Щіщь і пєльдєц як “нові ціннісні смисли, які творить Зеленський заради примирення та єдності”

Дмитро Крапивенко
журналіст, головний редактор видання “Український тиждень”

(FB)

ЩІЩЬ І ПЄЛЬДЄЦ. Це і є ті нові ціннісні смисли, які, як стверджує Юлія Мендель, творить Володимир Зеленський “заради примирення та єдності, заради самоусвідомлення нашої справжньої ідентичності”.

Слова, виділені капслоком, я взяв із номера “95-го кварталу”, де Зеленський і хтось з його тодішньої команди робили пародію на лідерів сепаратистів – Захарченка і Плотницького, які мріяли про те, як вони будуватимуть “Новоросію”, де буде щось середнє між Росією й Україною: мовляв, в Україні борщ, в Росії щі, а нас буде “щіщь”, в Україні холодець, в Росії пельмені – то в них буде “пєльдєц”. Ну й так далі. Я не поціновувач такого гумору, побачив це колись в ютубі, тож і ви за бажання знайдете.

Я про інше. Те, що було жартом “95-го кварталу”, стало основою політики нинішнього президента. Зеленський-політик говорив про “где-то посередине”, а це ж той самий щіщь і пєльдєц.

Він багато чого говорив, але ці “серединні сенси” поволі втілюються у життя.

Вони спливли у його новорічному привітанні, наскрізь просякнутому настроєм “какая разница”. Вони втілюються у ставленні нинішньої влади для справ Майдану. Для хлопців, які жартували про ебонітові палички, ті події були чимось на кшталт бійки “бігунів” на кварталах, if you know, what i mean.

Тому й зараз спроба “розібратись” з подачі мусорка Татарова – це притягнути до відповідальності за найдикішими звинуваченнями Таню Чорновол, а затим і нас з вами, мої дорогі поплічники по політичному бандитизму (якщо оцінювати Майдан в термінології Фелікса Дзержинського).

Для глядача “95-го кварталу”, який по тєліку бачив і Майдан, і війну (коли її там показували), все логічно: всі винні, треба судити і “беркутів”(насправді міняти), і “майданутих”, бо не все так однозначно.

Далі треба буде поставити знак рівності між нашою армією, добровольцями і “ополченієм”, бо треба ж миритися, а то скільки можна, “стравили два народа”.

А Зеленський, за визначенням все тієї ж Мендель, “бачить і розуміє усе розмаїття, складність, суперечливість, багатозначність, строкатість українського суспільства. І пропонує переосмислення нас самих заради примирення та єдності, заради самоусвідомлення нашої справжньої ідентичності”.

Ви ж розумієте, що та ідентичність зі “Слава Україні”, проспектами Бандери, маршем нової армії і “геть від Москви” – вона несправжня, бо роз’єднує нас із мемасиками про радянське дитинство, заважає слухати Моргенштерна і Скріптоніта й позбавляє можливості запросити до Києва ВІА “Лейся, песня”. От щіщь і пєльдєц – це справжній шлях примирення, яким нас веде найвеличніший лідер сучасності.

Але будемо відверті: увесь цей “серединний шлях” – це фейк для глядачів “95-го кварталу”, а за його лаштунками потирають руки Портнов, Медведчук та інші упирі, для яких щіщь і пєльдєц – це аперитив для “водки й сельодки”, тобто до повноцінної розбудови “русского мира”.

Чи все безнадійно? Не думаю. Базовий інстинкт нашого смислотворця – страх, тому що частіше його шугатиме вулиця, то менш сміливо він втілюватиме шлях пєльдєца.

Читайте також:
Зеленський став розчаруванням року для українців

“Антиукраїнський гумор Зеленського”: всі кпини в одній відеонарізці