Золоте-4. Війна за розкладом

автор: Стас Козлюк
з Луганської області
фото автора

Вечірні й нічні обстріли з кулеметів і гранатометів. Проросійські бойовики за кількасот метрів від окопів – але в нас є дозвіл на вогонь у відповідь.
Новинарня” з’їздила у Золоте-4, де два роки тому відбулося розведення військ, щоб подивитися, як там зараз живуть і воюють українські військові. Та потрапила на лінію вогню.

Обстріл під рагу

Околиці Зотого-4, сутеніє. Двоє військових “королівської” бригади сидять на вулиці в імпровізованій їдальні, вечеряють. За кілька кілометрів від них вибухають міни, але чоловіки не зважають – далеко.

В меню сьогодні овочеве рагу, салат із помідорів і фруктовий сік. Хлопці теревенять між собою: про війну, минулий день, бойовика, який прийшов здаватися в полон їхній бригаді. Раптом за кількасот метрів розривається міна. Чоловіки замовкають, вслухаються. Над головами починають свистіти кулі. Бійці хапають вечерю й ховаються в найближчому укритті. Вибухи не зупиняються.

“Це в них така розвідка боєм була”

Околиці Золотого-4, ранок. Ми з групою “королівських” піхотинців ідемо вузькими траншеями, що розрізають поля біля селища, де два роки тому розводили війська. Підрозділи Збройних сил України мали лишити свої позиції і відійти на кілометр, аналогічно мали вчинити й окупаційні війська. В результаті на цій ділянці №2 мала утворитися двокілометрова буферна зона, і вона мала принести спокій в село. На практиці ж Золоте-4 і його околиці регулярно потрапляють до зведень штабу ООС: то на городи впадуть міни, то прилетять гранати, то в цьому районі запрацює крупнокаліберний кулемет.

“Не повірите, але донедавна в нас було тихо. Навіть автомати ночами не стріляли. Ми собі сиділи, цвіркунів слухали. А оце сепари розвели активність в останній тиждень. Десь із понеділка. Кожного вечора обстріли, як за розкладом: починаючи з шостої і десь до півночі. Щоправда, якщо ви хочете їх зняти – треба їхати трохи далі, десь у сторону Новотошківського. У нас на позиціях доволі спокійно”, – говорить Роман. Він узявся провести нам “екскурсію” позиціями механізованої бригади.

Роман

За розмовами доходимо до найбільш віддаленого опорника. Тут сидить двоє хлопців, на вигляд – трохи старші за 20. На стіні – червоний килим для затишку, в кутку стоїть автомат.

Тихо дзеленчить “тапік” (ТА-57, старий військовий телефонний апарат). Один із бійців бере слухавку, говорить у неї: “Чотири, п’ять, нуль”. Якщо перекласти з військової мови – “Все спокійно”.

Доповідь по “тапіку”. Фото: Новинарня

“Поки листя на деревах є – то в нас більш-менш тихо. Ми не те щоб сильно бачимо позиції сєпарів. Так само й вони наші. Хоча останнім часом вони активніші. Може, навіть до чогось готуються. Вдень чути, як у них на позиціях працюють бензопилами й сокирами, вечорами, особливо в хорошу погоду, чути, як із того боку їздить техніка. По звуку – “мотолиги” катаються (МТ-ЛБ, багатоцільовий транспортер легкоброньований – Авт.). У нас же тут недалеко, десь метрів 500 до їхніх позицій”, – пояснює боєць із позивним “Карапінич”.

“Диверсанти? Та ні, наче не заходять. Хоча пару тижнів тому група сепарів до нас метрів на 300 підібралася, стріляли, з підствольних гранатометів закидали позиції. Думаю, це в них така розвідка боєм була. Але в них не вийшло, – військові сміються. –

Ми їм відповідь ввалили, так потім “мотолига” їх забирала.

Може, когось і поранили навіть”.

Питаємо, чи не позабирали з позицій необхідну зброю. Військові знову сміються.

“Хочете “дашку” зняти (станковий кулемет Дегтярьова-Шпагіна крупнокаліберний, ДШК – Авт.)? Зараз все покажемо!”

Ідемо позиціями далі. За рогом траншеї стоїть ДШК. Начищений, заряджений. Ствол дивиться в поле, в бік окупованої території.

“Заборони на вогонь у відповідь немає, так що в разі чого можемо і крупнокаліберним насипати, – пояснює Роман. – Іноді можна розгледіти, як там вдалині сепари лазять. Листя опаде – тоді, думаю, почнуться веселощі. Бо ж і їхні, і наші позиції стане краще видно. Може, заїжджайте до нас тоді”.

Наостанок бійці дають подивитися на позиції бойовиків.

Спогади про команду “шквал”

Околиці Золотого-4, день. Ми сидимо на РОПі. Ротний опорний пункт тут – невеличке приміщення з полинялими від часу шпалерами, які подекуди почали відвалюватися від вогкості. На стіні, біля входу – великий синьо-жовтий прапор. Поруч, у кутку – дитячі малюнки. При вході – плакат, який закликає бійців носити каски й бронежилети навіть попри значний досвід на війні. Також висить оголошення з номером служби психологічної підтримки.

За старим письмовим столом у протилежному куті сидить невисока чорнява дівчина в камуфляжі. Найперше,  що помічаєш – насичений блакитний колір очей. Лінзи. Військова час від часу крутить ручку “тапіка” – обдзвонює позиції. Запитує: “Обстановка?” Зі слухавки чути: “4, 5, 0”. Врешті дівчина з’єднується зі штабом, доповідає, що ситуація спокійна.

На дивані, підтягнувши до себе ще один радянський стіл, сидить ротний. Він саме займається паперовою бюрократією – наймаруднішою справою в армії. Кінець місяця, тож треба закрити маршрутні листи на весь транспорт, подати інформацію про особовий склад – хто й коли ходив у відпустку, хто й коли прибув на позиції тощо.

“Тут ще одна група журналістів має приїхати. Почекайте й підете разом на позиції ввечері. Може, і знімете якусь війну. Але вам уже ж казали, що в нас доволі спокійно. Хоча добре чути. Якщо почнуть стріляти в сусідів – зможете переконатися самі”, – пояснює командир роти.

Час від часу до нас зазирають солдати, просять дозволу сходити в магазин. Записують свої прізвища в окремий зошит і йдуть за покупками. Після десятка прохань ротний не витримує: “Щойно один пішов у магазин. А перед ним ще один просився. Перед ним – ще один. Ви що, не можете скооперуватися і піти групою? Ну, серйозно. Давай, записуй прізвище і доганяй інших”, – втомлено говорить командир.

Поки чекаємо вечора, військові пропонують разом пообідати. В меню – суп із фрикадельками, щойно принесли гаряче овочеве рагу й салат з помідорами. На кожному столі – пачка соку, апельсинового чи мультифруктового. Навпроти каструль із їжею – кілька ящиків із ківі. 

Читайте також:
Що і як їдять на передовій: особливості української окопної кухні-2021

На вулиці у двох казанах на відкритому вогні варять суп. Поруч кремезний чолов’яга у формі рубає дрова, розколюючи поліна одним ударом. Підкидає дрів у вогонь, сідає на коробку поруч, закурює.

“Я давненько вже на фронті. Зараз тихо більш-менш. А от, пам’ятаю, у 2018-му сепарські снайпери вбили двох наших. То нам командир дав команду “шквал”. Я таке лише двічі за всю службу бачив: тоді гатили по тих сепарах з усього, що було. Думаю, вони самі не раді були, що таке спровокували”, – згадує чоловік. Імені на називає.

Кулеметник-дроворуб. Фото: Новинарня

“Я мав бути водієм-механіком. Але по-факту я ще й кулеметник, працюю з ДШК. От знаєш, яка в нього скорострільність? Від 600 до 1300 куль на хвилину. Залежно від того, як його налаштуєш. Хороша зброя, можна посадку нею косити. Головне – знати, як із нею працювати. Бо можна й плечі собі повибивати”, – пояснює мехвод-кулеметник.

Він ще близько півгодини розповідає про свою зброю. Говорить про нею, ніби про кохану жінку.

Нас перериває пресофіцер Назар. Приїхали інші журналісти, час йти на позиції. “Слухати війну”.

“Сепари звідкись знають, що на позиціях журналісти”

Околиці Золотого-4, вечір. Знову йдемо окопами. Цього разу з нами двоє військових: наш знайомий Назар і боєць із позивним “Том”. Йдемо довго. Через кожні 50-100 метрів в окопах нагадування: “Працює снайпер, каска і бронежилет – це догма”. Снайпери наразі мовчать, але шолом кілька разів рятує від низьких балок в укриттях.

Поглиблювачі окопів. Фото: Новинарня

Врешті добираємося до дальніх позицій. Тут військові зайняті поглибленням траншеї.

Кажуть, попередники не встигли облаштувати частину укріплень, тож, коли приїхала нова ротація, місцями окопи були по коліно завглибшки. Тож довелося дуже швидко закопуватись, щоб сховатись від снайперів.

Поглиблення окопів. Фото: Новинарня

На виході з бліндажа у бійців лопати й кирки, вздовж окопу навалено свіжої землі. Втім, окоп ще недостатньо глибокий – приблизно по пояс. Треба рити ще. Однак це клопіт зміни, яка приходить слідом за нами.

Сутеніє.

“Я навіть не знаю, чи щось буде. Воно ж як: сепари звідкись знають, що на позиціях журналісти. Вже багато разів так було. По нас кілька днів гатять мінометами, а щойно приїжджають ЗМІ – тиша. Точно знають, що ви приїхали. Нам хочеться, щоб ви зняли, що “тиші” немає, що по нас стріляють! Але поки ви в окопах – нічого не відбувається. Ніби й нема війни”, – пояснює Том, закурюючи.

Том. Фото: Новинарня

Читайте також:
На Луганщині російський снайпер убив воїна 24 омбр Василя Островського

Пси-провісники війни

Здалеку долинає собачий гавкіт. Наші бійці враз стишують голоси. Кажуть – це в бойовиків зміна. Собаки чують, як люди ходять, тому й брешуть. 

“Стріляти будуть по наших сусідах. Не знаю, чого так. Може, їхні позиції краще видно. Але факт: цього тижня щовечора по них насипають мінами. Треба було вам до них їхати. Але безпечною дорогою це великий гак. Хоча, якщо хочете, можете напрямки, через поля. Тут недалеко, пара сотень метрів. Ви біжіть, а ми вам на телефони знімемо сюжет”, – жартують військові.

Сміємося разом із ними. Починаємо вирішувати, хто з колег буде бігти зайцем через поле, а хто зніматиме на камеру.

Вдалині починає вибухати. “О, почалося. Можете зняти звуки війни”, – показують удалину бійці.

Розвертаємо камери в бік сусідніх позицій. З інтервалом у десятки секунд десь віддалік розривається кілька мін. Починають стріляти кулемети. Так триває хвилин 5 чи 10. Вибухи стихають. Припиняються.

“Отам війна. Вчора хлопцям на тих позиціях дісталося. Сильно їх мінами накривали”, – говорить Том.

Знову починає вибухати. Але цього разу звук міняється. Переміщується. Вже ближче до нас. Перед нашими окопами вибухає граната. Стріляє кулемет.

Наші бійці перемовляються:

– Бл*, по нас насипають.

– Треба відповідь. Давай, може, з РПГ?

– Я що, й*бнувся по кущах з РПГ х*ярити? Давай, може, чимось простішим для початку.

– Добре, я дам доповідь, а далі по ситуації.

Крізь звуки розривів і кулеметних черг чути, як накручують ручку “тапіка”. За кілька секунд з бліндажа висовується боєць:

– Даємо відповідь, база дала добро!

– Тяни сюди нашого друга. Зараз із “покемона” (ПКМ, кулемет Калашнікова модернізований– Авт.) х*йнемо по сєпарах. 

Здається, що стріляють з усіх боків. Ніби за пару сотень метрів від нас.

“Королівські” піхотинці витягають із бліндажа кулемет. Боєць хапає його й біжить на край окопу, ставить на розпорки, дає кілька черг в бік бойовиків і збирається йти назад. На секунду замислюється. Вертається. Дає ще пару черг. Швидко біжить до бліндажа. Ставить ПКМ на землю. Сидимо, слухаємо. Знову тиша.

“Сепари замовкли. Зараз почекаємо, може, в наш бік ще щось полетить. Як ні – то будем собі тихо сидіти. Нам же війну починати не можна. Оце ми їм відповідь дали, то, може, вони подумають, чи варто взагалі в наш бік стріляти”, – пояснює Том.

“Тут різне на позиціях було. Оце кілька тижнів тому бійці вночі помітили, що до них сепар повзе. Близько підібрався, метрів на 150. То вони по ньому з підствольників ввалили. Влучили”, – розповідає боєць.

Чекаємо на відповідь окупантів хвилин 15. Врешті вирішуємо вертатися назад, на РОП.

Читайте також:
Дев’ята втрата серпня: на Луганщині загинув боєць 24 омбр Роман Задорожний

Після бою

У суцільній темряві прошкуємо траншеями. Знову ловлю каскою кілька низьких балок.

На одній із позицій зупиняємося поговорити з Ольгою – вона саме заступила на чергування. Каже, чула, як в наш бік падали гранати.

Ольга. Фото: Новинарня

“Але ж тут поле, луна добре котиться. Я можу почути вихід і приліт снарядів. Але точно визначити, де саме вони впали – важко. Звісно, що про все доповідаємо.

Чому воюю? Ну, я жінка, навіть трохи в літах. Проте я тут, щоб молодь не воювала.

Хочеться вірити, що я цим допомагаю мирну країну для молодих збудувати”, – говорить Ольга.

Читайте також:
Двох військових 24 омбр нагородили відзнаками Ради нацбезпеки за порятунок життя важкопораненого побратима

Прощаємося, йдемо далі. Том показує сліди від прильотів мін тижневої давності. Пояснює – це працювали 82-мм калібром, але снаряди кустарно допрацьовані, тож у них збільшена дальність польоту.

Попри те, що дальні позиції, по яких стріляли пів години тому, лишилися далеко за спиною, розслаблятися не варто. Бо ж прилетіти може у будь-який момент.

“Вони по деяких наших позиціях ніяк влучити не можуть, але насипають поруч. І доволі щільно. Зранку он знайшли нові воронки в полі, десь метрів за 100 чи 200 звідси. Та й по будинках, які поруч, теж простріли бувають. Часом помічаємо свіжі дірки”, – розповідає Том.

Зупиняємося у відносній безпеці перекурити.

“Це ви там війну влаштували? Для сюжету?” – сміються військовослужбовці, які виходять з РОПу.

Розказуємо, як бойовики почали “насипати” мінами по позиціях. Дивимося на зірки. Помічаємо, що одна з них блимає червоним і зеленим кольорами – безпілотник. Гасимо сигарети, вимикаємо ліхтарі, спускаємося до РОПу.

Всередині, крім нас, один військовий.

“Чули, як по нам стріляли? Тут десь снаряд поруч розірвався. Ми оце саме з колегою вийшли повечеряти на вулицю. Погода хороша, вечір. Аж тут як почнеться. Ще й кулі поруч свистіли”, – ділиться він враженнями.

Чоловік відволікається від розмови – час обдзвонювати позиції, збирати інформацію про обстановку. Слухавка раз у раз відповідає трьома цифрами: “4, 5, 0”.

Ніч, якщо не рахувати кількох кулеметних черг і вибухів, минає без пригод.

Читайте також:
“Коли наступаєш, є злість і радість”:
ротний 24 омбр Ожаревський отримав орден за Шуми у 21 рік


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".