“Крути 1918”. Несподівано. Добре

дивилася: Ольга Погинайко

Почну традиційно: зняти хороший художній фільм про бій під Крутами треба було давно. Абзац про історичну доцільність такого фільму пропущу, бо я вже писала його в блоговідгуку до фільму про Петлюру. Додам лише, що після того попереднього конфузу було трохи стрьомно: ану ж знову знімуть невідь-що…
Зняли. Нарешті прокат. Ну, і ні, це знову не той фільм, на який я чекала. Але зовсім несподівано: так, мені сподобалося.

Очікування – епічність. Реальність – брак пафосу

Якщо вже я починаю таким чином, мабуть, буде правильно сказати спершу, чого ж я чекала. Бо горизонт сподівань – це така штука, яка може зіграти з художнім твором – байдуже книжка це, фільм, чи картина в галереї сучасного мистецтва – поганий жарт.

Не думаю, що відкрию яку-небудь Америку, якщо скажу, що чекала від «Крутів 1918» український варіант «Хороброго серця» чи, якщо в ближчій історичній перспективі, «Патріота». Себто я хотіла побачити фільм про Крути як велике епічне полотно, патріотичне і пафосне, що примусило б заплакати й сповнювало романтичного піднесення і бажання бити москаля бути гідним того подвигу.
Звичайно, при цьому воно мало би бути добре зігране, бо пафос при поганій грі – не рахується.

З «Крутами» сталося інакше, бо чого там точно бракує – то це пафосу. Та й епічності теж. Але несподівано на виході з кінотеатру я подумала: «Гм, ну, добре, цей варіант теж годящий».

Тепер, коли з несправдженими очікуваннями розібралися. Перейду до того, що ж пропонують навзамін.

Любовний трикутник і батальні сцени

Автори фільму позиціонують жанр стрічки як екшн. Тут, як по правді, глядачеві трохи збрехали. Бо те, що ви побачите, радше драма з елементами екшену. Драма – теж прекрасний жанр, не розумію, навіщо це приховувати ?.

Загальна змістова канва стрічки загальновідома. Я абсолютно чесно не думаю, що її варто переказувати навіть дуже коротко, тому всіх, хто не знає про Крути зовсім нічого з чистим серцем відправляю в українську Вікіпедію, решту (якщо раптом ви схочете щось підчитати) – до списку книжок наприкінці статті.

Читайте також:
Відтепер кожен поїзд під Крутами даватиме гудок на честь героїв УНР

Утім, жанр історичного роману – а якби «Крути 1918» були книжкою, а не фільмом, то це був би саме історичний роман – передбачає, що на тлі великих історичних подій і реальних постатей ви обов’язково побачите кохання вигаданих героїв, бо інакше ж нащо все це взагалі писати.

Справді, любов є. Цілий любовний трикутник, в якому двоє братів закохані в одну дівчину. І це не просто історія про те, хто з них виживе і, за Проппом, отримає дружину бонусом. Один із братів задіяний у ще й дуже несподіваному для фільму про Крути шпигунському сюжеті. Тут я мушу зупинитися, аби випадково не розкрити читачеві головної інтриги.

Втім, не буду відлякувати прихильників екшену: бійки і батальні сцени у фільмі теж є. Не беруся оцінювати останні з точки зору відповідності справжньому перебігу бою. Скажу лише, що це виглядає значно краще, ніж у попередніх українських фільмах часів незалежності. Ймовірно навіть, що найкраще.

Хоча, якщо зовсім відверто, то мені все одно бракувало масштабу. (Цікаво, чи прийде той час, що я побачу в українському кіно яку-небудь битву і нарешті повірю в неї?)

У цьому місці покиньмо сюжет, бо саме час перейти до акторів.

Актори-негерої і зірковий Муравйов

Петлюра – Дмитро Ступка

Коли на початку стрічки в кадрі з’явилася Софійська площа з Грушевським і Петлюрою на помості, я мимоволі напружилася. Не знаю, коли при одній думці про Грушевського в кіно в моїй уяві перестане спливати комічний образ «бочки з погано розчесаною бородою», створений Богданом Бенюком у «Таємному щоденнику Симона Петлюри». То ж я просто вдячна режисерові Олексію Шапарєву, що взяв на ці ролі інших акторів, навіть якщо обидва – лише епізодичні постаті.

От хто в цьому фільмі безперечна зірка – це Віталій Салій. Муравйов у його виконанні зарозумілий, манірний, цинічний, безжальний, брехливий, зверхній і до всього ще й кінчений наркоман. Блискуче зіграні сцени, в яких Муравйова «штирить» і «ковбасить». І просто шикарна сцена керівництва боєм.

Муравйов мені чимось нагадав образ Петра І з «Молитви за гетьмана Мазепу».

Його візаві Аверкій Гончаренко у виконанні Олексія Тритенка виглядає і в половину не так яскраво (зате адекватно :).

Хоча, з іншого боку, у глядача неминуче виникає питання, як отаке, перепрошую, чмо, могло дійти аж до Києва і взяти його, та загалом доволі успішно керувати операціями, і то не лише в Україні. Тут автори трохи «перебрали».

На цьому, в принципі, розповідь про акторську гру в «Крутах 1918» цілком можна закінчити, бо вона абсолютно точно могла би бути краща.

Герой Євгена Ламаха Андрій Савицький, головний протагоніст, на хвилинку – загалом нічим не особливий молодий студент (ну, може, вони й справді нічим не були особливі, ті полеглі під Крутами студенти, що ж). Герой Андрія Федінчика Олекса, старший брат Андрія, цікавіший, але візуально аж надто нагадує образ Фандоріна, і від того виглядає якось вторинно.

Для історії про Крути також важливий образ Андрія Піпського. Саме він починає співати «Ще не вмерла Україна» перед розстрілом крутянців.
До речі (раптом хто не знає ?), це не вигадка сценариста, як і постать самого Піпського, а історичний факт, зафіксований у спогадах учасників бою.
Втім, образ гімназиста Піпського так само не героїчний, як і решти його побратимів. І (зараз скажу таку страшну єресь ?) напевно що він і не мусить таким бути.

Взагалі важливо сказати прямо: образи студентів-крутянців у цьому фільмі негероїзовані. Це звичайні молоді юнаки, романтичні і трохи екзальтовані. І саме тому, вони записуються в добровольці, а не через слова Петлюри чи Грушевського («заводи не працюють, голод наступає, по всій країні банди грабіжників, а тут ще Муравйов їде» – непереконливо якось, не дуже то й надихає). І ніхто з них не думає, в той момент, що помре, і ніхто з них не готовий до цього, ну і взагалі – панянки ж он дивляться. І це видається мені більш правдивим, ніж піднесені спогади очевидців про тогочасну «пошесть зборів».

Чого бракує фільму і що зайве

Тепер кілька слів, чого ще фільму бракує (крім пафосу і яскравої гри більш ніж одного актора).

Бракує сміху. Тотально. Ні, історія про бій під Крутами – не те, з чого можна сміятися, боронь Боже. Але в кожній добрій драмі, а вже тим більше якщо це екшн, мусять бути моменти, де глядач скине напругу, усміхнеться над добрим жартом чи невідповідним обставинам моментом.

Пам’ятаєте в “Кіборгах” в розпалі бою: “Танька родила!” – “Жена?” – “Да не, кошка!”

Так от, у “Крутах 1918” таких моментів немає (той один на самому початку стрічки, де невдатний єврей-кондитер ну дуже невчасно падає зі стільця, не рахуємо – воно, звичайно, “тухес”, але цього мало). Режисер прагне постійно тримати глядача у напрузі, а натомість отримує протилежний ефект – увага губиться. Кліпове мислення – ціла біда сучасної культури, що тут скажеш.

Можливо, також бракує якоїсь чіткості промальовування історичних обставин. Хто? Куди? Чому? Чому студенти? Де поділися військові? Все це якось не зовсім зрозуміло із самого лише фільму.

Хоча, як на мене, для художньої стрічки забагато пояснень – гірше, ніж замало. Глядач, врешті, теж повинен виконати свою частину роботи, доповнюючи несказане. Інакше можна дійти до підписування титрами всіх героїв, а це, як ми вже раз бачили, обертається лише на шкоду.

Не обійшлося в стрічці і без зайвого.

Першість у моєму особистому рейтингу займає міністр культури Євген Нищук в ролі батька Піпського.

(Знаєте, я оце подумала: я ж його вже вдруге критикуватиму, мабуть, добрі люди скажуть, що я його за щось особисто не люблю ?. Тому я про всяк випадок наперед зізнаюсь, що люблю, але це не міняє того, що не всі актори театру однаково добре справляються й у кіно).

У той момент, коли герой Нищука дізнається про смерть сина, він кривить таку міну, якій я ніколи в житті не повірю. Бо це гримаса Джима Керрі у фільмі “Маска”, і це не воно. Може, зі сцени виглядало би добре, але не крупним планом на весь екран. Ні і ще раз ні!

Другий цілком зайвий епізод – екскурсія пластунів біля меморіалу в Крутах. Уся ця повчальна оповідь про те, що Україна здобула незалежність аж через багато років, про подвиг і бла-бла-бла до цього фільму просто не пасує. Якщо вже немає пафосу, якщо вже це більше драма, ніж екшн, якщо історичні паралелі з сучасністю відчитуються натяками й образами, то навіщо в самому кінці псувати цілком нормальну художню цілість таким прямим шкільним наративом. Так і хочеться спитати: а що це було щойно?

Один мій знайомий поет, виступаючи на вечорі пам’яті героїв Крут, якось сказав, що для того, аби деконструювати легенду, спершу її треба створити. Мені хотілося, щоб фільм «Крути 1918» став не більше й не менше, а наочним втіленням легенди. Цього не сталося, тому я чекатиму на свою легенду й далі. А тим часом рекомендую на цей фільм сходити самим і зводити дітей, бо він цілком того вартує.

———————— Обережно, спойлери! ————————

Три образи, які не залишать вас байдужими

1. Під час бою під Крутами Муравйов керує своїми бійцями зсередини вагону,
використовуючи перископ і переговорні труби, наче з підводного човна.
При цьому викрикує «Я с вами, родненькие!».
Чудова метафора фальші всієї більшовицької риторики про землю селянам, фабрики робітникам і тому подібне і таке інше.

2. Полонені студенти, роздягнуті до білизни й босі
холодної зимової ночі діляться між собою загорнутими в клаптик тканини цукерками.
Навряд чи можна було знайти кращий образ, аби підкреслити їхню дитячість і беззахисність.

Доповнено кавером на пісню «Холодно» у виконанні Христини Соловій.
Одне з тих вдалих місць, де сльози навертаються на очі, і хоч кінець наперед відомий, дуже хочеться, щоб сталося чудо.

3. Гімн України
Маленький і худенький Григорій Піпський, який ні разу не вояк
і в цивільному житті займається тим, що співає в церковному хорі,
знаходить в собі сили продовжувати співати вже тоді, коли друзі лежать на землі мертві.
Якось відразу нагадалися студенти Академії ВМС у Севастополі,
які в березні 2014 року, не маючи інших засобів спротиву, так само співали гімн.

Що почитати далі

6 книжок, і не тільки
про бій під Крутами й Українську революцію 1917-1920 рр.

1. Крути. Січень 1918 року: документи, матеріали, дослідження (Просвіта, 2010).
2. Крути. Пам’яті героїв Крут (Смолоскип, 2017)
3. Михайло Ковальчук. Битва двох революцій. Перша війна Української Народної Республіки з Радянською Росією. 1917–1918 рр. (Стилос, 2015)
4. Костянтин Тур-Коновалов. Крути 1918: кінороман (Клуб сімейного дозвілля, 2018)
5. Настільна та мобільна гра “Українська революція 1917-1921” (Український інститут національної пам’яті) електронна публікація
6. Набір поштівок “Перший Уряд України. 100 років” (Український інститут національної пам’яті) електронна публікація

* * *

12 лютого творці фільму повідомили, що за перший вікенд стрічку “Крути 1918” переглянули майже 44 тисячі українців. 

Читайте також:
100 років незалежності: як рекламувала себе УНР. ІНФОГРАФІКА, МАПИ