Євген Дикий
колишній командир взводу батальйону “Айдар”, голова Національного антарктичного наукового центру МОН, біолог, громадський активіст
(FB)
Нічні роздуми про не зовсім приємне, але, на мою думку, важливе. Сьогодні мережами пронеслась купа фейкової інформації, або ж інколи й не фейкової, але видертої з контексту, поспішної та недоперевіреної.
Щодо однієї категорії такої інфи – в стилі “прапаловсьо”, “враг уже віздє” тощо – сказано чимало. І, гадаю, нема потреби повторюватись.
Але є і протилежна крайність. Існує світ, у якому ЗСУ не несуть втрат, а лише завдають їх ворогові, свинособаки гинуть дивізіями, розігнані теробороною за допомогою віночків із квітів, і порятуватися встигають лише ті, хто вчасно добровільно здався на милість ЗСУ.
Ворог у цьому світі не прорвав наші кордони, а всюди був зупинений. А там, де, може, і зайшов – так лише тому, що це була продумана пастка і “котел”.
Думаєте, перебільшую?
Ну то подивіться, як сьогодні телеграм-канали розганяли “інфу” про 3 000 (прописом: три тисячі) мертвих свинособак лише на околиці Харкова…
На мою думку, така “брехня во славу України” не менш шкідлива, аніж протилежне капітулянтство.
По-перше, розумним людям одразу стає тоскно й огидно при вигляді абсолютно нереалістичних цифр. І закрадається “осадочєк” щодо того, наскільки можна уподібнюватися нашим опонентам з їхньою “постправдою” і з якого моменту різниця зникне?
Але значно гірше менш розумним – тим, хто сприйме це все за чисту монету. Коли після цього реальний світ увірветься в інформпростір, наприклад, повідомленням про захоплення Каховської ГЕС або російським десантом у Гостомелі – незрілий розум, що вірив у абсолютну непереможність наших і повну нездарність “їхніх” одразу втрачає всяку опору.
І впадає у відчай, розпач та паніку, ще й посилену тим що наші його ошукали…
Мені здається,
нашою зброєю на інформаційному фронті цієї війни має бути
правда, лише правда і нічого, крім правди.
Інформатор з нашого боку не має ставати “пропагандоном”. Фейк – не наша зброя, нам вона не допоможе, а зашкодить.
Правда буває важкою, інколи дуже важкою, гіркою та неприємною. Ми зазнаємо втрат (а як без цього на війні?), ми втрачаємо міста, ми десь тримаємось, а десь змушені відступити.
Це – велика війна. Війна із переважаючим кількісно ворогом. Тож правда тут у тому, що війна дається нам вкрай тяжко, і найтяжче ще попереду.
Але також правда в тому, що ворог розраховував на зовсім інше. І що своїм опором ми вже зламали його плани. І тепер із кожною годиною, яку ми тримаємось, час починає працювати на нас, проти агресора.
Нам дійсно є чим пишатись за цю добу, і це не потребує фейків та перебільшень.
А про поразки також слід вчасно знати – щоб сприймати їх без паніки, а для коригування своїх дій на інших ділянках.
Окрема тема – озвучення наших втрат. Є ситуації, коли мовчати нема потреби – наприклад, коли йдеться про героїв Зміїного. Але загальні втрати по всьому фронту – трохи інша історія.
Така інформація реально допомагає ворогові коригувати його плани та дії.
Ми – не Росія, ми назвемо поіменно всіх загиблих героїв. Але всьому свій час. Наразі можна і притримати інфу по втратах. І це не про свободу слова, а про допомогу нашим на фронті.
Загалом – правда, тільки правда, ніякої брехні, навіть “прославляючої”.
Частину правди можна тимчасово притримати. А частину, навіть дуже гірку, просто слід правильно пояснювати: щоб відрізняти інфу про втрати чи відступ на певній ділянці фронту – від “інфи” про катастрофу та поразку; інфу про бої у місті – від “інфи” про вже захоплене ворогом місто тощо.
Нема такої правди, яку не вартує знати. Правильне знання лише мотивує до боротьби, тоді як розвінчані фейки – демотивують.
Читайте також:
ХРОНІКА ОБОРОНИ УКРАЇНИ. День 1 – 24.02.2022
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!