“Думав, буде важче”: як командує бойовим взводом цьогорічний випускник “сухопутки” Юрій Мацків

“Молоді офіцери армії, що воює”: майданівець Юрій Мацків “Лінкольн” хотів потрапити на фронт у 2014-му, та став до лав 24-ї бригади ЗСУ як офіцер цього літа, здобувши вищу освіту

 

автор: Анастасія Федченко
Київ
фото авторки та з архіву Юрія Мацківа

Майже півсотні молодих лейтенантів прийшли цього року у 24-ту окрему механізовану бригаду ЗСУ імені короля Данила. Випускники військових вишів стали на посади командирів взводів і вже отримали перший бойовий досвід, а також перевірку на міцність від підрозділів, де більшість бійців – по кілька років на війні та майже вдвічі старші від лейтенантів, яким ледь за двадцять.

Командир бригади полковник Валерій Гудзь зізнається: молода зміна його тішить, і саме завдяки цій “новій крові” він залишається в Збройних силах.

Серед тих, хто в червні отримав диплом і прийшов у “двадцять четвірку” – Юрій Мацків, позивний “Лінкольн”.

Він пішов вчитися у Львівську “сухопутку” після трьох курсів педагогічного вишу. Чому змінив цивільний університет на армію, як воно – вчитися разом із “кіборгами”, ставати командиром і воювати на Донбасі одразу після випуску, лейтенант Мацків розповів “Новинарні” в інтерв’ю циклу “Молоді офіцери армії, що воює”.

В одній групі з “кіборгами”

Юрію – 26, та на вигляд він молодший. Стрункий, сором’язливий. На посаду командира взводу в “королівську” бригаду прийшов лише цього літа. Потрапив на досить “гарячу” ділянку фронту в районі Мар’їнки. За час цьогорічної ротації там загинули десять воїнів “королівської” бригади.

У Львівську академію сухопутних військ Мацків вступив не одразу після школи. Спершу він навчався в рідному Дрогобичі, здобував у педуніверситеті фах еколога.

“Я мріяв бути космонавтом, – жартує Юрій. – Спочатку планував, напевно, стати стоматологом. Потім педуніверситет. Думаю: «Ну, вища освіта, а там щось придумаю, десь буду працювати». А за військо навіть ніколи уявити собі не міг, що піду”.

Але з цивільною освітою після трьох курсів “якось не склалося”.

“Був якраз початок війни, я пішов на строкову службу. Півроку служив рядовим у полку зв’язку в Полтаві. Одного дня вишикували особовий склад на плацу, спитали: «Хто хоче йти вчитися в академію сухопутних військ?». Ну, я так подумав, то буде добре, ближче додому. Вийшов зі строю, інші охочі теж. На наступний день нас відправили”, – пригадує Юрій.

У Львівську “сухопутку” Мацків вступив у 2015-му, коли війна тривала вже рік.

“Багато товаришів уже брали участь в бойових діях. Я теж не можу осторонь стояти, коли таке відбувається в країні. Тож якось вирішив вкласти свою частку. Все-таки наша держава”, – пояснює рішення Юрій.

За словами Мацківа, чимало з його однокурсників прийшли до НАСВ із війни.

“Були «кіборги», із 79-ї бригади були хлопці. У випуску цього року дуже багато учасників бойових дій 2014-15 років. Багато хто з них розповідав свої історії, розповідав про бої. Я з захопленням слухав, мені було дуже цікаво. І приблизно знав, до чого готуватися. Хоча тоді були активні бої, наступальні операції, а зараз – позиційна війна”, – говорить Юрій.

При цьому, за словами Лінкольна, і під час оголошеного “перемир’я” ворог постійно підсовує “подарунки”. “Вчора ввечері (розмова відбувалася напередодні Дня Незалежності – “Н”) по моєму посту скинули ВОГ із безпілотника”, – розповідає Юрій.

“Та все ж умови дуже відрізняються. Мій одногрупник брав участь у штурмі Савур-Могили. Він товариша в бою втратив, той загинув біля нього… Це неможливо порівняти”, – каже взводний.

За словами Юрія, після “строчки” призвичаїтися до академії йому було простіше, ніж тим, хто прийшов учитися після школи. У дипломі в нього тільки одна “трійка”, з вищої математики.

“Я вчився вище середнього. Із математикою не склалося, – посміхається галичанин. – Я більше звертав увагу на військові предмети: тактика, вогнева”.

Юрій Мацків захоплено розповідає про матеріально-технічну базу Львівської академії і свідчить, що освіта в НАСВ – на високому рівні.

“Особовий склад забезпечується повністю всім. Тренажери, віртуальні реальності, водіння, пневматичні тири. Я не чув, щоб хтось скаржився, що чогось не вистачає в академії”, – говорить молодий командир.

Крім того, що поруч були учасники бойових дій, на заняття запрошували випускників академії попередніх років, які вже командували підрозділами на фронті.

“Це було дуже потрібно. Приїжджали й офіцери, і солдати, і сержанти, читали лекції, відповідали на всі запитання, які нас цікавили. Найчастіше ми питали: «Як там у вас?». А вони: «Приїжджайте, ми на вас чекаємо, подивитеся»”, – з усмішкою пригадує Мацків.

Втім, за його словами, все ж бракувало практичних занять, було замало виїздів на полігон.

“Є великі прогалини в прийомі посади [у підрозділах ЗСУ], коли приходить молодий офіцер і йому треба прийняти особовий склад, техніку. Тож цьому в академії треба приділяти більше уваги. У нас був предмет «Експлуатація бронетанкової техніки», у рамках річного курсу вивчали прийом посади також. Але, на мою думку, цього не достатньо. Треба хоча б два роки, щоб вивчити всю цю справу, поетапно, і прийняти нормально посаду. Бо знаю випадки, коли техніку приймали, а її давно немає. Тож хотілося б більше реальних прикладів, розборів ситуацій”, – ділиться Юрій.

При цьому, визнає офіцер, у нього особисто проблем із прийомом посади не було, бо він в академії приділяв багато уваги технічній частині, намагався вивчити всі нюанси.

“Просто це найкраща бригада”

На третьому-четвертому курсах курсанти сухопутки проходять стажування у бойових бригадах. Юрій практикувався у 59-й та 30-й.

Стажування триває місяць. Лейтенант каже – цього часу цілком достатньо, аби зрозуміти, як усе працює в підрозділі.

“Перше стажування було на посаді командира відділення, друге – на посаді командира взводу. Виконуєш обов’язки командира, хоч і курсант: у тебе є особовий склад, з яким ти займаєшся. Після цього ставлять оцінку і пишуть відгук. Мені вистачило тижня, щоб з усіма познайомитися, знайти спільну мову. Проблем не було жодних, хоча всі військовослужбовці в тому підрозділі вже бували на Сході”, – згадує Мацків.

Після стажування йому пропонували залишитися в “тридцятці”. Але Юрій був націлений на 24-ту бригаду.

Чому саме до неї? – “Просто це найкраща бригада”.

Після закінчення академії кожен випускник має місце в рейтингу з урахуванням оцінок, військової дисципліни, виконання завдань. Юрій був усередині списку і хвилювався, що може не потрапити до “королівської” піхоти.

“Але якось Бог дав, що прийшов, – тішиться Лінкольн. І пояснює, чому вважає 24 омбр найкращою: – Тут хороша бойова підготовка, особовий склад, командир бригади – дуже хороша людина, все управління”.

“Думав, на фронті буде важче”

Юрій прибув на передову 23 липня, прийняв техніку, його представили особовому складу, лейтенант почав виконувати обов’язки командира взводу. Каже, що почувається тут на своєму місці.

“Чесно кажучи, я думав, що буде значно важче. Але багато всього залежить від людей. Мені допомагають сержанти. Я щодня спілкуюся з усіма військовослужбовцями. Думаю, якщо і будуть якісь проблеми, все зможемо вирішити”, – говорить взводний.

Юрій видає відомий усім “секрет” налогодження відносин молодого командира з підлеглими: людські відносини і спілкування.

“До кожної людини потрібен індивідуальний підхід.

Із деякими виходить працювати взагалі на «відмінно», без проблем, всі виконують свої службові обов’язки. Дехто, може, просто чогось не знає чи не розуміє. Треба ставитися до них по-людськи. А якщо ти прийшов і кажеш: «Наказую, наказую» – людина не буде тебе сприймати. Тому потрібен людський підхід, і все”, – розповідає Лінкольн.

Його висновок – завжди потрібно вислухати думку особового складу.

“Щоб ухвалити рішення, треба враховувати не тільки свою думку, а послухати одного, другого підлеглого, особливо коли вони мають багаторічний бойовий досвід. Та й загалом, приходиш на будь-яку позицію, на спостережний пост – слід поговорити з людьми: як справи, що сьогодні нового, чи додому телефонував – і вже людині приємніше, та й ти щось нове дізнаєшся про людину. Бо, може, в когось якісь проблеми, якісь ситуації, які треба вирішити”, – ділиться досвідом Юрій.

Командир роти Сергій Ожаревський (ліворуч) із Юрієм Мацківим

Крім іншого, взводному допомогла й підтримка командира роти, 22-річного Сергія Ожаревського – ще молодшого за віком, ніж Мацків.

Відгук старшого командира

Лейтенант Сергій Ожаревський, командир роти 24 омбр:

– Юрій Мацків – найбільш толковий з усіх командирів взводів, які прийшли до нас у бригаду. Він найчастіше проявляє себе і в плані допомоги, і в плані спілкування з солдатами. Виявляє ініціативу, коли треба щось зробити. Не чекає команду, а бере і робить. Це дуже добре.

Юрій багато спілкується з підлеглими, постійно ходить на позиції, і людям це подобається. Він уже встиг здобути авторитет і між військовослужбовцями, і в управлінні роти.

Молодець, і тут, і там – встигає всюди.

Папери, “тапік” і нова зброя

Мацків – не перший командир, який в інтерв’ю констатує: Збройні сили України – це “УПА”, “Українська паперова армія”. Але, на відміну від багатьох, він не скаржиться на засилля бюрократії.

“З одного боку, це правильно. Ну, є боєприпаси, ти ведеш їхній облік, у тебе є «бумажка» для них. Є зброя, є люди, ти знаєш людей – це все записано. А як би інакше ми працювали?” – каже Юрій, відзначаючи, що “зайвих” паперів у нього немає.

Відповідаючи на виклик по “тапіку” (ТА-57 – військово-польовий телефонний апарат універсального типу з системою индукторного виклику виробництва СРСР, що випускається з 1957 року – “Н”), Мацків зачудовано дивиться на цей старий польовий телефон.

“Не знаю, чи потрібне щось сучасніше, – каже він. – Зв’язок хороший, дротовий, ніхто не прослуховує, все чудово. Проблем із ними немає”.

Обережний він і щодо запровадження нової зброї. На його думку, та, що є, хоч і бувала в бувальцях, але цілком придатна до виконання різних завдань.

“Щоб запровадити нову, потрібно багато часу. Так, вона має пройти випробування на полігонах, і не одне. Але полігон і ведення бойових дій дуже відрізняються. Коли в тебе буде затримка, припустімо, в автоматі – на полігоні є час її усунути. А тут затримка в зброї може поставити під загрозу виконання завдання і життя військовослужбовця”, – говорить комвзводу.

Про Майдан, різні боки барикад та пропаганду

Потрапити на фронт Юрій Мацків хотів ще 2014 року. Весь час цікавився подіями в країні, переймався, дивився новини, особливо під час Революції Гідності.

“Я дуже переживав за все, що відбувається. І в 2014-му ще хотів сюди (на Донбас) потрапити, але так не вийшло. Ну, тепер уже тут”.

Боровся Юрко і на Майдані в Києві.

“Так вийшло спонтанно. Ввечері домовилися з друзями, зібралися в Дрогобичі на площі Ринок – там саме набір проводився. Виїхали одразу, близько опівночі. Це було в лютому [2014-го], ще до розстрілів, – згадує мешканеь Львівщини. – Це було дуже важливо для мене. Таке в країні відбувається! Звісно, як свідомий громадянин, я мусив взяти у тому участь. Хто, як не молодь, має міняти країну?!”

Проти мітингарів тоді стояли бійці внутрішніх військ і “Беркут”. Був наказ про підсилення їх 95-ю та 25-ю повітряно-десантними бригадами – втім, Збройні сили воювати з народом не погодилися.

“Якщо раптом люди знову вийдуть, ЗСУ не стануть по той бік барикад, командування такого не допустить. Я, наприклад, точно не вийду. Стану на бік людей”,

– стверджує офіцер.

Запитую: “Але ж російська пропаганда каже, що ЗСУ – проти людей у Донецьку й Луганську?”

“У Донецьку та Луганську живуть українці, це наша територія. І посягати на суверенітет та цілісність Української держави ніхто не має права. Наше  основне завдання – забрати своє, і щоб люди повернулися до нормального життя, а чужого нам не треба”, – резонно відповідає лейтенант.

Мацків переконаний: повернути землю і людей можна, якщо перемогти російську пропаганду. Для цього потрібно забезпечити прифронтові й тимчасово окуповані території якісною інформацією, а це вже завдання ЗМІ та держави.

“Я не можу дивитися новини на їхніх (сепаратистських) так званих каналах. Це ж зомбування з боку Кремля. І ці новини відверто смішні. Мене, наприклад, насмішив поїзд Єлєновка-Донецьк. Вони подають це як перемогу, хоча насправді там запустили два вагони і дизель”, – сміється командир взводу.

“Мама за кордоном, дідусь і бабуся думають, що я в тилу”

Юрій – перший у родині, хто пов’язаний із військом. Дідусь працював на залізниці, бабуся – у нафтогазовій промисловості. Нині на пенсії.

“Мама не тут, за кордоном. Батька у мене немає”, – розповідає молодий офіцер.

Із мамою, яка працює в Італії, Лінкольн намагається спілкуватися щодня. Вона не дуже хотіла, щоб син ішов в армію. А дідусь із бабусею взагалі не знають, що онук на передовій.

“Я їм кажу, що на другій лінії, у тилу, в штабі. Навіть не знаю, як пояснюватиму, якщо раптом дізнаються правду”, – посміхається військовий.

Контракт після академії – п’ятирічний. “Думаю, буду продовжувати”, – каже лейтенант.

Новак зізнається: йому дещо дискомфортно від того, що приїхав на фронт під час перемир’я, нехай і умовного. З одного боку – не бачив справжніх бойових дій. З іншого – весь час у напрузі.

“Ти не знаєш, чого чекати, що може бути. Можливо, якби приїхав у розпал війни, то якось би простіше адаптувався до того, а зараз ідеш до себе на позиції – і не знаєш, чи раптом прилетить щось, чи десь якась куля, чи будь-що”, – ділиться переживаннями Юрій.

Його перша ротація була короткою, але він все ж визнає: “Досвіду хоч якогось набув”.

Після відпочинку та полігонів Мацків приїде на фронт знову – “бо українець, патріот своєї держави і хвилююсь за неї, за територіальну цілісність, за людей”.

За його словами, закінчити війну не можна суто дипломатичним шляхом або суто військовим. Перший може призвести до втрати територій, другий – до великих жертв, адже ворог – сильний.

“Поживемо – побачимо, як воно буде”, – каже позитивний позивний “Лінкольн”.

Фотогалерея:

ЗСУ ООС - пістолет ПМ командира Юрій Мацків - командир взводу 24 омбр _6 Юрій Мацків - командир взводу 24 омбр _3 Юрій Мацків - командир взводу 24 омбр _1 ЗСУ ООС - шолом ЗСУ ООС - командир
<
>

Над текстом працювали: Анастасія Федченко і Дмитро Лиховій

Матеріал створено в рамках проєкту “Новинарні” і Мінінформполітики “Популяризація Збройних сил України”

Читайте в цій серії:
“Коли наступаєш, є злість і радість”:
ротний 24 омбр Ожаревський отримав орден за Шуми у 21 рік

Юний комроти “Айдару” Вадим Ковальчук: Коли просуваєшся навіть на метр уперед – це кайф

22-річний взводний “королівської” бригади Віталій Магур “Хакер”:
У мене був друг. Його рештки привезли в пакеті

Перший в Україні командир дівочого взводу Юлія Микитенко:
Коли одягаєш форму, проблема статі відпадає

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

   

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: