просив друзів відвезти його на Яворівський полігон, де він планував приєднатися до Інтернаціонального легіону.

Утім Віктор ще мав контракт як піхотинець із Британською армією, тож не міг одразу приєднатись до ЗСУ. До 14 березня він займався у Львові волонтерством, допомагав евакуювати родини, які опинилися в зоні бойових дій.

На Яворові тоді виникли складнощі через ракетний обстріл – загинули люди, були проблеми з подальшою реєстрацією новоприбулих. Там Віктор заприятелював з американським солдатом Джеймсом Васкесом, якого жартівливо називав “Янкі”, та невдовзі вирушив на Київ, щоб приєднатись до групи ПТУРистів-джевелінщиків у Броварах.

“Я пішов як волонтер, Джеймс пішов як воїн. Брали участь у зачистці села Лук’янівка. Ми були до кінця, доки російська армія не зробила жест доброї волі і не забралася з-під Києва. Наші джавелінщики поїхали, а ми вже співпрацювали з групою розвідки”, – згадує Брит.

Віктор Яцуник “Британець”, Ігор “Марин” і Джеймс Васкес

За його словами, Джеймс Васкес здобув велику популярність у твіттері, бо перший з американських воїнів показував бій у Лук’янівці наживо. Після того в Янкі за кілька днів з’явилися сотні тисяч підписників. Це допомогло швидко зібрати кошти на кілька авто для армії, коли двоє приятелів на деякий час повернулися до Львова, знову як волонтери.

Відео з твіттера James Vasquez, на якому він розповідає про свого друга Віктора:

У той час Віктор подав рапорт до Британської армії щодо припинення контракту, бо мав чітке бажання вступити до лав ЗСУ.

Друзі поїхали на Схід, де познайомилися з майбутніми побратимами зі “Скали” – Олександром “Теслою” та командиром батальйону Юрієм “Скалою”. Обстріли були сильні, але часу вони не гаяли і створювали колектив людей, “які мають бажання воювати, а не сидіти”.

Віктор Яцуник “Британець”

Відтоді Британець не полишав батальйон “Скала” та передавав хлопцям навички, які здобув у королівській піхоті.

“Стараюся зробити з нашої групи європейське військо. Хочу їх відтягнути від тієї пострадянської армії, яка нікому непотрібна. Командир поважає своїх воїнів, вони поважають його – на довірі будується сильне військо. Якщо командир бачить, що виконання завдання становить загрозу для бійців, для нас перший пріоритет – люди. Ми не можемо розкидатися солдатами, як РФ розкидається своїми. Якщо нема можливості взяти населений пункт сьогодні – відійдемо, візьмемо завтра”, – пояснює мені Брит.

Через кілька днів після цієї розмови, 17 вересня, Віктор “Британець” та Іван “Садист” загинуть під Ізюмом від розриву міни МОН-50.

Читайте також:
“Не наказує, а просить”: офіцерів ЗСУ почали навчати лідерству. РЕПОРТАЖ

Материнське прощання

Побратими Володимир “Мед” і Олексій “Гагарін” у рекордно стислі строки – лише за день – оформили в Лозовій та Харкові документи для перевезення і кремації Віктора за його заповітом. Прощальні церемонії відбулися в Києві, Тернополі, Лондоні.

Під час прощання

…Біля поховального будинку в Києві стоять пані Софія – мама Віктора, дружина Юлія, рідні, друзі, бойові побратими. Навіть після короткого спілкування з Софією Василівною розумієш, що спільні в них із сином – не лише риси обличчя, а й аура доброти та людяності. Вона пропонує жилетку, щоб я не застудилася. “Чому мій хлопчик? Чому наші герої гинуть?” – на її питання важко підібрати відповідь.

Пам’ятний лист від головкома Валерія Залужного

Пані Софія розповідає: щодня їй було найголовніше отримати коротке повідомлення, яке підтверджувало, що з рідним сином все в порядку. Тим і жила.

В ці дні вона все згадує Вітю у дитинстві, розповідає як він любив рідне село Верняки, де провів казкове дитинство в дідуся й бабусі, ходив із рюкзаком полями й селами.

Сестра Британця по вітчиму Наталя стискає в руках синьо-жовтий букет і не може повірити в те, що сталося. Вона розповідає, якою опорою Віктор був для всіх, думав спершу про інших, а не про себе. Коли почалося повномасштабне вторгнення, сестра Наташі була на шостому місяці вагітності, і Вітя забезпечив її евакуацію за кілька годин – зустрів, відвіз до Польщі.

“Коли були якісь складнощі, я завжди могла йому написати: “Братику Пух, ось у мене проблема”. І він або допомагав з вирішенням, або морально налаштовував так, що я могла все сама залагодити”, – каже Наталка.

Подруга Британця Олександра “Мара” підтримує: Віктор був сонячною людиною. Попри важку роботу і жахи війни, знаходив у собі той промінь і дарував його іншим.

На панахиді й похованні в Тернополі зібралося дуже багато рідних і друзів загиблого. Дружина Юлія акуратно розкладає квіти, поправляє національний прапор, дбайливо виставляє портрет чоловіка.

Віктор розповідав Юлі про свої віщі сни напередодні поїздки в Україну – як побачив меч, який по приїзду на Батьківщину помітив на стіні в будинку одного священика. Для чоловіка це був знак, що він має бути тут, аби захистити Україну, і вишкіл українських військових – його місія.

Ігор “Марин” із пані Софією

…Ніякими словами не описати біль, що стискає всіх рідних в цей момент. На Микулинецькому кладовищі лунає національний гімн, постріли сальви. Пані Софія падає на коліна і кричить: “Пробач, синку, не вберегла”. Її підхоплює друг Віктора Ігор “Марин”.

“Боже, я прошу. Бережи Україну! Бережи тих солдатиків, яких мій Вітя вивчив!”

– просить Бога мати загиблого Британця.

Побратими загиблого з сином Данилком

Як за кам’яною стіною

Коли я спитала дружину Віктора Юлію про їхнє життя разом, вона вперше за весь час усміхнулася: все було як у казці.

“Наше життя було суцільний позитив. Багато подорожували. Мій чоловік був веселою, усміхненою людиною, любив танцювати, жартувати, природу, вилазки з наметами в ліс, розпалювати камін і грати на гітарі. А головне – я була за ним, як за кам’яною стіною. Як кажуть, так і маєш себе відчувати, коли виходиш заміж”.

Віктор із Юлією та сином Данилом

Стосунки майбутньої пари зав’язалися під час Майдану. У 2015-му – побрались, Юля переїхала жити до Віктора у Велику Британію, де чоловік уже мав сформоване життя, роботу, друзів.

Яцуник за першою спеціальністю був столяр, навчався в Тернополі. Після переїзду до Англії здобув фах сантехніка. Як пояснює дружина, Вітя мав дуже непросту історію кар’єрного росту. Він ніколи не здавався, важко працював, не досипав ночей, мав золоті руки. По-справжньому любив столярське ремесло, прокидався до роботи о п’ятій ранку.

У 2021-му з армійським другом Денні Віктор відкрив власну фірму з ремонту й оновлення будинків. Два трудоголіки роботу виконували на найвищому рівні, отримали чимало проєктів і базу клієнтів.

Доти Яцуник служив у британській армії, працював за контрактом на Кіпрі.

А ще був зайнявся пасікою, мав два вулики, опанував бджолярство. Один вулик запропонували знайомі, інший, покинутий рій, знайшов і доглянув сам.

“Віктор ніколи не переставав вчитися. Це так мене захоплювало. Він знав історію не лише України, а й усього світу. Дуже цікаво про все розказував. Таке враження, що перед ним була книжка, і він її читав”, – згадує дружина.

“Із рішенням поїхати в Україну Вітя навіть не вагався. Ми це не обговорювали. Він просто сказав одного дня, що в Україні війна, тож він має бути там і боронити Батьківщину. Він повторював мені: «Не переживай. Я знаю, що в мене є куди і до кого повертатися. Я буду в порядку». Я цим словам дуже вірила”, – згадує Юлія.

Віктор із дітьми Стефанією й Данилом

Віктора чекали 5-річний син Данилко, 11-річна донька Стефанія від першого шлюбу, дружина, батьки, всі його рідні.

“Для Данилка тато був героєм. Він порівнює його з Халком, Людиною-павуком, Капітаном Америкою. Він завжди каже, що його тато – найсильніший”, – каже Юлія.

З її слів, Вітя любив переписуватися з дітьми голосовими повідомленнями.

“Це буде велика пам’ятка для Данилка і для мене. Я люблю включити і послухати голос, як він грався з Данилком по телефону. Навіть будучи там, на війні, де стріляють, він знаходив час і можливість заспівати Данилкові пісню чи розказати казку на ніч, записати щось смішне. Він знаходив час для всіх, для нас, для друзів, товаришів по армії, пам’ятав, коли і у кого день народження, вітав усіх з передової”, – зазначає дружина Британця.

Вона береже записник Віктора, в якому той занотовував спільні родинні бажання й досягнення.

“Така світла, щира, добра людина з великої літери. Він був стіною для мене і прикладом для своїх дітей. Ми завжди його пам’ятатимемо, поки житимемо, і передамо цю пам’ять для наступних поколінь”, – розповідає Юля.

“Рана не загоїться. Може, біль з часом притихне. У Віті було добре й щасливе життя в Британії, яке він проміняв на війну, на захист Батьківщини. Я щиро вірю, що ті втрати, яких зазнає Україна, будуть недаремні”, – каже Юлія.

Друзі про Брита

Хлопці з батальйону розвідки “Скала” поділилися спогадами про Віктора Яцуника.

Комбат із бійцями батальйону “Скала” на горі Кременець в Ізюмі

Юрій “Скала”, комбат

– Віктор “Британець” – людина з великої літери. Він прийшов добровольцем, залишався у званні солдата, але доріс до посади старшини підрозділу. Був дуже яскраво вираженим солдатом, його класно сприймали на всіх рівнях. Брит завжди усміхався кожному, з ким говорив. Ми завжди знаходили спільну мову. Він казав: “Скала, я з тобою!”

Була операція по зачистці однієї з посадок – “Рибка”. Тоді тут був і друг Брита Джеймс Васкес. Ми спланували план дій, хлопці швидко включилися в роботу. Віктор уже рушав на виконання завдання, але перед тим запропонував дещо лишити для хлопців із підрозділу – два ящики коліматорів, різні прилади для автоматів, приклади. Турбота за побратимів булв однією з його чеснот.

Зима в нас повністю “перекрита” завдяки Британцю – куртки, фліски, теплі штани, шкарпетки. Дякуючи Віктору, знаємо, що люди будуть вдягнені. Це не може не гріти у всіх сенсах.

Я досі не можу повірити в цю втрату. Всі думають, що командир – такий суворий, але ніхто не знає нашу історію з Британцем. Я з ним познайомився, запросив його в підрозділ. Саме я це зробив, тому для мене це – важка втрата. Війна не закінчилася, мені не можна розкисати. Проте мушу визнати, що після загибелі Британця відірвали шматочок моєї душі.

Джеймс Васкес, доброволець зі США

– Віктор – лідер на всі 100%. Він не гнався за званнями чи нагородами. Брит не з тих командирів, хто гиркає на інших. Він би ніколи не наказав своїм підлеглими робити те, на що не пішов би з ними сам. Оця трагедія сталася, бо він же йшов у перших рядах. А міг би просто когось послати виконати завдання.

Джеймс Васкес із Віктором Яцуником

Джеймс Васкес (James Vasquez) – ветеран війни, воював в Афганістані й Іраку. Його бабуся родом з Латвії, вона розповідала, як росіяни вбили всю її родину. Коли в Україні почалося повномасштабне вторгнення, Джеймс зрозумів, що має допомогти українцям не допустити нових трагедій із розповідей бабусі.

Ми були пліч-о-пліч із Бритом ще зі Львівщини. Віктор – солдат, і я – солдат. Ми знаходили силу рухатись далі завдяки один одному. Але більше того, Віктор завжди старався переконатись, що кожен був в порядку – фізично й морально.

Мене надихає приклад Віктора як людини та солдата. Брит – справжній герой. Я думаю, всі погодяться, що

він має бути увіковічений в історії як Герой України.

Бо зважте, він міг би й не приїздити з Британії, де понад 20 років жив із родиною. Але Віктор не знехтував поклик захищати Батьківщину і, на превеликий жаль, сплатив за неї найвищу ціну.

Ігор “Марин”, доброволець

– Я до цього не служив, а за два місяці почерпнув все, що є в реальності війни. Ми з Бритом ділили радість, дуріли, я ці 60 днів був щасливою людиною. Віктор мав відкриту душу, і вповні можна сказати, що це українець. Справа не у вишиванці, справа в серці.

Ігор (у центрі) з Віктором і Джеймсом

Ігор – волонтер, друг і побратим Британця, що познайомив його з Васкесом. Згодом сам приєднався до Віктора на військовій службі, разом пройшли два місяці ротації.

Ми з Бритом вчилися розмінуванню. Він за кожного солдата переживав, пояснював, що ціна помилки – життя.

Може, ми з Вітею не так довго знали один одного, але багато пройшли, тому стали як родичі. Це недовгий час нашої дружби, але здається, що пройшли роки. Якби він не був такою хорошою людиною, нам би не було так важко без нього. На війні життя і смерть ходять близько…

Олексій “Гагарін”

– Ми познайомилися, коли разом поїхали оформлюватись у Дніпро. З перших же хвилин заприязнилися, багато жартували між собою і з іншими. Веселун за натурою, Британець тоді навмисно спілкувався англійською, чим вводив всіх в оману, ніби він іноземець. У військкоматі тоді звернули на нього увагу й вирішили паперові питання хвилин за сорок. Завдяки його позитивній вдачі перед Віктором відкривалося багато дверей. Змушувати всіх думати, що Вітя – іноземець, стало нашою традицією і розіграшем для колег.

Я весь час, ще з 2015 року, намагався не будувати сильні дружні відносини з військовими, бо розумів, що різне може статись. Але із Бритом не здружитися не зміг. Ніхто не міг.

Віктор Яцуник “Британець” із побратимами

Якийсь великий позитив був у Віктора, і він заражав інших людей цим. До кожної людини мав свій підхід, мав що сказати хороше. Завжди якісь цікаві презентики. Тому форму, тому футболку, якийсь сувенірчик. Не всі люди зараз почуваються добре психологічно у війні, а Бриту завжди вдавалося людей навколо себе підтримувати, мотивувати, радувати, підбадьорювати.

Ми всі ще не прийняли, що Брита вже немає. Кілька разів на день чуєш: “Я зайду до Брита, я візьму у Брита. Ми не можемо говорити про нього в минулому часі. Його фізично з нами немає, але він десь у голові. Короткий час ми провели разом, але він для мене дуже цінний. І назавжди залишиться зі мною.

“Серафим”

– Британець зустрів мене в батальйоні перший. Спочатку здався трохи жорстким щодо дисципліни, але згодом враження змінилося.  Я йому розповів свою історію, а він мені – свою. Знайшли спільну мову.

Якщо в когось щось не виходило, Брит завжди приходив на допомогу, підказував. Він став нам як батько й мати. Дбав про кожного. Поводився завжди по честі.

Він умів робити абсолютно все. Був вмілим водієм, бо мав багато досвіду і вражав вправністю на своєму пікапі-“крокодилі”.

Віктор Яцуник “Британець”

Крім практичних навичок для солдатів, він ділився суто людськими цінностями. Якщо хтось з побратимів проявляв нестриманість із місцевим населенням, Брит пояснював, чому це неприпустимо. Навчив мене бути шанобливими із людьми. У нього був такий принцип, що воїн України завжди має бути толерантним. Радив: емоції залиш вдома, а тут ти – захисник, представник української армії.

Олександр “Череп”

– Як і він, я спершу волонтерив. А коли офіційно приєднався до батальйону, Брит ділився зі мною кімнатою, діставав дефіцитні берці великого розміру… Я вже 50 років прожив, але дуже мало бачив таких людей. Віктор розумів всі проблеми наші, солдатські. До нього можна було прийти з будь-яким питанням – від того, що в тебе дірки в шкарпетках, і до того, що б/к немає. Він одразу відгукувався, включався.

Зазвичай війна змінює людей, робить жорсткими. Але з Британцем було абсолютно не так. Вітя не втратив людяність. У цій обстановці він залишився людиною, якій небайдужі проблемами інших.

Віктор Яцуник “Британець”

Загибель. Навіть ворог оплакував

Побратим Богдан “Метр” став свідком загибелі Віктора. Ішов разом із ним 6 км на порятунок поранених із поля бою. Хлопець каже, що коли стався підрив на міні, зробив усе, що міг, аби надати першу медичну допомогу ураженим. Але все одно часом промотує той момент у голові і намагається знайти сценарій, що можна було б зробити краще.

За словами Богдана, Віктор був дуже обережним, все перевіряв. Тому досі важко збагнути, як Брит і Садист загинули на “монці”.

“Я впевнений, що він дивився під ноги. Просто не помітив. Тут ніхто ні від чого не застрахований. Нема якогось 100-відсоткового чек-листа , як не втрапити у халепу на війні. Просто кожен робить все, що може, а далі – справа випадку”, – пояснює Метр.

Віктор Яцуник “Британець” із побратимами

За його словами, втрачати хороших солдатів – складно, а коли ці солдати ще й хороші люди, то й поготів.

“Цікава деталь. У нас були двоє [російських] полонених. Один із них плакав, а інший був у шоці, коли дізнався про загибель Віктора. Навіть наші ідеологічні вороги дуже сумували через те, що сталося з Британцем”, – розповідає Богдан.

Читайте також:
Побратими знайшли під завалами у звільненому Ізюмі тіло героя Романа Косенка, який загинув там 9 березня

* * *

Від себе додам, що я, як журналістка, що прожила в Ізюмі весь період окупації, по-особливому сприйняла одного з перших визволителів – Віктора “Британця”, його щирість і небайдужість, надто ж – загибель.

Віктор Яцуник “Британець” серед бійців батальйону “Скала” на вступі в Ізюм

Знала його недовго, але, напевно, поруч із такою людиною має значення не кількість часу, а його якість. Брит переймався, як я почуваюся у звільненому місті, переживав, щоб не замерзла з приходом холодів, подарував берці мені й татові.

У нашій останній розмові за два дні до загибелі Віктор зізнавався, що скучив за рідними,

що пів року не бачив дружини й дітей, що хоче провідати батьків на Тернопільщині. Казав, що не збирається повертатися в Англію, доки не закінчить свої справи тут – треба ж вибити ворога з нашої землі.

А ще усміхався, розповідаючи, що весь світ тепер поважає Україну за незламність, і його друзі з британської армії тепер вітаються з ним не “добрий день”, а “слава Україні!”.

Читайте також:
“Він був людиною із серцем завбільшки з планету”.
Спогад про Євгена Колесніченка, який загинув у боях під Бахмутом


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.
[sendpulse-form id="91944"]