Який російськомовний канал на закордон потрібен Україні?

Ігор Розкладай
медіаюрист, експерт “Реанімаційного пакету реформ” та ЦЕДЕМ

(FB)

Читаю дискусію щодо російськомовних каналів весь день і не можу не відрефлексувати.

Ідея російськомовного каналу уже обговорювалася на повному серйозі в Європі. Пам’ятаю, як у Ризі у 2015 році це виглядало, що ось-ось і запустять, але, як пише Дмитро Кулеба, історія зійшла нанівець. Чому – тому що, справделиво зазначає [директор ЦЕДЕМ] Тарас Шевченко, існує проблема довіри. Я б додав ще більше – аудиторію в Росії не переконати, це не 60-ті, коли “ворожі голоси” слухали під подушкою. Час інший, наративи інші, й емоційна обробка росіян інша.

Чи права Вікторія Сюмар, коли нагадує про бюджети? Безперечно. У нас немає таких коштів, щоб проникнути всюди. Пригадую, що представники МІП зазначали на засіданні комітету про 400 тисяч доларів, щоб зайти в кабель Німеччини. А країн у Європі не 10 і не 20. А в світі…

Тоді виникає питання – яку задачу ми хочемо розв’язати?

• Пропаганда в стилі РФ? Давайте спочатку знайдемо золоту жилу, рівноцінну запасам нафти РФ. Поки її нема.
• Інформування закордонних українців? Ок. Україномовні спокійно споживають онлайн контент, благо, інтернет є всюди.
• Англомовні? Хто саме, абастрактна діаспора, бізнес? Чи ефективно давати мовлення на абстрактну авдиторію?

Яку мету ми переслідуємо? Чи не занадто дорого просто поінформувати? Може, ми прагнемо взаємодіяти? Тоді питання – з ким і для чого: інвестиції, адвокація в національних урядах? Якщо так, то, може, краще працювати мікротаргетованими групами та оплачувати контент на території, де живуть українці? Чи взагалі мати більш прямі канали комунікації?

Ми хочемо просувати країну? Ок. Чи є в України сайт, як у Словенії? Для цього треба редакція, яка буде акумулювати інформацію про країну в інтеграції з МЗС, Мінкультом, ТПП і іншими парнерами. Телеканал не потрібен, сорі.

Я думаю, наратив про російськомовний канал має сенс лише в одному випадку – якщо й зарубаємо собі на носі, що Україна – лідер Східної Європи і місток Європи до Азії. Уже тут і зараз.

В такому випадку, займаючи лідерську (а не позицію БДСМ хазяїн-слуги, як це робить РФ) позицію і допомагаючи на взаємовигідних умовах своїм сусідам та експортуючи досвід і знанння, Україна має мати канал комунікації зі своїми сусідами – російською та англійською мовою.

При цьому, це має бути майстерне мовлення, не пропаганда, а просування порядку денного, показуючи альтернативу тому, що показує пропагандитська машина РФ. Звертаючи увагу на дійсно важливі речі.

При цьому важливо не розпорошуватися на все, бо грошей немає, а вибрати певний фокус – новини, інновації, історії успіху.

Можна додати і контент @Ukraïner, щоб розказати більше про Україну. Головне, красиво і ненав’язливо, і в розумних межах.

Щодо підтримки ззовні, її, безперечно, треба шукати, але, як вчора зауважив Michael McFaul, політика адміністрації Трампа – “who cares”. І на це треба зважати теж.

Дуже хочеться предметної спокійної дискусії. А те, що це рознервувало майбутній Ярославльський протекторат колишньої РФ, мені підказує, що таваріщі пропагандисти відчувають загрозу. І це дуже добре.

Читайте також:
Офіс президента хоче запустити міжнародний російськомовний канал