“Ткаченко свідомо маніпулює”: що не так із позицією міністра щодо запровадження закону про мову

Тарас Шамайда
громадський діяч, співкоординатор “Руху добровольців “Простір свободи”, організатор моніторингу щодо становища української мови, один із розробників закону про мову

(FB)

Тут міністр культури й інформаційної політики Олександр Ткаченко видав чергову порцію маніпуляцій на тему закону про мову, який він за посадою має активно впроваджувати в життя (в інтерв’ю сайту “Обозреватель” – “Н”). І заодно вирішив у відповідь на критику з боку Уповноваженого із захисту державної мови вдатися до прозорих натяків Тарасу Кременю, що уряд з ним, мовляв, розбереться.

Що не так в заявах пана Ткаченка на мовну тему? Та майже все.

Давайте розбиратися по пунктах.

1. Ткаченко: “У мене враження, що амбіції Тараса Кременя перевищують його можливості. А щодо коректності його висловлювань – оцінку дасть уряд, оскільки він урядовий уповноважений. Тим паче, що така дискусія вже піднімалась”.

Насправді: Немає “урядового уповноваженого”. Є Уповноважений із захисту державної мови. Який, цитую статтю 49 закону, “здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб”.

Незалежний статус важливий, щоб Уповноважений ефективно виконував покладені на нього завдання. “1) захист української мови як державної; 2) захист права громадян України на отримання державною мовою інформації та послуг у сферах суспільного життя, визначених цим Законом, на всій території України і усунення перешкод та обмежень у користуванні державною мовою”.

Якщо ж говорити про моральний бік справи, то кожному, кому не байдужий розвиток і захист української мови, очевидно, що, на відміну від Ткаченка, свою частину роботи з імплементації закону про мову Тарас Кремінь робить ефективно. З нуля організовано роботу секретаріату, сформовано команду професійних, досвідчених і патріотичних людей, налагоджена комунікація з парламентом, міністерствами, громадянським суспільством, бізнесом, міжнародними партнерами та медіа. І це за лічені місяці, з мізерним бюджетом і штатом.

Уповноважений спільно з волонтерами змушений займатися навіть тим, що є прямим обов’язком Ткаченка і його міністерства – роз’ясненням норм закону про мову, соціальною рекламою на радіо, телебаченні, в метро і т.д.

2. Ткаченко: “Але от що Тарас Кремінь не зазначив, так те, що саме нашим міністерством створено секретаріат Уповноваженого із захисту державної мови. Тобто його апарат.”

Насправді: секретаріат створено Кабінетом Міністрів. І за законом він мав бути створений ще понад рік тому.

Ткаченко вважає великою заслугою, що відповідний проєкт вносив до Кабміну за посадою керівник міністерства, яке відповідає за мовну політику? Ну ок, створили, дякуємо.

Але ж ми добре знаємо й те, що Ткаченко робив минулого року все можливе й неможливе, щоб жоден із двох гідних кандидатів – ні Тарас Кремінь (який виграв конкурс від Уповноваженого Верховної Ради з прав людини), ні Святослав Літинський, який виграв відбір у Мінкульті і Мін’юсті – не був призначений на посаду Уповноваженого. Ткаченко наплював на результати конкурсу в Мінкульті і з порушенням визначених статтею 50 закону про мову термінів подав уряду кандидатуру, яка не має жодного стосунку до захисту української мови.

Тобто намагався повторити те, що зробив його попередник Бородянський – посадити в крісло Уповноваженого людину, зручну особисто для міністра, але абсолютно непридатну для реалізації визначених законом надскладних завдань. Нібито і є Уповноважений, а де факто – все одно що його нема і жодного захисту української мови нема.

Саме так було до призначення Тараса Кременя. На щастя, Кабінет Міністрів не повівся на цю аферу і призначив на посаду людину гідну й кваліфіковану, яка якісно робить свою роботу. І за це уряду – щира подяка.

3. Ткаченко: “А ще він помилився із заявами про відсутність стратегії промоції української мови. Адже нами розроблено Стратегію популяризації української мови до 2030 року “Сильна мова – успішна держава” та на Кабміні погоджено план заходів із першого етапу її реалізації”.

Насправді: Ткаченко чудово знає, що Кремінь говорить не про промоцію взагалі, а про цілком конкретну Державну програму сприяння опануванню державної мови, яку уряд мав ухвалити ще рік тому. Але Мінкульт (ні в часи пана Бородянського, ні в часи пана Ткаченка) навіть не подав до Кабміну відповідний проєкт. Закон прямо визначає важливі складові цієї програми, як от “створення та забезпечення діяльності мережі державних, комунальних курсів з вивчення державної мови громадянами України, іноземцями та особами без громадянства”, “умови для розвитку суб’єктів освітньої діяльності, які дають змогу кожній особі опанувати державну мову” тощо. І в 2021 на підставі цієї програми Мінкульт, як прямо сказано в законі про мову, повинен “передбачати заходи щодо сприяння опануванню української мови, в тому числі шляхом видання навчальних посібників з української мови, створення української термінологічної словникової бази та забезпечення вільного доступу до зазначеної книжкової продукції громадянам України, іноземцям та особам без громадянства”.

4. Ткаченко: “Майже три роки тому ще за попереднього президента було ухвалено рішення щодо закону про мову та її популяризацію. Але за ці роки нічого не було зроблено, а штрафи вже починають діяти. Цей факт викликає у мене питання: то що спочатку – кінь чи віз? Наша стратегія, про яку я згадував, передбачає запровадження безкоштовних курсів, онлайн-навчання, інші шляхи промоції української мови.”

Насправді: закон ухвалено не три роки тому, а 25 квітня 2019 року, а набув чинності він 16 липня 2019-го, тобто півтора року тому.

Як вже сказано вище, між органами влади чітко розподілено функції – Мінкульт має сприяти опануванню мови і її популяризації, Уповноважений з захисту мови – захищати права кожної людини на отримання інформації й послуг українською мовою.

У законі чітко розписані терміни введення в дію тих чи інших норм. Програму, за підготовку якої відповідає Мінкульт, уряд мав ухвалити в січні 2020 року, а норми про мову у сфері послуг почали діяти в січні 2021-го.

Просто одні люди роблять свою роботу, а інші – замість імплементувати прямі норми закону поширюють міфи московської пропаганди про цей закон.

Так, справді робота з організації державних курсів провалена. Але ж хто в цьому винен, окрім Ткаченка і його попередника Бородянського?! Кому Ткаченко адресує свої претензії?

І навіть якщо Мінкульт і далі саботуватиме виконання одних норм закону, це зовсім не значить, що слід закликати до відтермінування дії інших норм. Які, в тому числі завдяки зусиллям Уповноваженого, працюють і захищають інтереси мільйонів українських громадян.

5. Ткаченко: “І такі заходи мають бути здійснені перед тим, як до якоїсь бабусі в їдальні підійде інспектор і скаже: зараз будемо перевіряти, чи знаєте ви українську мову і штрафуватимемо, якщо ні… Це нівелює всі зусилля на українізацію.”

Насправді: це ретрансляція московської пропаганди в усій красі. Бо не існує ніяких інспекторів. Ніхто не перевіряє знання мови ніякими бабусями. І Ткаченко чудово це знає, але наполегливо займається тим чим він займається – “нівелює всі зусилля на українізацію”. Точніше, намагається нівелювати.

Але, попри тонни брехні, які вилито за останні тижні на закон про мову, соціологія свідчить про його підтримку абсолютною більшістю громадян України. У тому числі й норм про обов’язкове застосування української мови у сфері послуг, про що свідчить свіже дослідження КМІС.

6. Ткаченко: “Я би спочатку продумав і розпочав популяризацію, а штрафи відклав би на певний час. І точно не педалював би цю тему, тому що вона відштовхує, а не наближує.”

Насправді: здається, саме цим Ткаченко і займається – штучно педалює тему штрафів, шукаючи виправдання для антиукраїнських ініціатив, таких як черговий законопроєкт Бужанського.

Мета цих рухів проста і зрозуміла – перетворити закон про мову на порожню декларацію, яку можна безкарно порушувати. При тому що жодного штрафу з 16 січня ні на кого не накладено, і накладатимуться ці штрафи лише у випадках доведених повторних порушень у тому самому закладі. Закон настільки ліберальний, а процедура доведення порушення настільки складна, що ризик отримати штраф мають виключно затяті українофоби, а не міфічні бабусі. Проте Бужанського з Ткаченком і такий закон не влаштовує.

7. Ткаченко: “А що ми будемо робити з людьми, які виросли в інших регіонах і з дитинства, скажімо, до мого віку спілкувалися виключно російською? Не можна їх примусом змушувати переходити на державну мову. Та ще й під загрозою штрафів. Ми хочемо одну країну? Хочемо єдину державу в усьому її різноманітті?”

Насправді: ми живемо у вільній країні, де закон не регулює мову спілкування. Ткаченко це, безумовно, знає, але свідомо маніпулює, змішуючи мову спілкування і мову надання споживачам інформації та послуг.

Так, пане Ткаченко, ми хочемо одну країну в усьому її різноманітті. І цю країну, об’єднує, зокрема, українська мова. І попри Ваші, Бужанського та інших Ваших однодумців старання 62% українців підтримують вимоги закону про мову щодо сфери послуг, і це в рази більше, ніж підтримка будь-якої партії чи політика.

Припиніть нарешті спроби дискредитувати чи ревізувати закон про мову. Підтримайте більшість громадян Вашої країни – як україномовних, так і російськомовних, які вважають, що держава має й надалі втілювати цей закон у життя. І не намагайтеся створювати проблему там, де її нема. Проблема буде, якщо Ви спробуєте відібрати у мільйонів людей захист їхнього права на послуги українською мовою, який вони щойно отримали. Тоді Ви одразу побачите різницю між міфічним конфліктом і реальними протестами реальних людей.

Невже так складно просто виконувати закон, який, на відміну від більшості законів у нашій країні, підтримується українським народом?

Читайте також:
“Українською, будь ласка!” 16 січня сфера обслуговування переходить на державну мову: вимоги, штрафи, пояснення