“Два міста – одне серцебиття”. Як живе Донецький університет ім. Стуса у Вінниці

автор: Людмила Кліщук
з Вінниці
фото автора та з архіву ДонННУ

З початку війни на Сході 19 вишів виїхали з тимчасово окупованих територій та мають статус “переселенців”.
Потужний Донецький національний політехнічний університет переїхав у Покровськ, медичний – у Кропивницький, університет економіки і торгівлі – до Кривого Рогу. Два луганські виші – Східноукраїнський національний університет імені Даля та Луганський національний університет імені Шевченка – теж покинули терени псевдореспубліки і функціонують у Сєвєродонецьку та Старобільську відповідно.

Донецький національний університет імені Василя Стуса виїхав найдалі від рідних териконів та оселився аж на Поділлі – у Вінниці, за 750 кілометрів від дому.

З нагоди Дня знань “Новинарня” відвідала донецький виш-переселенець та дізналася, як йому ведеться в останні чотири роки.

З донецької Університетської
– на вінницьку 600-річчя

Я йду по вулиці 600-річчя у Вінниці. Ранкова і ще трохи сонна, малолюдна. Кінець серпня. Але на початку вересня тут буде гамір і багато молоді: Донецький національний університет імені Василя Стуса, як і сотні інших навчальних закладів України, почне навчальний рік.

Головний корпус ДоНУ в Донецьку

Чотири роки тому, у 2014-му, провідний виш Донбасу зустрічав новий навчальний рік в окупованому Донецьку на вулиці Університетській (історична назва – Скотопрогонна).
Разом із велетенською будівлею головного корпусу, ДонНУ мав у місті-мільйоннику 11 навчальних корпусів. Освіту тут здобували 13 тисяч студентів.

Цікаво, що 12-поверхівку головного корпусу університету в Донецьку проектував архітектор Володимир Спусканюк, який згодом був головним архітектором Вінниці. Він же проектував і стару будівлю легендарного ДАПу – Донецького аеропорту.

За підсумками 2011 року в рейтингу вищих навчальних закладів України ДонНУ посів 9-те місце. При цьому йому відводили 4-те місце серед класичних вишів країни.

ВНЗ мав дев’ять факультетів, підтримував міжнародні зв’язки з багатьма навчальними закладами світу та по праву пишався своїми випускниками. Втім, у 2014-му у двері ДонНУ “постукали”. Зокрема й прикладами автоматів.

“Наш прапор тримався до останнього”

Те, що відбувалося в місті у 2014-му, кожен викладач університету може викладати по-різному. Нинішній проректор навчального закладу з науково-педагогічної роботи, стратегічного розвитку та інновацій Тетяна Нагорняк на той час виконувала обов’язки декана історичного факультету. І сьогодні вона розповідає нам свою історію.

Тетяна Нагорняк, проректор ДонНУ

“15 вересня 2014 року пізно увечері маленька група людей зібралася у кабінеті ректора Романа Федоровича Гринюка. Він розповів, що 16 вересня, тобто, на наступний день, планується захоплення бойовиками навчального закладу. Доти вони вже двічі приходили: спочатку опломбували відділ кадрів та забрали печатки, університет оточили людьми із автоматами. Ще у серпні я вірила, що цей театр ненадовго і що він омине освіту, що бойовики не прийдуть в освітні заклади, не могла припустити, що попереду – війна”, – згадує пані Нагорняк.

Але бойовики прийшли. Наступного дня, як і попереджав ректор.

Прийшли із “прес-конференцією”, на якій наказали зняти синьо-жовтий прапор із закладу та представили нового “ректора” – викладача, який за два роки до війни був звільнений з вишу за отримання неправомірної вигоди. А тепер його “поновили”, ба більше – “підвищили”.

Також бойовики сказали, що університет віднині працюватиме за російським законодавством. Гуртожитки захопили та “обживали” представники незаконних збройних формувань.

2014 рік: бойовики з прапором “Новоросії” на ДоНУ

“Наш прапор висів до останнього. Люди зі зброєю самі приходили та зривали синьо-жовті полотнища та вішали своїх «курей». До останнього протримався прапор на юридичному факультеті – можливо, тому, що корпус знаходився у житловому мікрорайоні Донецька. Ми вже покидали місто – а він продовжував висіти”, – згадує Нагорняк.

“Проукраїнські майдани закінчилися для багатьох колег і студентів підвалами, для ректора і частини адміністративного корпусу, і для мене в тому числі – потраплянням до списку осіб, які «засуджені за антиконституційну діяльність проти ДНР». Це – «визнання»”, – пригадує пані Тетяна із саркастичними нотками в голосі.

Операція “Евакуація”:
перші десять виїхали в жовтні

Наступного дня, 16 вересня, викладачі не вийшли на роботу. Продемонстрували таким чином своє невизнання правил гри самозванців.

Шукали способи протидії. Поїхали в Київ на зустріч із тодішнім міністром освіти Сергієм Квітом.

“Ми просили евакуації. Нам запропонували три українські міста: Тернопіль, Київ та Вінниця. Тернопіль далеко – ми би туди не дісталися. І на Сході, треба розуміти, Захід сприймався своєрідно, як і Схід – на Заході. Київ ми би не потягнули фінансово. А Вінниця – це серце України, і тут ніколи не було класичного університету. Профільні виші є, але не класичний”, – каже професорка Нагорняк.

Обрали Вінницю. І вже 5 жовтня 2014 року сюди приїхали перші десять осіб із Донецького національного університету.

Тепер колектив ДонНу налічує 6 тисяч людей.

Що купити: папір на кафедру чи “мівіну”?

До грудня 2014-го викладачі ДонНу у Вінниці не отримували жодної копійки.

“Ми збирали в телефонний спосіб студентів і колег, мили цей корпус. Між нас не було ректора, проректорів чи лаборантів. Тоді тут були люди, в яких є гроші лише на «мівіну» і на ганчірку з миючим засобом. Бо невідомо, що було важливішим на той час: відродити університет і вимити його, чи трішки поїсти”, – пригадує Тетяна Леонтіївна.

Ремонт корпусу ДонНУ у Вінниці

Після 11 корпусів Донецька тепер у Вінниці виш має майже втричі менше – чотири корпуси. З них один на околицях міста, ще один – у промзоні.
Головний корпус зараз – це приміщення ювелірного заводу “Кристал”.

Корпуси ДонНУ у Вінниці

Втім, навіть у тісноті “стусівці” дбають про естетику та красу. Так, зараз у головному корпусі ДонНУ коридори на двох поверхах прикрашені тематичними велетенськими муралами. Провідна тема: єднання Вінниці та Донецька. На одному із них зображені пейзажі та Донецька та Вінниці, знизу – червона лінія пульсу та слова: “Два міста – одне серцебиття”.

“Чому за чотири роки сюди не приїхав
жоден міністр?”

В університеті немає ні гуртожитків, ні власної інфраструктури у Вінниці.

Переманювання кадрів – теж факт. Адже, скажімо, провідні ЗВО (закладивищої освіти) Києва пропонують висококваліфікованим фахівцям не просто працевлаштування, а й житло.

“Я збентежена тим, що протягом чотирьох з половиною років перебування нашого університету у Вінниці жоден міністр освіти і науки не приїхав подивитися на реальний стан речей, не поцікавився, за які гроші куплені ось ці стільці, парти та інтерактивні дошки. Це байдуже ставлення”, – каже Тетяна Нагорняк.

Вхід, мурали й настінні розписи в коридорах ДонНУ:

ДонНу - мурал Стус 2 ДонНу - мурал Ейнштейн ДонНу - мурал Стус ДонНУ - Вінниця Донецьк корпус ДонНу у Вінниці
<
>

“Щоразу, коли до нас приходить перевірка (зараз – КРУ, до того була міністерська, до того – державна інспекція навчальних закладів) – вони дивуються, чому колеги хочуть показати більше, ніж їх просять. Ми відповідаємо, що для нас це важливо – важливо, щоб інспектори донесли якість, на яку колектив працює, всупереч багатьом чинникам”, – заявляє професорка.

За словами проректора, основна частина колективу ДонНу у Вінниці – це донецькі люди, які отримують 7 тис. грн. зарплати, із них 4,5 тисячі сплачують за житло “і думають, чи купити папір на кафедру, чи трішечки фруктів”.

“Я не зустрічала таких ситуацій в інших країнах, хоча спеціально знайомилася із долею переміщених ЗВО – Грузії, Білорусі (який зараз у Вільнюсі). Щиро пишаюся, що я – частка колективу із особливим характером! Донецький характер: гарячий, терплячий і незламний – тому ми і “стусівці”, – дещо пафосно каже Тетяна Нагорняк.

Читайте також:
У бойовиків “під носом”: у Донецьку вивісили прапор України. ФОТО

“І ми, і Київ не відчули, що робимо мало,
аби зберегти Донецьк”

Я запитую у пані Тетяни: чому так сталося? Чому в українському місті Донецьк з хорошими традиціями освіти замайоріли чужі прапори, прийшли озброєні чужинці і разом із колабораціоністами взяли владу?

“Ми не готові були до війни. Політично Донбас і Крим були українською територією. Економічно – значна кількість нерухомості належала іноземцям. Ідеологічно в Донбасі паралельно вели свою пропаганду як «русский мир», так і центри НАТО. З одного боку, це демократично, з іншого, на слабку національну ідентичність – небезпечно. На жаль, офіційний Київ – зі свого боку, а ми – регіональна інтелігенція – зі свого, не відчули, що робимо замало, аби зберегти цю територію. Ось тут ми і втратили власний шлях”, – пробує знайти відповідь проректор ДонНУ.

Тетяна Нагорняк

“Я не знімаю провини із себе. Ми – інтелігенція, і ми мали відчути, що стоїмо на перехресті чужих інтересів. Вперше ми усвідомили це, коли стояли на Майдані, а ті люди, які сиділи зі мною за одним столом на кафедрі, стали по інший бік, та почали кричати нам: «Вон из Донбасса!». Це було на рівні колективу, у декого – на рівні родини. Українські телеканали не транслювали, що Донбас боровся, а він боровся!” – каже Тетяна Нагоряк.

Проректорка розповідає: колектив та студенти активно брали участь у донецькому Майдані, намагалися зробити той мінімум, який могли – скажімо, прикрасити місто синьо-жовтими стрічками посеред ночі. Так Донецьк засинав у чужих кольорах, а прокидався – і центральні вулиці міста були синьо-жовтими.

Зараз, із відстані часу, оцінюючи ті вчинки, Тетяна Нагорняк розуміє, що вже цього не робила б, бо усвідомила небезпеку та ризики. Але тоді йшли на таке.

Читайте також:
У Донецьку пропав блогер Васін, який відкрито писав репортажі
для українських ЗМІ і критикував сепаратистів, – нардеп

Утім, життя на тимчасово окупованих територіях – це ризики. Проректорка вишу зі сльозами на очах розповідає історію, яка трапилася у лютому 2016 року. Вона була у Вінниці, чоловік – у Донецьку. Родина жила у приватному будинку неподалік “Донбас-арени” – самотужки будували його протягом 8 років.

“Одного вечора я зателефонувала чоловікові. Він вечеряв, а телефон випадково залишив надворі. На звук телефону він вийшов із кухні, аби відповісти на дзвінок. І в цей час у кухню прилетів снаряд”.

Читайте також:
Донецька малеча вразила Порошенка виконанням гімну й вірша
про “прапори рідні в кривавих боях”. ВІДЕО

Як “витягнути” абітурієнта
з тимчасово окупованих територій

Кована троянда – символ Донецька – у Вінниці

Сьогодні студенти є і в так званому “університеті республіки”, який розташовується у тих стінах, де свого часу функцонував ДонНУ. Аби вступити до сепаратистського “вишу”, абітурієнти не здають жодних екзаменів, не проходять вступних випробувань, а просто пишуть заяви – і їх зараховують, каже Нагорняк.

Меморіальну дошку Василя Стуса – Героя України і випускника ДонНУ – бойовики здерли з першого корпусу в Донецьку як “націоналістичну”.

Таким був барельєф Стуса на філфаці ДонНУ в Донецьку…

Таким став при “ДНР”

Ім’я Стуса було присвоєно вже університету “в екзилі”, у 2016 році. Доти існував спротив.

А от ДонНУ-переселенець, згідно з останніми дослідженнями, за рейтингом якості освіти та збереження традицій, бази, кадрів серед вишів-переселенців займає перше місце.

“Відсутня, на жаль, цільова державна політика у царині збереження кадрів у вишах-переселенцях. На нас дивляться як на політичний проект, який потім можна взяти і повернути в якості свого роду «гуманітарного конвою»”, – бідкається проректор.

Ключове питання: чи вступають у вінницький ДонНУ ім. Стуса студенти із тимчасово окупованих територій? Відповідь – так.

Цьогоріч таких понад 80. Але цього мало, констатує проректорка.

Більшість студентів ДонНУ – із центральної та західної України: Вінниччина, Хмельниччина, Івано-Франківщина, Одещина.

Втім, виш дистанційно допомагає тим, хто хоче навчатися під українськими прапорами.

“Протягом останніх трьох років ми даємо можливість безкоштовно підготуватися до ЗНО абітурієнтам, які залишаються на тимчасово окупованих територіях: у нас є вступні програми на онлайн-платформах. Таким чином, ми дистанційно готуємо випускників шкіл на тимчасово окупованій території до вступу у виші на підконтрольній українській владі території. Це може бути не обов’язково наш виш: хай це будуть інші ЗВО, але в Україні”, – розповідає Нагорняк.

За її словами, в ДонНУ “більше 2 тисяч таких абітурієнтів, які відвідують цю платформу, повністю проходять підготовку в режимі онлайн”.

У “Стуса” не можуть відслідковувати, в які виші вступили ці студенти і чи вступили взагалі. Але загалом, наголошують, це – добре справа: дати абітурієнту можливість виїхати в опорну школу, скласти тести ЗНО та вступити до українських вищих навчальних закладів.

“У нас є студенти-воїни”

Серед вихованців ДонНУ є студенти-військовослужбовці, учасники бойових дій.

Є такі що у 2014 році не завершили навчання, бо пішли у військо.

Є зовсім промовисті приклади: студент “зривався” і йшов захищати Донбас, не захистивши магістерську. Вже зараз, чотири роки потому, вони поновлюються у виші, закінчують навчання, аби отримати диплом.

“Вони повертаються звідти із дуже сумними очима. І я, як екзаменатор, не знаю, чи маю право у цієї дитини щось питати, бо вона – на передовій, аби я тут. Вони відчувають, що ми програємо цю війну. Інформаційну – в тому числі”, – каже пані Тетяна.

Читайте також:
У Києві відновив роботу Таврійський національний університет ім. Вернадського

“Ми конкуруємо із найкращими в країні,
а не в місті”

Донецькі освітяни у Вінниці кажуть, що не відчувають конкуренції з боку подільських вишів. Ба більше, цьогорічна вступна кампанія видалася складною в усій країні, аби не сказати – провальною. Причина – демографічна криза та мала кількість вступників.

“Але свої понад 5 тисяч студентів ми впевнено тримаємо. По бакалаврату майже всі вінницькі вузи набрали приблизно однакову кількість студентів. По магістратурі ми набрали трішки менше. Але прохідний бал, тобто якість студентів, у нас складає 186 балів”, – хвалиться проректор ДонНУ.

“Вінницькі виші, як і ми, «б’ються» за вінницьких студентів. І ми не відчуваємо до інших вінницьких ЗВО якоїсь образи. Бо я, скажімо, не знаю, як би поставилася до того, щоб до нас в Донецьк хтось приїхав. Вінничани, наприклад. Ми приїхали в чужий монастир, і вони нам нічого не винні. Але Донецький національний університет в топі, і ми конкуруємо з кращими в країні, а не в місті”, – каже представниця “Стуса”.

Водночас у ДонНУ не приховують: Вінниця допомогла розкрити потенціал вишу. Вже на другий рік перебування університету у Вінниці він відновив міжнародну співпрацю, почав вигравати гранти тощо.

Роман Гринюк отримує Freedom Awards

А у 2015 році отримав престижну премію “Freеdom Awаrds” від американського International Rescue Committee.
Цією нагородою відзначаються видатні особистості та організації, які присвятили себе захисту та просуванню свободи у світі.

“Коли я приїхала вперше у Вінницю – був жовтень, надворі було тепло і сонячно. Я побачила багато вагітних дівчат, з маленькими дітьми, дитячими візочками. Це показник того, що люди тут хочуть народжувати, жити, вкладати щось в це місто. Я вірю в середні міста і в те, що такі міста, як Вінниця – це прорив для українського розвитку. Бо міста-мільйонники – це осередки байдужих людей, які приїздять на заробітки, які не планують там оселитися та виховувати дітей та внуків», – каже професорка Тетяна Нагорняк.

Одна з її наукових праць якої присвячена брендингу територій. Про роль та самоусвідомлення українських міст вона може говорити багато та фахово.

Звільнення Донбасу:
“питання не в зброї, а в головах”

А ще Тетяна Леонтіївна – доктор політичних наук. Тому запитує її як фахового науковця: за яким сценарієм варто повертати Донбас?

“Я бачу лише один сценарій, – відповідає Нагорняк. – Політично ця територія буде українською. Політично представники двох держав домовляться. Там буде висіти державний прапор. Але де-факто України там не буде ще дуже довго. Думаю, що на цій території за українським законодавством пройдуть вибори. Небезпека в тому, що може відбутися легалізація сепаратизму. Люди із недержавницькою позицією офіційно зможуть отримати владу.
Вибори відбудуться. Але хто прийде на вибори та буде відновлювати цю територію? Україна спробує, і вона спроможна зачистити людей, які дійсно тримали зброю в руках. Але ж питання не в зброї, а в головах. І в закопаній зброї, яка залишиться на тій території. А зброї там дуже багато”.

Статус (чи вже тавро) виша-переселенця підштовхує до ще одного запитання: чи готовий ДонНУ ім. Стуса повернутися в Донецьк, коли обласний центр формально повернеться під контроль України? Чи забудуть, як бойовики та колишні колеги-колабораціоністи зривали синьо-жовті прапори, окуповували місто й корпуси університету? Чи житимуть студенти в гуртожитках, де квартирували незаконні збройні формування?

Тетяна Нагорняк говорить за себе: “Я поки що не готова повернутися в Донецьк. Може, я не занадто сильна людина, аби повернутися в це місто та відтворювати там Україну. Я не зможу цього зробити”.

“Я з вірою в серці зараз намагаюся зробити, аби все те, що відбувається там, і ті люди, були для мене просто чужим явищем, просто, без засудження. Туди мають їхати люди, які мають холодне серце та чіткий план відновлення України. В мене поки холодного серця немає”, – зізнається професорка.

“Не може бути чужої війни,
не можна витягнути із серця принцип”

2014. Євромайдан у Донецьку за участі студентів та викладачів ДонНУ

3 вересня 2018 року у Донецькому національному університеті імені Василя Стуса – чергова посвята у студенти новобранців вишу. Попереду – іще один навчальний рік.

“На посвяті відчуваю гордість, бо за кожним нашим студентом стоїть довіра: вони нас обрали. Навіть якщо дуже важко і немає допомоги, чи є сумнів у перспективах, ми доводимо цій дитині, що вона не помилилася. Наша справа – знайти талант у кожному студентові”, – каже викладачка.

“Ми усвідомлюємо, що не може бути чужої війни, що це війна не на Донбасі, а в Україні. Якщо об’єднаємо наші зусилля, і будемо охороняти та боронити кожен у рамках своєї професії все українське, і те, за що боровся Стус, то ніхто не поборе дух. Можна забрати територію, насадити якісь свої інститути, але не можна витягнути із серця принцип. Тому “стусівці” мають бути і є носіями ідеї сильної, вільної і квітучої України”, – резюмує Тетяна Нагорняк.

Читайте також:
Освітній фронт Донбасу: важливість боротьби за голови

Учні війни. Як школярі Донеччини живуть “на нулі”

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

 

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

 

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

- реклама -

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: