Чому “корейський варіант” – не для нас, – Дикий

Євген Дикий
політичний і військовий експерт, громадський активіст, колишній командир взводу батальйону “Айдар”, голова Національного антарктичного наукового центру

Нотатки про наш “марафон” – 2 (FB)

Перша частина – тут

А може, насправді ну його? Зробили, що могли, і так перевершили всі оптимістичні очікування, тож, може, досить нести втрати – час виходити на компроміс з агресором?

Пригадуєте, на початку війни і частина союзників, і деякі наші арахамії вважали, що ми повторили подвиг фінів у 1939-му, і що максимум, на що ми навоювали – це так звана “фінляндизація”? Йшлося про відмову від окупованих територій, нейтральний статус країни, обмеження наших оборонних можливостей тощо.

На той час із нашого боку вистачило адекватних людей, які зрозуміли самі й донесли суспільству різницю між ситуацією Фінляндії у 1939-му та України у 2022-му, між сталінським СРСР та путінською рашкою. У нас не було жодних підстав для такого нерівного миру, і суспільство дуже чітко це заявило. З ворожого боку – навпаки, вважали такий варіант занадто добрим для нас, прагнули ще більшого – і так само відмовились від цих пропозицій.

Наразі “фінляндизація” України стала для кремля вже максимальним побажанням на поточний час, можна сказати, нездійсненною мрією. Нездійсненність мрії вже так очевидна, що “фінський” варіант вже озвучується лише всередині рашки, для власного “лохторату”. Нам же та нашим союзникам пропонується варіант “корейський“.

Суть “кореїзації” дуже проста: війна “заморожується” по нинішній лінії фронту, підписується не мирна угода, а угода про припинення вогню – але фактично обидві сторони розуміють, що це назавжди чи принаймні на довгі десятиліття.

При цьому Україна не примушується ні до “денацифікації”, ні до “нейтралітету”, але так само і не отримує жодних компенсацій та репарацій, не кажучи про притягнення до відповідальності військових злочинців.

Окуповані території залишаються під владою Росії, хоча, можливо, де-юре це оформляється в стилі “найбільш незалежних у світі республік”, і ми відмовляємось від права звільняти їх військовим шляхом.

Зняття з Росії санкцій може напряму в цій угоді не прописуватись, але всім зрозуміло, що припинення вогню буде трактуватись як де-факто закінчення вогню, і санкційний прес хай не одномоментно, але в межах найближчого року–двох буде послаблений до рівня перед 23.02.2022.

Що тут не так, окрім жахливої несправедливості? Світ не ідеальний, і справедливість буває недосяжною. То, може, це дійсно прийнятний варіант, при якому ми принаймні зберігаємо більшу частину території країни, і головне – припиняємо щодня втрачати наших кращих синів та дочок? Зрештою, закінчилась колись у такий спосіб Корейська війна, і нічого, живуть же обидві Кореї?

Винесемо за дужки те, що обидві Кореї живуть ду-уже по-різному, і якщо ми дійсно отримали б шанс повторити шлях успіху Південної Кореї, то населення окупованих територій було б приречене жити у чомусь дуже схожому на КНДР.

Зрештою, досить імовірно, що рашка погодилась би прописати в угоді про припинення вогню пункт про добровільний обмін населенням, тобто про право виїхати з-під окупації до контрольованих владою України територій, і “просто” ще кількасот тисяч українців стали б внутрішньо переміщеними особами.

Ключова відмінність “корейського варіанту” в Кореї 1953-го та в Україні 2022-го – це мета підписання мирної угоди та, відповідно, тривалість її дотримання.

Мирна угода 1953-го, яка стала можливою одразу по смерті Сталіна (і не була можливою за життя диктатора, який розв’язав цю війну – правда, непогана паралель?), констатувала, по-перше, небажання СРСР, КНР та США продовжувати нікому не потрібну війну, по-друге – готовність “обнулити” те, що сталось, звалити всю провину за неї на покійного радянського вождя, та головне – повернути і зафіксувати всерйоз та надовго статус-кво, про який домовились ще у 1945-му за підсумком Другої світової.

Порушення світового порядку було припинене, а у відновленого статус-кво на цей час вже були одразу два ядерних гаранти, по одному з кожного боку, притому цілком рішучих у своєму намірі в разі потреби “натиснути кнопку”.

“Кореїзація по-путінськи” – зовсім про інше. Це угода, яка якраз має легалізувати порушення світового порядку

і створити черговий, значно потужніший за попередні, прецедент безкарності агресора.

Для всього світу “кореїзація України” означатиме, що світовий порядок, який склався після Другої світової та вважався остаточно закріпленим по завершенні “холодної війни”, насправді навпаки – остаточно зруйнований та анульований.

У “новому прекрасному світі”, про який мріє Путін, стане нормою, що будь-хто може окупувати будь-кого – якщо тільки має для цього достатню військову потугу. Кордони держав знову стануть умовністю, яка існує лише від війни до війни, а всі міжнародні стосунки визначатимуться виключно чисельністю армій та наявністю боєголовок.

Очевидно, що у світі одразу вишикується черга бажаючих переграти попередню історію, користуючись відкритою рашкою скринькою Пандори. Але однією з перших жертв наступних нескінченних переділів кордони та “переглядів історії” станемо знову таки ми.

Для Кремля “корейський сценарій” – не тільки спосіб легалізувати окупацію, яка вже сталась, та вистрибнути з-під санкцій. В першу чергу це спосіб уникнути повного військового розгрому, який далі запустив би ланцюгову реакцію падіння кремлівського режиму.

А далі, після збереження та посилення режиму, Росія однозначно повернеться до своєї головної задачі – ліквідувати незалежну Україну як явище. І окуповані зараз території є для РФ не просто “військовою здобиччю”, а в першу чергу плацдармом для подальшого наступу.

Не берусь судити, скільки часу знадобилося б Росії для поновлення боєздатності війська, вивчення помилок цієї війни та ретельної підготовки до нового, більш успішного вторгнення. Може, рік, а може, всі п’ять. Знаю, що нове вторгнення в разі “кореїзації” стає абсолютно неминучим, і як би ми ретельно до нього не готувались, навіть за найкращого для нас сценарію ми зможемо відбитися хіба що ще значно дорожчою ціною, аніж зараз. А можемо і не вистояти.

“Кореїзація” потрібна Кремлю і лише Кремлю. Саме тому її так старанно “напарюють” зараз як нам, так і нашим союзникам.

Наш шанс – навпаки, продовжити нинішню війну, як би дорого це нам не коштувало і як би довго це не тривало, з тим, щоб не дати ворогові поновитись, провести реорганізацію армії та виконати роботу над помилками.

Наш шанс – дотиснути ворога в ході цієї кампанії, коли наша країна стала для нього пасткою, і не дати перетворити окуповані землі на плацдарм та ресурс для реваншу за неповний успіх цієї інтервенції.

І однією з передумов для реалізації цього шансу має стати рішучість нас, тиловиків, тягнути лямку цієї війни щонайменше так само довго, як готові тримати фронт наші захисники.

І тоді рано чи пізно всі забудуть “корейський варіант” завершення цієї війни так само, як сьогодні вже не згадують “фінський”.

Реалізується єдина історична аналогія, дійсно релевантна в цій ситуації: завершення війни Третім рейхом, з усіма репараціями, компенсаціями і нюрнберзькою післямовою.

Якщо повторювати історичні сценарії, то ті, які дійсно варті понесених нами втрат, і головне – ті, що надалі гарантують мирне майбутнє.

Читайте також:
Україна виграла другий етап війни “за очками”. Наступний “двіж” буде до середини осені, – Дикий


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".