“Богу молимося за всіх, а вони по нас стріляють”. Репортаж із Новолуганського після “Граду”

Анастасія Федченко
для “Новинарні” з Новолуганського

Новолуганське — невелике селище на Світлодарській дузі. Тут багато п’ятиповерхівок. Вони з сірої цегли або “панельки”.
Є і новіші будинки, більшість дивиться вікнами без скла у прилеглий степ.

Таке враження, що будівельникам забракло хисту чи терпіння закінчити роботу, і вони покинули їх, як дитина конструктор чи пазли, коли обридає складати.

Сірі будинки ніби маскуються під сірий день. Надворі близько +5 і вогко, наче це листопад, а не середина грудня.

На одній із вулиць Новолуганського, біля старої обшарпаної п’ятиповерхівки, стоїть стара ялина, наче навпіл розрізана ножем. Верхівка лежить поруч, у повітрі — запах хвої.

Фото: ФБ Павло Жебрівський

Під деревом, наче новорічні іграшки, стоять машини. Ось тільки хтось злий потрощив їх: якась без колеса, якась без скла, інша — посічена осколками.

Трохи далі — дитячий майданчик. Двоє металевих роботів, пофарбованих зверху іржі у тьмяний синій та зелений, тримають у руках табличку, на якій усіма кольорами веселки написано російською: “Дитячий світ”.

Фото: Анастасія Федченко / Новинарня

Майданчик по периметру обгороджено червоно-білою стрічкою, а просто перед роботами — вирва від влучання ракети “Граду”.

Їх увечері 18 грудня на вулиці Новолуганського з боку окупованої Горлівки прилетіло майже 40.

Фото: Анастасія Федченко / Новинарня

Поруч із майданчиком — стадіон, на якому в теплу пору ганяють у футбол дітлахи. За кілька метрів від воріт — вирва на половину зросту дорослої людини. Масну чорну землю вивернуло на кілька метрів.

Вулицями селища поспішають люди, часто згорблені, всі — неговіркі чи озлоблені на українських журналістів і військових.

Фото: ФБ Павло Жебрівський

Вони поспішають до пункту видачі гуманітарної допомоги.

І вже звідти, наче мурашки, несуть на собі кілька метрів прозорої плівки, щоб оббити вікна, кожен старається прихопити якомога більше сірих вовняних ковдр.

Натовп біля одноповерхової цегляної побіленої будівлі, вочевидь селищної ради, не меншає.

Поруч — школа, велика і простора. У ній нещодавно поміняли вікна і відремонтували спортзал.

Нині вікна, що виходять у внутрішній двір, ніби пащі диких звірів, ошкірилися осколками скла.
У багатьох рамах тріпочуться капронові гардини, наче намагаються вирватися і полетіти туди, де немає війни.

На вулицях міста багато людей. Вони уважно придивляються до руйнувань, оцінюють збитки. Хтось намагається прибрати уламки скла чи дощок.

Йосип цілу ніч після обстрілу гасив сусідський сінник, що стоїть упритул до його хати.

“Я якраз грів гречку собі, думаю, повечеряю, а дружина телевізор дивилась, і снаряд як улупив, я й кашу кинув, скло посипалося, газ потух, світло потухло”, – розповідає чоловік російською, активно жестикулюючи.

Каже, врятувало те, що вода не зникла, і пожежна допомога зі Світлодарська приїхала швидко, за 15 хвилин.

Чорні обвуглені дошки диміли ще довго.

Фото: Анастасія Федченко / Новинарня

На сусідній вулиці зібралася група старих жінок. Дивляться на двоповерховий будинок, що залишився без вікон. У землі стирчить метровий покорчений фрагмент ракети БМ-21 “Град”.

Бабуся в старому пальті і яскраво-салатовій акриловій хустці голосить:
“Я в церкві була якраз. Кричала: “Матір Божа, Миколаю-угоднику, порятуй. І сьогодні в церкві були, Богу молимося за всіх, а вони по нас стріляють”.

“Із-за току стріляли, – безапеляційно каже жінка в бузковому піджакові і жовтій хустці, – а звернуть на ДНР”.

Не згодна з нею Валентина. Звідки стріляли, вона не бачила, але знає: не українські військові.
У чорній шапці і темно-сірому пуховикові, жінка, якій на вигляд близько 50 років, здається напрочуд спокійною.

“Я таблеток наковталась, від тиску і заспокійливих, подвійну дозу”, – каже вона. Жінка сиділа в хаті, коли почався обстріл.

“Сиділа в спальні на кроваті, отак, – розповідає Валентина, чи не єдина, хто говорить суржиком. Зіщулюється, коли пригадує вечір 18 грудня: – Воно як шандарахнуло, не знаю, куди ховаться. Я присіла, а воно таке зарево, думала, півзали рознесло. Чую, тріщить, вікна сипляться. У сина вибило два вікна, в дочки — три, всі в домі посипалися”.

Осколками повибивало вікна в будинку і в кухні, пошкодило дах. Жінка знайшла вдома трохи плівки і позатягала рами, та в хаті все одно холодно так само, як надворі.

Фото: Анастасія Федченко / Новинарня

Як зимувати, жителька Новолуганського не знає. Сподівається, до цього часу місцева влада виділить гроші, щоб засклити вікна, але якщо цього не станеться, каже, куплять і за свої гроші.

“Комусь іще гірше. Он Зайцеве кожний день бомблять”, – говорить вона.

2014 року під час обстрілу загинув її чоловік.

Фото: Анастасія Федченко / Новинарня

Біля будинку — плетений із шелягу тин, на стовпчиках, що його підтримують, висять глиняні горщики. За тином — гарний розлогий кущ калини. Ягоди — наче жар.

“Нарви собі, чаю зробиш, – пропонує господиня. І тихо додає: – Важко мені тут серед цих сепаратистів жити”.

Фото: Анастасія Федченко / Новинарня

Найбільше під час обстрілу дісталося дитячому садку.

Окупанти почали працювати з артилерії приблизно о 17-й. “У цей час мій онук сидить отут за столом і малює”, – вихователька, яка не називає своє ім’я, зітхає так тяжко і якось жадібно, як порятована потопельниця.

Отут — дірка в підлозі, куди влучила одна з ракет, пробивши дах садочка.

Ніхто з майже 80 вихованців не постраждав. Їх урятувало те, що в будинку культури був концерт до дня святого Миколая, куди з подарунками приходили й українські військові. Діти були на святковому заході.

У садочку нічим дихати від пилу і цементу. Новенькі двох’ярусні ліжечка присипані тиньком. На одній із подушок — великий, як дитяча голівка, осколок. Вихователі витрушують постіль, намагаються прибрати все, що вціліло.

Фото: Анастасія Федченко / Новинарня

У садочку два роки тому зробили ремонт. Тепер тут майже жодного вцілілого вікна, а дах потрощений, уламки шиферу розміром із долоню тріщать, коли раптом на них стаєш.

Більшість вихователів під час обстрілу саме поверталися з роботи.

“Пригинались і падали до землі”, – коротко відповідають вони на запитання про те, як ішли, згортаючи килим, присипаний цементом, і складаючи у пакет “миколайчики” – кольорові пакуночки, які зранку мали потішити малюків.

Повз садочок іде молода жінка, тримаючи за руку маленьку дівчинку років чотирьох.

“У мене чотиримісячна дитина ще, ми якраз сиділи вдома, коли це сталося, – говорить вона. – Дуже було страшно, дуже. Дитина перелякана і менша теж перелякана”.

Анна розповідає: їй пощастило, що в будинок нічого не потрапило.

“Я боюсь і на вулицю тепер виходити. Оце йду, аби подивитися, що коїться на сусідній вулиці”, – каже жінка.

Фото: Анастасія Федченко / Новинарня

Її старшій доньці Віці — чотири. Стільки пальчиків сором’язливо показує вона.

“Ти дуже злякалась?” – питаю.

“Так”.

“Сильно гриміло?”

“Так”, дівчинка опускає голову в білій шапці з величезним пухнастим балабоном.

Анна з Вікою спускаються вулицею донизу. Дитина війни йде дивитися на зруйновані війною будинки.
Іще одна дитина війни спить удома, у квартирі, де віконні рами затягнуті плівкою.

Читайте також:
Знову всім миром. Як триває ліквідація наслідків артобстрілу Новолуганського.
ФОТО

Жителі Новолуганського після обстрілу “градами” – до українських ЗМІ:
“Бл…ді продажниє, ето всьо із-за вас”

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

 

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

 

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

- реклама -

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: