Пам’ять депортації кримських татар відлунює в новому опорі

 

Аліна Зотько
юрист-міжнародник, політичний консультант

До початку війни про корінний народ Криму для масової аудиторії якщо і говорили, то дуже тихо. Малою, під час поїздок на півострів, я навіть не зауважувала існування кримських татар. Не можу сказати, що я погано вчилася, але кримськотатарського контексту не помітила ні в середній, ні у вищій школі.

Люди з Криму першочергово ідентифікували себе кримчанами, а вже потім – українцями. Це в кращому випадку. Адже з малого до великого на півострові просувалася теза: “Крим – споконвічно російський”.

Та як так сталося, що батьківщина кримських татар раптом стала “російською”?

Війна оголила нерви всіх замовчуваних травм. В Україні почався процес ерозії радянсько-російського міфу, зокрема і щодо ролі кримських татар.

Протягом 18-20 травня 1944 року НКВС за наказом із Москви зігнав до залізничних вагонів кримськотатарське населення Криму і відправив у бік Узбекистану 70 ешелонами.

Примусове виселення кримських татар стало однією з найшвидше проведених депортацій в історії людства. На збори людям давали по 20 хвилин.

18 травня ми схиляємо голови у пам’ять про жертв депортації кримських татар.

У 2015 році постановою Верховної Ради України депортацію кримських татар визнано геноцидом.

Офіційною причиною депортації стало звинувачення всього кримськотатарського народу в державній зраді, “масовому винищенні радянських людей” і колабораціонізмі під час німецької окупації.

Оскільки більшість чоловічого населення або воювали в армії, або були в полоні, то депортували переважно жінок та дітей, що лишилися на півострові. Солдатів армії було відправлено на спецпоселення після демобілізації у 1945 році.

За спогадами очевидців, на нових місцях для татар не створили жодних умов для нормального існування. Більшість депортованих завезли до спецпоселень, оточених озброєною охороною, блокпостами та парканами з колючого дроту. Їх використовували як дешеву робочу силу у колгоспах і на промислових підприємствах.

Ще до початку депортації в Середній Азії була запущена пропаганда та розпалювання серед місцевих жителів ненависті до кримських татар, їх таврували як “зрадників” і “ворогів народу”.

Через голод, виснаження, брак чистої води, погану гігієну й відсутність медичної допомоги серед депортованих поширювалися малярія, жовта лихоманка, дизентерія та інші хвороби. Новоприбулі не мали природного імунітету проти багатьох місцевих недуг.

Читайте також:
“Удар у кримськотатарське серце”:
напередодні роковин депортації в Криму запустили в небо 40-метровий портрет Сталіна

Це був старт міфу про “російський Крим”. На місця проживання депортованих штучно переселяли переважно російських колгоспників. Кримськотатарські топоніми, кладовища та історичні згадки знищували. Ніби їх там ніколи й не було.

У 1948 році радянське керівництво визнало кримських татар довічними переселенцями. Без дозволу НКВС їм не дозволялося покидати своє спецпоселення, інакше можна було отримати покарання у вигляді 20 років в’язниці.

Депортація – один з інструментів знищення етнічної групи як такої, тобто геноциду – найтяжчого злочину за міжнародним правом.

Майже 8 тисяч кримських татар, переважно діти й літні люди, померли в дорозі. Ще частина – від інфекційних хвороб.  Решта повинна була асимілюватися з місцевим населенням і зникнути. Але вони зберегли свою культуру, мову і бажання повернутися на рідну землю.

Депортованим народам дозволили повертатися лише у 1989 році, при цьому ні СРСР, ні його наступниця Російська Федерація не відшкодувала кримчанам матеріальну шкоду. У результаті – їм не було де оселитися, працювати. Російські націоналісти влаштовували проти них акції.

Після анексії Криму Росією у 2014 році окупаційна влада відновила репресивні процеси проти корінного народу. Відбуваються масові арешти, заборони на в’їзд, Меджліс кримськотатарського народу визнали “екстремістською організацією” і фактично заборонили його діяльність.

Але спротив кримських татар і загалом їхня присутність на півострові підриває міф про “споконвічно російський Крим”.

45 років вигнання та принижень кримськотатарського народу відлунюють у новій боротьбі за власне існування та національній права.

Читайте також:
Півострів, що бореться. Лутфіє Зудієва – про “Кримську солідарність” та журналістику опору

“Я пам’ятаю”: до річниці депортації кримських татар запустили онлайн-акцію

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна