Аліна Зотько
юрист-міжнародник, політичний консультант
До початку війни про корінний народ Криму для масової аудиторії якщо і говорили, то дуже тихо. Малою, під час поїздок на півострів, я навіть не зауважувала існування кримських татар. Не можу сказати, що я погано вчилася, але кримськотатарського контексту не помітила ні в середній, ні у вищій школі.
Люди з Криму першочергово ідентифікували себе кримчанами, а вже потім – українцями. Це в кращому випадку. Адже з малого до великого на півострові просувалася теза: “Крим – споконвічно російський”.
Та як так сталося, що батьківщина кримських татар раптом стала “російською”?
Війна оголила нерви всіх замовчуваних травм. В Україні почався процес ерозії радянсько-російського міфу, зокрема і щодо ролі кримських татар.
Протягом 18-20 травня 1944 року НКВС за наказом із Москви зігнав до залізничних вагонів кримськотатарське населення Криму і відправив у бік Узбекистану 70 ешелонами.
Примусове виселення кримських татар стало однією з найшвидше проведених депортацій в історії людства. На збори людям давали по 20 хвилин.
18 травня ми схиляємо голови у пам’ять про жертв депортації кримських татар.
У 2015 році постановою Верховної Ради України депортацію кримських татар визнано геноцидом.
Офіційною причиною депортації стало звинувачення всього кримськотатарського народу в державній зраді, “масовому винищенні радянських людей” і колабораціонізмі під час німецької окупації.
Оскільки більшість чоловічого населення або воювали в армії, або були в полоні, то депортували переважно жінок та дітей, що лишилися на півострові. Солдатів армії було відправлено на спецпоселення після демобілізації у 1945 році.
За спогадами очевидців, на нових місцях для татар не створили жодних умов для нормального існування. Більшість депортованих завезли до спецпоселень, оточених озброєною охороною, блокпостами та парканами з колючого дроту. Їх використовували як дешеву робочу силу у колгоспах і на промислових підприємствах.
Ще до початку депортації в Середній Азії була запущена пропаганда та розпалювання серед місцевих жителів ненависті до кримських татар, їх таврували як “зрадників” і “ворогів народу”.
Через голод, виснаження, брак чистої води, погану гігієну й відсутність медичної допомоги серед депортованих поширювалися малярія, жовта лихоманка, дизентерія та інші хвороби. Новоприбулі не мали природного імунітету проти багатьох місцевих недуг.
Читайте також:
“Удар у кримськотатарське серце”:
напередодні роковин депортації в Криму запустили в небо 40-метровий портрет Сталіна
Це був старт міфу про “російський Крим”. На місця проживання депортованих штучно переселяли переважно російських колгоспників. Кримськотатарські топоніми, кладовища та історичні згадки знищували. Ніби їх там ніколи й не було.
У 1948 році радянське керівництво визнало кримських татар довічними переселенцями. Без дозволу НКВС їм не дозволялося покидати своє спецпоселення, інакше можна було отримати покарання у вигляді 20 років в’язниці.
Депортація – один з інструментів знищення етнічної групи як такої, тобто геноциду – найтяжчого злочину за міжнародним правом.
Майже 8 тисяч кримських татар, переважно діти й літні люди, померли в дорозі. Ще частина – від інфекційних хвороб. Решта повинна була асимілюватися з місцевим населенням і зникнути. Але вони зберегли свою культуру, мову і бажання повернутися на рідну землю.
Депортованим народам дозволили повертатися лише у 1989 році, при цьому ні СРСР, ні його наступниця Російська Федерація не відшкодувала кримчанам матеріальну шкоду. У результаті – їм не було де оселитися, працювати. Російські націоналісти влаштовували проти них акції.
Після анексії Криму Росією у 2014 році окупаційна влада відновила репресивні процеси проти корінного народу. Відбуваються масові арешти, заборони на в’їзд, Меджліс кримськотатарського народу визнали “екстремістською організацією” і фактично заборонили його діяльність.
Але спротив кримських татар і загалом їхня присутність на півострові підриває міф про “споконвічно російський Крим”.
45 років вигнання та принижень кримськотатарського народу відлунюють у новій боротьбі за власне існування та національній права.
Читайте також:
Півострів, що бореться. Лутфіє Зудієва – про “Кримську солідарність” та журналістику опору
“Я пам’ятаю”: до річниці депортації кримських татар запустили онлайн-акцію
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!