автор: Наталка Позняк
фото з сімейного архіву, з архіву Олексія Бобровникова та з відкритих джерел
2 лютого Андрію Галущенку мало виповнитися 47. Але Ендрю немає з нами вже більше шести років.
4 вересня 2015-го на прощання з відомим волонтером, керівником зведеної мобільної групи із протидії контрабанді в зоні АТО на Майдані Незалежності зібралося більше двох тисяч людей. Усіх вразила його раптова загибель.
За два дні до того автомобіль Mitsubishi L200, за кермом якого був Андрій, підірвався на двох мінах, закладених на шляху, після чого був закиданий гранатами і обстріляний зі стрілецької зброї. Сталося це на дорозі між селами Лобачеве та Лопаскине Новоайдарського району Луганської області – досить далеко від лінії розмежування, на території, яка повністю контролювалася українськими силами, зокрема бійцями 92-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України.
Тоді, крім Ендрю, загинув старший лейтенант податкової міліції Дмитро Жарук (позивний “Байкер”), п’ятеро бійців ЗСУ отримали поранення. А наступного дня, так само за каламутних обставин, підірвався на розтяжці помічник командира батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Володимир Киян (“Тайфун”), який взявся провести власне розслідування обставин загибелі групи Ендрю. Теж – у тилу українських військ.
Справа Андрія Галущенка мала величезний резонанс, адже йшлося про ймовірну причетність до загибелі волонтера своїх та про колосальні тіньові потоки контрабанди, які намагався перекрити Ендрю. Багато хто, від голови СБУ до відомих активістів, заявляли, що це для них справа честі – знайти і покарати винних. Втім і досі в цій справі значно більше питань, ніж відповідей.
З нагоди дня народження Андрія Галущенка про нього згадують мама, друзі, волонтери. Вони сподіваються дочекатись часу, коли буде з’ясовано правду.
Стати військовим Андрій Галущенко вирішив під час навчання у школі. Мама Зоя Андріївна згадує, що син із дитинства захоплювався козацтвом, читав історичні журнали. Хоча рішення вступати до Київського суворовського училища (нині – військовий ліцей імені Івана Богуна) виникло якось спонтанно, посередині дев’ятого класу. Тож готуватися довелося в авральному порядку, особливо – з російської мови і літератури. Адже це був ще 1990-й рік, СРСР, армія була радянською і все навчання – російською.
Суворовець Андрій Галущенко з мамою Зоєю
Уже тоді Андрій проявляв характер і прагнув боротися з несправедливістю. Ще на першому курсі підбив однокурсників піти до генерала з вимогою замінити їм учителя математики, який принижував хлопців, що навчалися в українських школах, а тому не одразу переорієнтувалися на російську термінологію.
Суворовське Галущенко закінчив зі срібною медаллю, вступив до Київського вищого військового авіаційного інженерного училища. Але провчився там лише півтора роки.
“На той час він уже розчарувався в армії, йому там дуже було важко, передусім морально. Він мені якось сказав: “Мамо, я не хочу і не вмію на чорне казати біле”, – розповідає Зоя Андріївна.
Галущенко-суворовець (портрет знизу)
Юнак перевівся до Київського університету імені Шевченка на факультет кібернетики. Після закінчення КНУ вступив в аспірантуру.
На останньому курсі одружився, народилася донька.
Андрій полишив аспірантуру, бо треба було утримувати родину. Викладав інформатику в ліцеї Богуна, працював провідним інженером в інформаційно-правовому центрі, пізніше – в компанії “ВіДі Груп”.
Молодий Андрій Галущенко з дочкою
Під час фінансової кризи 2008 року він кидає стабільне місце і починає нову справу. У 2010-му стає одним із засновників виробничо-будівельної компанії “Гефест”, яка займалася металообробкою.
Галущенко сам сконструював новий верстат лазерного різання по металу, при цьому навідріз відмовився використовувати для своїх креслень піратські програми.
Він же ж сконструював тролей через Дніпро біля Арки дружби народів, який довгий час був популярним у столиці атракціоном.
При розпродажі збанкрутілого цукрового заводу в рідному селищі Кожанка під Фастовом Андрій викупив дільницю і там розгорнув виробництво. Їхня фірма будувала по всій Україні метеостанції в аеропортах. А в Березані запустили лінію комбікормового заводу.
“Він був і директором цього “Гефеста”, і конструктором, і менеджером. Пропадав там з ранку до ночі. Я увечері йому телефоную: “Андрію, час додому, ти за цілий день хоч щось поїв?” Приходить до мене – весь чорний, в комбінезоні, і думками весь – там. Такий він був”, – згадує мама Андрія.
Андрій Галущенко
Він взагалі був романтиком. Брав участь у всеукраїнських та міжнародних екстрим-марафонах, неодноразово займав призові місця. Мріяв зробити своїми руками яхту.
І дуже хотів, щоб усе в його житті було по-чесному.
І щоб у країні все було по-чесному.
Тому Андрій брав участь в акції “Україна без Кучми”, ночував на Майдані в часи Помаранчевої революції. А коли 30 листопада 2013 року почув про побиття студентів – прийшов на Майдан – та там і лишився.
Андрій Галущенко з учасниками Самооборони Майдану
Галущенко був заступником сотника 3-ї сотні Самооборони Майдану. Відповідав за розвідку, охорону, забезпечення. Коли ж 18 лютого в Маріїнському парку “тітушки” жорстоко побили сотника Олександра Ярощука, взяв на себе командування сотнею.
“Я тоді теж була біля Верховної Ради, це все відбувалося фактично на моїх очах. Коли вже людей погнали, я пішла на Липську, спустилася по Інститутській. А тут мені дзвонить Андрій: “Мамо, ти де? Я прошу поїхати в Бровари, Ярославчика (мого внука від другого сина) треба забрати з садочка. Бо Катя на роботі, а Саша мені потрібен”. І вони там цілу ніч вишукували своїх, викрадали, вивозили. А я цілу ніч сиділа перед телевізором, дивилася “5-й канал”. А там Майдан горить. Я знаю, що десь там двоє моїх дітей, і нічого зробити не можу. Складні були часи”, – розказує Зоя Андріївна.
Зоя Андріївна Галущенко з портретом сина (в центрі)
Із Майдану Андрій пішов у Нові Петрівці, де формувався Перший резервний батальйон оперативного призначення Національної гвардії (нині – батальйон імені Героя України генерала Сергія Кульчицького НГУ).
З ними ж поїхав на передову, був командиром взводу розвідки батальйону, здійснював виходи у тил терористів для збору інформації, запускав перші безпілотні літальні апарати аеророзвідки.
Воював у районі гори Карачун поблизу Слов’янська.
Андрій Галущенко
Але в кінці 2014-го почалися непорозуміння. Попри те, що Андрій закінчив суворовське училище і вчився у військовому інституті, жодного військового звання він не мав. І його, з явно вираженими лідерськими якостями, почали витісняти на другі ролі. Андрій перейшов до батальйону патрульної служби міліції особливого призначення “Київ-2”, звідти – до іншого батальйону МВС, “Золоті ворота”. Під час ротацій у Страхоліссі тренував молодих бійців.
У цей час доля звела його з волонтерками Діаною Макаровою та Наталкою Воронковою, які взялися за порятунок мирного населення в зоні обстрілів. Сам для себе визначивши, де він буде більш корисним і ефективним, Ендрю приєднався до волонтерської команди.
Діана Макарова
“З Ендрю ми познайомилися, коли він формував розвідгрупу в батальйоні Кульчицького. Туди входили найкращі бійці, в тій групі були наші улюбленці, та й група намічалась сильною. І в той перший ризикований рейс до Водяного, коли ми рятували дівчинку Олю і її родину, Ендрю поїхав з нами. Так почалась епопея ще одного шаленого командирського екіпажу – Воронкова, Макарова і Ендрю”, – розповідає Діана Макарова.
У той шалений кінець січня – початок лютого 2015 року до їхньої команди долучилися й інші волонтери, і вони спромоглася організувати й вивезти з-під обстрілів більше півтори тисячі жителів Дебальцевого та довколишніх сіл.
Їм трьом через СЦКК вдалося добитися дозволу на “зелений коридор” для вивезення жителів Дебальцевого.
Київських волонтерів фактично поставили перед фактом, що евакуація відбуватиметься двома колонами: автобуси під’їдуть як їхні – у напрямку на підконтрольний Україні Слов’янськ, так і на окупований Донецьк.
Андрій Галущенко – у центрі
Показовий факт: у напрямку на Донецьк зголосилося їхати лише 46 людей (“і то четверо з них просто переплутали автобуси, вони теж хотіли в Слов’янськ”, уточнює Макарова). Тоді як на український бік поїхали 866 людей.
Не рахуючи хворих і лежачих, яких медики, ризикуючи життям, вивезли раніше по обстрілюваній дорозі, та автомобілів цивільних, що приєднались до колони.
“Ендрю допомагав нам, він готував нас, тренував, супроводжував у найгостріших точках. І планування перших наших поїздок він узяв на себе. Він інструктував водіїв, як треба поводитись, що слід робити при обстрілах, як реагувати. Він супроводжував нас у найбільш небезпечних моментах, стримував, коли ми перлися на рожен. Загалом у нас була дуже дружня і відчайдушна трійка, здатна на неможливе”, – зізнається Наталя Воронкова.
Наталія Воронкова
“Власне, ті наші рейси зруйнували його військову кар’єру. Ми почувались винними, що наче збили його зі шляху. Але ця волонтерська робота дозволила йому краще взнати фронт, роздобути потрібні йому факти.
Ми ж твердо знаємо – якби не він, ми б не зробили і десятої частки того, що зробили за ту зиму. Більше того,
якби не він, ми просто загинули б.
Бо стільки було моментів, із яких нас витягнув саме він, його досвід, його чуття небезпеки. Він був нашим оберегом, нашим вчителем”, – розповідає Макарова.
“Що ми знали тоді про фронт, про його правила й закони? Ендрю нам дав таку високу школу, про яку ми й мріяти не могли. Він нас вчив, як умів учити тільки він: наче й недбало, але так, що весь твій світ перевертається і стає таким, як треба зараз.
Андрій Галущенко
От ми їдемо в машині, а він каже: “Дивіться наліво. Після пострілу ПТУРа у вас є дві секунди”. – “А що, там може бути ПТУР?” – питаємо. – “Ага. Може”, – всміхається він. – “А що я побачу?” – “Може, димок. А може, і нічого”.
Далі звертає увагу на згорілі машини на узбіччях. На дзеркалах машин – брудні ганчірки, які були білими полотнищами. “Ось, бачте, цивільні намагалися прорватись. Не прорвались”. І ти наче й не отримав великої інформації, але вже включився у процес, вже намагаєшся помічати найменші деталі, вже розумієш, що в цій бійні пощади від ворога нема нікому, навіть цивільним, навіть машинам із дітьми”, – додає Діана Макарова.
У липні 2015 року, коли було прийняте рішення про залучення волонтерів до боротьби з контрабандою в зоні АТО і створення зведених мобільних груп із протидії незаконному переміщенню товарів через лінію розмежування, Андрій Галущенко у став головним позаштатним працівником оперативного підрозділу СБУ. Він очолив одну з таких груп, яка працювала в районі міста Щастя Луганської області, біля річки Сіверський Донець.
Ці групи перекривали канали контрабанди на війні – запобігали незаконному переміщенню товарів, зброї, готівки для бойовиків, проникненню терористів у мирні регіони.
“Я довго шукав на нього компромат. Це був дуже дивний квест – шукати компромат на людину, яку щойно бачив живим, але більше не побачу”, – напише після смерті Ендрю журналіст телеканалу “1+1” Олексій Бобровников, який займався висвітленням теми контрабанди наркотиків.
Він познайомився з Ендрю в Щасті за тиждень до його загибелі.
Олексій Бобровников
“Коли ми познайомилися, мені здалося, що він оперативник, який бездоганно знає свою роботу: реагує вчасно, іде на рожен, коли треба, риє під тих, хто навколо, щоб знати все про всіх.
Він був найенергійнішим опером, якого мені доводилося бачити.
Тільки потім я дізнався, що Ендрю не був опером.
Він взагалі не був частиною жодної системи – він був лише частиною системи, яку сам намагався збудувати.
Він “копав” під усіх – під продажних ментів, під командирів, які кинули своїх у бою, а потім отримали нагороди, під казнокрадів, контрабандистів, зрадників, офіцерів, що зрадили присязі.
Він розумів накази набагато ширше, ніж міг би бути сформульований будь-який, навіть найбожевільніший наказ. Потім я зрозумів: він сам придумував собі накази. Він не міг зупинятися сам”, – зробив висновок Бобровников.
Автомобіль зведеної мобільної групи в зоні АТО, 2016 рік. Фото: ФБ Юрій Кравчук
Читайте також:
Верхівка ДонВЦА реалізує схему контрабанди в ОРДО через логістичний центр, – волонтер Шовкошитний
У період їхнього знайомства група Ендрю ефективно працювала, вивчаючи схеми незаконного переміщення товарів. Незадовго до загибелі вона зупинила потяг із вугіллям, який ішов з окупованих територій. Із кабіни машиніста було вилучено п’ять великих сумок із контрабандними ювелірними виробами на суму кілька мільйонів гривень.
Важливо: у Галущенка були записані всі схеми і хто за який напрямок відповідає.
“Ми вийшли на щось дуже велике, мала. За кілька тижнів ми поборемо тут всю контрабанду”, – сказав Галущенко в телефонній розмові з донькою за два дні до загибелі.
Читайте також:
Розслідувач контрабанди в АТО Бобровников виїхав з України через погрози й низку загадкових смертей
Галущенку неодноразово погрожували, і про це лишилося багато свідчень самого Ендрю.
Про те, що йому натякали, що “можна ж і костюмчик цинковий приміряти”, Галущенко за кілька днів до своєї смерті розповів Олексію Бобровникову.
Андрій Галущенко
Наступного дня він озвучив журналістці Лєрі Бурлаковій свою розмову з комбригом 92-ї окремої механізованої бригади Віктором Ніколюком (нині – командувач військ ОК “Північ”), у зоні відповідальності якої працювала група Ендрю.
“Ніколюк питає: “Що, копаєш під мене?” – “Та да, – кажу. – Що ти мені зробиш? ДРГ наведеш?” – “Та да”. От і поговорили”.
Тоді ж він розповів, що його машина, в якій пересувалася група, була обстріляна невідомими – в глибокому тилу, за триста метрів від штабу 92 омбр.
“Вони вийшли, машина стояла на узбіччі. Я не знаю, стрілець чи бачив, що вони залишили машину, чи ні. Бронювання не витримало. Кулі пройшли через салон, зрикошетили, десь зайшли через торпеду всередину. І це обстріл був не на передовій. Не при затриманні контрабанди. Просто йде вже залякування, що “рєбята, ви починаєте нас дратувати – снялісь, уєхалі отсюда”, – розповідав Ендрю.
Наразі розслідування справи загибелі Андрія Галущенка та Дмитра Жарука зайшло в глухий кут.
Спочатку підозри у скоєнні злочину були висунуті двом розвідникам 92-ї бригади з позивними “Змій” і “Крим”, однак у 2017 році обвинувачення з них було знято.
Тоді ж в організації нападу був звинувачений і засуджений (заочно) командир групи снайперів та начальник так званого “батальйону народної міліції” “Брянка СССР” Сергій Лук’янов із позивним “Терикон”, який переховується на непідконтрольній території Луганщини. Іншим обвинуваченим був названий ще один проросійський бойовик Армен Багірян (позивний “Баггі”), який на той момент уже був мертвим.
Читайте також:
Павуки в банці “ЛНР”: окопна війна погано позначається на довголітті окупантів-контрабандистів
Ця версія не задовольняє ні рідних Ендрю, ні його друзів.
Олексій Бобровников коментує: “Нестиковок дуже багато. Перша і головна – в офіційній версії абсолютно відсутнє командування 92-ї бригади, яке безпосередньо давало накази на виходи тієї чи іншої розвідувальної групи в секторі операції Андрія. Яке, як ми знаємо з показів свідків, безпосередньо виставляло секрети на шляху слідування групи Ендрю.
Зокрема, йдеться про комбрига Ніколюка. Факти його зацікавленості, його мотивації і його співучасті в пресингу, якого зазнавала група Андрія, і в організації злочину, повністю відсутні в офіційній версії, яку оприлюднила військова прокуратура.
Тому я переконаний, що існує злочинна змова військової прокуратури та кримінального угруповання, яке стоїть за загибеллю Галущенка, Жарука та Кияна, а також за спробами зупинити мою професійну діяльність, за погрозами мені фізичним знищенням”, – говорить Олексій Бобровников.
Андрій Галущенко
Він уже п’ять років, як виїхав за кордон, перебуває у вимушеній еміграції.
Після смерті Галущенка до рук журналіста потрапили робочий комп’ютер Ендрю та інші гаджети, із яких передбачливо була стерта вся інформація.
Втім, Бобровникову з фахівцями із їхньої групи, яку назвали “Galuschenkoleaks”, вдалося відновити значну частину матеріалів. Ці дані лягли в основу власного розслідування Олексія.
Зараз він за кордоном готує до друку книжку, де ці матеріали будуть викладені.
Олексій також сподівається, що прийде час, коли свідки, які знають реальний стан речей, але бояться говорити правду, заговорять.
Зокрема, за його інформацією, нещодавно в США отримав політичний притулок один із військовослужбовців ЗСУ, який може бути свідком по справі.
“Ця людина є свідком злочинів угруповання, пов’язаного із серією військових злочинів на Донбасі. Злочини відбувалися в той самий час і в тому самому місці географічно, де діяла група Ендрю і де він загинув. І їхнім розслідуванням він займався”, – говорить Бобровников.
За особисту мужність, сумлінне служіння Українському народові та зразкове виконання військового обов’язку відзначений Андрій Галущенко у вересні 2015-го був нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно). Місяць по тому Ендрю вшанували громадською відзнакою “Народний герой України”.
У грудні 2015 року на місці загибелі групи Галущенка встановили пам’ятний хрест.
Хрест на місці загибелі
У жовтні 2015 року в Національній академії СБУ було відкрито пам’ятний знак загиблим співробітникам спецслужби, серед яких ім’я Андрія.
Його ім’ям названо 1-й курс студентів Навчально-наукового інституту інформаційної безпеки, структурного підрозділу Національної академії СБУ.
Меморіальна дошка на стіни школи в Кожанці
На фасаді школи, де він навчався, та в Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна відкриті меморіальні дошки.
Є портрет Ендрю і на Стіні пам’яті полеглих за Україну на Михайлівському Златоверхому.
Але найкращим пам’ятником Ендрю мають стати чесні відповіді на всі питання, які досі висять у повітрі, розслідування справи і покарання винних.
Тому що він сам був чесним.
Зоя Андріївна Галущенко біля Стіни пам’яті з портретом сина
Читайте також:
“Доки Луганськ не звільнимо, буду на передовій”.
Спогади на 9 днів загибелі Героя України Сергія Губанова
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
