СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
1187897 +4928
Летальні випадки:
21778 +116
Одужали:
942107 +13138
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 6080495 (+22667). Оновлено: 08:26 23.01.2021

“Вірний завжди”. Контрадмірал Михайло Остроградський: невідомий будівничий флоту незалежної України

 

автор: Катерина Стулень
фото автора та з архівів і відкритих джерел

Він зробив блискучу кар’єру в Російській імперії, керував одним із найбільших крейсерів під час Першої світової війни та не зазнав жодної морської поразки. Його вдалі операції досі вражають військових. Але що важливо: він був одним із перших серед морських офіцерів, хто підтримав ідею незалежності Україні та боровся за неї до останнього на морі, на суші й на дипломатичному фронті. Він уже тоді розумів, що Україна не зможе бути сильною й незалежною без флоту і виходу до моря.

Він – контрадмірал Михайло Остроградський.

Цей чоловік піднімав українські прапори над Чорноморським флотом, розбудовував флот УНР, створював “синьо-жовту” морську піхоту. Стояв кісткою у горлі Росії на морі. Саме тому радянські історики намагалася взагалі стерти його ім’я із пам’яті українців. Зрештою, їм це майже вдалося. Про контрадмірала Остроградського широкому загалу відомо небагато. Про визначного земляка не знають на малій батьківщині в Полтавській області.

Напередодні його 150-річного ювілеюНовинарня” узагальнила наявну інформацію та знайшла нові дані про життєвий шлях легендарного флотоводця, на честь якого нещодавно була найменована 35-та бригада морської піхоти ВМС ЗСУ.

Ранні роки і родинні зв’язки

Контрадмірал Михайло Остроградський. Малюнок Богдана Піргача (2014)

Ранні роки та юність лишаються білою плямою біографії Михайла Михайловича Остроградського.

Відомо, що він народився 21 грудня 1870 року на хуторі Пашенівка на Полтавщині. Походив із давнього козацького роду Апостолів. Його предком був сам Данило Апостол, у 1727 році обраний гетьманом Війська Запорозького. Тому до прізвища Остроградського часто додають через дефіс “Апостол”.

Гетьман Данило Апостол

“Він походив зі шляхетсько-козацького роду, який мав автономістські традиції. Його прапрадід, миргородський полковий суддя Матвій Остроградський, ще на початку XVIII століття підписував звернення до російського самодержця Петра І про відновлення автономії України, за що і постраждав. Його предки були представниками старшинських родин, які в Гетьманщині займали не останні позиції. Ці родинні традиції впливали на формування світогляду Михайла Остроградського”, – розповідає історик Андрій Іванець, член вченої ради Науково-дослідницького інституту українознавства.

Ще одним відомим предком нашого героя був відомий на весь світ математик, фізик і механік Михайло Васильович Остроградський, який народився в тому ж селі Пашенівка (нині Козельщинського району Полтавської області) і ще за свого життя – 1801-1862 рр. – був знаменитістю у Європі. У 2001 році ЮНЕСКО внесла українського науковця до списку видатних математиків світу.

Михайло Васильович Остроградський, визначний український математик (1801-1861)

Не дивно, що з такими генами Михайло робив чудову кар’єру.

“Він закінчив морський кадетський корпус і військово-морську академію, пройшов шлях від мічмана через офіцерські посади, командував ескадреним міноносцем «Жуткий», а потім командував дуже вдало крейсером «Пам’ять Меркурія» під час Першої світової війни, – говорить історик Іванець, який є уродженцем Криму. – Відома, наприклад, одна з операцій Остроградського: набіг на румунський порт Констанца, який на той момент захопили ворожі війська Туреччини і Болгарії. У результаті дій крейсера і супутнього есмінця під командуванням Остроградського Констанца була розгромлена. Склади, які там були, зокрема з паливом, горіли ще тиждень. І це робилося в умовах, коли працювала ворожа артилерія, ворожі літаки, діяли підводні човни”.

Остроградський зумів зберегти своїх людей і повернутися з рейду без втрат, що є показником якості планування і командування.

1917-1918 роки: українське відродження в Севастополі

Після лютневої революції в Росії у Севастополі, де базувався флот, розгортається потужний український національний рух. На початку весни проходять зібрання українців. Коли створювалася Українська чорноморська громада, Остроградський був її активним учасником.

Водночас уже під час революції його призначають командувачем Севастопольського гарнізону.

Севастополь, початок ХХ століття

“Остроградський розумів, що без виходу до моря і флоту Україні важко буде розбудовувати державу. Остроградський користувався авторитетом у Чорноморській громаді, і вона відправляла до Києва делегації з пропозиціями, що треба говорити про створення незалежної країни з армією і флотом. Тоді, коли в Києві це не було політичним мейнстрімом та ще тривалий час панували федералістські думки”, – говорить дослідник Іван Канівець, режисер документального фільму про флот УНР “Тризуб Нептуна”.

Режисер Іван Канівець під час інтерв’ю “Новинарні

Севастополь тоді був одним із центрів, де нуртувало політичне життя, зокрема й за участю військових. Тому природно, що дуже скоро над Чорноморським флотом піднялися українські прапори.

У липні 1917-го першим піднімається український прапор на есмінці “Завидний”. Восени весь Чорноморський флот двічі з різних приводів піднімає жовто-блакитні знамена – перший раз у жовтні на честь українізації одного з кораблів балтійського флоту і пізніше – вже на честь проголошення Української Народної Республіки.

Цей факт болюче вдарив по амбіціях росіян. Це стосується не тільки представників Російської імперії, останні дні якої тоді добігали кінця, не тільки більшовиків, а навіть теперішньої путінської влади. Адже росіяни щосили намагаються стерти той факт з історії. Українізацію Чорноморського флоту 1917-1918 років намагалися всіляко замовчати, її не показували в кіно – творили міф про “російський Крим”.

“Російські дослідники називають Михайла Остроградського-Апостола одним з організаторів цієї прапорової українізації кораблів флоту. І він дійсно був послідовним у відстоюванні національних інтересів.

Навіть ще коли не була проголошена Українська Народна Республіка,
лише говорилося про українську автономію
– він уже підштовхував процеси у бік підпорядкування Києву.

Наприкінці 1917 року Остроградський звертається до влади УНР, щоб його зарахували у штаб українських військових. А коли утворився вакуум влади після незаконного захоплення влади в Петрограді більшовиками, Остроградський був серед тих, хто відкрито виступав за підпорядкування Чорноморського флоту Українській Центральній Раді”, – розповідає Андрій Іванець.

Історик Андрій Іванець під час інтерв’ю “Новинарні

Це було логічно, впевнений історик, оскільки флот базувався на території України, більша частина його будувалася також в Україні. І, за різними оцінками, від 65% до 80% особового складу ЧФ становили українці

На жаль, Центральна рада не одразу усвідомила значення військово-морського флоту для безпеки півдня України. Усвідомлення цього прийшло вже на початку 1918-го, коли більшовицька Росія оголосила війну УНР і на півдні країни, в тому числі серед моряків Криму, їм вдалося перетягти на свій ліво-радикальний бік чималу частину населення.

У квітні 1918-го до Криму була направлена група військ армії УНР на чолі з Петром Болбочаном, головною метою якої було дійти до Севастополя і підняти прапори над Чорноморським флотом.

На жаль, українські війська дійшли лише до Бахчисарая, а далі на перешкоді стали німці (не варто забувати, що всі ці події розгортаються під час Першої світової війни).

Читайте також:
Україна відзначає 100-річчя здобуття Криму. ПРОГРАМА, ІНФОГРАФІКА

“А от у самому Севастополі тоді вирували політичні пристрасті, бо ще наприкінці березня більшовицьке командування надало наказ Чорноморському флоту перебазуватися в Новоросійськ. Це було порушення Брестських угод, які підписала радянська Росія. Однією умовою було те, що військові кораблі не могли залишити місця свого базування в кримських портах”, – нагадує Іванець.

На ЧФ далеко не всі хотіли передислоковуватись. 21 квітня 1918 року на делегатських зборах Чорноморського флоту, де зібралися представники екіпажів усіх кораблів, виступав Михайло Остроградський. Він наполягав на тому, що не можна виконувати накази керівництва радянської Росії. За словами історика, Остроградський наголошував, що є законна влада УНР, і Чорноморський флот підпорядковується Українській Народній Республіці.

Адмірал Михайло Саблін, командувач ЧФ у 1917-1918 рр.

Читайте також:
В Одесі відзначили 100-річчя підняття українських прапорів на Чорноморському флоті. ФОТО

І в останні квітневі дні тоді відбулася сенсаційна подія: командувач Чорноморського флоту росіянин Михайло Саблін після нарад із представниками команд віддав наказ підняти над флотом український прапор. Блакитно-жовті стяги замайоріли 29 квітня о 16:30. Після того Саблін телеграфує в Київ: “Браття київської Центральної Ради! Чорноморський флот підняв український прапор”.

Командувач чекав на розпорядження з Києва,
але воно не надходило.

“За драматичним збігом обставин, саме 29 квітня 1918 року в Києві відбувся державний переворот і до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський, а Центральна Рада, відповідно, вже не могла керувати процесами на півдні.

Гетьман Павло Скоропадський

Не отримавши відповіді з Києва, Саблін пішов на поводі більшовицької “фракції” флоту і дозволив їм вийти з бухти. 30 квітня Саблін сам вивів частину кораблів до Новоросійська.

“Насправді це була менша частина кораблів, а велика – десь сім лінійних, кілька крейсерів і понад десяток ескадрених міноносців, 17 підводних човнів та допоміжні судна – залишилися у Севастополі, – зазначає Андрій Іванець. – Такі дії Сабліна – невиконання умов Брестського миру – викликали негативну реакцію німців, і вже 1 травня вони захопили півострів”.

Остроградський суттєво відрізнявся від Сабліна тим, що в кризовий час залишався вірним своїм принципам, діяв рішуче та завжди в інтересах України, свідчить історик.

“За спогадами офіцерів, які потім служили у білих, Саблін віддав наказ Остроградському підірвати всі кораблі, які залишилися у Севастополі. Але Остроградський натомість наказав підняти над ними українські прапори і фактично вступив у командування частиною флоту, яка залишилася там. На жаль, німці вирішили самі контролювати ці кораблі. Після цього основною задачею Остроградського, по-перше, було вберегти ці кораблі від знищення, щоб зрештою вони могли бути повернуті Україні. А по-друге, потрібно було зберегти флотські запаси в Севастополі, не віддати їх німецькій армії”, – констатує Іван Канівець.

У тій ситуації і нова гетьманська влада розуміла, що Крим має бути у складі Української Держави. У зв’язку з цим 21 травня

гетьман Скоропадський призначив
представником морського міністерства в Криму
саме Михайла Остроградського.

А за кілька тижнів йому було надано звання контрадмірала.

Михайло Остроградський

“Сказати відверто, Остроградський дуже рішуче відстоював українські інтереси, хоча мілітарна сила була цілком на боці німців, – розповідає Канівець. – Наприклад, Михайло Остроградський віддав наказ керівництву керченського порту повернути власникам деякі судна, які перебували в користуванні Чорноморського флоту, а німці хотіли користуватися самі. Або ж Остроградський отримав прохання про допомогу із грузинських міст Поті й Батумі, де перебували п’ять тисяч українських біженців. Тож Остроградський віддав наказ відправити туди кораблі для евакуації людей. Але німці не дозволили цього зробити. Були й інші конфлікти між Остроградським і командувачем німецьких військ у Криму Робертом Кошем. Так, Михайло Остроградський віддавав накази піднімати українські прапори поруч із німецькими, а не лише кайзерівські”.

Така принциповість спричиняла проблеми, й гетьманат пішов на компроміс із союзниками. 10 червня замість  Остроградського представником морського міністерства Української Держави в Криму був призначений контрадмірал В’ячеслав Клочковський.

За словами історика, Остроградського надалі призначили командувачем другої бригади з’єднання лінійних кораблів: “Ця посада давала змогу рідше перетинатися з представниками німецької окупаційної влади”.

Після Першої світової

По завершенні Першої світової війни починається вивід німецьких військ, у Криму німці передають чимало кораблів Українській Державі. Але представник Києва Клочковський змовляється із представниками проросійських військових кіл, і наприкінці листопада 1918-го в Севастополі над суднами піднімаються андріївські прапори.

У грудні 1918-го внаслідок антигетьманського повстання владу перебирає Директорія УНР на чолі Симоном Петлюрою. Починає формуватися новий уряд відродженої УНР, а морським міністром у ньому стає Михайло Білинський.

Михайло Білинський

“Це також одна зі світлих постатей української морської історії. На жаль, він загине в бою під час Другого Зимового походу. Він казав, що хоч один міністр має загинути на полі бою за Українську Республіку, і так сталося. А коли Білинський очолив морське міністерство, то своїм товаришем (заступником) він призначив Михайла Остроградського”, – розповідає історик Іванець.

Діяч та літописець військово-морського руху 1917-20-х років Святослав Шрамченко вважав, що це було найрезультативніше та найкраще керівництво відомства часів УНР і Української Держави – Білинський і Остроградський. Вони одразу намагалися ухвалити новий закон про Чорноморський флот, розбудовували гардемаринську школу тощо.

Читайте також:
“Україна без Криму – це як тіло без ніг”. Два ювілеї гетьмана Скоропадського

Одеська секретна місія

Як зауважує дослідник історії українського флоту із Запоріжжя Ігор Гриценко, якому вдалося знайти унікальні факти про життя нашого героя, контрадмірал Остроградський паралельно з обов’язками заступника міністра отримав секретне завдання.

Більш як за тиждень до призначення на посаду, 20 грудня, Остроградський виїздить до Одеси як приватна особа.

“Його завданням була підпільна робота щодо організації українських старшин та вояків, які жили в Одесі, а також для захисту дипломатичних інтересів УНР”, – пояснює Гриценко в дослідженні, яке він надав “Новинарні“, а також іншим ЗМІ.

За спогадами ад’ютанта Остроградського Володимира Мошинського, контрадмірал мешкав у “якомусь переулку біля Оперного одеського театру, у дуже порядному й просторому помешканні на партері, з гарним парадним входом”.

“Дуже правдоподібно, що це був один із будинків, що прилягає до існуючого досі скверу Пале-Рояль. Будинок, у якому жив Остроградський, дуже швидко стає важливим центром українського політичного життя Одеси. Саме в ньому проводить свої засідання комітет, який складався з різних українських партій – соціалістів-самостійників, соціал-демократів, правих соціалістів-революціонерів, соціалістів-федералістів тощо”, – розповідає дослідник Гриценко.

Історична реконструкція: морпіх УНР

Остроградський вивчав настрої населення Одеського регіону – не тільки самого міста, а й довкола. Варто зауважити, що велика частина людей трималася проукраїнських поглядів. Хоча це не заважало захоплювати місто то англо-французьким інтервентам, то більшовикам, то білогвардійцям. Контрадмірал продовжував свою місію, а в разі потреби переховувався від обшуків, реквізицій та інших небезпек у друзів.

“У ті часи, як писав генерал Удовиченко (генерал-хорунжий Армії УНР Олександр Удовиченко – “Н”), в українському уряді існувала якась «фанатична віра в те, що держави Антанти, врешті, прийдуть на допомогу Україні та її Армії». Тож за дорученням уряду Остроградський проводив переговори з представниками Антанти, намагався переконати їх передати Одесу під контроль українських сил”, – розповідає історик Гриценко.

Часто нашого героя відвідував ад’ютант грецького короля Константина I, який із 1917 року перебував у вигнанні. Остроградський оповідав Мошинському, що перебуває в добрих взаєминах із колишнім грецьким королем, однак про суть цих перемовин ніколи не повідомляв. Мошинський припускав, що Остроградський, маючи великі зв’язки із закордоном, можливо, навіть відігравав якусь роль у поверненні короля Константина на грецький престол у 1920 році.

Читайте також:
100 років незалежності: як рекламувала себе УНР. ІНФОГРАФІКА, МАПИ

Остроградський був людиною такого штибу, що постійно шукав, як виконати завдання, і ніколи не здавався. Тому пробував порозумітися і з білогвардійцями, якби це допомогло Україні.

“У серпні 1919 року він приватно зустрічається з відомим російським генералом Олександром Лукомським. За згадками сотника Мошинського, «адмірал Остроградський і генерал Лукомський були приятелями, обидва належали до давніх українських шляхетських родів, і хоч були в різних політичних таборах (Остроградський був товаришем морського міністра УНР, а Лукомський — міністром в уряді Денікіна), вони могли знайти спільну мову». В цій розмові Лукомський допустив можливість української військової присутності в Одесі, однак це мало коштувати б українській стороні великої суми грошей”, – переповідає історик Гриценко.

Остроградський наполягав: українська влада мала сконцентруватися на тому, щоб повернути південь і вихід до моря. Адже 1919 рік для української державності був надзвичайно складним.

Україна в 1919 році. Мапа

“УНР, яка лише відновлювалася, довелось воювати зразу і з білими, і більшовиками, мати непрості стосунки з Антантою, ще й панувала внутрішня анархія. А після того, як відбулося об’єднання у єдину соборну державу УНР-ЗУНР, погіршилися відносини ще й із Польщею. У цих умовах контроль над півднем був втрачений”, – пояснює історик Андрій Іванець.

Остроградський рекомендує Петлюрі звернути увагу на Одесу і відвоювати одеський регіон. Вже звідти вести переговори із західними країнами (адже Антанта тримала кораблі на рейді Одеси) та, отримавши підтримку і провівши мобілізацію, дати відсіч червоній навалі. Щоб доповісти про це українському урядові та відрапортувати про загальне становище в Одесі, контрадмірал виряджає до Кам’янця-Подільського свого ад’ютанта Мошинського.

Симон Петлюра

“Одночасно я переказав від адмірала М. Остроградського відомість, що Одесу можна б купити від Денікіна, за відповідну суму грошей”, – згадував Володимир Мошинський.

“Симон Петлюра уважно слухав мого звіту, час від часу нотував, а іноді просив більших пояснень. Врешті подякував за звіт, просив передати всім організаціям подяку за працю, а адміралові М. Остроградському за вказівки. Дав також розпорядження видати гроші на діяльність адмірала, але про купівлю Одеси від денікінців не хотів і говорити: «У нас на це немає грошей!» — сказав Головний Отаман”, – цитує Мошинського історик.

Можливо, історія нашої країни склалася б інакше, якби Петлюра дослухався порад Остроградського і пішов на Одесу, а не на Київ…

Закінчився ж 1919 рік майже катастрофою для УНР та її Армії. Із кінці грудня довелося перейти до партизанських форм боротьби, почати легендарний Зимовий похід тилами ворожих армій.

Читайте також:
Забута війна: як україно-румунський конфлікт 1918-го створив сучасну Молдову

Нове призначення і справи в Румунії

Надія звільнити Україну відродилася навесні 1920 року. У квітні починається похід польських і українських військ на територію України. 17 квітня Петлюра призначає Остроградського на пост головного начальника Чорноморського флоту і заступника військового міністра з військових і торговельно-морських справ. Звичайно, ця посада була надана авансом, адже Україну треба було ще відвоювати.

На новій посаді Остроградський відновлює Дніпровську флотилію.

Але, на жаль, у 1920 році більшовики вже мають багатомільйонну армію з жорсткою дисципліною та спецвідділи ЧК. Українське військо відступають за Збруч.

Щоб домовитися з Антантою, голова Директорії УНР Симон Петлюра знову звертається до досвіду Михайла Остроградського.

“Восени 1920-го контрадмірал виїздить до Румунії, де була впливова місія Антанти. Та й із румунською владою треба було знаходити контакти, вона готова була йти на певні взаємодії із УНР. До того ж із Румунії близько до Криму. А тоді стояло питання щодо координування дій із [білогвардійським генералом] Петром Врангелем, який перебував у Криму і намагався вийти на південну Україну, — розповідає історик Іванець. — Остроградський навіть хотів поїхати у Крим для перемовин, але голова Директорії заборонив, сказавши, що «ясла до корови не ходять». Мовляв, хай уже Врангель або його представники їдуть для переговорів у Бухарест”.

Переговори із врангелівцями були інтенсивними. У листопаді останні навіть заявили, що Врангель готовий визнати де-факто УНР і суверенність українських установчих зборів.

“В принципі, це були мінімальні політичні умови, які могли задовольнити владу УНР для укладення військової конвенції [з білогвардійцями], — пояснює Андрій Іванець. — Але ці слова пролунали, коли червоні вже прорвали Чонгарсько-Перекопське укріплення і захоплювали Крим. Врангель відступив із півострова. Українська влада залишилася ще й без підтримки поляків, які уклали перемир’я з більшовиками. Через нерівність сил наші відступили за Збруч. А Михайло Остроградський так і залишився в Румунії”.

Загадкова смерть контрадмірала

Остроградський пережив багато випробувань і переживань, це позначилося на його здоров’ї. Він помер у Бухаресті 1923 року.

“Як подає сотник Мошинський, адмірал помер від серцевого нападу. В українських же джерелах досі існує деяка плутанина щодо дати адмірала смерті Остроградського. Правильною є дата смерті саме 30 грудня 1923 року [а не жовтня]”, – зазначає дослідник біографії Остроградського Гриценко.

Некрологи в газеті “Діло” від 29.04.1936

Історик говорить також про версію, за якою Остроградський міг не померти в Румунії, а інсценувати свою смерть – щоб заплутати більшовицьких псів, які полювали за кордоном на провідників українського визвольного руху.

Зі слів Гриценка, підполковник Армії УНР Антін Кущинський свого часу подавав інформацію, що Остроградський емігрував до Парагваю.

“Кущинський у 1940-х роках особисто бачився з контрадміралом в Асунсьйоні (столиця Парагваю – “Н”). Останній «ухилявся від зустрічей і від перебування серед емігрантського суспільства. Зокрема уникав він зустрічатися з москалями білогвардійцями, що займали різні впливові посади в парагвайських міністерствах. Те московське суспільство також не виявляло симпатії до нашого адмірала і дало йому опінію, зневажливо його називаючи гетьманським командиром Чорноморської фльоти». Так, за словами Кущинського, і дожив кінця свого віку Михайло Остроградський, який був похований на православному кладовищі в Асунсьйоні”, – переказує Гриценко.

У будь-якому разі, наразі невідомо, де могила першого командувача флоту УНР. Істориків ще чекає чимала праця, щоб дослідити білі плями у біографії Михайла Остроградського та знайти останки видатного флотоводця для його вшанування.

Родина і кохання

Про родину Михайла Остроградського відомо небагато. Він був одружений, але ніде немає навіть згадок про її ім’я.

Контрадмірал мав двох синів. Відомості є про одного з них – Бориса Остроградського, який пішов шляхом батька.

“Син адмірала Остроградського, мічман Борис Михайлович виїздить до Румунії разом із батьком. А в травні 1920 року був відкомандирований до штабу Української Дніпровської воєнної флотилії, що тоді починала формуватися. Відомо, що в ранзі поручника він у липні 1921 року проходив курс пілотажу в румунській авіаційній школі. На оточуючих Борис справляв враження представника «золотої молоді», і вони могли думати, що між батьком і сином було мало спільного – втім, наскільки це була правда, вирішувати не нам”, – пише Гриценко.

Нещодавно з’явилася інформація про кохання контрадмірала. Ще його ад’ютант згадував, що в одеський період Остроградський мешкав не сам, а з якоюсь “південною красунею… дуже рухливою пані бальзаківського віку, на перший погляд, грекинею з півдня України, років 35-40”.

Ця жінка була поруч з Остроградським і пізніше. Військовий забрав її до Румунії, пара мешкала в бухарестському готелі Athenee Palace.

Готель Athenee Palace в Бухаресті, де в 1920-1923 рр. мешкав Остроградський

“Ким була ця загадкова красуня, яку адмірал не бажав втягувати у свої політичні справи, ще належить з’ясувати історикам”, – завершує Ігор Гриценко.

Викривлення історії з боку Росії

У ті бурхливі часи офіцери Чорноморського флоту, які переходили на службу Україні, після поразки УНР часто поверталися до лав “білого” флоту. Українець Остроградський так не вчинив. Він залишався на службі Батьківщині до останніх днів, коли точилася боротьба. І це багато говорить про його силу характеру та вірність принципам.

Такі постаті, як Остроградський-Апостол, розбивають міфи кремлівських істориків
про “виключно російський Чорноморський флот”, “російський Крим” тощо.

“Михайло Остроградський був одним із тих, хто завжди наполягав, що Чорноморський флот має бути українським.

Відповідно, ставлення росіян до нього не може бути позитивним, – зазначає режисер історико-документальних фільмів Іван Канівець. – І сучасні російські історики, ймовірно, цілком свідомо викривлюють інформацію щодо Остроградського. Наприклад, в окремих російських джерелах і спогадах офіцерів ЧФ є згадки, нібито Остроградський у 1920-х служив у білогвардійському флоті. Хоча, як ми знаємо з документів, такого не могло такого бути”.

Водночас росіяни не згадують Остроградського-Апостола як командира крейсера “Пам’ять Меркурія”. Хоч він ним керував із 1914-го по 1916 рік.

Крейсер “Пам’ять Меркурія”

За словами Канівця, на Чорноморському флоті було не так багато великих крейсерів – лише три. “Пам’ять Меркурія” був у найкращому стані, і значна частина бойової роботи в роки Першої світової війни покладалася саме на “Пам’ять Меркурія”. У російських історичних працях багато згадок про інші крейсери і їхніх капітанів, а що ігнорують фігуру Остроградського – “скоріше за все, це якесь свідоме викривлення”.

“Те, що Остроградський був призначений командиром такого корабля, характеризує його як гарного бойового офіцера. На таку посаду мали призначати тільки людину ініціативну, з сильним характером, рішучу, яка глибоко розбирається в усіх аспектах кораблеводіння і технічних моментах”, – говорить Канівець.

Зрештою, Михайло Остроградський-Апостол – не перший видатний українець, чиї сліди “зачищає” російська історіографія. І сучасникам тим паче потрібно відновлювати пам’ять про таких людей.

Тож сьогодні ми із вдячністю згадуємо контрадмірала Остроградського – військовика, який

розбудовував флот незалежної України, пробивав вихід до моря, забезпечував контроль над Кримом –
те, що ми мусимо робити і тепер, як сто років тому.

“Це людина, яку ми мусимо пам’ятати як одного з будівничих нової України. Остроградський був прикладом офіцера-патріота, котрий опинився у визначальний час на Чорноморському флоті, і його зусилля давали позитивні результати, – констатує історик Андрій Іванець. – На жаль, таких людей було недостатньо, тому не все вдалося зробити тоді. Але сьогодні ми можемо спиратися та їхні здобутки”.

Замість епілогу. 35-та бригада морської піхоти
імені контрадмірала Михайла Остроградського

23 серпня 2020 року, напередодні Дня Незалежності, 35-та окрема бригада морської піхоти ВМС ЗСУ отримала почесне найменування – імені Михайла Остроградського.

“Доти я не чув про Остроградського взагалі нічого. Було цікаво дізнатися, хто це такий. Почав шукати про нього інформацію і аж захопився Остроградським, – зізнається морпіх 35 обрмп Данило Гусак. – Я був здивований, що про нього дуже мало даних. Але я розумію, чому: адже він дуже заважав Росії. Тож Москва намагалася, щоб його ім’я та досягнення забулися всіма”.

Ми розмовляємо з бійцями 35 обрмп на Горлівському напрямку. Данило із захопленням розповідає, що саме він вивідав для себе про “історичного покровителя” бригади та як він проводить лікнеп для інших вояків.

“Коли зустрічаюся у відпустці з друзями чи військовими з інших підрозділів і вони чують, що наша частина носить ім’я Остроградського, то питають, хто це. Я тільки цього й чекаю, щоб пояснити. Він був видатним військовим, створював морську піхоту – еліту серед військових”, – жваво переказує морпіх, обтираючи з обличчя краплі грудневого дощу.

Його напарник на позиції Дмитро Тичина зізнається, що також не чув про Остроградського раніше.

“Шкода, що в підручниках історії про нього не писали. Знаю, що він боровся проти росіян за незалежну Україну. Власне, ми продовжуємо його справу”, – говорить Дмитро.

Найменування бригади на честь контрадмірала – ініціатива самої “тридцять п’ятки”, створеної 2018 року.

Підполковник Сергій Шмигля під час інтерв’ю “Новинарні

Заступник командира з морально-психологічного забезпечення 35 обрмп Сергій Шмигля згадує: “Наша бригада створена лише два роки тому. Морська піхота, еліта. Тому ми хотіли отримати почесне найменування. Це й для підняття морального духу військових корисно. Почали лопатити інтернет. Треба ж було не просто видатну людину, а ту, яка зробила чимало для розбудови морської піхоти”.

Зупинили пошуки, коли натрапили на постать Остроградського. Ще й дізналися, що він служив пліч-о-пліч із Михайлом Білинським, на честь якого названа 36-та бригада.

“Наша бригада імені Михайла Остроградського створена на століття, тому його ім’я вже точно не забудуть”, – впевнений підполковник Шмигля.

Емблема 35 обрмп

На її емблемі поєднані якір і хрест – це давній герб “юньчик” роду Апостолів. До якого належав і славний контрадмірал Остроградський.

Читайте також:
Нова айдентика українського війська: як реалізується ідея “не виглядати так, як ворог”. ПОРТФОЛІО

За підтримки Українського культурного фонду
в межах програми “Культура в часи кризи: інституційна підтримка” (додатковий конкурс)

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

1344
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: