Максим Стріха. Фото: ДТ.ua
автор: Ліна Тесленко
У середині серпня Міністерство освіти і науки презентувало новий проект українського правопису. Як і будь-яка новація, майбутня “правописна реформа” викликала жваві дискусії.
Враховуючи великий інтерес до теми, було продовжено термін громадського обговорення проекту. Його підсумки Українська національна комісія має підбити на засіданні 22 жовтня.
Напередодні “Новинарня” зустрілася із заступником міністра освіти і науки України, співголовою Української національної комісії з питань правопису Максимом Стріхою, щоб поговорити про нову редакцію “орфографічного кодексу” – як досягли компромісу щодо неї, чим хороша варіативність, чому все ж не буде индика і чи пропонувалася українська латинка.
– Українська мова є живою мовою української нації. Кожна жива мова, яка розвивається, потребує приблизно раз на двадцять років внесення певних редакційних змін до правопису. Бо з’являються нові явища, тенденції, які потребують певного регулювання.
Востаннє зміни в наш правопис вносили ще в 1990 році. Тому термін його оновлення давно сплив.
Окрім того, ситуація ускладнюється тим, що над нами тяжіє пострадянська спадщина. Як відомо, в 1927 році в Харкові відбулася Всеукраїнська правописна нарада, за результатами якої тодішній нарком освіти УСРР Микола Скрипник затвердив правопис, який називають “харківським”. Це перший український правопис, який був вироблений усією спільнотою фахівців-мовників.
Із 1933 року разом зі згортанням українізації, знищенням її носіїв, почалося й системне нищення української мови. Відтак відбулося декілька хвиль змін до правопису з однією метою – наблизити українську мову до “великої братньої” російської.
В Україні на сьогодні є дві полярні думки. Перша: за будь-яку ціну треба повернутися до скрипниківського правопису, яким увесь цей час користувалася українська діаспора і який тією чи іншою мірою і зараз використовують низка видавництв та засобів масової інформації.
Думка друга: над українською мовою справді було вчинено наругу, але змінилося вже три покоління мовців, які виростали в умовах нових правописних норм, і для них радикально переучуватися було б, очевидно, дуже складно. Та й чи доцільно це сьогодні, коли процес навернення частини громадян до української мови, зокрема, на Сході й так іде дуже нелегко.
Існує ще одна група, яка вважає, що взагалі не можна нічого чіпати з того, що освячене радянським минулим. Цю позицію ми теж знаємо, але про неї зараз не говоримо.
Відтак діяльність правописної комісії було реанімовано у 2015 році. Офіційно вона не припиняла свою роботу, просто в силу певних причин вона фактично не працювала з середини 2000-х років.
– Загалом у ній 25 фахівців. Це провідні українські мовознавці, які репрезентують сьогодні нашу філологічну спільноту, зокрема, двоє директорів академічних інститутів – мовознавства й української мови – Богдан Ажнюк і Павло Гриценко. Це й один з найвідоміших наших лінгвістів, професор Київського національного університету імені Шевченка, академік АН вищої школи України Олександр Пономарів, який є прихильником якомога швидшого повернення багатьох норм “харківського” правопису.
Водночас на позиціях більшою мірою консервативних стоїть голова робочої групи, член-кореспондент НАНУ, представник Інституту української мови професор Світлана Єрмоленко.
Загалом у складі комісії – представники десяти провідних українських університетів з усіх географічних регіонів. Харківський національний університет імені Каразіна представляє відомий мовознавець, професор, академік АН вищої школи України Володимир Калашник. Донецький національний університет імені Стуса, евакуйований до Вінниці, – член-кореспондент НАН України, академік АН вищої школи України, професор Анатолій Загнітко.
Цей перелік відомих імен можна вести далі. Важливо, що в цій комісії є не тільки фахівці з українського мовознавства, бо велике значення має правильне написання запозичених іншомовних слів. Цьому присвячено цілий другий розділ правопису, і там точилося дуже багато дискусій та багато списів ламалося. Тому вмотивованою є участь у комісії відомого фахівця з романських мов, професора КНУ, академіка-секретаря відділення філології АН вищої школи України Олександра Чередниченка.
Мене разом із Сергієм Пирожковим, віце-президентом НАНУ, урядом було визначено співголовами цієї Національної правописної комісії. Ми, до речі, єдині в її складі не філологи (Максим Стріха – доктор фізико-математичних наук, професор – “Н”). Хоча мене трошки виправдовує те, що я водночас є письменником, перекладачем, лауреатом премії Рильського в галузі художнього перекладу.
Читайте також:
Презентовано перший том Великої української енциклопедії.
До 2026 року – ще майже 30
Максим Стріха. Фото: intellect4ukraine
– Я особисто був прихильником відмінювання іменників на “о” середнього роду – кіно, метро, євро, – але більшість мене не підтримала. Тут я виявився в меншості, разом із професором Пономаревим.
Єдине, що тут вдалося – ми подовжили на одне слово “довгий” список з двох слів, які відмінювалися з часів Тичини – пальто й ситро, тепер до них додали ще широко вживане (сміється) слово “манто”.
Але можу сказати, що мій голос виявився вирішальним, коли голосували за те, щоб дозволити вживати “и” в родовому відмінку (хоча б як варіант) іменників третьої відміни – крови, смерти, любови.
Хоча попередньо робоча група з цим не погодилася, але вже коли це розглядалося на засіданні всієї комісії, моя аргументація була така: у Миколи Зерова є відомий сонет з рядками:
А любо Дону шоломом зачерпти!
Одважний князю, ти не знаєш смерти.
Зеров римував дуже точно. Рима “зачерпти – смерти” абсолютно точна. Але якщо дотримуватися вимог сучасного правопису і змінити “смерти” на “смерті”, то рима вже не буде такою вдалою, – можливо, сам поет нею вже не скористався б.
Я запропонував дозволити бодай посмертно розстріляному в Сандармосі Миколі Зерову римувати так, як він цього хотів. Щоб принаймні в текстах класичної літератури ми не мусили щось міняти.
На мій погляд, це, скоріш за все, “музейна” норма, широко вживатися в живій мові вона вже не буде. Але цю “музейну” норму варто зберігати в мові – вона може виконувати важливу функцію.
Наприклад, ми ж називаємо очільника УПЦ КП Філарета патріархом всієї Руси-України. Отже, і в сучасній мові це існує. Тільки треба це внормувати. Бодай у статусі варіативності. Комісія прийняла мій аргумент і проголосувала на користь цієї пропозиції.
– Градус напруги дійсно часом був дуже високий. Бувало всяке, люди навіть погрожували вийти з комісії, бувало, що виходили із зали засідань. Але при всьому тому це відбувалося значно спокійніше, ніж у час ухвалення “харківського” правопису дев’яносто років тому. Там, як відомо, галичани, які домоглися ухвалення багатьох своїх пропозицій, “здали” наддніпрянцям одну принципову позицію – окреме написання частки “ся”. І коли вони повернулися до Львова, то їх там мало не вбили за “зраду національних інтересів” (сміється).
Відтак наша комісія ухвалила для себе одне правило:
не виносити нічого на публіку, поки всередині самої комісії не буде згоди.
Упродовж трьох років тривала дуже напружена робота, наслідком якої став той проект, який було винесено на громадське обговорення. Так, там є певна кількість новацій, але я не став би драматизувати, бо їх не так багато, щоб було складно засвоїти.
Читайте також:
Обговорюємо новий правопис: чим проект-2018 відрізняється від чинного
Є кілька знакових речей, які впроваджуються. Це вживання проривного ґ в словах іншомовного походження. Ми відроджуємо варіант написання латиномовного g в іншомовних антропонімах через українське ґ проривне. Отже, правильно буде Верґілій. Але якщо хтось звик і хоче писати Вергілій, то це теж не буде помилкою.
Також дійшли згоди, як передавати грецьку тету (θ): через т, отже анатема, Марта. Але якщо комусь так вже хочеться писати анафема і Марфа, нема проблем – це теж не буде помилкою.
Те ж саме стосується дифтонга аu в давніх еллінізмах: аудиторія – авдиторія, лауреат – лавреат. Тобто в кількох названих вище випадках ми залишаємо варіативність.
Безваріативним (у разі ухвалення наших пропозицій) стане лише написання “проєкт”, “проєкція” – як це й передбачав “харківський” правопис.
– Ця варіативність – на проміжок дії цієї редакції. Думаю, що років через двадцять, коли знову за законами часу робитимуть нову редакцію українського правопису, тоді, можливо, в якихось випадках мовна практика засвідчить, що одна з норм не прижилася, а інша відверто домінує, тому саме її залишать. Або й надалі збережуть цю варіативність.
– …Ми продовжили його до 30-го, враховуючи великий інтерес до цієї теми.
– Відбулося справді безпрецедентно широке громадське обговорення. До комісії надійшло понад 600 звернень, які містили кілька тисяч зауважень та пропозицій. Наразі їх аналіз триває.
Хоча вже зараз можу сказати: значна кількість пропозицій діаметрально протилежна. Або “відновіть «харківський» правопис у повному обсязі”, або “лишіть усе як є з часів СРСР”. Тому комісія намагатиметься знайти якийсь баланс між тими й іншими.
Але водночас є дуже слушні пропозиції – скажімо, щодо ліквідації чималої кількості технічних огріхів. Є багато пропозицій стосовно написання іншомовних слів, зокрема, корейських. В нашій комісії не було фахівців із корейської, але блок по корейцях – цікавий і важливий, бо ж Південна Корея сьогодні є одним із світових лідерів у технологіях.
Була дискусія щодо написання, скажімо, німецьких умляутів, тобто пропонувалося писати Ґьоте, а не Ґете. Але попри те, що Ґьоте – ближче до оригінальної вимови в німецькій, за Ґете в нас – велика правописна і літературна традиція, так писали всі наші класики, починаючи від Івана Франка і Лесі Українки, тож це переважило.
Вочевидь буде ліквідовано й варіативність написання: індик та индик. “Индика”, напевно, все ж не буде. Це ще не остаточно, бо питання розглядатиметься на засіданні комісії 22 жовтня. Але попередньо на робочій групі погодилися з цим, бо ж ніхто не пише “Индія”.
До речі, ті пропозиції, які дозволяли в низці слів писати “и” паралельно з “і”, базуються на народній традиції, а не на харківському правописі. Бо “скрипниківка” якраз чітко допускала в цих словах тільки “і”.
Зараз усі пропозиції узагальнює робоча комісія, 22-го числа відбудеться прикінцеве засідання повного складу комісії, на якому буде ухвалено остаточний вердикт, що схвалити, а що ні.
– Остаточно результат роботи комісії буде винесено на спільне засідання колегії МОН і президії Національної академії наук України. У разі схвалення – буде внесено проект постанови до Кабінету Міністрів.
Якщо все буде гаразд, то до кінця цього року ми матимемо нову редакцію українського правопису.
Але треба розуміти, що може бути багато факторів, які стануть на заваді. На жаль, у передвиборчій ситуації дехто буде кричати, що це “попытка обанкротившейся власти отвлечь внимание людей” – я цитую заяву Віктора Медведчука, великого “ревнителя” української мови і правопису. А хтось із протилежного крила говоритиме, що це спроба узаконити сталінську наругу над українською мовою. Такі заяви теж лунають, і я не виключаю того, що спільно ці екстреми можуть гальмувати правописний процес.
Однак ми робитимемо все, щоб довести задумане до кінця, бо цього потребує практика.
Розумієте, коли майже кожне видавництво має власну правописну систему, це не є добре. Тому хай будуть краще варіанти, але унормовані. Наша мова безумовно варіативна, ми з цього й виходили, але ця варіативність мусить розвиватися в певних рамках.
Хочу наголосити: мову творить народ, але правопис творять мовознавці. І цього разу, попри різні думки, вони виявилися ближчими до компромісу, ніж будь-коли раніше.
Так, всі думки ніколи не врахуєш, головне було – зробити редакцію, прийнятну для більшості. Я переконаний, що зараз ніякі радикальні зміни не пройдуть. Тому: або ми зараз приймаємо ось цей компромісний варіант, або ще на невизначену кількість років лишаємося з правописом 1990 року.
– Насправді це дуже мало кого зачепить. Бо зміни будуть упроваджуватися поступово,
вони торкнуться дуже небагатьох українців.
У ЗНО питання з оновлених пунктів правопису відразу не потраплять. Тому старшокласникам нема про що хвилюватися.
Читайте також:
Як пробивали “за основу” закон про державну мову #5670-д.
І що він передбачає
І взагалі, не треба себе лякати всілякими страшилками, як дехто, ніби ми всі раптом станемо безграмотними. Та навпаки! Бо в багатьох випадках спростили те, що в чинному правописі є складнішим, ніж потрібно.
Фото: Радіо Свобода
– Звичайно, в проекті є цілий розділ, пов’язаний із пунктуацією, і там будуть суттєві зміни в напрямку спрощення. Зміни настільки логічні, що не викликали практично жодних питань.
Залишилася, правда, одна в пунктуаційних речах неузгодженість, з якою довелося поки що змиритися. Тобто, якщо маємо скорочення слова, то в кінці ставимо крапку, а якщо стягнення, то не ставимо. Наприклад, гривні – грн – це стягнення і пишемо його без крапки, а копійки – коп. – з крапкою, бо це скорочення. Тобто маємо писати “56 грн 20 коп.” – так буде правильно.
Мільйон – млн – той самий принцип стягнення, а от тисяча – тис. – скорочення і маємо ставити крапку.
– Ні, не обговорювали.
В українському історичному минулому про це йшлося декілька разів, в Галичині наприклад, це інтенсивно обговорювали у 1840-ві роки, були дискусії в часи українізації на Великій Україні, але значно скромніші. Все таки за нами – дуже велика кирилична традиція.
Що насправді відбулося в тому ж таки Казахстані чи Азербайджані? Кирилиця для них жодною мірою не була рідною. Вони мали арабську графіку. Радянська влада вольовим рішенням спочатку замінила арабську графіку на латинську, вони встигли видати всю літературу латинкою, а потім у 1930-ті роки латинку замінили на кирилицю. Тобто для них повернення до латинки, яка в них хоч і короткий період, але була, є логічним. Був у них іще варіант повернення до арабської графіки, але, певна річ, це надто складно і зараз не відповідало б сучасним політичним тенденціям.
Читайте також:
Назарбаєв підписав указ про перехід Казахстану на латинку
Тому для тюркських народів, з яких найбільш потужні – турки – мають все-таки латинську графіку, такий крок вмотивований. А от для нас це був би дуже екзотичний і штучний варіант – взяти й перевернути все на латинку.
До того ж виникли б проблеми з транслітерацією. Згадаймо братів поляків, які часом для позначення однієї букви (“щ”, наприклад) мусять використовувати чотири літери. А ми обходимося однією.
Читайте також:
МЗС України розпочинає всесвітню кампанію #Kyiv Not Kiev
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
