Дикий – про нові “мирні пропозиції” Кремля, або Путінська хуцпа голосами Ердогана та Шредера

Євген Дикий
політичний і військовий експерт, громадський активіст, колишній командир взводу батальйону “Айдар”, голова Національного антарктичного наукового центру

Нотатки про наш “марафон” (FB)

Отже, час знову поговорити про серйозні речі, інколи приємні, а інколи й не дуже (спойлер – фінал оптимістичний).

Накопичилось багато, і до вчорашнього вихідного тупо не було часу сісти накидати це все на папір. Вийшла така собі “нанодисертація”, тож будемо дробити на розділи. Всього буде 4 розділи, кожен з яких викладатиму окремо.
Ну, поїхали.

1. Путінська хуцпа голосами Ердогана та Шредера

В івриті мові є чудове слово “хуцпа”. Це не просто нахабство, а таке собі замежне супернаднахабство. Класичний приклад хуцпи – це коли звинувачений у вбивстві власних батьків просить про пом’якшення вироку, бо ж він тепер круглий сирота.

Так от, за останні дні Кремль двічі озвучив повну кристально чисту хуцпу, якою є його “мирні пропозиції”.

Першим їх доніс світові старий давно “спалений” агент рашки [канцлер ФРН 1998-2005 років Герхард] Шредер, а коли його одразу ж недвозначно послали слідом за рашківським кораблем, дослівно ті самі меседжі попросили озвучити, мабуть, найсерйознішого ситуативного (дуууже ситуативного, з купою “але”, та це вже точно за межами цього допису) союзника рашки – турецького диктатора Ердогана.

(В інтерв’ю німецькому телеканалу N-tv Герхард Шредер 5 серпня повідомив, що минулого тижня, перебуваючи в Москві, мав зустріч із Володимиром Путіним та довідався, що “Кремль хоче досягти переговорного рішення” щодо війни в Україні та каже про можливість “розширення зернової угоди” до припинення вогню.

6 серпня президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган знову запропонував російському колезі Путіну зустрітися з президентом України Володимиром Зеленським у Стамбулі для мирних перемовин та заявив, що “переможця у війні в Україні не буде” – “Н”).

Якщо прибрати словесну полову, суть послання Кремля зводиться до двох простих меседжів:

• “Ми, Росія, починаємо програвати цю війну, і чим довша вона, тим наші справи гірші”.
• “Тому ви, хохли, маєте чим швидше капітулювати та прийняти мир на російських умовах”.

Правда, логічно і послідовно? Певно, колись ці “мирні пропозиції” так само ввійдуть у словники для пояснення слова “хуцпа”, як і наведений вище судовий випадок.

Кремль дуже поспішає, і його “мирні пропозиції” звучать чим далі, тим істеричніше.

Схоже, за браком повної інфи “з-за порєбріка” ми навіть недооцінюємо те, наскільки кепські справи по той бік фронту. Але наполегливість та тональність кремлівських “мирних пропозицій” дає про це певну уяву.

Не берусь достеменно судити, що є визначальним чинником – чи те, що під санкціями вже зупинили виробництво підприємства, які разом створювали 40% російського ВВП, чи анонсоване з нового року нафтове ембарго, чи ситуація на фронті. Швидше за все, і все перелічене, і ще багато чого, що ми наразі не знаємо.

Але нагадаю, як поводилася та що пропонувала Москва в час, коли ще вважала цю війну переможною для себе – і кожний може сам провести порівняльний аналіз.

Сюди ж лягає інформаційна хвиля, яку Москва запустила на Заході одночасно з оголошенням “оперативної паузи” (вираз із тої ж колекції, що і “жест доброї волі” на Зміїному).

Одночасно купа “ікспєрдів” різного ступеню компетентності та різних поглядів, від давно відомих агентів Кремля до цілком щирих наших симпатиків, але з тих хто пророкував нам триденну оборону Києва і неминучу поразку, почали розганяти один і той самий меседж: Росію неможливо перемогти у війні. Мовляв, якою б поганою не була Москва і яким би злочином не була б її інтервенція в Україну, слід бути реалістом і визнати, що Україна вже зробила максимум можливого: зупинила російську навалу. Одержати ж над Росією повну військову перемогу в принципі нереально, тож не варто затягувати конфлікт, пора домовлятися – звісно ж, на “прийнятних для Росії умовах”.

“Ти сказав вперше – я повірив. Повторив – я засумнівався. Сказав втрете – я зрозумів, що ти брешеш” (с).

Наполегливість і нервовість, з якою Росія розганяє тезу про свою “непереможність”, краще за будь-яку штабну аналітику доводить: перемогти окупаційну армію можна.

Більше того, поспіх, із яким нас і наших союзників намагаються в цьому переконати, показує, що ця перемога не десь там через роки та роки – у Кремля “підгорає” вже зараз, і саме тому наразі всі зусилля кинуто на примушування нас до якнайшвидшого миру (читаємо: до негайної капітуляції).

Що в цій ситуації маємо робити ми? Те що завжди, коли Кремль висуває чергові неприйнятні для нас умови: не вестись на облуду, слати його на дно слід за крейсером “Москва” та старанно пояснювати і нашому суспільству, і союзникам на Заході, чому ми так чинимо і чому московські “аргументи” є суцільною брехнею та маніпуляцією.

Як завжди, наша найсильніша зброя – витримка, терпіння, як би важко якийсь час не було, чітке розуміння, що для нас є прийнятним, а що є гіршим навіть за продовження цієї страшної війни. І звісно ж, критичне мислення, особливо стосовно ворожих інформаційних операцій.

Ну, і ще раз – Кремль сам підтвердив, що його підтискає час. Вороги поспішають – значить, час грає на нас. Отже, головне протриматись.

Як довго – поговоримо трохи далі.

Читайте також:
Україна виграла другий етап війни “за очками”. Наступний “двіж” буде до середини осені, – Дикий