“Крим неважко буде забрати, але значно важче – втримати”. Що думає та як воює в ЗСУ майданівець Шевченко з Сімферополя

автор: Олена Максименко
з Луганської області
фото автора / “Новинарні“

Він заходить у бліндаж після чергування, не очікуючи побачити там гостей. “Роздягайся, присаджуйся! – говорять йому побратими по підрозділу 57-ї мотопіхотної бригади ЗСУ. – Розказуй, як ти з Криму втік! В багажнику!”

Олександр Шевченко “Крим” важко дихає, знімаючи бронік, розгрузку, та присідає до гурту.

Вечірня кава в пластянках – фірмовий напій ЗСУ, тріск “тапіка”, коти й собаки, що дрімають гуртом у теплі. На наше прохання боєць родом з окупованого півострова погоджується розповісти свою історію.

Тільки тут, за кількасот метрів від позицій противника, уміють розповідати невеселі речі так, що живіт зводить від реготу, з постійними підначками і дотепними коментарями.

Майданівець, який за рішенням окупаційного суду став Тарасом Григоровичем Шевченком

– Я з Сімферопольського району. Працював вантажником на складі молочної продукції. Я був 18 лютого 2014 року в Києві на Майдані. Цеглина в голову прилетіла, мене “швидка” забрала (хлопці регочуть – Авт.). Там шви трошки наклали, і я поїхав додому. Пішов на роботу, а на Майдані якраз всі події відбувалися.

Я в мами один. Ну, мама як… вона не знала, що я поїхав на Майдан. І потім, уже коли повернувся, я сказав, що послизнувся, впав – голова-то розбита! (“Нажерся!” – коментують хлопці).

А потім у мене вже були деякі знайомі з кримського Євромайдану. У Сімферополі також на акції ходив, мене попросили написати про ті події – вони газету свою випускали. Я написав. Ну, й мені потім пачку тих газет дали. Мама каже: “Треба курчатам підстелить газету!” – “Та он ціла пачка!” А там на першій шпальті – моє фото! Мама питає: “А де це ти був?!”

Ходив на акції в Криму. 9 березня, у 200-ту річницю Шевченка, в сімферопольському парку Шевченка – найбільша була акція. Потім відбувся цей псевдореферендум.

Через рік 9 березня – тоді вже нас затримували. Мене, Ельдара й Льоню. Доставляли, потім суди були. Нас судили за неправильно проведений мітинг. (“А, ти ж Шевченко!” – згадують хлопці). Ну да! Вони ж там в рішенні суду натупили й написали, що я з 11-ї до 12-ї години був Тарасом Григоровичем Шевченком! (Усі регочуть – Авт.). Секретарка неправильно набрала текст – і все, є рішення суду й печатка суду Російської Федерації.

Читайте також:
Сім років окупації. Чотири історії оборонців Криму

…Ще у 2014-му, коли працював у Києві, я хотів піти в “Правий сектор”. Але вони морознулися двічі від мене.

А потім, після цих судів – вже я хотів піти чи в армію, чи в “Правий сектор”… Більше в “Правий сектор”… І коли випала можливість поїхати в Запоріжжя до друзів, ми поїхали. Зателефонував там у “Правий сектор” – їм то щось треба, то щось не треба… Потім сказали – потрібно медкомісію пройти. А в лікарні кажуть: “Та ти не з нашого району, йди звідси!” А на дверях висіло оголошення – мовляв, якщо ти патріотично налаштований, ласкаво просимо в ЗСУ. І телефон. Я набрав. Мені дали адресу військкомату – і нарешті я пройшов медкомісію, потрапив у Збройні сили в 5-ту хвилю мобілізації. Був квітень 15-го року.

Фото: Олена Максименко / “Новинарня“

Це була ця сама бригада, тільки інший батальйон. А мама вдома лишилася, вона не хоче їхати. Ну, це її принципова позиція.

ФСБшники, звісно, знають, що я на війні, а місцеві… Мама каже, що я навчаюся в Києві.

У Крим тепер я не доїду!

“Спершу нічо так, а потім вже молитись почав…”

Перший бій? Ми були на другій лінії, і нашу позицію обстріляли. Перший день – міномети прилітали, на другий день уже артилерія прилітала. Таке… Ну, спершу нічо так, а потім вже молитись починав…

Як зараз на фронті? Тут зазвичай кожен день схожий на кожен день. Такий собі “день бабака” певною мірою.

Найцікавіше тут – люди. А найтяжче на війні… Да, “ждать і доганять”. Прийшли – чекаємо. Не ясно, чого! Давайте бігом-бігом – п****ць!

Війна мене не змінила. Люди, я вважаю, лишаються тут такими, як є, просто деякі якості загострюються.

Я і досі себе вважаю пацифістом! Я не люблю насильство… (“Ну, мінку кинув би…” – зі сміхом коментують побратими). Ага, “від Криму – з любов’ю! Воістину Аллах!”

Олександр Шевченко. Фото: Олена Максименко / “Новинарня“

Що я робитиму після перемоги? Та я б, мабуть, виспався!

На ротації й у відпустки приїжджаю в Запоріжжя. Живу у волонтерів, у них великий будинок. Дві доньки – одна навчається в Чехії, інша вийшла заміж в Києві. І вони мені одну кімнату дають. Я там живу, там мої речі лежать. Вони теж хороші люди, такі патріотичні.

Я в основному на сесію їздив у відпустку – вивчав історію. Я ще не закінчив, треба поновитися. Я крайню сесію не здав. Я взагалі не здавав її (знову вибухи реготу в бліндажі – Авт.). Мені цікавий цей предмет.

Коли ще в школі вчився в себе в селі, викладач мені пропонував, щоб я вступив в інститут, вивчився і прийшов на його місце. Але не склалося…

Читайте також:
“Батьки в Сімферополі не знають, що я на війні”. Як Сергій на Донбасі воює за Крим

“Крим неважко буде забрати, але значно важче – втримати”

Із Євромайданом у Криму стало більше патріотично налаштованих людей. Але загалом, основна маса – ті, кому байдуже.

Мешканці Криму там (під час окупацій й анексії півострова Росією) нічого не вирішували, насправді.

Я вважаю, якщо ти щиро хочеш жити в Росії, то маєш збирати манатки і їхати в Росію.

У мене є знайомі, вони жили в Торезі. Це Донецька область, окупована. Їм також довелося виїхати в Запоріжжя. Вони торгували запчастинами, магазинчик тримали. Один напарник був – він поїхав в Росію. Мовляв, зараз із Ростова ближче запчастини возити, пальне буде дешеве, заживемо! Але ні – в нього все позабирали… Коли забирають майно, тоді в людей щось прокидається…

А в Криму здебільшого живуть, як і раніше. Ті, хто сидів там на фінансових потоках, так і сидять. Всіх все влаштовує.

Фото: Олена Максименко / “Новинарня“

Шлях звільнення Криму бачу лише військовий. Але коли кажуть – “швидше, швидше, щоб звільнити, там в окупації нові покоління народжуються” – то давайте подивимося ширше: 70 років при СРСР діти народжувалися – і що? Україна не стала незалежною? Стала! Тому нам спершу треба, щоб у нас в тилу все було гаразд. Щоб не було “ОПЗЖ”, оцих “п’ятих колон”, оцих зрадників. А потім уже думати далі. Це процес довготривалий.

Чим довший у нас досвід власної державності, тим краще. Просто так от нічого не відбувається! У нас лише 30 років державності – ну слухайте, що ми хочемо? Не треба стрибати вище голови.

Крим потрібно змогти забрати, але інше питання – чи годні ми будемо його втримати?!

Крим захоплював і Петро Болбочан, і Махно, і німці, комуняки – хто його тільки не захоплював! А втримати доволі складно.

Питання – чи годні ми отак от взяти всіх цих колаборантів, під зад ногою – і давайте за “порєбрік”?!

Українців у Криму ні раніше, ні зараз ніхто особливо не помічає. У нас є кримські татари, але… в них доволі дивна позиція. Меджліс хоче кримськотатарську автономію, але мало хто може зрозуміти, що це таке і яке місце буде в кого. Утім, в мене є багато друзів кримських татар.

Читайте також:
“Відіб’ємо Донбас – візьмемося за Крим”.
Як воює, тримає рамазан та служить Україні кримський татарин Алім Керімов

Потрібно вчитися говорити і вчитися слухати одне одного. Нам треба ще всередині нашої країни розібратися – хто ми, що ми, і для чого ми. А потім вже думати про відвоювання, повернення і пояснення тим, хто там… Це дуже важливо!

Фото: Олена Максименко / “Новинарня“

І треба бути самим готовим. Рано чи пізно там (в Росії) почнуться якісь події, дуже цікаві, і треба бути готовим самим до цих подій. А не так, як коли в Білорусі щось почало відбуватися, а наша позиція – “глибоке сожалєніє”…

Читайте також:
“Перший укроп, що дійшов до Стаханова”.
Історія полону та повернення на фронт 56-річного бійця 57 омпбр Юрія Лазарьонка “Діда”

Матеріал підготовлено у співпраці з проєктом “Donbas Frontliner”