автор: Марина Ткачук
фото надані Іваном Бейкером та з соцмереж
Іван Бейкер – одна з найбільш відомих постатей в українській громаді Канади. І не лише тому, що цей політик має українське походження (його мама – українка, тато – англієць).
Бейкер, депутат канадського парламенту від правлячої Ліберальної партії, активно відстоює інтереси України та нашої громади в Канаді упродовж багатьох років, із 2020 року очолює депутатську групу співпраці з Україною. Він неодноразово відвідував зону АТО, є активним (ще з 2014 року) лобістом надання Україні важкого озброєння та вступу нашої держави до НАТО, брав участь у розробці законопроєкту про щорічне відзначення в Канаді Дня української спадщини.
“Ми робимо все можливе для допомоги Україні й будемо поруч до її остаточної перемоги”, – каже Іван.
Про те, чим Канада вже допомогла і ще збирається допомогти Україні, про рашистську пропаганду на іншому кінці світу та про ставлення звичайних канадців до нашої війни з російськими загарбниками Іван Бейкер розповів “Новинарні”.
Іван Бейкер із віцепрем’єр-міністром Канади, також українкою Христею Фріланд
– Іване, нещодавно Київ приймав високих гостей із Канади – прем’єр-міністра Джастіна Трюдо та віцепрем’єрку Христю Фріланд, у столиці поновило роботу Посольство Канади. Ваша держава, завдяки численній активній українській громаді, раніше сприймалася як партнер України “номер один”. Чи можна так сказати й у цей складний для нашої держави час?
– Я думаю, про те, чи є ми партнером “номер один”, мають говорити українці та Українська держава. Але я знаю, що президент України Володимир Зеленський під час зустрічі із Джастіном Трюдо та Христею Фріланд сказав: “три балтійські країни і Канада вже стільки допомогли Україні, що більше в них не можна нічого просити”.
Я думаю, це показує, до якої міри Канада допомагає Україні. Ми робимо все, що в наших силах, повірте! Військова допомога, санкції щодо Росії та окремих її представників, гуманітарна допомога, допомога біженцям. Ми працюємо в усіх напрямках.
– При цьому до початку війни Канада не хотіла надавати Україні летальну зброю. Але зрештою ухвалила таке рішення. Важко було цього домогтися?
– Мені особисто не було важко. Я завжди, ще з початку анексії Криму та подій 2014 року на Донбасі, виступав за те, щоб Канада надіслала Україні зброю. Я весь цей час виступав і за сильніші санкції, і за надання зброї. І підтримував вступ України до НАТО.
Але, думаю, з початком широкомасштабної війни в Україні Канада хотіла координувати свої дії з партнерами, тому вийшло так, як є.
Іван Бейкер
– Христя Фріланд каже, що якщо порівняти кількість коштів, спрямованих на підтримку України різними державами, то Канада точно опиниться серед лідерів. Але в Україні часом складається враження, що в авангарді тут все ж США і Британія, а Канада менш активна – щодо постачань зброї зокрема.
– Ми не маємо таких військових потужностей, як Сполучені Штати чи Велика Британія. Канадське військо невелике. Наше населення вдесятеро менше, ніж у США. Але Канада вже надіслала Україні все озброєння, яке ми тільки могли надіслати. Усе, що залишилося в Канаді, – це той мінімум, який ми мусили затримати для власної оборони.
І тепер ми купуємо для України зброю на міжнародному ринку –
те, що вам потрібно.
Якщо говорити мовою цифр, то Канада вислала Україні зброї вже на понад 100 мільйонів канадських доларів (близко 80 мільйонів доларів США – “Н”). І в бюджеті, який Христя Фріланд представила в парламенті кілька тижнів тому, вона пропонує закласти додатково ще 500 мільйонів на зброю.
Ми співпрацюємо зі США, Канада навчає українських воїнів, як використовувати надану зброю ефективно. І ця співпраця триває вже давно.
За ці роки, до речі, канадські військовослужбовці провели навчання для 33 тисяч українських військових (в рамках місії UNIFIER – “Н”). Ми також не спиняємо роботу на дипломатичному фронті, заохочуючи наших партнерів надсилати Україні зброю, вводити нові й нові санкції проти Росії.
Канадська зброя для України. Фото Івана Бейкера
– До речі, щодо економічної допомоги Україні та санкцій. Яких іще рішень варто чекати найближчим часом?
– Канада – перша держава, яка запровадила ембарго щодо російської нафти і газу. Ми продовжуємо запроваджувати й нові санкції.
Кілька місяців тому міжнародний світ відрізав групу російських банків від системи SWIFT. Моя особиста позиція: ми маємо всі російські банки відключити від SWIFT. І наш прем’єр-міністр Джастін Трюдо каже, що підтримує цю ініціативу. Ми маємо вводити сильніші санкції! І Канада також тисне, щоб інші країни робили те саме.
Щодо економічної підтримки. Новий бюджет пропонує закласти 1 мільярд доларів фінансової допомоги Україні. Щоб підтримати економіку вашої держави. Канада також виділила понад 300 мільйонів доларів на гуманітарну допомогу українцям в Україні. Ми приймаємо біженців, як і багато інших країн, маємо окремі програми для цього. Ми не припиняємо дипломатичну роботу з нашими партнерами і заохочуємо їх допомагати Україні також.
Я гордий того, що нам вдається. Але наголошую:
цього не буде досить, поки Україна не переможе.
Ця допомога, підтримка мусить продовжуватися. Ми не будемо раді з результатів нашої праці, поки Україна не буде вільною і не поверне собі свої території – включаючи Донбас та Крим.
Читайте також:
“Вони підходять до Едмонтона – і бʼють артилерією”.
Промова Зеленського в парламенті Канади
Іван Бейкер із прем’єр-міністром Канади, лідером Ліберальної партії Джастіном Трюдо
– У Канаді готується законопроєкт, який дозволить не лише заморожувати активи Росії, а й конфісковувати їх. Якщо цей закон ухвалять, то Канада й тут може стати першою в світі. Які шанси на його ухвалення?
– Я майже на 100% упевнений, що цей закон буде прийнято. Тому що він іде “в пакеті” з бюджетом Канади на 2023 рік. Якщо приймуть бюджет, то приймуть і цей закон. Це може статися уже в найближчі тижні.
– Чи важко даються проукраїнські рішення в канадському парламенті зараз? Чи відчувається спротив?
– У нашому парламенті є чотири партії, і ми часто маємо, як у багатьох демократичних державах, суперечності, різні погляди. Але що стосується України – тут депутати одностайні. Є величезна єдність щодо України, і я не бачу спротиву. Час від часу депутати тиснуть, щоб ми ще більше робили в одному аспекті чи в іншому, завжди є дискусії. Але єдність є завжди, і це надихає.
– Ви як українець за походженням відчуваєте підтримку в парламенті? Що кажуть ваші колеги вам у кулуарах?
– Звичайно, мої колеги знають про моє українське походження. Я також є головою парламентської групи депутатів щодо співпраці з Україною. Від початку війни, особливо в лютому-березні, майже щодня колеги підходили і питали, як я почуваюся. Бо бачили, що я дуже переживаю.
Але також багато хто підходив і запитував: як нам допомогти Україні? Що ми маємо ще зробити? І ця підтримка була дуже важлива. Бо я щиро хочу, щоб Канада зробила все можливе, аби допомогти Україні перемогти. Це той критичний момент, де цілий світ має зробити все можливе. І я вважаю, що це і моя відповідальність.
Слово має Іван Бейкер
– Можливо, у вас є особисті ініціативи щодо російсько-української війни, над якими працюєте зараз?
– Канада нещодавно визнала війну Росії щодо України геноцидом. Треба сказати, що канадський парламент відносно рідко визнає геноциди, і це вимагало співпраці депутатів всіх партій. І моєї роботи “за кулісами”.
Є ще одна ініціатива, над якою ми працюємо багато років (зокрема, я і Борис Вжесневський), але яку ще не було прийнято. Йдеться про те, щоб визнати депортацію кримськотатарського народу з Криму, яку здійснив радянський режим у 1944 році, геноцидом проти кримських татар.
Це важливо, щоб світ знав: той геноцид, який відбувається зараз, він відбувався з боку Росії й раніше. Думаю, це заохотить підтримувати Україну та її народ іще більше.
Читайте також:
“В Україні неймовірні солдати”: канадський снайпер “Валі” ділиться враженнями від боїв з росіянами
Під час мітингу на підтримку України
– Розкажіть трохи про атмосферу в самій Канаді. Які настрої щодо українсько-російської війни у канадців загалом?
– Коли я спілкуюся з канадцями, то навіть у побутових розмовах весь час постає тема України. Багато хто з наших громадян приймає у свої сім’ї біженців, пропонують їм помешкання, допомогу, роботу. Самі канадці зібрали 1 мільйон доларів власних коштів на гуманітарні потреби українців.
І ще одне, я вважаю, найважливіше: вони справді підтримують рішення уряду щодо допомоги Україні. Тож це не приватне бажання – моє, Христі Фріланд чи Джастіна Трюдо, а канадське населення саме хоче допомагати і висловлює своїми діями підтримку.
Моя дівчина Аманда також депутатка, її округ неподалік Оттави, де живе відносно мало українців. Але там на вулицях висять українські прапори – їх вивішують самі канадці на своїх будинках. Вони щиро вболівають, переживають за те, що відбувається в Україні. І те, як українці борються за свою державу, справляє велике враження на канадців.
Іван Бейкер зі своєю дівчиною Амандою Сімар
– Канадські українці завжди пишалися своїм походженням: тризуби на автівках, прапори на будинках. Я знаю, що у дворі вашої мами також багато років майорить на флагштоці український прапор. Як війна в Україні вплинула на канадських українців?
– Я відчуваю, що українська громада дуже переживає. Вона змобілізувалася і робить усе можливе. Проводить демонстрації, збирає гроші, гуманітарну допомогу, організовує зустрічі з депутатами, міністрами. Я щодня отримую від наших українців дзвінки, повідомлення, емейли. Вони тиснуть на канадську владу, щоб рішення ухвалювали швидше, щоб допомога була більша.
– Ми чули про прикрі факти того, що українським активістам, волонтерам у Канаді псують майно. Українському священнику спалили будинок за його активну позицію. Були й інші інциденти. Російський вплив відчувається навіть у Канаді?
– На жаль, такі випадки трапляються. Обмальовують церкви символом “Z”, пишуть грубощі на будинках. У Торонто колишньому депутату канадського парламенту українського походження Борису Вжесневському обмалювали фразами з пропутінською пропагандою його пекарню.
Вияви ненависті, на жаль, трапляються і в Канаді. Але це поодинокі прикрі випадки, які аж ніяк не віддзеркалюють думку нашого населення.
Зліва праворуч: Борис Вжесневський, Аріф Вірані, Христя Фріланд та Іван Бейкер під час зустрічі з виборцями у Суспільній службі українців Канади, філія Торонто. Фото: Mykola Swarnyk
Росія активно пропагує російською мовою свої новини по всьому світу. І є люди також і в Канаді, які дивляться, читають цю пропаганду. Ми маємо боротися як демократичний світ, щоб спинити ці засоби дезінформації і брехні.
І перші кроки вже зроблено. Зокрема, ми заборонили роботу пропагандистського телеканалу RT (Russia Today). Думаю, це перший випадок, коли в Канаді заборонили якийсь канал. Для західного світу це нонсенс, це неприпустимо, бо свобода слова – це фундаментальне, непорушне право. Але цей крок показує, до якої міри в Канаді є підтримка на те, щоб цю брехню зупинити.
На жаль, є ще інші канали, які пропагують брехню, і над цим ще потрібно працювати.
Читайте також:
Зеленський: пропагандисти РФ будуть покарані за воєнні злочини так само, як і влада
Іван Бейкер із мамою Мирославою
– В перші дні війни ви відвідували Польщу та Молдову, зустрічалися з українськими біженцями. Що найбільш вразило під час цих зустрічей?
– Це була офіційна урядова делегація з Канади, я був у її складі. Ми поїхали до самого кордону, який перетинали біженці з України. Я запитував їх, звідки вони приїхали – там були люди з різних регіонів. Один старший чоловік почав розповідати, як бомбили його будинок, як загинули люди поруч. І він так переживав, що не зміг, не мав сили закінчити цю розповідь… Інша жінка показувала фото з телефону залишків будинків та бомб.
Ми представилися, що приїхали з Канади. І всі ті люди просили нас робити все можливе, щоб допомогти Україні. Багато хто з них ішов пішки, не маючи жодних речей. Але майже всі, з ким ми говорили, усі хотіли повертатися додому. Це дуже вразило мене і розчулило.
І, думаю, ми маємо створювати фонди, щоб відбудувати Україну після війни. Щоб люди могли повернутися.
Іван Бейкер та Джастін Трюдо під час зустрічі з вимушеними українськими переселенцями у Польщі
– Іване, ваша родина добре знає, як бути українським біженцем. Ваша мама, ваші бабуся й дідусь мусили втікати з Радянського Союзу в часі Другої світової війни. Розкажіть трохи про свою родинну історію.
– Мій дід Іван був великим патріотом і гордим українцем. В Україні він був активістом боротьби проти радянського режиму та за незалежну Україну, багато працював над поширенням української культури, мови. І продовжив цю справу в Канаді. Завдяки йому, бабусі та мамі я вивчив українську мову, ходив до української школи у Торонто.
Дід, як і багато хто тут, мріяв про незалежність України. Я добре пам’ятаю, як Україна її отримала у 1991 році. У той день ми разом дивилися телевізор, і дід мені сказав: “Україна нарешті незалежна. Але тепер треба й далі боротися за цю незалежність”.
Мені було 14 років. І я дуже здивувався: “Діду, я не зрозумів, що ти говориш? Українці хочуть бути незалежними. Світ це визнав. Україна вже виграла, ти виграв цю боротьбу! Діду, ти не правий!”
А так вийшло, що це я був неправий. Боротьба за незалежність триває. Ми бачили, що зробила Росія у 2014 році, що вона робить зараз.
Мій дід знав, що російська влада не дозволить Україні бути незалежною.
Тепер я розумію, що він мав рацію.
Тож нашому поколінню треба завершити цю справу. І ми будемо боротися. Будемо поруч, доки Україна не виграє цю війну.
Читайте також:
Історик Тімоті Снайдер: Десять причин, чому українська перемога
важлива не лише для України, а й для світу
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
