автор: Олена Максименко
фото автора та з відкритих джерел
Боєць-піхотинець полку імені Кастуся Калиновського, що є білоруською частиною Інтернаціонального легіону ТрО ЗСУ, не дозволяє називати навіть його псевдо. Цей білорус до війни працював аналітиком. В Україні живе вже п’ять років. До 24 лютого іноді виїжджав на батьківщину.
Ми спілкуємося телефоном, і його українська краща, ніж у деяких корінних українців. Військовий перебуває на позиціях, тож на іншому кінці радіохвилі чутно цвіркунів.
Говоримо про про перспективи війни та участь у ній полку Калиновського, особисту мотивацію бійця та хибне (на його думку) ставлення багатьох українців до підкореного білоруського народу.
– Згадуючи протести в Білорусі після президентських виборів у 2020 році – чи були там шанси на успіх, і що пішло не так?
– Ні, шансів на успіх не було. Тому що після 2014 року, після Майдану, другий Майдан вже неможливий. Це розуміють і в Україні, і в усьому світі.
Було зрозуміло, що всі такі зіткнення вже будуть кривавими. В сенсі, що це вже буде справжня війна. Цей радянський режим в Білорусі уже з 14-го року почав готуватися до війни. Вони одягнули внутрішні війська в камуфляж мультикам – до того вони ходили в радянських портках. Почали закуповувати бронеавтомобілі. Влада зрозуміла, що почалася війна. А білоруси – більшість – цього не зрозуміли. Тобто в багатьох було відчуття, що за Україною правда, але це все ж таки українська війна, “ми тут причому?”
Вуличні протести в Білорусі після сфальсифікованих виборів у серпні 2020 року
У Білорусі 2020 рік був важливим з політичної точки зору. Нація відчула себе нацією, народом. Спроба [скинути Лукашенка] не була настільки успішна, як в Україні, але якась консолідація навіть у біді відбулася. Починалося все з якихось там білих “лєнточок”, сердечок, незрозумілих “peace” – набір символіки, наче якась маркетингова кампанія. А в якийсь момент усе перевернулося догори дригом, і люди стали під національний прапор. І це було найважливіше, це була перемога політична.
Люди побачили, що їх більшість. Це для мене самого була несподіванка. Я вважав, що таких як я в Білорусі ну нехай 10 відсотків, решті байдуже. Наприкінці 2019 року, коли збирався мітинг проти інтеграції з Росією, зібралася сотня людей. А тут – за пів року все перевернулося. Відсотків 70-80 білорусів схиляються до правильного світогляду. Із кінця 90-х не було такого.
Читайте також новину листопада 2020 року:
Тіхановська не допускає російського вторгнення в Білорусь і прагне зустрітися з Путіним
– Як зараз люди в Білорусі сприймають події в Україні?
– З кінця 2020 року нічого, думаю, не змінилося. Люди зрозуміли, що це війна, і… якщо не можеш нічого вдіяти, не відкривай рота. Якщо не можеш перемогти, не висовуйся. Тобто нікуди нічого не поділося після 20-го року. Всі все запам’ятали. Небезпека дуже ясно всіма усвідомлюється. Але люди нічого наразі не в змозі з цим зробити.
– Чи багато білорусів воює в Україні?
– Після 20-го року з Білорусі з’їхало до 300 тисяч людей. Це політично активні люди, які відчули небезпеку всередині країни. І з цих 300 тисяч, я вважав, що на війну в Україну легко збереться 10 тисяч людей. А сталося – ні.
Білоруси в лавах ЗСУ
Здавалося б, люди тільки що відчули, хто справжній ворог. Люди виїхали самі, вивезли сім’ї – тобто в них уже немає заручників у Білорусі. Водночас вони на новому місці ще не обросли якимись 5-річними контрактами, іпотеками і тому подібне, що не дає їм кудись зрушити. І при цій всій ситуації воювати в Україну приїхало дуже мало білорусів. Я не соромлячись поставив би це в провину їм усім.
Людям потрібно зрозуміти, що зараз магістральний напрямок нашої білоруської історії – це стояти поруч з українцями.
Я розумію, які є складності. Навіть просто виїхати з Білорусі вже майже неможливо. З країни не випускають, якщо немає робочої візи чи іншого подібного підтвердження поїздки. Візи зробити неможливо, бо позачинялися амбасади. Величезні черги в польську амбасаду, яка єдина робить. В’їхати в Україну теж важко. Навіть із Польщею є проблеми, бо Україна всіх білорусів назвала ворогами. Всі ці складнощі зрозумілі, але я все ж таки вважаю, що білорусам потрібно активніше обирати правильний напрямок дій своїх.
– Як взагалі для тебе почалася повномасштабна війна?
– Мене початок нашестя застав не в Україні. Я не вірив, що щось буде серйозне, до січня. Із січня я зрозумів, що все буде, і я свій час провів у намаганні докупити в Європі спорядження, якого мені не вистачало, там захворів на ковід, коротше… Після 10 лютого не пускали білорусів просто так в Україну. В мене на той час закінчилася посвідка – тобто я легально міг перебувати, але вже в’їхати вільно було неможливо. Я вже чекав, може, після 20-го числа закінчаться ці навчання – Білорусі і кацапських військ, і скасують обмеження, я встигну проскочити в це “вікно”. Але заборона на в’їзд продовжилася, і я вже думав, що коли почнеться війна, я просто тихенько прошмигну через кордон, нікому не буде до цього діла.
– І як зрештою ти потрапив сюди?
– На другий день зранку вже був на своєму авто на кордоні. Знав, що мене будуть питати, куди я їду. Я набрав бензину з собою, 100 літрів, в мене були каремати, купив лопату, сокиру – ну, про всяк випадок, може, потрібно буде в лісі ночувати. Крім того, мене справді попросили купити по дорозі дещо в мілітарних крамничках, чого вже не було в Києві на той час. Якусь РПСку купив на останні злоті, плитоноску – ось мовляв, везу спорягу хлопцям у тероборону, а назад повезу жінок і дітей.
Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
Але на кордоні мене поставили – “руки на машину!”, розкидали все речі… Я під вартою автоматника просидів на морозі в машині з відчиненими дверима добу – “руки на кермо”. На моє наполягання – якщо ви мене заарештували, то посадіть хоча б до КПЗ, сказали: “КПЗ всі зайняті!” При цьому мене показували всім, хто проходив повз, наче у звіринці: “А оце диверсанта зловили!”
Потім я десь ще сидів в СБУ цілу добу, все розповідав, починаючи з того, як до школи пішов (сміється) і до сьогоднішнього дня.
Після всіх допитів мене кинули на підвал, кайданками до батареї прикували. І наступного дня сказали, що просто видворяють із країни.
Ці мужики, СБУшники, які мене возили, питають: “А що ж ти, блін, поліграф не пройшов?” А я не спав третю добу, одразу як 24-го прокинувся – за кермо зранку стрибнув, добу їхав до кордону, і на всіх цих поліграфах у мене серце не те, якісь аритмії видає… “Мужики, коротше, довго розповідати! Що там, на скільки там депортація?” А вони, кажуть, із 14-го року на війні, трохи в людях розбираються… Домовилися з погранцями, щоб мені не влупили депортацію, а просто дали виїхати. Всі речі повернули, тільки з гаманця дві з половиною тисячі гривень зникли. Ну, хрін з ними… Я ще СБУшникам дві каністри бензину підкинув – як подяку.
А паралельно на кордон приїхали з десяток білорусів: “Ми на війну!” – сміється. – Але їхали з якимись листами від Міноборони. Погранці були трошки… збентежені. Вони зрозуміли, що щось трошки не так, як вони уявляли. Тут одного мурижили дві доби, а десять приїхали і сказали, що “на війну”.
Я повернувся до Варшави, виспався. Потім пішов до амбасади – тоді вже запустили цю можливість, через українське посольство заявити про бажання взяти участь у захисті України у складі Збройних сил. Ось так, через ці канали я і приїхав.
Бійці полку Кастуся Калиновського в ЗСУ
– Де ти проходив підготовку?
– Я зрозумів, що це війна, ще у 2014 році, тому у 2016-2017-му почав цікавитись військовою справою, просто з нуля у все це вникав. Воювати не воював, бо було вже запізно іти в ЗСУ, в умовах позиційної війни небагато роботи. Але знав, що піду, коли почнеться нашестя.
– Яким був перший бойовий досвід?
– Я встиг в останні тижні зачепити Ірпінь, коли ще ворог в Ірпені був. Ось це перший вихід на позиції. Там я побачив, що таке справжня війна, з цією насиченістю артилерійського вогню. Я там прямо в бою не брав участі, але перебування на позиції під вогнем… Ми були в 400 метрах від ворога, це, звісно, перший такий досвід у житті.
Читайте також:
Білоруський батальйон знешкодив снайперську пару росіян: “200-й” плюс полонений. ВІДЕО
Батальйон Кастуся Калиновського взяв у полон снайпера ЗС Росії, травень 2020
– У твоєму підрозділі самі білоруси? Як часто взаємодієте з іншими легіонерами?
– Так, ми всі [в полку Калиновського] білоруси. Оскільки ми частина Інтернаціонального легіону, то наші найближчі суміжники – люди різних національностей: і американці, і бразильці, і поляки, литовці, англійців дуже багато, німці є, французи… Ми з ними дуже часто разом в операціях беремо участь. Майже постійно!
На війні людей починаєш розуміти краще. Хтось вміє англійською, хтось не вміє… Ну, в бою ми, звісно, всередині своєї команди, взаємодіємо на рівні команд із суміжними підрозділами.
– Що найскладніше дається на війні?
– Найскладніше у військовій справі… – довго мовчить, – це загальне планування і реалізація у військовій операції. Бо ця війна, вона найперше викошує найбільш досвідчених.
Перші місяці в цій боротьбі брали участь найдосвідченіші, найсміливіші, найкращі воїни – вони полягли. І найскладніше – це заступати на їхнє місце без їхнього досвіду
і всьому вчитися на ходу без щільної опіки батьків-командирів. Бо їх реально не вистачає, командирів! Найкращі полягли першими.
Якщо казати загалом, з такого стратегічного погляду, нам наші друзі дають зброю, з якою можна гинути і вбивати ворогів. Українці ось це і роблять. Вони витягують весь тягар на собі, і вони це і роблять від самого початку – гинуть і вбивають ворогів. Не вистачає такої зброї, щоб можна було просто вбивати ворогів та не гинути.
Найважче на війні – це втрата друзів. Коли ми заохочуємо людей ставати до лав полку і взагалі до лав ЗСУ, один із таких напівжартівливих закликів – це те, що тут ти знайдеш справжніх друзів. Наш командир, покійний, з цього приводу пожартував, сказав: “Я на цій війні друзів тільки втрачаю”. Це, напевно, ті речі, які назавжди залишаться в житті – втрачені друзі.
Читайте також:
У бою за Україну загинув командир роти білоруського батальйону Кастуся Калиновського
– Де вам довелося вже працювати?
– Ми, напевне, три чи чотири напрямки перебули спочатку, не враховуючи Ірпінь – це був п’ятий. Були і там, де гаряче, і там, де спокійніше. І зараз ми, скажімо так, там, де спокійніше.
Патч полку Кастуся Калиновського
– Чи очікуєте ви на перевагу ЗСУ після ленд-лізу?
– Я не думаю, що справа в ленд-лізі. Гадаю, що справа в бажанні, в рішучості наших друзів дати можливість і засоби вирішити питання цієї війни остаточно.
– Які твої прогнози щодо подальшого розвитку подій?
– Розумним людям очевидно, що війна надовго. І що та війна, яку зараз ми ведемо проти орди, це тільки перший акт дуже важливих, великих і страшних подій.
На нас чекає велика війна, світова.
Росія не просто так почала цю безперспективну агресію. Вона розраховує на майбутню війну Китаю з усім світом. І просто хоче забігти наперед та зайняти своє місце, розуміючи, що вона через деякий час не буде з себе представляти нічого, і не зможе за деякий час на рівних брати участь у цій війні. Саме тому росіяни почали цю війну, розраховуючи, що згодом зможуть втягнути Китай в це протистояння, і вже на китайських ресурсах виїхати як повновартісний учасник.
– Що би ти порадив білорусам і українцям?
– Білорусам треба зрозуміти, що ніхто за них не зробить те, що вони мають зробити. Ніякі заклики, ніякі очікування, що хтось тобі допоможе, якщо ти сам не робиш – це не спрацює. До людей це доходить. Багато людей це розуміють. Я порадив би рішучіше переходити до дій, щодо яких у людей є розуміння.
Українцям я можу сказати тільки, що ми разом із ними до кінця. Я не бачу, що ще можна порадити українцям, бо вони все роблять правильно.
Але я спостерігаю дуже небезпечні і прикрі тенденції серед українців у ставленні до білорусів. Багато хто поєднує білоруський народ і окупаційну владу, яка зараз є в Білорусі. Постійно лунають закиди білоруському народу за те, що він не виходить із голими руками проти загарбників при владі.
Я вже втомився пояснювати і проводити паралель на українських реаліях. Якщо ви здивовані, чому не повстала Білорусь, то скажіть, чому досі не повстав український Донбас? Чому справжні українці в Луганську не закидали коктейлями Молотова окупантів, які там знаходяться? Я думаю, відповідь на це все очевидна. Тому що коктейлями Молотова неможливо перемогти військових.
Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
– Але ж трапляються люди, котрі наважуються на вчинки в Білорусі навіть за таких умов – наприклад, розбирають рейки.
– Розбирання залізниці й інші акції – це героїчні вчинки окремих людей. Всі, хто говорять про якусь “партизанку” в Білорусі, не знають, про що вони говорять.
Партизанська війна ніколи не існує сама по собі.
Партизанські дії, по-перше, мають сенс тільки у зв’язку із загальновійськовими діями регулярної армії. Якщо, наприклад, твоє військо чинить наступ на ворога, тоді ти можеш робити якісь партизанські дії в тилу ворога і сприяти цьому наступу. У білорусів немає війська, на підтримку якого можна було би влаштовувати партизанські операції.
По-друге, “партизанка” – це не аматорство. Не буває так, як це уявляється, що селяни взяли вила і пішли в ліс воювати. Це завжди справа для спеціальних служб або сил спецоперацій. Саме спецназ – це і є професійні партизани. І саме це сьогодні відбувається в Україні. Тому розказувати про те, що можна партизанити в окупованій країні, з коктейлями Молотова – це просто дурниці.
Читайте також:
“Рейкова війна” триває: білоруські партизани виводять з ладу залізничні колії в РФ, щоб зашкодити пересуванню військ в Україну
Я думав, Казахстан [під час повстань у січні 2022 року] мав всім показати, що неможливо цивільному населенню протистояти збройним силам.
У Казахстані зробили все те, що так хотіли бачити “диванні воїни”. Там були і сутички з поліцією, і поліція переходила на бік людей, і забирали в поліції спорягу, виносили із магазинів мисливську зброю. Але мисливська зброя не може протистояти одному відділенню бійців з автоматами. І Казахстан мав би показати, що це неможливо, що це обернеться тільки великими втратами серед людей – тих, які могли б за належних обставин та з належною зброєю стати реальною силою. На жаль, Казахстан нікому нічого не довів.
Я вважаю, розумний та правильний шлях – і для казахів, і для білорусів – це формувати справжні збройні сили, які будуть протистояти збройним силам загарбників.
Українці, які цього не розуміють і розпалюють ворожнечу до окупованого народу, ллють воду на млин загарбника.
Та маю сказати, що від тих людей, які брали участь у Майдані, в збройному спротиві, я не чув таких образливих і неграмотних думок. Це завжди відходить від людей некомпетентних.
– Зрештою, пам’ятаємо, хто був серед перших жертв на Майдані – білорус Михайло Жизневський.
– …На початку вторгнення ми заїжджали групою білорусів і спинялися у Львові. Там нас наставляв один із командувачів тероборони, який був сотником на Майдані. Він якраз наводив приклади, як не треба робити на цій війні.
Придушення протестів у Мінську, серпень 2020. Фото: Білоруська служба Радіо Свобода
– Як?
– Він розповів, що хлопці в якомусь селі думали зробити засідку на БТР. Вирішили закидати його коктейлями Молотова. Зібралося 30-40 людей, але їх просто викосив кулемет БТРа, разом із деревами, за якими вони ховалися. І просто на цій дитячій забаві полягло 20-30 молодих людей, які могли б взяти зброю й організовувати реальний військовий спротив. Люди уявили, що можна БТРи палити коктейлями.
– В Херсоні були такі спроби. І не тільки в Херсоні.
– Це має бути такий збіг обставин, щоб спрацювало!.. І це ризик неприпустимий. Не сказати, що це неможливо, але не можна до цього закликати. Це самогубство.
Багато хто навіть із патріотично налаштованих українців не розуміє, що білоруський народ – він просто окупований протягом 25 років. Просто досі в Україні про Білорусь нічого не цікавило, крім доріг і молочки. Нікого не бентежило, що цей окупаційний режим Лукашенка вже 25 років правує під радянським прапором. І навіть для українського керівництва стало неочікуваним, що режим під радянським прапором їх атакував! Досі вони з ним торгували (і надалі торгують!), і зовсім їх не бентежив цей радянський прапор! А потім виявився винуватцем білоруський народ, який сам потерпає від цієї окупації.
Тому потрібно не дозволити ворогу вбити клин між двома народами. Це треба доносити тим, хто ще не розуміє.
Читайте також:
У бою під Лисичанськом загинув комбат Іван Марчук “Брест”, із кількома білоруськими бійцями втрачено зв’язок
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
