автор: Наталія Терамае
Починаючи з весни, настрій українців тримався на повідомленнях із Криму: Сили оборони звітували про успішні атаки по військових цілях росіян, а окупанти істерично реагували на успіхи української армії, стаючи заручниками енергетичного й транспортного колапсу на півострові.
Водночас тверезомислячі аналітики застерігають не піддаватися ілюзорний ейфорії, як це було з “кавою в Ялті” у 2023 році. Адже звільнення півострова, що вже понад 12 років перебуває під окупацією – це багатоетапний процес, від військових успіхів й до вчинення правосуддя щодо військових злочинів.
У цій статті “Новинарня” досліджує, чим є Крим для нас сьогодні. Які напрацювання має держава щодо деокупації та реінтеграції півострова. І якою є участь наших партнерів у долі Криму.
Ми опитали аналітиків, представників державних органів, а також зібрали основні месиджі під час міжнародного форуму експертної мережі “Кримської платформи”, що відбувся в Києві незодавно.
Влітку 2024 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів дослідження “Когнітивна деокупація Криму”. Замовниками були Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим та Фонд “Партнерство за сильну Україну”. Як показали результати, значна частина мешканців материкової України визнали, що мають прогалини у розумінні, що відбувається на півострові.
Фактично 62% опитаних вказали, що їхній рівень знань про Крим недостатній. Близько 60% – що українські ЗМІ приділяють недостатньо уваги півострову, через що респондентам важко розібратися в ситуації.
У 2024 році КМІС з’ясував, що більшість українців вважають свій рівень знань про Крим недостатнім
Зважаючи на те, що донедавна Крим не давав значних інформаційних приводів, можна припустити, що з 2024-го рівень знань не тільки не покращився, а й погіршився. І це нам точно покаже наступне дослідження, про проведення якого наразі міркують у представництві.
На міжнародному порядку денному – у питанні російсько-української війни – Крим був відсунутий на другий план, після окупованих територій Донеччини і Луганщини.
За спостереженнями Аліни Фролової, заступниці голови правління Центру оборонних стратегій, “ситуація останні роки навколо Криму і Чорного моря нагадувала ситуацію, яку ми мали після 2016 року, коли всі казали, що, звичайно, ми визнаємо Крим Україною, це окупована територія, але давайте про це не говорити – краще поговоримо про Донбас”.
Те, що за роки окупації українській владі не вдалося успішно прокомунікувати тезу “Крим – це Україна”, пояснює на прикладі США дипломат Джон Гербст, директор євразійського центру Atlantic Council: “На жаль, більшість американців враховують позицію Росії, яку вони чули з уроків історії: що Крим належить Росії. Коли відбувалися інтенсивні переговори до війни у Перській затоці, в адміністрації були люди, які вважали, що Росія повинна зберегти контроль над Кримом у будь-якому випадку, хоча він і не буде визнаватися де-юре російською територією”.
Тобто поки Сили оборони України працюють над фізичною деокупацією Криму, нам треба працювати над деокупацією півострова у наших головах.
Те, що не вдалося дипломатам і політикам, вдалося силовому блоку України. Діп- і мідл-страйки української армії, домінування наших дронів у кримському й чорноморському оперативному районі вийшло на сторінки світових медіа та обговорюється в кабінетах ключових політиків.
25 квітня президент Володимир Зеленський заявляв, що затвердив 40-денну операцію СБУ з метою “впливу на державу-агресора заради спонукання до закінчення війни”. З того часу ми вже втратили лік повідомленням про успішні удари по російських цілях в Криму.
Валерій Пузік. Цифрова графіка “Впав у Чорне море” (2026)
У липневому звіті Інститут вивчення війни (ISW) стверджує: “Українські сили продовжують нарощувати та розширювати кампанію ударів з метою позбавити Росію можливості підтримувати логістику та транспортувати пальне в окупований Крим та ізолювати півострів”.
Україна б’є по ППО та РЛС, нафтобазах і підстанціях, наземній логістиці й морській інфраструктурі.
Так, 13 червня було уражено завод “Кримський титан” у Армянську, найбільший у Східній Європі, що виробляє сировину для вибухівки та ракет. Надалі Сили безпілотних систем безперервно б’ють по електропідстанціях, чого вже не приховують. Наприклад, лише за підсумками 19 липня командувач СБС Роберт Бровді “Мадяр” повідомив про уражені підстанції в Ялті (“Дарсан”), Керчі (“Соляна”), Судаку (“Капсель”), Старому Криму (“Азовська”), а також у населених пунктах Лучисте, Морське, Привітне, Понизівка (“Зоря”), Щебетовка (“Коктебель”), Єди-Кую (“Леніно”) та Зелений Яр (“Насосна-3”). А після атаки ССО на ТЕС у Севастополі говорили про знищення майже 50% генерації електроенергії окупованого Криму.
Один із уражених морськими дронами СБУ танкерів
Щодня в липні БПЛА і МБЕКи уражають значну кількість танкерів, які намагаються доставити на півострів нафтопродукти. А з 10 липня Азово-Донський канал було зупинено внаслідок удару по російських суднах в Азовському морі.
“Українські захисники змістили фокус на “тіньовий флот” ворога. Танкери транспортують нафту в обхід санкцій, а пороми забезпечують військову логістику. Інститут вивчення війни підтвердив ключовий висновок: Росія втратила останній надійний маршрут постачання до окупованого Криму”, – пише народна депутатка Таміла Ташева, колишня постійна представниця президента України в АР Крим (у 2022-2024 рр.).
Офіційні органи України попереджають, що військові об’єкти можуть бути розташовані серед цивільної забудови. Тому існує інструкція для населення: триматися подалі від небезпечних об’єктів, мати напоготові тривожну валізку, запаси води, їжі та ліків, а також зарядженими гаджети та павербанки.
Читайте також:
Російські військові в Криму викопали траншеї біля дитсадка і школи: є супутникові знімки
Як успіхи української армії резонують за кордоном, пояснює Джон Гербст: “Люди не одразу зрозуміли, що робиться в Криму. Зараз уже розуміють. Добре, що серед них є ті, хто відповідає у адміністрації Трампа за розробку політики”.
Колишній посол вказує на зміну риторики віцепрезидента США Джей Ді Венса (який перестав повсюдно говорити про переваги Росії) та самого Дональда Трампа: “Останні три-чотири тижні (коментар було озвучено 30 червня 2026 року – “Н”) президент каже, що українські вояки чудові, що вони надзвичайні, він фактично визнає успіхи ваших Збройних сил”.
Тобто такий розвиток подій впливає й на дипломатичну роботу: замість лестощів – демонстрація мистецтва сили.
“Трамп любить переможців”, – стверджують американські журналісти.
“Ніщо не привертає його увагу так, як успіх”, – констатують у книзі “Regime Change” автори Меґґі Габерман та Джонатан Свон.
“Ситуація за останній час змінилася принципово, – каже генерал-майор Ілля Павленко, заступник начальника ГУР МО України в 2015-2020 роках. – Наразі територія Криму не є вже таким безпечним тилом, а перетворилася на небезпечний військово-логістичний хаб, де присутні постійні ризики, де логістика стала напруженою і вже виникає політична проблема з Кримом. Але
наша мета – не ізолювати народ в Криму, а ізолювати російську військову машину
від спроможності спокійно перекидати ресурси до Криму: пальне, зброю, резерви, використовувати Крим як засіб ведення подальших бойових бойових дій”.
У червні пройшло повідомлення, що органи управління Чорноморського флоту РФ передислоковуються в Новоросійськ.
“Вже два роки як Чорноморський флот фактично покинув український Крим, і, відповідно, це має соціальні наслідки. Тому родини російських військовослужбовців зараз мігрують до Новоросійська, де, в принципі, їм і місце”, – повідомив наприкінці червня речник ВМС ЗСУ капітан 3 рангу Дмитро Плетенчук.
Генерал-розвідник Ілля Павленко наголошує, що “дипломатія без важелів тиску – це коли ми щось просимо”. “Військовий тиск дає можливість підготуватися до повернення Криму до України”, – каже він.
Наприклад, вище керівництво ЗСУ на закритих зустрічах пояснює: активні наступальні дії зараз проводяться лише малими піхотними групами. Як просуваються наші війська, можна побачити за результатами кампанії, що триває з кінця січня. От і рахуйте, як і коли такими темпами піхота може дійти до Криму, якщо йтиметься про його здобуття “в лоб”.
Усі коментатори погоджуються, що звільнення й деокупація півострова не будуть одномоментними: багато роботи треба буде виконати на всіх фронтах – військовому, дипломатичному, економічному, інформаційному.
“З Криму все почалося, і звільненням Криму все має завершитися”. Це мотто, яке визначає не лише символічне закільцювання російської агресії в Україні, а й поразку Росії й встановлення безпеки у Чорноморському регіоні.
Юлія Тищенко, експертка ГО “Український незалежний центр політичних досліджень”, давно займається темою Криму й аналізує тенденції. У розмові з “Новинарнею” вона підкреслює: “Крим – це головний трофей Путіна. У 2014 році він став такою “точкою зборки” росіян. Й удари України по Криму – один із засобів впливу на когнітивному рівні: те, що щось відбувається з головним трофеєм Путіна, буде автоматично бити по російській владі”.
Образно, Крим – це та голка Кощія, що знищить не лише його, а й все його царство. І вже зараз ми бачимо, як трон під царем похитнувся. Ситуація з паливом та логістикою, що торкнулася і цивільного населення, створює неабияку напругу як у Криму, так і в Росії: відео боїв росіян за бензин набувають шаленої популярності, паливні вояжі кримчан у Краснодарський край провокують ксенофобські реакції.
13 липня під час форуму “Все для Победы!” Путін зробив безпрецедентне визнання, що “дії ЗСУ створюють певні проблеми з нафтопродуктами у РФ, але ситуація поступово буде виправлятися”.
На даний момент фігури на шахівниці розташувалися так, що противник явно в програші. І в цю позицію він загнав себе сам.
Дипломат Джон Гербст аналізує: “Враховуючи, що Росія знаходиться в ситуації, що постійно погіршується, Путін може погодитися на ідею, яку Трамп доволі довго просував: замороження конфлікту, припинення вогню вздовж лінії фронту. Це могло би вам завадити просувати вперед у намаганні повернути Крим. Але, здається, Путіну клепки не вистачає цього зрозуміти. Тому поки Путін по-дурному планує далі максимально воювати в Україні, користуйтеся цією можливістю відвойовувати більше. І я думаю, що попри зміни в американській політиці, вам вдасться це і колапсу Заходу не буде”.
Безпекова панель під час форуму експертів Кримської платформи, Київ, 30 червня. Фото: Кримська правозахисна група
“Путін не піде на те, щоби залишити Крим – для нього це політична смерть, а може, і фізична”, – констатує Андрій Клименко, керівник моніторингової групи Інституту Чорноморських стратегічних досліджень і головний редактор Black Sea News.
Як ми знаємо, прогнозувати – невдячна справа. Але розробка різних варіантів розвитку події здатна підготувати нас до необхідної реакції. Михайло Самусь, член експертної мережі Кримської платформи, військовий аналітик і директор New Geopolitics Research Network, вказує, що навіть неповна блокада Криму з військової точки зору ставить Росію в складне становище.
Аналітик моделює: “У Путіна дилема: припинити активні бойові дії на Донбасі, почати виводити війська в напрямку Криму, намагатися зберегти наземний коридор? Тому що наземний коридор завжди входитиме в оперативний план. Абсолютний максимум для Росії – відрізати Україну від моря. Чи буде Путін дійсно зупиняти війну на Донбасі і намагатися врятувати Крим, чи він зробить як з Курською областю? Він не кинувся її рятувати, продовжував тиснути на Донбасі, але при цьому дочекався 10 тисяч корейців, і ще оптоволокно почало масштабуватися. Мені здається, що він не може відмовитися від Донбасу, бо занадто стратегічно його підняв. І в цих умовах у нас дійсно є шанс довести справу до кінця.
Якщо переходити до геополітики, чи готові наші партнери до такого розвитку подій? Я думаю, що вони приймуть будь-які дії і рішення України, яка стала суб’єктом не тільки регіонального, а й глобального масштабу. Можливо, це занадто амбітно звучить, але я впевнений, що жодна країна ні Європи, ні світу зараз не може взяти на себе відповідальність за подальший розвиток подій і передає це повністю Україні”, – каже Самусь.
Про те, що на безпеку в регіоні впливає не лише агресія Росії, а й подвійні стандарти інших держав, звертає увагу Андрій Клименко. Він наводить приклад Туреччини: “Це другий після Індії отримувач російської нафти і нафтопродуктів морським шляхом. Таким чином Туреччина демонструє, що не є нашим другом і союзником. Вона дозволяє своєму союзнику Путіну заробляти величезні кошти. В минулому році лише сирої російської нафти Туреччина купила 27 млн тонн. Купила для того, щоби переробляти в нафтопродукти і продавати країнам ЄС. Так не піде”.
Подібна ситуація і з зерном. Із найсвіжішого: у червні пройшла інформація, що Туреччина дозволила прийняти у порту Іскандерун 17 тисяч тонн краденої української пшениці. Перевізник – балкер Grumant, який Росія систематично задіює у схемах викрадення зерна з ТОТ.
“Це така ж сама ганьба, а може ще й більша, ніж попередній рейс, який прийшов в Ізраїль, в Хайфу”, – коментує Клименко.
Балкер Grumant на причалі Магнітогорського металургійного комбінату в порту Іскендерун. Фото: FB-сторінка Катерини Яресько
Аналітик також вказує дії Греції. “Половину нафти возять підсанкційні танкери. Іншу половину – непідсанкційні танкери, які належать судновласникам країни НАТО і ЄС – Греції. При цьому Греція блокує все, починаючи з 19-го пакету санкцій, в якому було запропоновано Україною заборону надання морських послуг для перевезення російської нафти. Це лицемірство. Зараз той етап, коли це лицемірство має бути публічно висвітлено. Хай Греція готується, їй буде жарко. Хай готується Туреччина, наш сусід чорноморський, їй теж буде жарко”.
За висновком експерта,
військові успіхи України дають їй підстави проводити жорсткішу міжнародну політику.
У першу чергу йдеться про блокаду перевезень нафти, що живить російську військову машину. А також і згаданого зерна, яким Росія підгодовує свої міжнародні контакти.
“Нам треба зараз зберегти атакуючий стиль і передати його всім нашим друзям, партнерам і союзникам в Європі і Сполучених Штатах. Ми маємо їх надихнути на те, що тільки військова поразка Російської імперії створить безпеку”, – каже Андрій Клименко.
Читайте також:
Мінус ще 13 кораблів “тіньового флоту” РФ за ніч: СБС “попрацювали” в морі біля Криму
У всіх комунікаціях українська сторона підкреслює: цивільне населення півострова не є ціллю ударів. Проте окупанти-росіяни мають забратися звідти, що має забезпечити перехідне правосуддя. Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим комунікує, що Росія завезла до Криму від 800 тисяч до 1 млн осіб, тобто на 20-35% замістила довоєнне населення півострова.
“Основні групи, яких Росія цілеспрямовано заохочує переселятися: військовослужбовці, силовики, чиновники та їхні родини, освітяни (програми “Земський вчитель”), медики (“Земський доктор”, “Земський фельдшер”), пенсіонери, підприємці — через пільгову іпотеку та одноразові виплати 1-2 млн рублів. Дії які будуть застосовані до них: видворення громадян РФ, які незаконно перебувають на півострові, — після перевірки причетності до міжнародних злочинів, індивідуальними рішеннями, з урахуванням міжнародних стандартів”, – повідомили “Новинарні” у Представництві.
Фото: Віртуальний музей російської агресії
“Ці люди перебувають там незаконно, і ми маємо чітко на це вказувати. Бо Росія буде намагатися створити картинку блокади Ленінграда”, – додає Андрій Клименко.
Читайте також:
Російський Червоний Хрест заявив про відправлення “гуманітарної допомоги” до окупованого Криму
Він оцінює, що в Криму є до двох довоєнних мільйонів населення. Україна комунікує:
факт проживання в окупації не є злочином.
І це один з ключових меседжів з українського боку на всіх рівнях. Оскільки Росія у своїх кадебістських практиках залякування поширює наративи, що “якщо прийде Україна, то ви всі сядете, всіх уб’ють”.
Окупаційна влада оголосила “громадянами Росії” близько 2 млн зареєстрованих мешканців Криму – такі наслідки примусової паспортизації у 2014-15 роках, коли відсутність російського паспорта означала неможливість користуватися різними послугами на півострові.
У Стратегії деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя чітко записано: “Україна не визнає примусового або автоматичного набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства Російської Федерації, розцінюючи це як акт примусу щодо громадян України та порушення міжнародного гуманітарного права”.
Але всі винні в колаборації мають бути покарані. У Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим пояснюють: “Можуть бути запроваджені перевірки та оцінка персональної ролі громадян, які брали участь в роботі окупаційних структур, як механізм невідворотності притягнення до відповідальності та альтернатива кримінальному переслідуванню. Питання відповідальності конкретних осіб є сферою діяльності українських правоохоронних органів. У свою чергу представництво збирає інформацію про людей, які причетні до окупації та вчиняли злочини проти наших громадян. Ця інформація передається таким органам”.
З березня 2022 року в Україні діє закон № 2108-IX про встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність.
Власне, населення – найбільш вразливий момент в питанні деокупації Криму. Ще до окупації Росія успішно працювала над зросійщенням півострова. З 2014 року ситуація тільки погіршилася.
“Починаючи з 1990-х років, Крим був відданий на відкуп пострадянським угрупуванням, – нагадує Юлія Тищенко. – Увесь той час до 2014 року не впроваджувалась політика збереження чи підтримки української ідентичності, не було бачення щодо інтеграції кримських татар й самого сенсу автономії. Це все призвело до капсуляції проросійського радянського народу. Із 2014 року люди там живуть цілковито в іншому інформаційному (російському й пропагандистському) просторі”.
Коктебель у 2013 році. Фото: Наталія Терамае
У квітні представництво президента України в Криму представило дослідження про те, як Росія змінила Крим за 12 років. Людський вимір у цифрах це, зокрема, – 55 тисяч кримчан в армії РФ, 2,5 млн цивільних і кримінальних справ, понад 11 тисяч приватизованих об’єктів, понад 200 (із 500 тис) тисяч мілітаризованих дітей.
Найстрашніше й найнебезпечніше тут звучить мілітаризація молоді.
“Саме політична свідомість молоді та дітей в окупованому Криму є головна мішень Російської Федерації. Небезпека полягає в тому, що політична свідомість дітей спрямована на те, як людина оцінює світ і війну. У наших дітей на окупованих територіях війна стає нормою. І вся система освіти Російської Федерації побудована на тому, щоби війна стала нормою, а агресія була виправдана”, – каже Валентина Потапова, керівниця напрямку національної адвокації ЦГП “Альменда”.
Ці 215 тисяч дітей залучено до очолюваного Путіним загальноросійського “Движения первых”, що діє з 2022 року і має на меті “виховувати патріотизм”.
Юлія Тищенко вказує, що поділ на людей з проукраїнськими чи проросійськими поглядами – дуже спрощений: “На мою думку, переважна кількість громадян, які мешкають в Криму, зокрема, у кого були українські паспорти, можуть сприйняти деокупацію й українську владу як певне джерело стабілізації ситуації”.
Але острівці спротиву у Криму існують і про цей направду подвиг треба пам’ятати і повсякчас згадувати. Відомі партизанські рухи – рух “Атеш”, “Жовта стрічка”, “Зла мавка”.
“Окупанти відстежують усе це та карають людей, виносячи їм вироки за “дискредитацію збройних сил російської федерації” або “державну зраду”, – кажуть у Представництві Президента України в Автономній Республіці Крим.
За публічну проукраїнську позицію в ув’язненні перебувають, зокрема, правозахисниця Ірина Данилович, митець Богдан Зіза, наймолодший політв’язень Аппаз Куртамет, активіст Тофік Абдулгазієв, 71-річна політична ув’язнена Галина Довгопола.
У правовому полі саме небайдужі українці в Криму з 2016 року допомагали Україні пропрацьовували воєнні злочини. Віталій Секретар, перший заступник керівника прокуратури АРК та м. Севастополя, засвідчує: “Тоді найкращим рішенням було залучити громадянське суспільства до допомоги у розслідуванні цієї категорії злочинів, тому що саме громадянське суспільство допомагало нам в отриманні тих чи інших доказів, спілкування з потерпілими і свідками, і як наслідок також підвищення кваліфікації наших працівників”.
Різні частини півострова потерпають без електрики, а пальне для генераторів – дефіцит. Ціни на продукти ростуть. Рух автотранспорту обмежений.
Голова Меджлісу Рефат Чубаров
Систематичне оновлення інформації про те, як людям зараз ведеться в Криму публікують представники кримськотатарської спільноти на материковій Україні. Так, Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу, говорить про гуманітарну кризу, що насувається на степовий Крим зокрема через відсутність водопостачання.
“Для багатьох жителів сільської місцевості привізна питна вода стала практично недоступною через захмарні ціни, зумовлені такою ж захмарною вартістю пального. До того ж самого пального катастрофічно бракує. Ми щиро співчуваємо всім жителям Криму, які чекають на звільнення півострова від російських варварів і змушені проходити через нові випробування, спричинені російською окупацією. Дякуємо їм за те, що, попри всі труднощі та репресії, вони не втрачають надії та залишаються вірними Україні”, – каже Чубаров.
Читайте також:
Робота на “логістичний локдаун”: голова Меджлісу закликав кримчан робити запаси води і їжі
Крим найбільше болить кримським татарам, які втрачають свою батьківщину вже вдруге на неповні сто років. Чубаров підкреслює, що російські окупанти найбільшими ворогами бачать саме киримли: “Серед усіх тих, хто не сприймає окупацію, вони виділяють кримськотатарський народ. Ви можете це побачити у співвідношенні кількості політв’язнів, видів переслідування, репресій”.
Зрозуміло, що майбутнє Криму після деокупації вони бачать в автономії.
“Це одне із ключових питань. Але навколо нього, на жаль, досі існує ще багато нерозуміння, – розмірковує Алім Алієв, заступник генерального директора Українського інституту. – Часто люди, які не дуже занурені в тему, апелюють до кримської автономії, яка існувала до окупації. Але вона була абсолютно радянська, створена в пику татарам, які лише поверталися додому з місць депортації”.
Святкування Дня кримськотатарського прапора біля МЗС України, 26 червня 2026 рік. Фото: Суспільне Крим
Алієв пояснює, що Кримськотатарська національна автономія – це не “монополія кримських татар у всіх органах влади на півострові”.
“Йдеться про квотування, умовно, одна третина в органах влади має бути закріплена за кримськими татарами, чого не було до окупації. Тому в нас буяли проросійські рухи. Автономія – це не привілей для кримських татар. Це радше екзистенційна необхідність, щоб народ збегіся. А також коли кримські татари зможуть брати більшу відповідальність за долю своєї батьківщині”, – каже Алімов.
Сьогодні, заднім числом, ми вже всі розуміємо, як раніше працювала агресивна російська пропаганда, що протиставляла “слов’янських” мешканців Криму та кримських татар, на яких вішали ярлики “самозахватчиків-мусульман”. І яким чином непідтримка кримських татар коштувала Україні втрати контролю над півростровом.
Нагадаємо, лише у 2014-му Україна офіційно визнала депортацію 1944 року геноцидом кримськотатрського народу. Тільки у 2021 році Верховна Рада прийняла закон “Про корінні народи України”, визнавши такими кримських татар, караїмів та кримчаків. А у квітні 2026 року Меджліс офіційно визнано представницьким органом кримськотатарського народу. До слова, рівно 10 років перед цим окупаційна влада в Криму визнала Меджліс “екстремістською організацією” і заборонила його діяльність.
Але наскільки далеко ми готові зайти в деокупації своєї ментальності від російських наративів?
Результати дослідження “Когнітивна деокупація Криму” (2024) у питанні статусу території – контраверсійні. У звіті йдеться: “Експерти вважають, що це питання має значний конфліктний потенціал. Серед жителів материкової частини України кримськотатарська національна автономія є найменш популярним з трьох варіантів, запропонованих в опитуванні. Втім, більшість громадян не проти ідеї кримськотатарської національної автономії при прямому запитанні, але багато хто зізнається, що мало знає про цю концепцію”.
Результат соціологічного дослідження КМІСу у 2024 році
Алім Алієв каже, що зараз немає чіткої статистики щодо кількості кримськотатарського населення в Криму та поза його межами. Від початку окупації було кілька хвиль виїздів з півострова: у 2014-му, 2016–2017-х і 2022-му. Є також рух у зворотному напрямку, оскільки люди обирають повертатися до родичів та рідної землі.
“За даними Меджлісу, ми налічуємо близько 500 тисяч, – каже Алієв. – З них – 40-50 тисяч живе на материковій Україні та дисперсно розкидані. Після 2022 року певний відсоток виїхав з Криму через приховану мобілізацію. Я займаюся волонтерством і зустрічаю дуже багато кримських татар в українській армії по всій лінії фронту. Часто ми не будемо чути їхні історії, бо це питання безпеки: частина їхніх родичів живе на окупованому півострові. Росіяни намагаються це відслідковувати”.
Читайте також:
“Відіб’ємо Донбас – візьмемося за Крим”. Як воює, тримає рамазан та служить Україні кримський татарин Алім Керімов
Рефат Чубаров підкреслює, що умовою успішної деокупації є “збереження і відновлення ідентичності кримських татар, караїмів, кримчаків”. Але здійснювати це важко: “Ми намагаємося підготуватися, але в нас не вистачає сил, основні сили в окупованому Криму. Ми будемо починати не з нуля, а з глибокого мінуса”.
За його словами, те, що можна зробити сьогодні – це відновлення історичної топонімії та відкриття шкіл з рідною мовою навчання.
У той же час Алієв вказує, що важко щось успішно планувати, якщо немає системної політика по роботі з окупованими територіями: “У нас є органи влади, які працюють в різний спосіб з окупованими територіями. Але немає єдиного центрального. До 2022 року існувало Міністерство окупованих територій, потім – Міністерство реінтеграції. Але коли ми говоримо про стратегію – інформаційну, безпекову, економічну, культурну, освітню – нам потрібна була би така точка зборки”.
На всіх рівнях ключові спікери киримли погоджуються, що у будь-якому випадку Крим у своєму автономному статусі – це невід’ємна частина України.
Алім Алієв наголошує: “Майбутнє Криму і кримських татар є лише в рамках демократичної вільної України. Тому до Криму мають повернутися українські та кримськотатарські прапори. І я бачу крим після деокупації місцем, в якому будуть народжуватися нові сенси не лише для півострова й України, а й для всього демократичного світу.
Наприкінці варто дати коментар Юлії Тищенко щодо бачення майбутнього Криму: “Це залежить від сценарію деокупації. Ми ж не знаємо, як все буде далі розвиватися – чи це буде варіант випаленої землі, як у Бахмуті, чи більш сприятливий сценарій з точки зору життя й інфраструктури. Провідний мотив зараз – вибити ґрунт з-під ніг росіян”.
Читайте також:
“Розглядають найгірші сценарії”. Росіяни провели навчання з відбиття українського десанту в Криму
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
