“Відкриття карантину” акторка Антоніна Хижняк: Мотрю в президенти? Влучний жарт!

 

над інтерв’ю працювали:
Дар’я Бура, Ірина Семеняка, Дмитро Лиховій
фото надані Антоніною Хижняк та кадри серіалу “Спіймати Кайдаша”

Якби карантину не було, його треба було б придумати – щоб подивитися серіал “Спіймати Кайдаша” від каналу СТБ. Комедійна мелодрама, в якій сюжет Нечуя-Левицького розгортається в тих самих Семигорах на Київщині, але перенесена в наш час, стала “вірусною” – фільм розлетівся в порадах, рецензіях, відгуках у соцмережах. Цілі сім’ї не могли відірватися від інтернету днями й ночами, поки не переглядали по кілька серій поспіль.

Чи не найбільше захоплених відгуків зібрала Антоніна Хижняк, яка зіграла Мотрю – старшу невістку Кайдашів. Багатогранний характер, норов, врода, мова акторки просто закохали в неї глядачів.

Уже банальщиною стали фейсбучні дописи на тему “Мотрю в президенти”. Хлопці цікавляться, чи вільне в Тоні серце, а дівчата впізнають у ній себе або викапану подружку чи сусідку, точно таку уредну. “Я не розумію, як можна було не помічати і не знімати таку талановиту, харизматичну й магічну актрису!” – пише в коментарях сама Римма Зюбіна.

Антоніна з малим сином зараз сидить удома на Обухівщині “сама в шоці” та намагається перетравити ту масу уваги і слави, яка звалилася на неї так само несподівано, як карантин, і вихлюпується теганням у фейсбуці й інстаграмі. При цьому дівчина залишається відкритою й безпосередньою.

Це наше інтерв’ю з “Мотрею ХХІ” Антоніною Хижняк, мабуть, найбільше і найщиріше з усіх, що вона вже встигла дати. Адже багато запитань до улюбленої актриси підказали наші читачі – глядачі “Кайдашів”.

Отже, Хижняк Антоніна Валеріївна, 29 років. 28 липня 1990 р.н., українка, народилася в місті Українка Обухівського району на Київщині. Досі була знана хіба у вузьких колах як акторка озвучування й дубляжу (її голосом, наприклад, дубльована Мирослава в “Захарі Беркуті” Сеїтаблаєва). Талановита, а що досі не з’являлася на екранах – бо “матеріалу не було”. Політично свідома, патріотична.

“Більше лякає не карантин, а те, що буде з українським кіном після нього, – говорить Тоня, переживаючи через анонсоване урізання фінансування культури. – Ну два роки ще можна буде крутити те, що зняли раніше. Але що буде після карантину? Українці знову будуть змушені дивитися якусь російську хрєнь? Це ж буде повна ж*па”.

В інтерв’ю “Новинарні” вона багато розповіла про кіно, про себе, про Мотрю та їхніх із Мотрею “демонів”.

Відео інтерв’ю:

“Треба розрізняти актора і його персонажа. У нашій країні, як ми бачимо, це має наслідки”

З огляду на карантин, інтерв’ю відбувалося по скайпу і фб-месенджеру

– Фанатів Мотрі, для перевірки авторки, цікавить – чий Крим?

– Здрасті, чий Крим?! Розказати?! Я проти агресії і війни, яку веде Росія на території нашої держави. І Крим наш, а не ваш, нешановні [росіяни]. Я позицію свою не змінюю.

Хочу, щоб війна закінчилася. Але я проти капітуляції і того, що під шумок карантину можуть провернути на Сході (підготовка створення “консультативної ради” з представниками ОРДЛО“Н”). Мені дуже це все болить. Як і кожному свідомому українцю.

І я сподіваюся, що Крим колись знову стане нашою частиною.

Це дуже великий біль і втрата – те, що сталося з нашою країною і що з нею продовжує робити Росія.

Українські актори мають проблему зі зйомками в Україні і, щоб виживати, часто знімаються в серіалах спільного виробництва з Росією. Яка твоя думка щодо цього?

– Я жодного дня не знімалася за межами України. Знімаюся в наших режисерів, операторів, у тих проектах, на які мне кличуть українські кастинг-директори. Те, що вони це все потім продають [у Росію], то воно мені болить, але це на їхній совісті.

Для актора в нас не так і багато роботи. Такі проєкти, як “Кайдаші”, бувають раз на десять років. Толку з того, що актор нічого не робитиме? Треба, щоб люди бачили тебе і твою роботу, і тоді ти матимеш якийсь вплив. А якщо сидіти вдома, чим ти відрізнятимешся від диванної братії?

– Тоді таке запитання. Після перегляду серіалу багато хто пише в фейсбуці: “Мотрю – в президенти”, “Мотря випалить усе напалмом”. Як ти ставишся до такої оцінки? Чи такої перспективи? 🙂

– Як до влучного жарту. А вообще, баби Параски на вас нема, пора тут все святой водой бризкать (сміється).

– Взагалі, наскільки важливо розрізняти актора і його персонажа?

– Таке буває, що люди дійсно не розрізняють. І в нашій країні, як ми бачимо, це має наслідки.

“До 17 років я тільки суржиком і говорила”

– Ясно. За кого голосувала – навіть не питаємо.

Ми отримали безліч запитань від читачів щодо суржику, твого і в фільмі. Завдяки чому ти так органічно вжилася в Мотрин суржик?

– Я до 17 років тільки суржиком і спілкувалася. Мені не треба було спеціально цьому вчитися. Це вже курсі на другому однокурсники тактовно сказали: “Тоня, давай, ти або українською, або російською, бо тебе невозможно слухать”. А в мене вся сім’я так говорить.

– Яка частка реплік Мотрі – твоя імпровізація, а не скрипт?

– У більшості сцен ми йшли за сценарієм. Але в емоційних сценах – імпровіз вилітав постійно. Наталка (Ворожбит, виконавча продюсерка і сценаристка – “Н”) дозволяла робити на майданчику, все що ми хочемо, переробляти фрази під себе, і найбільш вдалий варіант ішов в монтаж. Бо на інших проєктах буває, коли за актором ходить “скрипт” і вимагає дотримуватися тільки реплік зі сценарію.

Читайте також:
“А ворогов трясцею оточи”. Історія української мови для “чайників” з ХІ ст. до сьогодні

“Мама робила все, щоб у нас в голові була не лише ковбаса по 2.20”

– Тоню, розкажи, коли і як ти вирішила стати акторкою?

– Коли була зовсім дитиною, казала, що в житті у мене два варіанти – хотіла стати хірургом або акторкою. Мама з цього сміялася, мовляв, такі “споріднені” професії (усміхається).

Я малою у всіх гуртках займалася. Від танців до факультативу з пошиву м’яких іграшок. У музичну школу сама прийшла записуватися, в циркову студію – на гімнастику, акробатику. Хоча я розуміла, що професійно музикою чи спортом займатися не буду.

Мене таки занесло в акторство, це була моя мрія, і вона зараз чітко втілюється. Це якась магія.

Батьки завжди підтримували мене у всіх моїх починаннях. Особливо мама. Вона завжди відчувала мою потребу бути у творчості, в мистецтві.

Дякуючи маминій підтримці, я встигла і на фестивалі поїздити, і у Франції ми були з цирковою студією на гастролях.

Циркова студія – стартовий майданчик

Мама часто відмовляла собі у всьому. Вона казала: “Я краще собі не куплю зайвого шматка ковбаси, щоб ти ці гроші здала за костюм, могла якось розвиватися”.

Незважаючи на тяжке життя в 90-х, мама завжди робила все, щоб у нас в голові була не тільки ота ковбаса по 2,20.

Мала Тоня із мамою Оксаною Хижняк (дів. Мельник) в Одесі

– Хто твої батьки за фахом?

– Мама Оксана – бухгалтер. І це мені дуже допомогло у сценах “Кайдашів”, де я працюю в сільраді. “Свєта, дай скобу чи файлік, все закончилось..” – оце імпровіз взагалі, це чисто мамкине вилетіло (сміється).

Батько Валерій теж багато років був економістом, бухгалтером. Вони обоє у Львівському економічному вчилися, познайомились на абітурі. Мама з Українки (Обухівський район на Київщині – “Н”), тато з села Новоукраїнка (це Мар’їнський район Донецької області). То коли батьки знайомилися, тато питає: “Ти звідки?” Мама: “З Українки. А ти?” – “А я з Новоукраїнки”. – “Ти що, прикалуєшся?” Уже потім вияснилося, що з різних областей, дуже далеких.

До речі, нас із братом Антоном на канікули відправляли на Донеччину. І більш-менш українську мову ми тільки там і чули!

– Буваєш там зараз?

– Звичайно. Це наша земля, я там минулим літом була. Дід розказує, інколи чутно, як біля Мар’їнки стріляє.

Тому я й кажу, що за Донбас і Крим мені болить, шо капєц.

(Антоніна показує дитяче фото з братом Антоном із дідового двору).

“Актор у власному житті не повністю живе моментом, а завжди щось у багажничок відкладає”

– Де ти навчалася?

– В Карпенка (Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого – “Н”). Як вступала, там екзамени були трохи пізніше, ніж у всіх інших [ВНЗ], щоб можна було ще десь себе спробувати. Не знаю, чим я думала, але йшла тільки в Карпенка.

Я прийшла вступати в 2007 році до Висоцького, тоді він робив набір (Юрій Пилипович Висоцький, актор театру, кіно й дубляжу, заслужений діяч мистецтв України, професор, декан факультету театрального мистецтва КНУТКіТ – “Н”). Не встигла зайти і сказати: “Добрий ранок”, а він мені зарядив: “А який у вас зріст?” Кажу: “Метр шістдесят”. Він каже: “А ви не хочете на ляльковий вступити?”

Студентка Антоніна Хижняк (на першому плані) в дипломній виставі “Бременські музиканти”

Тоді я взагалі ні сном ні духом про те, що є така кафедра, і ніколи в житті не була в ляльковому театрі. Мені було страшно, незрозуміло. Але я так вдячна Богу, що мене Висоцький завернув до лялькового курсу. Там я зустрілася з людьми, з якими ми і зараз працюємо, спілкуємося, а з деякими навіть родичаємося.

Я вчилася на бюджеті. У нас на курсі було дев’ять чоловік. Не 35, не 40. Ми мали ті ж самі предмети, в тому самому обсязі, як у драматичних акторів, але додатково ми ще вчили майстерність актора театру ляльок.

Другий курс, етюди

– Дивлячись на твій образ Мотрі, розумієш, що ти багато “фішок” увібрала не лише з університетських студій, а і із повсякденного життя.

– У мене все життя – досвід. Я все дивлюся за людьми, складаю свій багаж. І потім рано чи пізно це використовується.

Це в принципі, один з інструментів роботи актора – спостерігання за іншими і викристалізовування тонких штук, які потім можна зіграти.

– Ця потреба – запам’ятовувати емоції і стани – не заважає в житті?

– Це наріжний камінь. Іноді відбуваються страшні речі в житті. І поряд із тим, що я переживаю як людина, у мені завжди є другий план.

Мотря (Антоніна Хижняк) у магазині. Кадр із серіалу “Спіймати Кайдаша”

Я завжди “зчитую”, що відбувається в мені і з людьми навколо. З одного боку, це може виглядати цинічно – коли ти не повністю живеш у моменті, а завжди щось у багажничок відкладаєш. Але, мені здається, таке є у всіх акторів.

“Завдяки озвучкам і дубляжам я розумію можливості свого голосу”

– Якою була твоя перша роль, в яку ти вжилася?

– Мотря. Я іншого нічого і не грала. Були тільки епізодики в різних серіалах, де ти “подружка вбитого” – поплакав три хвилини, відзнявся, пішов геть. Ти навіть не встиг зрозуміти, хто там режисер, де оператор і відчути процес.

Це вже коли я потрапила на “Кайдашів”, ловила кожну секунду – хто що робить, де що. Всі йшли на перекур чи на обід, а я хватала оператора дядю Толю (Анатолій Сахно – “Н”) і все розпитувала, він мені схеми малював, як все знімається.

За час університету, якщо чесно, окрім капусників, я нічого не зробила такого, щоб можна було сказати, що я перспективна акторка.

Хоча… Моя стихія – імпровізація. Я з цим завжди викручувалася легко, мені в кайф живе спілкування.

Але разом з тим дуже боюся публічних виступів, якщо чесно. Перед кожною виставою у мене тремор, я хвилююся.

– Розкажи про роботу в ляльковому театрі.

– У наших людей є стереотип, мовляв, ляльковий театр – це для дітей. Але це неправда, є вистави і для дорослих. Одна з найкращих постановок – вистава “Оскар і Рожева пані”. Ця вистава вийме з вас всю душу, розтріпає її і знову вселить у вас. Також є лялькова вистава “Кайдашева сім’я”, до речі, в театрі “Замок на горі”. Там і маріонетки, і пісні, і танці. Це круто, сидиш в залі і “корні твої шевеляться”.

– Тоню, тебе також знають як акторку озвучки й дубляжу. Як ти в цьому опинилася?

– Ще під час навчання ми гуглили студії звукозапису в Києві, ходили по цим адресам, як колядники, і нагадували про себе. І так потихеньку, все чіпляється одне за інше, нам почали давати різні [звукові] ролі. А потім з’явилися головні ролі.

– Наскільки робота голосом відрізняється від класичної акторської роботи?

– Це зовсім інша сфера роботи, завдяки озвучкам і дубляжам я розумію можливості свого голосу. Коли дублюєш, ти працюєш від шепоту до крику внутріутробного, тобі реально рик треба видати. Наприклад, забирають дитину в матері, і ти маєш цей крик видати печінками. Іноді буває, що треба покричати разів десять.

Мені після такого достатньо помовчати пів години, випити чаю, і я знову готова до роботи. Це важливе вміння в акторстві, коли ти можеш регулювати мову, дихання, інтонації. От, наприклад, коли ти п’яний – це ж особливий вид мовлення.

– А кого ти озвучувала?

– Головних ролей уже понад 200, маленькі навіть не рахую. З останнього – Рей у “Зоряних війнах” (7-й і 9-й епізоди), Лара Крофт з Алісією Вікандер, Емма в “Еммі”, Джейн в “Ангелах Чарлі”. Люблю мультики – Тюльпанка в “Лелеках”, Пушинка в “Кролику Петрику”, Сріблинка в “Angry Birds”.

– І свої кінопремії ти отримала саме за дубляж?

Антоніна Хижняк – “порпкорнова” лауреатка – вибір глядачів “Сінема Сіті”

– Ну, “кінопреміями” це назвати важко (усміхається). То Олена Ніцко із “Сінема Сіті” організувала такий проєкт, щоб трохи вивести з тіні акторів дубляжу. Брали нові фільми, які щотижня виходять на екран, створювали номінації з персонажами та їхніми звуковими дублерами. Ставили тубуси, і глядачі в кінотеатрах могли відсипати в ці відра свій попкорн. У кого більше, той переміг. І я кілька разів вигравала, було приємно. Але головне – вже саме потрапляння в номінацію, те, що на тебе звернули увагу.

“Я чіпляла леопардові сережки на майданчику, і мені щось робилося. Мене перло!”

– Скільки тривали зйомки серіалу “Спіймати Кайдаша”? Скільки часу доводилося бути поза домом? Як тебе підтримувала родина?

– Зйомки тривали три місяці, з березня по червень 2019-го. Хату Кайдашів знімали в селі Дерев’яна – це лише за 8 км від Українки, мені було дуже зручно, близько до дому добиратися. Знімали також у селі Халеп’я, Обухівський район Київської області. Сцени на озері, освідчення Карпа – в Яцьках, біля церкви – в селі Липовий Скиток Васильківського району. У Києві був ЗАГС (Дарницький) і “готель”.

Мотря і Карпо (Антоніна Хижняк і Тарас Цимбалюк) під час сцени на ставку, село Липовий Скиток. Кадр відео

Звичайно, рідні підтримували. Такий шанс зіграти в такому проєкті випадає не часто. Це для мене джекпот. На три місяці я взагалі випала з життя. Дитину бачила тільки ночами. Але, розумію, що інакше я не змогла. Викладалась на сто відсотків, на тищу стоп’ятсот мільйонів.

– Про цифри. Читачі запитують, скільки ти заробила за роль Мотрі?

– Нам за контрактом заборонено це розголошувати (усміхається).

– Твоя героїня Мотря в “Кайдашах” – дівчина в складних обставинах, але з міцним характером. Багатьох цікавить, чи ви схожі.

– Навряд. В дитинстві мені цих Мотриних рис якраз не вистачало. Я завжди заздрила таким дівчатам, які можуть за себе постояти, різко сказати, як відрізати. Для мене всі завжди хороші, я всіх виправдовую: “Ну він же не знав, не хотів образити”. Але ж є такі люди, які хочуть образити! Я мовчки ковтала ці образи. Комплекс меншовартості – не знаю, звідки він в мене брався. Завжди, як Чіп і Дейл, летіла на допомогу… Зараз я більш вибірково ставлюся до свого оточення і з токсичними людьми намагаюся відразу завершувати контакти.

– Ти в одному з інтерв’ю говорила, що якби тебе покликали на роль Мелашки, то дуже сильно засмутилася б.

– Так, я казала, що застрелюся (сміється). Мені справді тільки такі ролі і давали. Минулого літа мені один режисер говорив: “Ти ж розумієш, що з твоєю зовнішністю, тебе, окрім як “голубые героини”, нічого не чекає”.

Мелашка, Мотря і Карпо з “Кайдашів”

– Чи багато в тебе було конкуренток на роль Мотрі?

– Дівчат 40. На Мотрю був найбільший кастинг. То Кайдаша, Карпа знайшли майже одразу. А я вскочила на зйомки, коли проєкт уже запустився.

– Тебе Мотря чомусь навчила?

– Я настільки в неї влізла! Це такий кайф, коли ти – господар свого життя. Я від неї взяла собі такі речі, яких мені не вистачало – впевненості, вміння говорити те, що думаєш. Я з нею зріднилася. Приїжджала на майданчик, чіпляла сережки – пластикові, леопардові, таку біжутерію – і мені щось робилося. Пре воно все!

Я Мотрі дала багато своїх особистих якостей. Але й Мотря мені залишила багато чого. Та від себе все одно не втечу – я люблю людей. Якщо мені на голову не лізуть і не змішують з багном, я до останнього з людиною підтримуватиму добрі стосунки.

Мотря-Антоніна, яка нарешті почула освідчення Карпа

– Читачі запитують, “звідки вона взяла таку харизму”. То харизма чия – твоя чи Мотрина?

– Та обидві (сміється). Я в житті дуже емоційна, юморна – ці сторони я подарувала і Мотрі. І деякі внутрішні демони туди пішли. Але не всі. Частину в інших підгледіла.

Я дуже рада, що глядачі високо оцінили мою роль. Тепер мені пишуть: “О, це ж я Мотря!”, або – “Мене тепер чоловік Мотрею називає”!

– А чи не бісила тебе твоя героїня?

– Я коли сценарій прочитала, сіла, взялася за голову і думаю: “Ху-ух, ну і сучка”. У житті мене такі люди напрягають. Коли зйомки завершилися, думала, що мені треба йти в церкву, сповідуватися. Після деяких сцен підходила до Іри Мак (Кайдашиха) і просто її обіймала.

Антоніна Хижняк Мотря) й Ірина Мак (Кайдашиха) за кадром

– Наскільки складно грати зовсім протилежний від себе персонаж?

– Це іноді легше. Я не знаю, в чому феномен, але чим більше ти на себе несхожий, тим більше в тебе свободи.

– А найскладнішим що було?

– Насправді, все було просто. Коли траплялися моменти ступору, то на майданчику була Наталка Ворожбит, ми могли все розрулити. Ну і, звісно, партнери допомагали, ми стали справжньою сім’єю. Досі спілкуємося, в нас є чат, де ми переписуємося.

Тяжких моментів не згадаю, все якось пройшло, як “творческий запой” – тримісячний, крепінький! Але, як і після всякого запою, наступає похмілля. Проєкт завершився, настала порожнеча. Просто вовком вила, так мені цього не вистачало.

Таких сценаріїв, як Наташин, дуже мало. Вона його писала півтора роки. Тут такий прийом – фінал відкритий, кожен сам може придумати. Зараз всі кажуть: “А коли буде другий сезон?”

З Наталкою Ворожбит

– То невже не буде другого сезону “Кайдашів”?

– На жаль, не очікується. Для того, щоб все зробити, потрібен час, зусилля, кошти. А не просто склепати, лише щоб заробити.

Але ми назнімали значно більше матеріалу, ніж пішло у серіал (я його навіть серіалом не називаю, для мене це 12-серійний фільм). Багато сцен і реплік вирізали, щоб зберегти хронометраж. І я чула, як Наталка казала, що, можливо, вони зроблять повну режисерську версію.

Цей проєкт виходить за всі рамки і закони телеканалів. Адже нам ніхто не вказував, як робити, все знімалося для себе.

Ірина Мак (Кайдашиха), Григорій Бакланов (Лаврін), Тарас Цимбалюк (Карпо) й Антоніна Хижняк (Мотря) під час зйомок серіалу

Мені хочеться подякувати нашим глядачам. Я насправді готувалася до іншого. Думала, мою героїню як мінімум зненавидять, повірять, що це я погана і будуть мене хейтити.

А мені так по-акторськи хотілося зробити людяною цю Мотрю. Щоб часом її було шкода. Вона ж не абсолютне зло – таких дівчат, жінок багато. І я дуже рада, що глядач розгледів у цій Мотрі живу людину.

– Тобі дійсно вдалося зробити її різною, з умінням любити та переживати, попри складний характер. Але в нас, як ти кажеш, люди часом не відокремлюють актора від героя. Після виходу серіалу чи чула якісь особисті претензії?

– Трапляється. Відсотків десять із тих, хто мені пише відгуки [в соцмережі], можуть написати: “Ну, серіал хороший, але нашо ви собаку вбили для кіно?” Людоньки, ви що, це спеціально тренована собака, яка вміє виконувати команду “Замри!” Це ж кіно. Це навіть не театр, де колись якщо треба було коня вбити, могли навіть це зробити. Це магія кіно, де створюється ілюзія, в яку люди вірять.

Але так, є відсоток людей, які вірять, що я живих собак закопала і не відкопала.

Мотря-Антоніна в найбільш драматичній сцені серіалу. Кадр відео

– Наші читачі запитують: скільки постраждало тварин під час зйомок фільму?

– Жодної!

“Всі в колготках з начосом, а ти в одних шовкових шортиках лізеш по драбині”

– Чула коментарі, мовляв, у “Кайдашах” минуло десять років, а герої зовсім не постаріли?

– Це умовності. Якби ми грали в театрі, то треба було якось показувати гримом. У серіалі це все скотилося б в якусь буфонаду. Ми намагалися передати здебільшого одягом. От цим ми показали зміну років. Костюмери виконали величезну роботу.

Ще в Мотрі спершу нафарбовані нігті, а коли потрапила до Кайдашів у рабство, то навіть і нігті не фарбує. Вона потім знову почала робити манікюр, коли пішла в сільраду працювати.

Ви ж розумієте, ми в один день знімали сцени з різних серій, тому не могли сильно змінюватися. У березні назнімали зим на десять років наперед. А сцени з першої серії, де Лаврін приходить з армії, знімалися в останню чергу, бо зйомки закінчувалися влітку.

Бачила коментарі: “Вони нам кажуть, що кінець літа, а на екрані півники цвітуть”. Люди, ви серйозно? Це єдине, що ви побачили в цьому серіалі?! Вибачайте, три знімальні місяці для дванадцяти серій – це дуже мало, важко все прорахувати.

– Усім сподобалася своєю щирістю сцена з драбиною, коли ти вночі негліже лізла до Карпа миритися. Скільки дублів її знімали?

– Довго ми її знімали. Ви ж майте та увазі, що у зйомках сцен є ще ж і технічні моменти, не лише майстерність акторів. І сцена на драбині – не однопланова. Оператор має зняти різні плани, чердак, лєсніца. Більше акторів – більше дублів, плюс технічні накладки. І на різних планах – виставлення світла, щоб зробити, наче місяць світить.

Із Тарасом Цимбалюком (Карпом)

Закінчили о 4-й ранку. Був квітень, +8 на вулиці, я в тому шовковому комплекті – пара з рота, а я лізу по тій драбині, у нас же “серпень”. Зуб на зуб не попадав, але після команди “Мотор, почали!” про все забуваєш.

У цьому є своя магія – всі в колготках з начосом, а ти голий, у шовкових шортиках і майці.

Мабуть, калька десятків дублів було. Я прийшла додому на ранок, уся голова в соломі… Мабуть, тільки акторам це простітєльно (сміється).

– Не байдужі глядачі і до того, як знімалися інтимні сцени з Карпом…

– Якщо хтось думає, що ми голі, то ні, це все ілюзія. Бувало, що я тільки кофту приспускала з плечей, а під ковдрою ми одягнені (як у “першу шлюбну ніч”). Це було смішно.

На знімальному майданчику багато людей. Дядя Толя з камерою стоїть над тобою, і всі навколо ржуть. Звукорежисер каже: “Пишемо без звуку, бо весь ржач чути!”

Із Тарасом Цимбалюком у перерві між зйомками

Ми з Тарасом (Тарас Цимбалюк, виконавець ролі Карпа – “Н”) давно знайомі, тому це все гралося легше. Ми в кадрі могли розслабитися, бо розуміли, що людина зможе підіграти, якшо шо.

– Взагалі, які сцени знімалися з першого дубля, а які вимагали найбільше спроб?

– Я довго не могла включитися в сцену, де Мелашка народжує. Ніби все розумію, але якось воно не йшло. Хоча зрештою вийшло.

– А скільки років було Мелашці (акторка Дарина Федина)?

– Сімнадцять. Вона була першокурсниця, студентка Богдана Бенюка у КНУТКіТ.

Наймолодша з головний героїнь “Кайдашів” – Мелашка (Дарина Федина) – під час зйомок серіалу

До речі, дуже хочу Дарину похвалити і щоб це залишалося в інтерв’ю. Підтримую її руками й ногами. Це тільки здається, що її роль така проста, “відморожена”. Щоб її зіграти, потрібний великий талант. Кожен раз милуюся сценою біля церкви, де Мелашка втішає Танькину дитину і дарує квіточку – настільки в ній природні інтонації і жива мова. Вона великий молодець.

Характерні ролі грати в якійсь мірі легше. Може, я десять років тому і Мелашку зіграла б, без “бе”. А зараз це було б важче. Зараз мені уже “м’яса” хочеться. І оце мені “м’ясо” і прийшло.

“Якщо тебе таке не влаштовує, то, як казала Мотря, “роби шось, сам придумай!”

– Чи ти сама могла б жити в таких умовах, у які потрапила Мотря?

– Мотря так жила, тому що вона любила Карпа. Я б вижила в таких умовах, але свідомо поїхати туди…

Зараз у людей значно більше можливостей жити краще. Це питання лінощів. Якщо тебе таке не влаштовує, то, як казала Мотря: “То роби шось! Ну, сам придумай!”

– Мабуть, серіал ще й тому так зайшов глядачам, що багато хто справді впізнав у точно переданих ситуаціях і характерах себе, своє село, своїх родичів. І багато сільських проблем. Скажімо, деякі феміністки помітили приниження українських жінок – знецінення їхньої роботи, власної думки, принизливе ставлення. Як ти вважаєш, після такого фільму-“діагнозу” чи стануть люди якось активніше ці проблеми вирішувати, “робити шось”? 

– Це все з оригіналу йде. Ми не пропагуємо ніяку позицію, просто ставимо дзеркало. Мовляв, люди, дивіться, отак є. А ви вже вирішуйте. І дехто дивиться і думає: “О, Боже, я так не хочу!”

Маю надію, що люди замисляться над цими проблемами.

Хоча, звичайно, одного серіалу замало, щоб зламати устрій і зібрати всі ті українські граблі, які розкладали століттями.

У “нових Кайдашах” багато глядачів впізнали сучасні українські родини

Читайте також:
Ціна правди між Голодомором і “кризою”. Фільм, який змушує думати

– Питання від читачів: як ти сприйняла “Кайдашеву сім’ю” в шкільній програмі? Образ Мотрі? Чи приміряла її на себе? 

– Та, мабуть, як і всі сприймала. ну, дівчина – кров з молоком, добивається свого. Точно не я.

У сценарії Наталки Мотря була виписана як у Нечуя-Левицького – двометрова, міцна, “як виварка”. Але так уже склалося, що на її роль прийшов такий “горобець” метр шістдесят. Знімальна група теж не очікувала. Але спробували.

Через це Наталка мусила переробляти фразу зі сценарію “ти така важка” (коли п’яну Мотрю вели додому) на “ти така мала, а така важка”. А я візьми й ляпни від себе: “…і кость широка” (сміється).

Антонінині-Мотрині фрази вже стали крилатими: “У мене характер важкий. І кость широка”, “Прости мене, казліна!” та інші

А взагалі, у сценарії є багато таких сцен, де текст майже не змінений порівняно з оригінальною “Кайдашевою сім’єю”. Хтось, може, не просік, але текст мільйоннорічної давності зіграв у ХХІ столітті.

“У житті вибрала б Лавріна. А якби я була чоловіком – упаси мені Боже таку як Мотря”

– “Чи має вона й у житті таку магічну силу над чоловіками?”, запитують наші читачі.

– Ні. Штабелями за мною не падали. Можливо, тому що я була пацанка – не пойми що, хлопчик чи дівчинка. Жіночої сили в собі не відчувала. Я закохувалася, писала в зошит віршики, як Мелашка. Але всі мої влюбльонності були невзаємні абсолютно. А до мене проявляли симпатію хлопці, які мені нафіг не здалися.

Я була без жіночих хитростей, пряма, як 5 копійок, не вила ні з кого вірьовок. Як не подобається – то так і казала, чого один одного мучити.

Зрештою, мої перші мої серйозні стосунки закінчилися тим, що я вийшла заміж.

– Дехто у відгуках порівнює тебе з Орнеллою Мутті. Як тобі таке порівняння? На кого в кіно рівняєшся?

– Мені приємно. Гарна, харизматична. Лєсно таке чути. Але зациклюватися на цьому не треба.

Дехто каже, що в мене ще з Нонною Копержинською є щось схоже.

А серед актрис сучасності я захоплююся Меріл Стріп, Тільдою Свінтон, Енн Хетевей, Руні Мара і багатьма іншими.

– Уточнення для вікіпедії. Ти Хижняк чи Якушева?

– Для всієї України я Антоніна Хижняк. Це моє дівоче прізвище, я починала з ним як актриса десять років тому й залишаюся Хижняк. А по паспорту, для держорганів – Якушева (прізвище в шлюбі).

– Багато хлопців якраз цікавляться: ти заміжня?

– Розлучена. Виховую сина.

– Як поєднуєш роботу і декрет?

– У мене декрету особливо й не було. Коли малому було два тижні, я поїхала з ним у Київ на дубляж, годувала в перервах. Два дні по чотири години озвучувала головну роль. Я не звикла від роботи відмовлятися, мені це в кайф. Працюю і відпочиваю.

А в “Кайдашах” я змогла зніматися тільки завдяки допомозі свекрухи, моєї другої мами. Якби не вона, мені не вдавалося б так часто їздити на роботу. Дай Бог таку кожному.

Я з дитинства ніколи не розуміла анекдотів про стосунки тещі й зятя, невістки і свекрухи. І не уявляю, щоб люди так жили і так сварилися, як Мотря зі свекрухою.

Мама й тато завжди ставилися з повагою до батьків один одного. Можливо, секрет у тому, що ми всі жили не разом, як Кайдаші (посміхається). Але навколо себе я бачила багато таких сімей, зі складною долею.

– Кого б вибрала Тоня Хижняк у житті – Карпа, Лавріна чи Артема?

– Може, Лавріна. Мені імпонують люди, які хочуть вирватися з кола. Лаврін з них усіх найосвіченіший. Інших все влаштовує, а він єдиний відчуває потребу щось змінювати, у своїй сім’ї, в країні.

Антоніна Хижняк (Мотря) з Лавріном і Карпом

Насправді вони всі мають хороші якості. Артем же хороший хлопець. Якби в нього все було добре, він би і не пив, він дбайливий. Але не любить Мотря Артема. Так часто буває. Із сильними жінками тяжко. Якби я була чоловіком – упаси Боже мені таку, як Мотря. Все життя на пороховій діжці жити. Але є чоловіки, яким таке подобається. Та й Мотря любила поганих хлопців, сильніших за неї. Спробуй Карпа нагнути – виклик. От і все, вже цікаво.

Роль Артема в “Кайдашах” виконав Роман Ясіновський (ліворуч), який зажив слави як Гід у “Кіборгах” Ахтема Сеїтаблаєва

Читайте також:
“Кіборги”: найсильніше українське кіно часів Незалежності.
ВІДГУК “
НОВИНАРНІ

– Дуже багато наших читачів бажають тобі нових хороших ролей, не стати актрисою однієї ролі і не загубитися. Про яку роль мрієш?

– Мені хочеться зіграти якусь історичну постать. І спробувати себе в жанрі спортивної драми.

І я дуже хочу не загубитися! Та це ж не тільки від актора залежить. Сподіваюся, режисери й кастинг-директори зможуть побачити мене в інших образах.

Читайте також:
Мінкульт передумав фінансувати фільм “Конотопська битва”, – Сеїтаблаєв

– Зараз десь знімаєшся?

– Так, у детективному серіалі на одному з телеканалів граю експерта-баліста, жінку – фахівця у своїй справі. Серіал україномовний, так. У цій ролі можете побачити мене в іншому образі, вже не як Мотрю.

Але ж зараз усе стопнулося. Сидимо вдома. Живемо з запасів.

У кого їх немає, тому дуже важко. Знаю театральних акторів, яким зараз зовсім ні з чого жити – нема вистав, нема платні.

– Чи стали тебе впізнавати на вулиці після “Кайдашів”: “о, Мотря пішла”, чи – “о, наша звєзда!”?

– Нє! Хоча, може, тому що я постійно в окулярах і в капюшоні, бо я дуже світлочутлива (сміється).

І “звєзда” не кажуть. Для мене “звєзда” має якийсь негативний шлейф. Бабуся по мамі зараз сказала б погану рифму на це слово, та я не буду (сміється).

Для мене “зірка” – це світового масштабу. А щодо себе я всерйоз це не сприймаю.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

#карантин #лайфхак #коронавирус #залишайсявдома #допоможирідним #помощьблизким #роби_як_я

Допис, поширений Антоніна Хижняк (Якушева) (@tonya_actress)

Найбільше уваги, звичайно, відчуваю у соцмережах. Я телефон з рук не випускаю! Хочеться кожному подякувати. Люди приділили час, зробили пости, написали про серіал, про мене. Відчуваю потребу віддячити, все ж таки все робилося для глядачів. І зараз саме час бути з ними, в цей складний період.

Люди, ми з вами! Мені просто пощастило доторкнутись до ваших сердець через кіно.

Читайте також:
Фільм “Черкаси”: трансформація армії й характерів, які чинять опір

Бонус – відео з приколами зі знімального майданчика “Кайдашів”:


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.