На Донеччині внаслідок ворожого обстрілу загинув боєць 10 огшбр Ярослав Карлійчук із Буковини

доповнено, додано фото

Внаслідок прицільного обстрілу з боку російсько-окупаційних військ у районі проведення операції Об’єднаних сил загинув боєць 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ старший солдат Ярослав Карлійчук.

Ім’я загиблого в понеділок, 12 квітня, назвала пресслужба Чернівецької обласної державної адміністрації.

24-річний Ярослав Васильович Карлійчук був мешканцем села Черепківці Глибоцької територіальної громади на Буковині.

До військової служби працював у охоронній фірмі “Тигр”.

У загиблого залишилася матір, дружина та син.

<

►

>

Фото: Славік Карлійчук/Facebook

Як розповіла Олена Білозерська, Ярослав Карлійчук з позивним “Малий” загинув від кулі снайпера. Він був на війні в лавах ЗСУ ще 20-річним, з 2016-го, починаючи з Мар’їнки.

Раніше цього дня пресслужба оперативно-тактичного угруповання “Північ” повідомляла, що “внаслідок прицільного обстрілу збройними формуваннями РФ (…) один військовослужбовець ЗС України отримав вогнепальне кульове поранення не сумісне з життям”.

“Пам’ятаю його 20-річною майже дитиною, під Мар’їнкою, влітку 2016-го… Він прийняв для себе рішення бути професійним військовим – все життя, до пенсії, служити в армії”, – розповідає Білозерська. Малий був одним із героїв її книжки “Щоденник нелегального солдата”, яку встиг прочитати.

Нижче – уривок із книги спогадів Білозерської, в якому фігурує Ярослав Карлійчук:

“…Позицію «Волга» утримують всього четверо армійців – двоє старшого віку – Женя і Юра, і двоє молодих – РПК-шник Коля, родом з окупованих територій, і неймовірно жвавий західняк Ярослав з позивним Малий – не УДАшний Малий, інший, ЗСУшний. Він тут наймолодший, йому 20 років. Нічого не боїться – ні супротивника, ані начальства, через страшну спеку, незважаючи на регулярні втики, ходить і воює в самих трусах.
…Десь після восьмої вечора – майже безперервна робота стрілкача. Працюємо ми, працює противник, працює батальйон «Донбас» праворуч від нас. Літають трасери. Спалахують і бухають постріли з РПГ. Іноді автоматні і кулеметні черги звучать як сухе цок-цок-цок – це коли влучають у цегляну стінку біля наших бійниць.
– О, трасери по нам! З 12-ї години, навіть ближче, – радіє Малий. – За цим гаражом метрів 100 сидять! Дивись, вспишки видко. ПКМ звідти б’є. Я можу тобі показати, де, Лєн.
…Виїжджає наша беха, стріляє. Тепер дим над посадкою противника. «Прямо у саму зеленку запустили, де вони сидять. Але толку з того, у них окопи добре укріплені», – каже Малий. Працюють наші і ворожі кулемети, автомати, працює все, не залишилося ані шматочка тиші. Від мішків, якими ми сьогодні з ранку зміцнювали бійниці, зовні залишилася вже половина.
«По рации передали, с бэхи у*бали прямо по «Булочке» [позиція противника], – радіє Коля.
«Е*ать, б*дь!», – смикається назад Малий: снайперська куля залетіла в бійницю, ледь не зачепивши його. «Десь близько, курва, сидить».
Під вікнами розривається вог. «Це по ходу типу нам?» – «По ходу типу нє. Ми ж тут ни при чем вообще». «Погрався ти, пограюся і я трошки», – працює одиночними Малий.
…- Слишь, Лєна, – питає Малий, – у тебе є чим виміряти точну відстань до тої зеленки?
– 480 метрів. Став на прицілі п’ятірку.
– Та ні, мені цікаво, чи РПГ дістає. Дістає.
Вольф хоче щось роздивитися, просить дати йому підсвітку. Але вже доволі темно, світити зсередини не можна.
– Нам не потрібен додатковий ризик, – кажу я.
– Немає тут ніякого додаткового ризику, – не погоджується Малий. – Вони і так знають, де ми і скільки нас. Як ми сюди тільки їхали, ще доїхати не встигли, а вже наша колона в ютубі була.
– Як думаєте, – питаю я, – коли стане не так жарко, вдень теж будуть бої, чи лише в сутінках?
У мене все ще немає нічного прицілу, тому це питання сильно мене турбує.
– Не буде вдень боїв, – каже Малий. – За весь час, що ми тута, один раз всього був.
– Значить, це тільки в «обсосах» справа?
– В «обсосах», – каже Вольф. – Мешают.
(Бойові дії вже рік як відбуваються лише у вечірній і нічний час – коли у «обсосів» закінчується робочий день).
…По нас прилітає з СПГ – «Це з конезаводу». Всі пости пожвавлюються, починається жвава отвєтка. «Эх, нужны активные наушники», – зітхає Вольф. «А я вже звик», – каже Малий. Він бере РПГ, кидає в кишеню кілька гільз, щоб вставити їх у вуха, і відправляється на «акцію відплати». Вольф буде дивитися, куди полетить, і підкоригує в разі потреби. Малий стріляє, один постріл не розривається, але два влучають куди треба.
Малий повертається. Деякий час тиша. Потім повз нашу бійницю з досить гучним свистом починають літати кулі.
– О. Інтересно, – каже Малий.
– Да что там интересного? – дивується Вольф.
– Як пулі свистять. Дуже люблю.
– Любиш?
– Да. Особєнно коли ми лиш сюда заїхали, дванадцять пуль над головою летіли. Пару в бійницю залетіло і чуть не чвахнуло мене. Я три рази упав на ср*ку тута. До мене Юра підбіг, каже: “Нічо, все нормально”. І відтоді понравилось, як свистить над головою.
– Я бачила великий спалах з дванадцятої, – кажу Малому.
– Ну да, у них же там окопи. Вони ідуть туди і кричать звідти «Укропи г*ндони, п*дараси» і всяку фігню. Казали, що наша розвідка бачила купу шприців у полі, але чи це правда, чи ні, я не знаю. Ну, травку по-любому курять.
– А може, поранений у них був?
– Все може бути. Але я думаю, що тверезі люди, як ти і я, не підуть у зеленку, де їх можуть накрити, і не будуть кричати звідти «Укропи п*дараси», правильно?
– Хіба що з окопу.
– Так вони з окопу і кричать. А в них окопи файно укриті. Туди лиш мінами крити.
Приходить Каталонець і займає місце біля бійниці. «480 метрів», – кажу я. Повз нас яскраво чиркає куля. «Свистить – це добре», – замислено каже Малий. «Якщо чуєш, що свистить, значить, не в тебе», – підтримує Каталонець.
Малий відкручує полум’ягас і дає три одиночні постріли – хоче яскравим спалахом подражнити противника, щоб викрити його вогневі точки. «Тут кущі, за ними ні фіга не видно», – каже Каталонець.
«С кустами знаешь что надо сделать? – пропонує Вольф. – Я тротил взял – нах*й взірвати ці дерева».
«Я це відколи ми тута предлагав, – скаржиться Малий. – Я й гаражі хотів взірвати».
– Не, гаражи взрывать не вариант, – заперечує Каталонець. – И дерева тоже надо думать. Они хоть чуть-чуть прикрывают. И тебе ни х*ра не видно, но и по тебе. РПГшка буде летіть – вона в деревах й*бне. Простіше укріпиться на котельні і оттуда х*ярить.
– Так пацани будуть там укріпляться. Я теж хочу туди, але мене ніхто не пускає, – каже Малий.
– Так там же ще ніхто не сидить. От коли будуть, тоді й буде розмова.
«Па-пам – па-па-пам – па-па-па-па – па-пам!» – в «футбольному» ритмі стріляють з автоматів – то один, то інший. Тут цей ритм у моді, його чути щодня.
Каталонець, нарешті, зауважує, звідки стріляли, і дає кілька коротких. Противник замовкає. «Якби зі мною двоє пішли на прикриття, я б від гаражів зараз з РПГ чвахнув», – мріє Малий. «Простіше з криші. Виліз, фігнув і зразу вниз. А вони по криші почнуть фігачить, можна буде по вспишкам їх визначать», – каже Каталонець.
…завтра з Франківська виїжджають люди Жовтня, які повинні поміняти нас 10-го. Почувши про це, Малий засмучується: «Неінтересно». «Та почекай, там такі ж самі», – заспокоює його Каталоша. «Я до вас уже привик», – каже Малий.
…- Ви вже старий, навіщо вам стріляти? А я молодий, мені треба набиратися досвіду.
– Ну, йди, молодий…
Двадцятирічний хлопчик з Чернівецької області, що служить у ЗСУ біля трьох місяців і вже втратив на війні друга, з насолодою уявляє, що буде робити з полоненим “сєпаром”, якщо той трапить йому до рук.
Навчаю: якщо будеш точно знати, що цей ворог катував людей, навмисно вбивав цивільних – роби з ним, як душа просить. Але скоріше за все, це буде звичайний хлопець, такий, як ти, який зараз так само чесно воює за свою Батьківщину. Просто Батьківщина у нас із ним різна: у нас – Україна, у нього – Російська імперія. Для нас він – окупант чи колаборант. І все одно, кажу, такого полоненого вбивати і мордувати не можна.
Підозріло легко погодившись не чіпати майбутніх полонених, за доволі зрозумілою асоціацією: “Ти тут лягаєш спати і не знаєш, чи прокинешся, а ті п*дараси нагорі жирують”. І, миттєво перемкнувшись, з такою самою насолодою уявляє, що робив би з представниками влади і найвищого військового керівництва, якби ті потрапили йому до рук. Якби все оте збулося, кожен з них залюбки помінявся б долею з полоненим бойовиком.
А добра ж дитина… будучи наймолодшим, огризаючись для порядку на зауваження старших, зворушливо дбає про всіх, хто поруч.
Не уриваю. Нотацій не читаю.
Просто язик не повертається.
…Якимось чином майже одночасно порожніють стрічки в трьох наших кулеметах. Залишивши на бійницях автоматників, біжимо з Каталонцем і Скрипалем в освітлену каптерку забивати стрічки. Руками, зрозуміло, машинки Ракова тут і на очі не бачили. Нам допомагає Малий. Ми в екіпіровці і броніках, тільки що без касок, він, як завжди, в саменьких трусах. «Це все заряджається для п*дарасів метрів за 400 від нас», – коментує Малий.
Пізніше, коли мене вже не буде на Мар’їнці, він вийде, як завжди, вночі стріляти з РПГ, і тут його недосвідчений товариш, відкривши вогонь трасерами, демаскує обох. Малий буде серйозно поранений, але одужає і повернеться до строю”.

Як відомо, 10-та гірсько-штурмова бригада виконує бойові завдання в районі окупованої Горлівки – біля Південного, Шумів тощо.
З початку березня це вже восьма бойова втрата “едельвейсів” унаслідок бойових дій.

За даними “Новинарні“, Ярослав Карлійчук – дев’ята бойова втрата Збройних сил України на фронті з початку квітня 2021 року.

3 квітня під Шумами на Донеччині підірвався сержант Сергій Сулима з 10-ї гірсько-штурмової бригади.

Того ж дня в тому же районі загинув від кульових поранень сапер 10 огшбр Ігор Байтала. 6 квітня окупанти віддали його тіло, що залишалося в “сірій зоні”.

5 квітня від кульового поранення поблизу Авдіївки на Донеччині загинув військовослужбовець 72 омбр солдат Владислав Мороз.

5 квітня смертельне кульове поранення біля Золотого-4 отримав молодший сержант Віктор Гелебрант із 92-ї окремої механізованої бригади.

6 квітня від підриву в авто в районі села Степне на Донеччині загинув солдат 1 отбр Максим Стеблянко.

6 квітня внаслідок обстрілу з СПГ в районі Невельського на Донеччині загинув старший лейтенант Володимир Шпак із 58 омпбр.

8 квітня від снайперського вогню під Водяним на півдні Донецької області загинув боєць 36-ї окремої бригади морської піхоти матрос Денис Юшко.

10 квітня біля Золотого-3 на Луганщині від ворожої російської кулі загинув Андрій Теперик із 92-ї окремої механізованої бригади.

Читайте також:
Загиблі герої березня 2021: дев’ять облич та історій